Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Період становлення капіталізму у Росії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Період становлення капіталізму у Росії. Реферат

Наступником Миколи І став старший син Олександр II (1855-1881), який увійшов в російську історію як цар-визволитель

Поразка Російської імперії у Кримській війні (1853-1856), національно-визвольний рух поневолених народів змусили Олександра II провести реформи. У кожній губернії створювалися проекти реформ, які потім мала опрацювати комісія у Санкт-Петербурзі.

Основними реформами Олександра II були:

  • аграрна (скасовувалося кріпосне право),
  • земська (запроваджувалися виборні органи місцевого самоврядування),
  • судова (нова система судочинства на засадах виборності суддів, інституту присяжних, відкритості),
  • освітянська (єдина система початкової освіти та система закладів середньої освіти),
  • військова (заміна рекрутської армії армією, сформованою на основі загальної військової повинності),
  • міського самоврядування (створення виборних органів самоврядування у містах).

Реформи створили основу для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького. Одним із останніх актів Олександра II було підписання проекту про введення до складу Державної ради депутатів від міст та губерній.

У 1863-1864 рр. Олександр II жорстоко придушив національно-визвольне повстання у Польщі. Щодо України він проводив агресивну шовіністичну політику (Валуєвський указ 1863 р., Емський акт 1876 р.).

1881 р. царя було вбито членами народницької організації "Народна воля", очолюваної А. Желябовим і С. Перовською.

Наступником Олександра II став його другий син Олександр IIІ (1881-1894). Його внутрішню політику історики характеризують як політику контр-реформ 1882-1893 рр. Він наказав стратити учасників замаху на Олександра II, призначив консерваторів на міністерські посади, посилив репресії проти революціонерів, обмежив права земств та міське самоврядування, заборонив ліберальні газети та журнали, зменшив державні асигнування на початкову освіту, заборонив прийом до гімназій дітей незабезпечених станів, у національних окраїнах заборонялося друкування, викладання та навчання національними мовами, переслідувалися грузинська православна та вірменська церкви, обмежувались права єврейського населення.

1894 р. на престол вступив син Олександра IIІ Микола II, який правив до 1917 р.

Зовнішня політика Російської імперії 60-90-х рр. характеризувалась посиленням впливу Росії в європейській політиці; подальшим проникненням до Середньої Азії. Так, упродовж 1858-1873 рр. внаслідок воєнної експансії Росії вдалося приєднати середньоазіатські ханства - Коканд, Бухару, Хіву.

У зовнішній політиці Росії цього періоду виокремлюють два етапи:

  • 1856-1871 рр.
  • та від початку 70-х рр. до укладання російсько-французького союзу 1891-1894 рр.

Перший позначається стриманою та обережною політикою російського уряду на Балканах, спробою подолати міжнародну ізоляцію, пошуком нових союзників, ліквідацією обмежувальних статей Паризького договору, створенням Союзу трьох імператорів (Росії, Австро-Угорщини, Німеччини) 1873 р.

Основними подіями другого етапу були: російсько-турецька війна 1877-1878 рр.; підписання Сан-Стефанського мирного договору, згідно з яким Росії повертались землі Південної Бессарабії, гирло Дунаю; відхід Лрдагана, Батума, Карса, Баязета (Закавказзя); Берлінський конгрес (1878 р.), який значно обмежив здобутки Росії у російсько-турецькій війні 1877-1878 рр.; оформлення франко-російського союзу 1898 р.

Суспільно-політичні рухи в Росії після скасування кріпосного права у 1861 р. до середини 90-х рр. були буржуазно-демократичними за змістом, різночинськими за складом, народницькими за світоглядом учасників.

Головними ідеологами та теоретиками російського народництва були: Михайло Бакунін (основоположник анархізму), Петро Лавров (ідеолог пропагандистського напрямку), Петро Ткачов (прихильник змовницької тактики боротьби). Народники зорганізували "ходіння в народ". Але їхня пропагандистська діяльність зазнала невдачі.

У 1879 р. народницький рух розколовся на дві течії - помірковану й радикальну. Уособленням поміркованої течі став "Чорний переділ" - народницька організація, яка займалася пропагандистською діяльністю і робила ставку на мирне вростання народників у народну масу (пізніше ця течія перетворилася на легальне народництво і проіснувала до 1917 р.).

Радикальний напрям представляла в цей час ''Народна воля", яка робила ставку на терор. "Народна воля" тривалий час користувалася авторитетом і виявляла революційну активність (вбивство харківського губернатора князя Куропаткіна, жандармського ад'ютанта Гейкіна та ін.) Після вбивства народовольцями (керованими С. Перовською) 1 березня 1881 р. царя Олександра II царизм перейшов у відкритий наступ. Репресії, судові процеси довершили розгром народницьких терористичних організацій. Наприкінці 80-х - на початку 90-х рр. народництво пережило ідейну кризу і практично поступилося місцем новому революційному руху - марксизму.

Поширення марксизму в Росії пов'язане з діяльністю групи "Визволення праці", заснованої Георгієм Плехановим 1883 р., соціал-демократичної групи "Партія російських соціал-демократів", створеної болгарином Димитрієм Благоєвим, та "Союзу боротьби за визволення робітничого класу", організатором якого був Володимир Ульянов.

Пореформені десятиліття знаменувались швидкими темпами економічного розвитку Росії: у 4,5 рази зросла виплавка чавуну, у 30 разів - видобуток вугілля, було прокладено 28 тис. км залізничних шляхів, розвинулися нові промислові міста - Юзівка, Орєхово-Зуєво, нові індустріальні райони - вугільно-металургійний - в Донбасі, нафтовий - в Баку, текстильний - в Іванові. Проте і після аграрної реформи 1861 р. сільське господарство переживало глибоку кризу, його модернізацію стримували пережитки феодального способу виробництва.

На початку XX ст. дедалі посилювалася суперечність між швидким економічним піднесенням Росії, соціальним розвитком країни і незмінним політичним режимом. Інтелігенція захоплювалась ідеями агресивного революціонізму, назрівав революційний вибух.

Література

  1. Всемирная история: Учебник для студ. вузов / Георгий Борисович Поляк (ред.), Анна Николаевна Маркова (ред.). - М.: Культура и спорт, 1997. - 496с.
  2. Абдулатипов Рамазан Гаджимурадович. Федерализм в истории России: [В 3 кн. ] / Р. Г. Абдулатипов, Л. Ф. Болтенкова, Ю. Ф. Яров. - М.: Республика, 1992.
  3. Аграрная эволюция России и США в XIX - начале XX века: Материалы сов. -амер. симпозиумов / Отв. ред. И. Д. Ковальченко, В. А. Тишков. - М.: Наука, 1991. - 358, [1] с.
  4. Бобович Ирина Михайловна. Экономическая история России, 1861-1914 годы: Учеб. пособие / И. М. Бобович; Санкт-Петербург. ун-т экономики и финансов, Каф. экон. истории. - СПб.: Изд-во Санкт-Петербург. ун-та экономики и финансов, 1995. - 135, [1] с.
  5. Вернадский Георгий Владимирович. Московское царство / Е. П. Беренштейн (пер.). - Тверь: ЛЕАН, 1997. - 512с. - (История России).


12.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!