Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Мусульманське право: джерела та особливості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Мусульманське право: джерела та особливості. Реферат

Мусульманське право. Джерела мусульманського права. Майнові та сімейні відносини. Злочин і покарання. Судовий процес

Мусульманське право

Одним з найвидатніших явищ у середньовічній цивілізації на Сході стало мусульманське право (шаріат). Це правова система, що згодом набула світового значення.

Шаріат із самого початку склався і розвивався як конфесійне право. Воно було органічно злите остеологією ісламу, пронизане його релігійно-етичними уявленнями.

Для шаріату, особливо на перших стадіях його розвитку, характерна увага не до прав мусульманина, а до його обов'язку, що досить широко представлено в шаріаті і саме ці обов’язки визначали все життя правовірного мусульманина.

Однієї з характерних рис середньовічного мусульманського права була його відносна цілісність. Разом із явленнями про єдиного бога Аллаха - затвердилася ідея єдиного правового порядку, що має універсальний характер. Більш того, виникнувши спочатку на Аравійському півострові, мусульманське право в міру розширення кордонів Халіфату поширило свій вплив на нові території.

Але все ж таки мусульманське право на перший план висувало не територіальний, а конфесійний принцип.

Як конфесійне право шаріат відрізнявся і від канонічного права в країнах Європи тим, що він регулював не строго окреслені сфери суспільного церковного життя, а виступав у якості всеохоплюючої і всеосягаючої нормативної системи, що затвердилася в цілому ряді сторін Азії й Африки.

Згодом норми шаріату вийшли далеко за межі Ближнього і Середнього Сходу, поширили свій вплив на Середню Азію і частину Закавказзя, на Північну, а також частково Східну і Західну Африку, на ряд країн Південно-Східної Азії. Однак настільки бурхливе і широке поширення ісламу і шаріату потягло за собою й усе більший прояв в ньому місцевих особливостей і відмінностей при тлумаченні окремих правових інститутів і рішень у конкретних правових спорах. Так, згодом із утвердженням двох головних напрямків у ісламі, відбувся розкол у шаріаті, де поряд з ортодоксальним напрямком виник і інший напрямок - шиїзм, що й до нашого часу має домінуючі позиції в Ірані, а так само частково в Лівані і Йомені.

Протиборство між цими напрямками знайшло своє закріплення у правових нормах, що стосуються самих різних сторін життя держави і суспільства. Так, у шиїзмі передбачається правовий порядок передачі державної влади в спадщину, зосередження світського і релігійного авторитету в руках духовних осіб - імамів, що вважалися непогрішними. Більш того, імами визнавали тільки ті перекази про пророка Мухаммеда, які були для них правовими вказівками, що доходили до праведного останнього халіфа Алі.

Поступово і прихильники ортодоксального напрямку шаріату згрупувалися у чотири основні групи, що являли собою власне кажучи самостійні правові школи, зв'язані з іменами перерахованих нижче чотирьох провідних мусульманських правознавців:

  • ханифіти,
  • маликіти,
  • шафіїти,
  • ханболіти.

Більш розповсюджений з них ханифітський мазхаб (від Абу Ханифа) мав своїх послідовників, насамперед, у таких країнах, як Єгипет, Туреччина, Індія, а також на території теперішньої Росії.

Ряд самостійних шкіл виник і на базі шиїзму: ісламська, джафаритська, зейдитська й ін. Таким чином, до кінця середньовіччя доктринальна і нормативна основа шаріату ускладнилася і зазнала істотних змін, але все ж таки залишилася надзвичайно складним і незвичайним правовим явищем.

Джерела мусульманського права

Найважливішим джерелом шаріату вважається Коран - священна книга мусульман, що складається з притч, молитов і проповідей, приписуваних пророку Муххамеду. Дослідники знаходять у Корані положення, що запозичені з більш ранніх правових пам'ятників Сходу і зі звичаїв до-ісламської Аравії. Складання Корану розтяглося на кілька десятиліть. Канонізування його змісту і складання остаточної редакції відбулося при халіфі Омарі (644 - 656 р.).

Велика частина положень Корану носить казуальний характер і являє собою конкретні тлумачення, дані пророком по конкретним випадкам життя. Але багато настанов мають дуже невизначений вид і можуть набувати різного значення в залежності від того, який зміст в них вкладається.

Іншим авторитетним і обов'язковим для всіх мусульман джерелом права була Сунна, що складається з численних розповідей про судження і вчинки самого Муххамеда. Із сунны виводяться норми шлюбного і спадкового, доказового і судового права, правила про рабів і т. д.

Третє місце в ієрархії джерел мусульманського права займала іджма, що розглядалася як "загальна згода мусульманської громади". Поряд з Кораном і Сунной вона відносилася до групи авторитетних джерел шаріату. Іджма розвивалася як у виді інтерпретації тексту чи Корана Сунни, так і шляхом формування нових норм, що уже не були пов'язані з Муххамедом. Вони передбачали самостійні правила поведінки і ставали обов'язковими в силу одностайної підтримки муфтіїв і муджтахидів.

Одним з найбільш спірних джерел мусульманського права, що викликав гострі розбіжності між різними напрямками, був кіяс - рішення правових справ за аналогією. Згідно кіясу, правило, встановлене в Корані, Сунні чи Іджмі, може бути застосоване до справи, яка прямо не передбачена в цих джерелах права. Кіяс не тільки дозволяв швидко врегулювати нові суспільні відносини, але і сприяв звільненню шаріату як в цілому, так і в ряді моментів від теологічного нальоту. Але в руках мусульманських суддів кіяс часто ставав знаряддям відвертої сваволі.

Нарешті, похідним від шаріату джерелом мусульманського права були укази і розпорядження халіфів - фірмани. У наступному в інших мусульманських державах з розвитком законодавчої діяльності як джерело права стали розглядатися і відігравати все зростаючу роль закони - кануни. Фірмани і кануни також не повинні були суперечити принципам шаріату і доповнювали його, насамперед, нормами, що регламентують діяльність державних органів та регулюють адміністративно-правові відносини державної влади з населенням.

Майнові і сімейні відносини

Особлива увага в шаріаті приділялося "праву особистого статусу". Повноправний особистий статус по шаріату мали тільки мусульмани. Особи, що сповідали християнство чи іудаїзм, знаходилися в приниженому положенні і були зобов'язані сплачувати державний податок. Розвиток соціальних відносин вплинув на положення рабів. Вони не визнавалися суб'єктами права, але могли за згодою своїх хазяїв вести торгові операції і здобувати майно. Відпустка рабів - мусульман на волю розглядалася як шляхетна справа. Характерною рисою правового статусу особистості по шаріату була також нерівність чоловіка і жінки.

Важливе місце в мусульманській правовій доктрині займали норми, регламентуючі майнові відносини. Насамперед, у правовій доктрині було закріплене уявлення про майно як об'єкт речових прав. Особливу категорію складали речі, що не могли чи не повинні були знаходитися у власності мусульманина (повітря, море, мечеті й ін.). Не визнавалася власність мусульман і на так називані "нечисті речі" - вино, свинину, книги і т. д.

Сформований у мусульманських державах лад відносин власності ретельно регламентувався й охоронявся нормами шаріату. Особливий правовий режим мали землі, що складали первісну територію мусульманської громади, що називали Хіджаз. На ці землі могли селитися тільки мусульмани, тут не можна було рубати дерева, полювати і т. д.

Приватна феодальна власність в Арабському халіфаті мала підлегле значення в порівнянні з державною власністю й общинним землекористуванням і не одержала широкого поширення.

Своєрідним інститутом шаріату, пов'язаним з речовими правами, був вакуф, що являв собою майно, передане власникам на які-небудь релігійні чи благодійні цілі. Особа, що встановило вакуф, втрачала право власності на дане майно, але зберігала за собою право виступати в якості керуючого вакуфом і резервувати визначених дохід з вакуфа для себе і своїх спадкоємців.

У шаріаті на відміну від римського права не формулювалася загальна концепція зобов'язання, але практичні питання договірного права, торгово-грошового обороту набули всебічну розробку. Зобов'язання ділилися на оплатні і безоплатні, двосторонні й односторонні, термінові і безстрокові. Характерним для мусульманського суспільства було поширення односторонніх специфічних зобов'язань-обітниць.

Договір по шаріату розглядався як зв'язок, що виникає за взаємної згоди сторін, однак в умовах майнової нерівності мав чисто формальний характер. Умови договору могли бути виражені в будь-якому виді: у документі, у неофіційному листі, усно. Укладені договори розглядалися як непорушні. Обов'язок дотримувати "свої договори" розглядався у Корані як священний. Недійсними вважалися договори, укладені з аморальними цілями, з використанням "нечесних" чи вилучених з обороту речей.

Договір купівлі-продажу допускався у відношенні реально існуючих речей і тільки в ханифитському мазхабі визнавався продаж речей, що повинні бути зроблені в майбутньому. У випадку виявлення схованих недоліків речі, покупець міг розірвати договір.

У шаріаті містилися положення, що формально засуджували марнотратство.

Велика увага в мусульманському праві приділялося відносинам майнового найму, насамперед оренді землі. Широке поширення в арабському суспільстві одержали договори союзу і товариства.

Мусульманська релігія і шаріат розглядають безшлюбність як бажаний стан, а шлюб як релігійний обов'язок мусульманина. Але насправді шлюбний договір нерідко виступав як своєрідна торгова сумка.

Коран визнавав за мусульманином право мати до чотирьох дружин одночасно. Але чоловік зобов'язувався надати кожній дружині майно, житло й одяг, що відповідали його положенню.

Мусульманська релігія обґрунтовувала принижене і залежне положення жінки в родині.

Дружина не брала участі у витратах по господарству, що покладалися на чоловіка, але була зобов'язана вести домашнє господарство, виховувати дітей. Її право брати участь самостійно в майновому обороті, було вкрай обмежене.

Надзвичайно складним і заплутаним було спадкове право, що до того ж мало істотні розходження в різних правових школах. Визнавалися два порядки спадкування: за заповітом і за законом. Більш досконало розробленим був порядок спадкування за законом. З майна померлого покривалися витрати, пов'язані з його власним споживанням, потім виплачувалися всі його борги. Особливістю шаріату було те, що спадкуванню підлягали тільки майнові права померлого, а не обов'язки, які не могли переходити спадкоємцям.

Майно, що залишилося, переходило до законних спадкоємців померлого; вони поділялися на кілька категорій, всередині яких установлювалося своя черговість. Так, у першу чергу спадщину одержали діти померлого, потім його брати, дядьки і т. д. Спадкоємна частка жінок була вдвічі менше частки чоловіків. На одержання спадщини не мали права віровідступники, розведені чоловіки, особи, що хоча б і ненавмисними діями, викликали смерть спадкодавця. Лише маликіти визнавали право на спадщину за убивцею, якщо він керувався справедливими мотивами.

Злочин і покарання

Норми кримінального права являли собою найменш розроблену частину шаріату. Вони відрізнялися архаїчністю, відбивали порівняно низький рівень юридичної техніки. Було відсутнє загальне поняття злочину, слабо були розроблені такі інститути, як замах, співучасть, обставини, що пом'якшують і обтяжуються провину і т. п.

Покарання за мусульманським правом містили як архаїчні і додержавні способи відплати, так і досить розроблені міри цілеспрямованої кримінально-правової репресії.

Судовий процес

Процес за мусульманським правом носив, як правило, обвинувальний характер. Справи порушувалися не від імені державних органів, а зацікавленими особами. Розходження між кримінальними і цивільними справами практично були відсутні. Судові справи розглядалися привселюдно, зазвичай в мечеті, де могли бути присутніми всі бажаючі, сторони повинні були самі вести справц, не прибігаючи до допомоги адвокатів.

Процес проходив усно, письмове діловодство не застосовувалося. Основними доказами були визнання сторін, показання свідків, клятви. При винесенні рішення суддя, за винятком порівняно невеликої категорії справ, мав волю розсуду, що давало йому можливість керуватися особистими симпатіями і враховувати соціальний стан сторін. Особливістю процесуального права шаріату було те, що судове рішення не розглядалося як остаточне і безповоротне.

Висновки. Своєрідності держави Арабського халіфату й інших держав мусульманського світу було безпосереднє пов'язано з їх релігією. Універсальна релігія іслам, що походить з неподільності духовної і світської влади, була органічно пов'язана теократичною ідеєю про всемогутність, всесилля і неподільність самого Аллаха, що знайшла вираження в Корані: "Немає Бога крім Аллаха, і Мухаммед - пророк його". Іслам визначав у мусульманському світі і характер соціальної структури, і державних установ, і правових інститутів і моралі - всю духовну сферу мусульман.

Так, релігійно-правовим основам мусульманського суспільства відповідала особлива соціальна структура, що характеризується відсутністю системи титулів, привілеїв, вибраності, що передаються спадково. Тут були усі рівні, а скоріше в однаковій мірі безправні перед теократичною державою і її главою -халіфом, султаном.

Іслам виключав невір'я, проти нього не можна було виступати ні прямо, ні побічно, навіть сперечаючись по його окремих положеннях, не тому, що єретиків, як у Європі, спалювали на багатті, а тому, що це значило протипоставити, виключити себе з мусульманського суспільства.

Універсалізм ісламу, основна ідея мусульманської ідеології і політичної теорії про злитість духовного і світського визначили й особливе місце держави в ісламському суспільстві, її безумовне абсолютне панування над суспільством, її теократично-авторитарну форму.

Не одна з країн Сходу ніколи не відрізнялися тим ступенем всесилля держави, що була властива Арабському халіфату.

Література

1. Алексеев С. С. Теория права - М.: Изд-во БЕК, 1994. - 224с.

2. Всеобщая история государства и права: Учеб. пособие /Под ред. К. И. Батыра - М.: Манускрипт, 1993. - 374с.

3. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права: Учеб. пособие /Под ред. проф. З. М. Черниловского - М., 1994. - 413с.

4. Общая теория права: Учеб. пособ. для юридич. вузов /Под ред. А. С. Пиголкина - М.: Манускрипт, 1994. - 396с.

5. Федоров К. Г., Лисневский Э. В. История государства и права зарубежных стран: Учеб. пособ. для вузов. 4.1. - Ростов на/Д.: Изд-во Рост, ун-та, 1994. -272с.

6. Энгельс Ф. Происхождение семьи, частной собственности и государства// Маркс К., Энгельс Ф., Соч. Т21-С. 135-155.


30.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!