Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Генріх ІІ як засновник династії Плантагенетів в Англії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Генріх ІІ як засновник династії Плантагенетів в Англії. Реферат

Генріх II, завдяки одруженню з колишньою жінкою французького короля Людовіка VII, володів великими земельними угіддями не лише в Англії, а й у Франції. Жоден європейський король не мав стільки золота й срібла, як Генріх II

Генріх II зрив усі розбійницькі гнізда - феодальні замки, покарав грабіжників і злодіїв, яких чимало з'явилося в смутний період, скасував графські титули, надані його попередниками, замінив усіх шерифів.

Щоб поповнити державну казну й навести лад у стягненні податків, було створено палату шахової дошки, чиновники якої перевіряли фінансові звіти графів та надходження податків. Назва цієї установи походила від того, що стіл у палаті був накритий клітчатою матерією, і мішечки з грошима чи фішки пересувалися для зручності лічби по цих клітинах, що нагадувало гру в шахи.

Генріх II створив нову судову палату - королівську лаву. Королівський суд став верховним у державі. Його послугами міг скористатися кожен вільний (залежних селян судили їх сеньйори). На місцях судили "мандрівні судді". Суддям заборонили вирішувати справи за допомогою поєдинків і ордалій — випробувань водою чи розпеченим залізом. Позивач мав привести з собою свідків з числа односельців. Вони свідчили під присягою. Пізніше свідчення під присягою породило суди присяжних, які визначали, чи винуватий підсудний.

Була здійснена військова реформа. Король зобов'язав служити у війську всіх вільних, за винятком кліриків і євреїв. З тих, хто не йшов на війну, брали спеціальний податок. На ці гроші наймали солдатів. Солдати-найманці були кращими вояками, ніж феодали. Ця реформа перетворила рицарів у поміщиків, заклопотаних своїм господарством.

Генріх II зробив спробу реформувати церкву, яка в добу смут стала незалежною від королівської влади. Він проголосив архієпископів і єпископів васалами короля, зобов'язав кліриків судитися в королівському суді (церковний суд карав їх надто м'яко чи взагалі лишав безкарними).

Король оподаткував церковні землі, заборонив духовенству скаржитися папі в Рим і залишати Англію без королівського дозволу. Але глава англійської церкви Бекет, архієпископ Кентерберійський, виступив за збереження церковних привілеїв. Його підтримали папа та єпископи. Тоді хтось, щоб прислужитися королю, вбив Бекета. Король, якого звинувачували в причетності до цього злочину, мусив відмовитися від церковних реформ й вимолювати в папи прощення. Це дуже знизило його авторитет у державі.

Не знайшов спільної мови Генріх II і зі своїми синами - Ричардом, якого рицарі-поети назвали Левовим Серцем, та Джоном. Синів дратувала батьківська опіка, вони хотіли бути самостійними. Ричард змовився проти батька з французьким королем Філіпом II Августом, вони якось ледь не взяли хворого Генріха II у полон. Довідавшись, що й молодший син Джон виступає проти нього, Генріх II не витримав такого удару й у 1189 р. помер.

Після Генріха II королював Ричард Левове Серце (1189-1199) - здібний воєначальник, хоробрий воїн, поет і музикант, але не здатний до державної діяльності. Англію він залишив напризволяще, все життя провів у мандрах. Але створена Генріхом II система державного керівництва виявилася такою досконалою, що працювала й за відсутності короля.

Генріх II залишив спадкоємцям сильну королівську владу. Проте відразу після смерті короля-реформатора на неї чекали серйозні випробування. Англію спіткали воєнні й політичні невдачі, вину за які знать покладала на монарха. Війна з Францією ставала для Англії дедалі обтяжливішою, тим паче, що Англія зазнавала воєнних поразок, втратила всі французькі території.

У воєнних прорахунках барони звинувачували короля Іоанна Безземельного (1199-1216) - молодшого сина Генріха II. До того ж цей король посварився з могутнім папою Інокентієм III. Папа відлучив його від церкви й заборонив по всій Англії богослужіння. Переляканий король визнав себе васалом папи й погодився платити йому щорічно велику суму грошей. Тим часом французи завдали чергової воєнної поразки англійцям. Барони цього не стерпіли і в 1215 р. повстали. Лондонці, які завжди підтримували короля проти бунтівних баронів, цього разу відчинили їм ворота столиці.

Іоанн Безземельний мусив підписати Велику хартію вольностей - складений баронами документ, який обмежував королівську владу. Він скріпив цей документ своїм підписом лише тому, що не збирався виконувати його. У Великій хартії вольностей король брав на себе зобов'язання не переобтяжувати феодалів податками, не позбавляти церкви її привілеїв, оберігати законність і правопорядок, боротися з чиновницькими зловживаннями, опікуватися торгівлею. Велика хартія вольностей захищала навіть кріпаків (забороняла забирати в них за вироком суду знаряддя праці та худобу).

Отже, хоч вона найбільше опікувалася великими баронами, проте захищала від чиновницького свавілля й інші верстви населення. У Великій хартії вольностей королю заборонялося чинити розправу над громадянами без вироку станового суду і вперше в після-античній історії Європи було сформульовано принцип недоторканності особи, який і сьогодні є наріжним каменем у справі захисту прав людини. Передбачався й контроль за виконанням королем цих вимог.

Історики по-різному оцінюють Велику хартію вольностей. Одні вважають її найпершою в світі конституцією - Основним законом, який закріплює права й обов'язки всіх громадян. Інші вбачають документ, який захищав інтереси передусім великих феодалів. Сам Іоанн Безземельний не дуже зважав на Велику хартію вольностей. Проте він незабаром помер, а опікуни малолітнього короля Генріха III підтвердили чинність цього документа.

Коли Генріх III підріс, він зробив усе можливе, аби настроїти проти себе баронів. Він узяв дружину-француженку, з якою до Англії прибуло чимало французів, їм король щедро роздавав не лише посади, а й маєтки, що дратувало англійських вельмож. Поряд з вельможами виявляли своє невдоволення рицарі та городяни, з яких стягували податок на щорічні виплати папі. Коли Генріх III зажадав, щоб феодали внесли в казну ще й третину своїх доходів на придбання для малолітнього принца сицилійської корони, барони озброєними прибули в королівський палац і зажадали від Генріха III, щоб він прогнав французів і здійснив реформи.

У 1258 р. барони зібралися в Оксфорді на свій з'їзд (його назвали "шаленим"). Вони створили комісію, яка, заходилася усувати від влади недобросовісних чиновників. Але рицарі швидко переконалися, що комісія з баронів відстоює лише свої інтереси. Вони зажадали, щоб їм дозволили вибирати шерифів зі свого середовища. Цю вимогу рицарів підтримали городяни та частина баронів під керівництвом графа Симона де Монфора. Знать розкололася на дві частини: тих, хто підтримував короля, і прибічників Симона де Монфора.

Генріх III не захотів обмежувати себе взятими зобов'язаннями, тому в 1263 р. в Англії спалахнула громадянська війна. Військо Симона де Монфора, яке складалося з рицарів, городян, студентів, вільних селян і окремих баронів, розбило королівську армію й захопило в полон Генріха III та наслідного принца.

На початку 1265 р. Симон де Монфор фактично перетворився на диктатора Англії і, щоб зміцнити свою владу, скликав Вищу раду з представників основних верств англійського суспільства, яку пізніше назвали парламентом. Проте його успіхи виявилися недовговічними. Посилення рицарства, городян і вільних селян занепокоїло баронів - один за одним вони залишали Симона де Монфора і переходили на бік короля. Невдовзі Симон де Монфор, покинутий своїми прибічникам, загинув у сутичці з королівськими військами. З його смертю завершилася громадянська війна, з якої переможцями вийшли промонархічні сили.

Наступник Генріха III, Едуард І (1272-1307), зміцнюючи королівську владу, не ліквідував запроваджений Симоном де Монфором парламент, а спробував використати його у власних цілях - він скликав парламентські сесії, щоб полегшити стягування податків і не відштовхнути від себе рицарство та міську верхівку.

Отже, наприкінці XIII ст. парламент остаточно утвердився в політичному житті Англії.

У середині XIV ст. англійський парламент розділився на дві палати - верхню (палату лордів) і нижню {палату громад). У верхній палаті засідали великі світські феодали та вище духовенство (їх запрошував король). До нижньої палати входили рицарі від графств і депутати від міст. В англійському парламенті, на відміну від французьких Генеральних штатів, рицарі й заможні городяни тісно згуртувалися, виступали спільно, а тому були впливовою силою в державі. Міські низи й селяни не мали своїх представників у парламенті, тому він не може вважатися органом дійсного народовладдя.

Поступово англійський парламент зміцнив свої позиції. Він закріпив за собою право узаконювати податки - без його ухвали жоден податок у країні не стягувався. В XIV ст. він почав видавати закони (біллі), став вищим судом у державі.

Парламент відіграв важливу роль у політичному житті Англії XIV-XV ст. Він сприяв централізації держави, започаткував у країні станову монархію.

Література

  1. Бадак Александ Николаевич, Войнич Игорь Евгеньевич, Волчек Наталья Михайловна, Воротникова О. А., Глобус А. Всемирная история: В 24 т. / И. А. Алябьева (ред.) - Минск.
  2. Акопов Сергей Самсонович. История повторяется: от египетских пирамид до Московского Кремля: [В 2 кн. ] / Сергей Акопов. - Калязин: Акопов, 1994.
  3. Всемирная история: Возрождение и Реформация / И. А. Алябьева (ред. кол.). - М.; Минск: АСТ, 2000. - 1000с.


09.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!