Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Всесвітня історія: держава франків. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Всесвітня історія: держава франків. Реферат

Франки - група західно-германських племен що об'єдналися в племінний союз, що вперше згадується в III столітті

Ті, що жили по нижній течії Рейну, в Примор'я, іменувалися салічними (від кельтського sal - море), а що живуть по середньому перебігу Рейну іменувалися рипуарськими (від латинського ripa - беріг). Солічеські франки в середині IV століття були розбиті римлянами, але залишені в Токсандрії на правах федератів.

У багатющій провінції Риму Галії (завойованою римлянами в III столітті до наший ери) п'яте сторіччя нашої ери було часом політичних і соціально-економічних змін і перетворень. Криза, що охопила всю Римську імперію посилився могутніми виступами рабів, селян, міської бідноти з одночасними вторгненнями іноземних племен. І перш за все це були германці - східні сусіди Галії, які в кінці V століття, - початку VI століття зуміли захопити велику частину країни. Виникнення класового суспільства у франків, що формується в цей період, прискорювали процес завоювання Галії. Вході бойових дій захоплювалося майно і худоба. Франкські військові вожді, дружинники, племінні старійшини ставали землевласниками.

У цей період відбувається явне розшарування суспільства франків. Знати підноситься над рядовими, хоча останні залишаються особисто вільними. Франкські селяни розселялися на захоплених територіях сільськими громадами. На той період, основну групу експлуатованих складало скорене населення, при цьому гало-римська аристократія частково зберегла багатства. Збіг класових інтересів зближував франкську і гало-римську знати, і тому вони були зацікавлені в створенні механізму, за допомогою якого можливо було б тримати в покорі скорену країну.

Родоплемінні відношення, як пристрій влади, не відповідали виникаючим вимогам і вони починають поступатися місцем нової організації, в котрій владу воєначальника перетворюється на королівську владу. Це була особлива "публічна влада", яка вже не співпадала безпосередньо з населенням. Затвердження публічної влади було нерозривно пов'язане з введенням територіального розділення населення. Території, заселені франками, були розділені на округи - пачи, які складалися з дрібніших одиниць - сотень. Управління населенням на цих територіальних діленнях вручалося спеціальним посадовим особам.

З ім'ям військового вождя франків - Хлодвіга (486-511 рр.) з роду Меровінгів зв'язано виникнення франкського держави. Саме під його буттям на чолі і була завойована Галію. Після чого далекоглядний політик Хлодвіг зі своєю дружиною приймає християнство по католицькому зразку, що забезпечує йому підтримку гало-римської знаті і впливової в Галії церкви.

Показуючи історичний розвиток Держави франків в період з VI-IX ст. слід зазначити особливості суспільного устрою, що складається. Основою розвитку франкського суспільства з'явилося виникнення в його глибині феодалізму. Ці відносини формувалися в соціальному середовищі, яке було розділене на дві етнічні групи: франкську і гало-римську. Тут слід сказати, що формування феодальних відносин у франків і гало-римлян було різне. Це обумовлено тим, що франки вступали в епоху феодалізму з первіснообщинного устрою, а гало-римляни з рабовласницького суспільства.

У розвитку феодалізму в цій країні чітко простежуються два ступені: перший - VI-VII ст., другий - VIII - перша половина IX століття. У 579 році відбулося перше народне повстання в історії франків, яке було жорстоко пригнічено монархією, що підтверджує диктатуру феодалів. Смерть Холдвіга викликала усобицю між його синами. Феодальні розбрати продовжувалися впродовж століття. Для королів єдиним способом залучення знаті на свою сторону був наділ останніх землею. Даровані землі успадковувалися. Наділ військових землею робило їх феодалами-землевласниками.

Особливістю Меровінгської монархії було те, що процес наділу землею придбав особливо великі розміри. Збагачувалася земельними наділами і церква. Значним соціально-економічним явищем стало затвердження приватної власності на землю, що послужило початком прискореного розшарування общин. Широко почав використовуватися метод передачі селянинові ділянки панської землі в користування, за що він повинен був нести повинності. Подібні операції носили назву "Прекарний договір". Даний договір формально не встановлював особистої залежності, але разом з тим, створював всі умови для цього.

У обстановці утисків і зловживань з боку землевласників селяни вимушені були шукати захисту у сильних і впливових осіб і, тому, в той період набула широкого поширення система заступництва - патронату. Віддача себе під заступництво - комендація, передбачала: 1) передачу покровителеві права власності на землю, з подальшим її поверненням у вигляді тримання; 2) встановлення особистої залежності "слабкого" від свого покровителя; 3) виконання повинностей на користь покровителя. Заступництво, фактично, було кроком до закріпачення франкських селян. Посилення експлуатації селян неминуче вело до загострення класової боротьби і, отже, зацікавлювало пануючий клас в зміцненні державного механізму придушення.

Розбрати VI століття виявилися фатальними для Меровінгів. Ними були роздані всі землі, що належать ним, а у міру зменшення земельного фонду монархії, росла могутність знатних прізвищ феодалів і ослаблення влади королів, які незабаром були усунені від справ. Вся влада в цей період зосередилася в руках знаті, яка посідала важливі посади в державі. Зокрема, пост майордома, займаючи який чиновник спочатку був таким, що управляє королівського палацу, а надалі став фактично розділом держави.

На рубежі VII-VIII ст. ця посада стає спадковим надбанням знатного і багатого роду, що поклав початок династії Каролінгів. Ім'я представника цього роду Карла Мартелла було пов'язане з важливим перетворенням в соціально-політичній структурі франкського суспільства, відомим як реформа Карла Мартелла. Суть її зводилася до наступного. Було покінчено з колишнім порядком дарування земель в повну власність. Замість цього землі, з селянами, що жили на них, почали передаватися в умовне довічне тримання. Карл Мателл конфісковував землі у непокірних магнатів і монастирів. Той же, кому земля передавалася в довічне тримання повинен був нести військову службу і ін. Ця реформа поклала початок системі підпорядкованості одних феодалів іншим. Крім розділу держави, землі в тримання почали роздавати і крупні феодали, обзавівшись, таким чином, своїми васалами.

Реформа Карла Мартелла сприяла посиленню центральної влади. За допомогою реорганізованого війська, що повністю складається з представників пануючого класу, відбивалися напади ворогів і пригнічувалося селянство. У даний період часу франкська держава розвивалася від раніше феодальної монархії до держави періоду феодальної роздробленості. Сильна держава була необхідна для остаточного зміцнення пануючого класу в Галії, поневолення вільних франкських селян, захисту території і пограбування сусідніх країн.

Найвищого розквіту монархія досягає при Карлі Великому в другій половині VIII - початку IX століття. Завойовні походи розсовують межі Франкського держави на схід і південь. У цей період монархія підсилює контроль над церквою. Королівський двір перетворюється на центр державного управління. Крупні світські і духовні феодали складають раду, що постійно діє, при королеві. Характерні і органи державного управління, що склалися в цей період. Посадові особи, що здійснюють управління землями феодалів, одночасно виконують адміністративно-судові функції по відношенню до населення, що живе на цих землях. Політична влада стає атрибутом земельної власності. Посадові особи суміщають військові, фінансові, судові і інші функції.

Винагородою за службу були ті, що земельні подарували і право утримувати в свою користь частину зборів з населення. Також зростає значення вищих посадових осіб - міністеріалів. Спочатку вони управляли королівськими маєтками, потім очолили державне управління і суд. Самоврядування вільних франків на місцях їх мешкання було замінене системою посадових осіб, що призначалися королем.

Територія країни була розділена на округи. Населенням округу управляв граф - посадова особа, що призначається королем, якому підкорявся військовий загін і ополчення округу. Округа, у свою чергу ділилися на сотні. На межах країни були створені крупні територіальні об'єднання - герцогства. Герцоги, що управляли ними, також здійснювали оборону меж. На початку VII століття посадові особи перетворюються на крупних землевласників. Встановлюється порядок, згідно якого графом міг стати лише землевласник. Посади передаються по спадку і є привілеєм окремих сімей. Вища судова влада належала монархові і здійснювалася спільно з представниками знаті. Основними судовими установами в той період були "суди сотні".

Поступово судова влада об'єднувалася в руках осіб, що призначаються королем, а до складу суду вибиралися заможні, такі, що знають право люди. Але в той же час на судових засіданнях були присутні вільні і повноправні жителі сотні, посадові особи короля лише стежили за правильністю судочинства. Поступово їх контроль посилюється і вони стають головами судів, при цьому обов'язок вільних людей бути присутнім на суді був скасований.

Розглядаючи структуру війська, спостерігається її розвиток від дружини до феодального ополчення. Найбільша військова потужність феодальної монархії франків була пов'язана з реформою Карла Мартелла. У той час було сформовано велике кінне військо, що складається з лицарів. На початку IX століття Франкська держава знаходиться в найбільшій могутності, охоплює територію майже всієї Західної Європи і не має на своїх межах супротивника, рівного по силі. Подолавши опір селянства феодали втратили свою зацікавленість в єдиній державі. Економіка франкського держави носить натуральний характер, відсутні господарські зв'язки між районами. Всі ці чинники зумовили неминучість надалі розпаду держави.

У 843 році розкол був юридично закріплений в договорі, ув'язненому внуками Карла Великого. Правонаступниками імперії стали три королівства: - західно-франкське, східно-франкське і серединне. Основним джерелом має рацію у франків стає звичай, який має письмовий характер. В період V-IX ст. Відбувається запис звичаїв племен Франкського держави у вигляді так званих "варварських правд". Створюються Салічна, Ріпуарська, Бургундська та інші правди.

У 802 році Карл Великий наказав скласти правди всіх племен, що входили до складу його імперії. Ці правди встановлювали норми має рацію з урахуванням процесу зростання майна, виникнення класів і формування феодальних відносин. У цей же період королі починають видавати законодавчі ухвали, ніж активно сприяють формуванню і зміцненню феодальних відносин. Слід зазначити іменні грамоти, які видавалися королівською владою світським земельним магнатам, монастирям і церквам, звільняючи відповідні території від дії судовою, поліцейською, фінансовою і іншій юрисдикції державної влади і, тим самим, об'єднуючи всю повноту влади в руках магнатів і духівництва.

Основні риси права яскраво характеризує Салічна правда, що є одним з якнайдавніших записів звичаїв салічних франків. Запис цих звичаїв відносять до часу правління Хлодвіга. У подальші роки її зміст доповнювався. Текст Салічної правди є розрізненим записом звичаїв, що склалися, в основному, ще до утворення Франкського держави і звичаїв, що виникли при формуванні класового суспільства і утворенні держави. Її зміст відображає соціальний і правовий лад, що характеризує перехід від первісної общини до класового суспільства. Одне з основних її завдань - захист приватної власності, яка змінювала колективну. Характерний для Салічної правди формалізм, що вимагає здійснення правових дій в строго встановленій формі.

Про майнову нерівність свідчить поява статей про позику і боргові зобов'язання. З появою приватної власності виник інститут спадкоємства майна і дарування. В області зобов'язальних відносин Салічна правда мала в своєму розпорядженні прості форми операцій: купівля-продаж, позика, заїм, міна. Передача права власності при операціях здійснювалася публічно, а невиконання зобов'язань вабило майнову відповідальність. Брак полягав у формі покупки женихом нареченої. Заборонялися браки між вільними і рабами. У разі укладення такого шлюбу вільна людина ставала рабом.

Основна увага в Салічній правді приділялася злочинам і покаранням. Під злочином розумілося спричинення шкоди особі, майну або порушення королівського "миру". Під покаранням - відшкодування шкоди потерпілому або членам його роду, сплата штрафу королеві за порушення королівського "миру". Для злочинів і покарань по Салічній правді характерна система штрафів, хоча зберігаються пережитки первіснообщинного устрою. Це розплата життям, у випадку, якщо вбивця не в змозі сплатити штраф; участь родичів в сплаті або отриманні штрафу за вбивство, вигнання людини з общини у разі оголошення його поза законом і заборона в ухваленні його іншими. В тому разі, де для раба передбачалася страта, вільна людина повинна була сплатити штраф. Якщо раб вбивав вільну людину, то вбивця віддавався родичам убитого як половина штрафу за вбивство, а останнє платив його господар. Вільна людина, що убила раба, платила штраф на користь його господаря.

Салічна правда виділяла наступні види злочинів:

  • злочини проти особи (вбивство, зґвалтування, нанесення каліцтв, наклеп, образа, викрадання вільних людей, посягання на честь, гідність і свободу);
  • злочини проти власності (крадіжка, грабіж, підпал, спричинення шкоди майну);
  • злочин проти порядку (неявка до суду, лжесвідчення);
  • порушення розпоряджень короля.

Основним видом покарання, що застосовувався до вільних людей був штраф. Він ділився на дві частини, одна з яких призначалася потерпілому або його родичам, інша - поступала на користь держави. Передбачалося також покарання у вигляді конфіскації майна. Страта і тілесні покарання застосовувалися тільки до раб. Процес по Салічній правді носить звинувачувальний характер і передбачає три види доказів: соприсяжничество, свідчення свідків і ордалії - "суд божий". Основним засобом отримання визнання при звинуваченні рабів були тортури.

Розглядаючи виникнення і розвиток держави Франків, його суспільний і державною лад, систему органів влади, управління і основні риси має рацію, можна сказати, що головною лінією розвитку франкського суспільства було формування і еволюція феодальних відносин, як наступній стадії розвитку суспільства після первіснообщинного і рабовласницького устрою.


05.11.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!