Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Світовий устрій після Другої світової війни. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Світовий устрій після Другої світової війни. Реферат

Післявоєнний устрій світу. Протиборство двох світових систем. Вступ людства в епоху науково-технічної революції (1945-1960-ті рр.)

Аналізуючи зміни в міжнародній обстановці, слід виходити насамперед з того, що безпосереднім наслідком другої світової війни стала нова розстановка сил у світовій політиці. Країни фашистського блоку - Італія, Німеччина, Японія та їхні союзники після поразки у війні були окуповані військами держав антигітлерівської коаліції. З цього часу в світі домінуючими стали інтереси саме цих держав, зокрема США, СРСР, Великобританії та Франції.

США після закінчення другої світової війни стали наймогутнішою державою демократичного світу, його економічним центром і беззаперечним політичним лідером. Наприкінці 40-х років питома вага США у світовому промисловому виробництві становила 55 відсотків, вартість їхньої промислової продукції досягла двох третин вартості промислової продукції всіх капіталістичних країн. На той час США зосередили в себе 73 відсотки світового золотого запасу. Збройні сили США 1945 року налічували 12 млн. чоловік, які несли службу на 2300 базах по всьому світу. Окрім того, в монопольному розпорядженні американських військових була атомна зброя.

Радянський Союз, який виніс основний тягар війни на своїх плечах, завершив її зміцнілим як у військовому, так і морально-політичному відношенні. Його авторитет у світі значно зріс. СРСР опирався на підтримку антинацистського руху опору, національно-визвольного руху та комуністичних партій і груп західних держав.

Уже восени 1945 р. всередині антигітлерівської коаліції розгортається боротьба за вплив на світову політику, обумовлена різними підходами і зовнішньополітичними настановами. Студентам слід скласти чітке уявлення, в чому конкретно це проявилося. З одного боку, керівництво СРСР прагнуло використати воєнні успіхи Радянської Армії та антифашистський рух Опору в Європі та Азії для прискорення "Світової пролетарської революції" та експорту за межі своєї держави сталінської моделі соціалізму.

З іншого боку, провідні держави Заходу на чолі з США прагнули допомогти європейським народам відновити і незалежність, і демократичні свободи. Протиріччя всередині антигітлерівської коаліції, діаметрально протилежні підходи до розв’язання післявоєнних проблем світового устрою поглибили розкол, що стався внаслідок жовтневих подій 1917 р. в Росії, і призвели до утворення двох антагоністичних світових систем, на довгі десятиліття розколовши Європу і світ у цілому.

В країнах Центральної та Південно-Східної Європи, визволених від фашизму Радянською Армією, як і в Західній Європі у період 1944-47 рр. відбулися народно-демократичні революції, які започаткували відновлення здебільшого буржуазно-демократичних форм державності. Про це свідчать, зокрема: буржуазна спрямованість аграрних реформ при відсутності націоналізації землі, збереження приватного сектора у середній і дрібній промисловості, роздрібній торгівлі та сфері послуг, нарешті наявність багатопартійності, включаючи й вищий рівень влади.

Такі демократичні перетворення відбувалися до 1947 р. практично в усіх країнах Південно-Східної Європи. Політична орієнтація цих країн змінилася на протилежну відразу з моменту встановлення в них нероздільної влади національних комуністичних партій, що відбулося під впливом перебування на території більшості з них радянських військ та органів адміністрації. Цей фактор головним чином сприяв і тому, що в більшості країн розпочалися кардинальні перетворення у політичній, соціально-економічній та інших сферах у повній відповідності зі сталінською моделлю.

Вихід соціалізму за межі однієї країни і поширення його на Південно-Східну Європу, а потім Азію заклав основи для виникнення світової системи соціалізму, до складу якої входило 15 держав. Таким чином, суперечливе і вимушене співробітництво у роки війни у другій половині 40-х років XX ст. змінилося гострим протистоянням системи соціалізму з демократичним світом, яке переросло у тривалу "холодну війну".

Щодо складових "холодної війни" слід взяти до уваги наступне:

  • по-перше, це ідеологічне протистояння, війна пропагандистів;
  • по-друге, активна участь у регіональних конфліктах у процесі боротьби за вплив у країнах "третього світу";
  • по-третє, економічна війна, яка виявлялася у протистоянні військово-промислових комплексів і гонці ракетно-ядерних і звичайних озброєнь;
  • по-четверте, створення воєнно-політичних блоків.

"Холодна війна" не виключає локальних збройних конфліктів, яких у другій половині XX ст. було понад 250.

Щодо другого аспекту проблеми "холодної війни", треба взяти до уваги те, що чимало істориків хронологічно пов’язують початок "холодної війни" з виступом В. Черчілля перед студентами Вестмінстерського коледжу в американському місті Фултон 5 березня 1946 р. з нагоди присудження йому вченого ступеня цього навчального закладу. Зміст виступу британського прем’єра зводився до обґрунтування тези про необхідність створення англо-американського союзу, метою якого має бути боротьба з міжнародним комунізмом на чолі з СРСР.

Черчілль закликав створити "залізну завісу", покликану врятувати Європу і весь світ від радянської експансії. Виходячи зі змісту виступу Черчілля, на нього й покладено відповідальність за розв’язання "холодної війни". Та чи справді це відповідає історичній істині? Чи можна покладати вину лише на одну сторону, чи, можливо, її мають однаковою мірою розділити обидві сторони конфронтації?

Аналіз зовнішньополітичних акцій Радянського Союзу дає підстави стверджувати, що він брав найактивнішу участь у розпалюванні "холодної війни".

Після ІІ світової війни радянська територія значно збільшилася за рахунок Південного Сахаліну, Курильських островів, частини Східної Прусії (Калінінградська область), Печенги (Петсамо) та ін. 1946 року СРСР висунув територіальні претензії до Туреччини, домагаючись створення військово-морської бази в Дарданеллах. Цього ж року на Лондонській нараді міністрів закордонних справ країн-членів Ради Безпеки ООН Радянський Союз висунув вимогу протекторату над Триполітанією (Лівією), що забезпечувало б йому присутність у Середземному морі.

Така імперіалістична зовнішня політика СРСР об’єктивно не могла залишатися без відповідної реакції з боку провідних Західних держав, зокрема США.

12 березня 1947 р., виступаючи в конгресі, Г. Трумен проголосив основоположні засади зовнішньої політики США, відомі в історіографії як "доктрина Трумена". Вона стала першим офіційним викладом стратегії "стримування комунізму", політики об’єднання сил всіх капіталістичних країн під егідою США для боротьби проти світової системи соціалізму, що почала складатися.

Результатом втілення в життя такої політики стало оформлення воєнно-політичних союзів, що протистояли один одному. У вересні 1947 р. на конференції американських держав у Бразилії був підписаний договір про захист Західної Півкулі від загрози комунізму.

В березні 1948 р. для колективного захисту був створений "Західний Союз" у складі п’яти західноєвропейських держав.

4 квітня 1949 р. 12 держав Заходу підписали договір про створення воєнно-політичного блоку НАТО, в якому провідну роль відіграють США.

У першій половині 50-х років із ініціативи США були створені військово-політичні блоки в Азії - СЕАТО і СЕНТО.

У травні 1955 р. країни соціалістичного табору на конференції у Варшаві створили військово-політичний блок, у якому домінувала Москва, - організацію Варшавського Договору (ОВД).

Так "холодна війна" вилилася в жорстке протистояння військово-політичних блоків. При цьому, воно поширилося не лише на Європу, а й на інші регіони світу, зумовлюючи створення біполярної системи міжнародних відносин.

Щодо проблеми вступу людства в епоху науково-технічної революції та її впливу на соціально-політичний розвиток світу, слід взяти до уваги, що її потужним каталізатором слід вважати другу світову війну, в ході якої були створені принципово нові системи зброї і військової техніки - реактивний міномет, реактивний літак, перші тактичні ракети, атомна бомба і т. ін.

Ці та інші результати прикладних наукових розробок в основному й визначили головні напрямки НТР, хоча передумови для неї були створені науковими відкриттями першої половини XX ст., зокрема, в галузі ядерної фізики, досягненнями кібернетики, біохімії, хімії полімерів тощо.

Таким чином, наука почала перетворюватися на безпосередню продуктивну силу, що є характерною рисою НТР другої половини XX ст. Науково-технічна революція має всеосяжний характер, впливаючи на всі сфери не тільки економічного життя, а й на політику, ідеологію, побут, психологію людей.

НТР пройшла через два етапи: перший - із середини 40-х по 60-ті роки, другий - із 70-х по цей час.

На першому етапі НТР дала людству такі відкриття й винаходи:

  • у 40-ві роки - телебачення, транзистори, комп’ютери, радари, ракети, атомну бомбу, синтетичні волокна, пеніцилін;
  • у 50-ті роки - водневу бомбу, штучні супутники землі, верстати з числовим програмним управлінням, атомні електростанції;
  • у 60-ті роки - лазери, інтегральні схеми, супутники зв’язку та ін.

Одним із факторів, що стимулювали прискорення науково-технічного прогресу для протилежних систем, притаманним переважно капіталістичним країнам, було прагнення національних корпорацій у повоєнних умовах міжнародної і внутрішньої конкуренції забезпечити стійке зростання прибутковості виробництва.

Для обох систем важливу роль у розвитку НТР відіграли імперські амбіції двох світових наддержав, тривале протистояння двох військових блоків у період "холодної війни". У безпрецедентній за масштабами гонитві озброєнь була зроблена ставка на технологічну перевагу, створення і вдосконалення нових видів зброї масового знищення. Отже, НТР із перших кроків поставила перед людством питання про сферу використання її результатів, якою стала переважно військова сфера.

На відміну від країн із вільною ринковою економікою, в СРСР із його над-централізованою, а тому затратною, інертною до науково-технічного прогресу економікою, НТР більшою мірою розвивалася під дією зовнішньополітичних факторів: спочатку мілітарної конфронтації з Заходом, а потім у відповідності з доктриною "мирного змагання двох систем". Тому застосування досягнень НТР відбувалося переважно у військовій галузі.

Зміни у соціальній структурі суспільства, які відбувалися під впливом НТР, головним чином стосувалися капіталістичних країн і полягали в тому, що на противагу зайнятим у промисловості й на транспорті, швидкими темпами зростала частка зайнятих у сфері обслуговування й торгівлі, яка на кінець 60-х років досягла 44% від усього працюючого населення країн вільного світу.

Разом із тим зазнавало змін і обличчя робітництва, зростала його кваліфікація, рівень загальноосвітньої та професійної підготовки, рівень оплати праці, а разом із цим і рівень та стиль життя. Суспільне становище промислових робітників стрімко наближалося до показників життя службовців і спеціалістів.

На початок 70-х років чисельність середніх верств населення коливалася від 25 до 35 відсотків працюючого населення, відбувалося зростання частки дрібних і середніх власників.

Спираючись на досягнення НТР, західні країни все більше орієнтували свою економіку на здійснення соціальних програм, що позитивно позначилося на поліпшенні технічної оснащеності та якості праці, зростанні середніх доходів, зростанні споживання на душу населення.

Подібні зміни найменшою мірою торкнулися країн соціалістичного табору, для урядовців яких соціальні проблеми трудящих посідали другорядне місце.

Література

  1. Політична історія XX століття. Видання 2-ге, доповнене й перероблене. - К.: КНЕУ, 2001.
  2. Современный капитализм и проблемы альтернативы // Рабочий класс и современный мир. - 1990. - № 3. - С. 173-179.
  3. Современный капитализм: социально-политические проблемы и противоречия НТР. - М., 1989.
  4. Война в Афганистане. - М.: Воениздат, 1992.
  5. Партии и движения Западной и Восточной Европы, теория и практика, пробл. - тема. Сб / Отв. ред. В. П. Любешин. - М., ИНИОН, 1997.


26.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!