Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Процес християнізації Русі. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Процес християнізації Русі. Реферат

За джерелами, які згадують охрещення Русі, ховається певний парадокс: візантійські пам’ятки виразно зафіксували навернення, наприклад, Аскольда та його дружини у 60-х роках ІХ ст., але майже не коментують офіційного запровадження християнства при Володимирі Святославичі (988)

Натомість, руські літописи про прийняття нової віри Аскольдом взагалі "не знають", зате підносять до рівня догмату роль Володимира-першохрестителя. Намагаючись пояснити цю "змову мовчання", дослідники припускають, що белетризовано-барвиста історія "Володимирового хрещення" була внесена до літописних текстів аж через сто років після події – наприкінці ХІ ст. Своєю чергою, вона спиралася на кілька попередніх сказань 40-х років ХІ ст., котрі виникли як публіцистичні твори, що переслідували мету довести незалежність Руської церкви від Грецької.

Русь у баченні авторів сказань – це велика й могутня держава, рівна Візантії. Сам же Володимир уподібнений до імператора Константина Великого: той зробив християнство державною релігією Римської імперії, а цей офіційно проголосив християнство у власній державі. Відтак Володимирове хрещення трактувалося як сакралізований рубіж між передісторією – язичницькими часами, коли мешканці Русі були погани і невіголоси, і новою добою – християнською, що символізувала вихід з темряви на світло. Візантійській церкві у цій схемі відведена скромна роль пасивного взірця.

Наприкінці X століття, оточена сусідами-християнами – поляками, чехами, болгарами, візантійцями – поганська Руська держава стояла на порозі перелому, який мав остаточно ввести її до кола християнської цивілізації, однак безпосереднім поштовхом стали причини політико-династичні.

Восени 987 р. головнокомандувач східної візантійської армії Варда Фока проголосив себе імператором; невдовзі узурпатора визнали Мала Азія, Вірменія та Грузія. Законному імператорові Василю ІІ Македонянину (976-1025) загрожувала катастрофа, і він звернувся за допомогою до київського князя, пославши до нього поcoльство взимку 987-988 р. Той погодився, але за умови, що Василь ІІ віддасть йому руку своєї сестри Анни; до угоди був внесений ще один пункт – Володимир зобов’язувався охреститися разом з усім народом своєї країни, "а вони народ великий" (як запише один з тогочасних східних авторів).

Навесні 988 р. 6-тисячна армія русів разом з військом імператора розбила збройні сили Фоки. Трон був таким чином врятований, але Василь ІІ не квапився віддавати багрянородну, тобто царственну від народження, сестру за варвара. Однак збройний похід Володимира на Херcoнес (Корсунь), коли місто було здобуте й сплюндроване, а до Константинополя надіслана погроза вчинити зі столицею імперії те саме, зробили візантійського володаря поступливішим.

Тож, отримавши обіцяну багрянородну Анну, Володимир відбув з нею до Києва. Час і місце його оcoбистого охрещення дискусійні (за думкою О. Шахматова святий Володимир хрестився ще до 988 року, і, очевидно, у Києві. Існують також легенди щодо хрещення у Корсуні 988, які викладаються в літописних джерелах, але ми не можемо до кінця їм вірити), натомість примуcoве навернення киян, здійснене відразу після Корсунського походу, літопис упевнено датує 988 р., описуючи його так:

І коли прибув, повелів він поскидати кумирів – тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому [узвозу] на Ручай, і дванадцятьох мужів приставив бити [його] палицями... Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: "Якщо не з’явиться хто завтра на ріці – багатий, чи убогий, чи старець, чи раб, – то мені той противником буде..." А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду... а попи, стоячи, молитви творили. І було видіти радість велику на небі й на землі, що стільки душ спасається...

Щодо радості великої, то літописець, слід думати, перебільшив. Християнізація просувалася з труднощами, долаючи спалахи опору.

Поряд зі слов'янами в Київській Русі проживало понад 20 різних народів:

  • на півдні – печеніги, половці, торки, берендеї, каракалпаки;
  • на північному заході – литва, ятвяги;
  • на північному сході – чудь, меря, весь, мурома, мордва, черемиси, перм, ям, печора та ін. угро-фінські народи.

Християнство через Київ прийшло згодом і до них. Знать і заможні верстви населення приймали нову релігію порівняно легко і навіть охоче, як таку, що користувалася заступництвом центральної влади. Найбільш прихильними до старої язичницької віри були низи суспільства. Нова релігія впроваджувалася насильним шляхом і в Києві, і в інших містах. "Путята хрестив мечем, а Добриня вогнем", - так говорили в той час про воєвод князя Володимира, які хрестили Новгород.

Щоб замінити місцеві вірування й обряди єдиним християнським культом, церковним проповідникам та ієрархам довелося тривалий час пристосовувати свої служби до язичницьких богів, свят і обрядів. Так, Перун став ототожнюватися з Іллею-пророком, Ярило - зі святим Юрієм (Георгієм), давні зимові свята були приурочені до Різдва Христового і Хрещення, дохристиянське свято Великодня (назва збереглася) – до Воскресіння Ісуса Христа і т. д. Проти язичницького свята Івана Купала церква боролася багато сторіч, але так і не змогла його подолати. Так і не вдалося похитнути віру народу в "нижчі духи". Процес християнізації на Русі розтягнувся на віки.

Головними носіями ідей християнства стають церкви і монастирі. Все духовенство відповідно ділилося на "біле" і "чорне". При церквах мешкали численні служителі: крім священика, були т. зв. "церковні люди" - ігумен, диякон ("біле духовенство"), а також просфірниці, паломники, лікарі, задушні люди (невільники, подаровані церкві); сюди ж приймали інвалідів. Оскільки православне християнство не передбачало обітниці безшлюбності для "білого" духовенства, всі церковні люди могли мати сім'ї, члени яких також жили при церквах. Вони не підлягали світському суду, їх судив єпископ. Духовні звання часто переходили з покоління в покоління.

Велика роль у поширенні християнства належала монастирям, головним з яких був Києво-Печерський (1051 р.). Чернецтво, або "чорне" духовенство, найбільш повно і наочно втілювало ідеї зречення від мирської суєти, спокутування гріхів, служіння Богу. Ченці, на відміну від церковних людей, жили передусім за рахунок власної праці, а не за рахунок подаянь від парафіян, давали обітницю безшлюбності. Життя перших київських ченців - Антонія, Феодосія Печерського та ін. - було винятково важким, наповненим виснажливою фізичною працею, самообмеженнями, молитвами. Пізніше з'являються справжні подвижники чернецтва - ченці-самітники, які здійснювали аскетичні подвиги: Даміан, Іван-Самітник, князь Святенник та ін. Систематичні пости стають нормою не тільки для ченців, але і для всіх віруючих. Їсти жирну їжу, наприклад, у Великий піст стало вважатися гріховним.

У XIII ст. в Київській Русі було біля 50 монастирів, з них 17 - у самому Києві. Вищі посади в церковній ієрархії займає тільки "чорне" духовенство.

У 990-996 роках в Києві було споруджено на замовлення князя Володимира Святославича собор Богородиці. На його утримання князь дав десяту частину своїх прибутків і звідси походить ще одна його назва - Десятинна церква. Церкву будували візантійські майстри. Це був характерний для візантійської архітектури багатоверхий хрестово-купольний шестистовпний храм з трьома апсидами, оточений галереями. Оздоблений мармуром, різьбленими шиферними плитами, розписаний фресками. Зруйнований монголо-татарами у 1240 році.

Поступово християнство охопило всі сфери життя людини. Вже у часи князювання Ярослава Мудрого митрополит Іларіон трактував божественну благодать як суспільну норму, закон. У суспільстві розповсюджуються ідеали любові до ближнього, упокорювання і всепрощення, які орієнтували людину на послух. Першими руськими святими стали Борис і Гліб, які прийняли мученицьку смерть від Святополка Окаянного.


05.10.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!