Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія "Залізний канцлер" Бісмарк, Отто фон (Otto von Bismarck). Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

"Залізний канцлер" Бісмарк, Отто фон (Otto von Bismarck). Реферат

Бісмарк-Шенхаузен Отто Едуард Леопольд фон (нім. Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schцnhausen; 1815-1898) князь, німецький державний діяч, перший канцлер Німецької імперії (другого рейху), що прозваний "Залізним Канцлером". Мав почесний чин (мирний час) прусського генерал-полковника в ранзі генерал-фельдмаршала (20 березня 1890)

Походження

Отто Фон Бісмарк народився 1 квітня 1815 року в сім'ї дрібномаєтних дворян в Шенхаузені, в бранденбурзькій провінції (нині земля Саксонія-анхальт). Всі покоління сім'ї Бісмарків служили правителям Бранденбурга на мирному і військовому теренах, проте нічим особливим себе не проявляли. Простіше кажучи, Бісмарки були юнкерами, нащадками лицарів-завойовників, які заснували поселення на землях на схід від Ельби. Бісмарки не могли похвалитися обширними землеволодіннями, багатством або аристократичною розкішшю, але вважалися благородними.

Молоді роки

З 1822 по 1827 рік Отто вчився в школі Пламана, в якій робився особливий упор на фізичний розвиток. Але молодий Отто не був цим задоволений, про що часто писав батькам. У віці дванадцяти років Отто залишив школу Пламана, але з Берліна не виїхав, продовживши своє навчання в гімназії імені Фрідріха Великого на Фрідріхштрассе, а коли йому виповнилося п'ятнадцять років, перейшов в гімназію "У Сірого монастиря". Отто показав себе середнім, не видатним учнем. Зате він добре вивчив французьку і німецьку мови, захоплюючись читанням іноземної літератури. Головні інтереси молодої людини лежали в області політики минулих років, історії військового і мирного суперництва різних країн. У той час хлопець, на відміну від своєї матери, був далекий від релігії.

Після закінчення гімназії мати визначила Отто в університет Георга Августа в Геттінгені, який знаходився в королівстві Ганновер. Передбачалося, що там юний Бісмарк вивчить право і, надалі, поступить на дипломатичну службу. Проте Бісмарк не був налаштований на серйозне навчання і віддавав перевагу над нею розвагам з друзями, яких в Геттінгені з'явилася множина. Отто часто брав участь в дуелях, в одній з яких він був поранений в перший і єдиний раз в житті, від рани на щоці у нього залишився шрам. В цілому, Отто фон Бісмарк в ту пору мало чим відрізнявся від "золотої" німецької молоді.

Бісмарк не завершив свою освіту в Геттінгені, життя на широку ногу виявилося обтяжливим для його кишені, і, під загрозою арешту з боку університетських властей, він покинув місто. Цілий рік він числився в Новому столичному університеті Берліна, де захистив дисертацію по філософії і політичній економії. На цьому його університетська освіта закінчилася.

Природно, Бісмарк відразу ж вирішив почати кар'єру на дипломатичному терені, на що покладала великі надії його мати. Але тодішній міністр закордонних справ Пруссії відмовив молодому Бісмарку, порадивши "пошукати місце в якій-небудь адміністративній установі усередині Німеччини, а не у сфері європейської дипломатії". Можливо, що на таке вирішення міністра вплинули чутки про бурхливе студентське життя Отто і про його пристрасть до з'ясування відносин через дуель.

Робота

Бісмарк, 1836 рік. У результаті Бісмарк поїхав працювати в Ахен, який зовсім недавно увійшов до складу Пруссії. У цьому курортному місті ще відчувався вплив Франції і Бісмарк, головним чином, займався проблемами, пов'язаними з приєднанням цієї прикордонної території до митного союзу, в якому домінувала Пруссія. Але робота, за словами самого Бісмарка, "була необтяжливою" і у нього залишалася безліч часу на читання і насолоду життям. У цей же період у нього було багато любовних пригод з відвідувачками курорту. Одного разу він навіть трохи не одружився на дочці англійського приходського священика Ізабеллі Лорейн-Сміт.

Впавши в немилість в Ахені, Бісмарк був вимушений поступити на військову службу, весною 1838 року він записався в гвардійський батальйон єгерів. Проте хвороба матери скоротила термін його служби: довгі роки турбот про дітей і маєток підірвали її здоров'я. Смерть матери поставила крапку в метаннях Бісмарка у пошуках справи, стало абсолютно зрозуміло, що йому доведеться займатися управлінням своїми померанськими маєтками.

Влаштувавшись в Померанії, Отто фон Бісмарк почав замислюватися над способами збільшення прибутковості своїх маєтків, і незабаром завоював пошану своїх сусідів як теоретичними знаннями, так і практичними успіхами. Життя в маєтку сильно дисциплінувало Бісмарка, особливо якщо порівнювати із студентськими роками. Він показав себе тямущим і практичним землевласником. Але все таки студентські звички давали про себе знати і незабаром навколишні юнкери прозвали його "скаженим".

Бісмарк сильно зближувався зі своєю молодшою сестрою Мальвіною, яка закінчила навчання в Берліні. Між братом і сестрою виникла духовна близькість, викликана схожістю в смаках і симпатіях. Отто познайомив Мальвіну зі своїм приятелем Арнімом, і через рік вони одружилися.

Бісмарк ніколи більше не переставав вважати себе віруючим в Бога і послідовником Мартіна Лютера. Кожен ранок він починав з читання уривків з Біблії. Отто вирішив укласти змовини з Іоганною фон Путткамер, чого добився без особливих проблем.

Політична кар'єра

Приблизно в цей же час Бісмарку вперше випала можливість увійти до політики як депутат знов освіченого Сполученого ландтагу прусського королівства. Він вирішив не втрачати цей шанс і 11 травня 1847 року зайняв своє депутатське місце, на якийсь час відклавши власне весілля.

Це був час щонайгострішого протистояння лібералів і консервативних про-королівських сил: ліберали вимагали від Фрідріха Вільгельма IV Конституції і великих цивільних свобод, але король не поспішав їх дарувати; йому були потрібні гроші на будівництво залізниці з Берліна до Східної Пруссії. Саме з цією метою він і скликав в квітні 1847 року Сполучений ландтаг, що складався з восьми провінційних ландтагів.

Після першої ж своєї промови в ландтазі Бісмарк придбав скандальну популярність. У своїй промові він постарався спростувати затвердження депутата-ліберала про конституційний характер війни за звільнення 1813 року. В результаті, завдяки пресі, "скажений" юнкер з Кніпгофа перетворився на "скаженого" депутата Берлінського ландтагу. Ще через місяць Отто заробив собі прізвисько "Переслідувач Фінці" із-за своїх постійних нападок на кумира і рупора лібералів Георга фон Фінці.

У країні поступово зріли революційні настрої; особливо серед міських низів, незадоволених зростанням цін на продовольство. У цих умовах Отто фон Бісмарк і Іоганна Путткамер нарешті одружилися.

1848 рік приніс цілу хвилю революцій у Франції, Італії, Австрії. У Пруссії революція також спалахнула під тиском патріотично настроєних лібералів, які вимагали об'єднання Німеччини і створення Конституції. Король був вимушений прийняти вимоги. Бісмарк спочатку злякався революції і навіть збирався допомагати вести армію на Берлін, але незабаром його запал остигнув, і залишився тільки смуток і розчарування в монарху, який пішов на поступки.

Із-за репутації непоправного консерватора у Бісмарка не було шансів пройти в нові Прусські національні збори, вибрані шляхом загального голосування чоловічої частини населення. Отто боявся за традиційні права юнкерів, але незабаром заспокоївся і визнав, що революція виявилася менш радикальною, чим здавалася. Йому нічого не залишалося, окрім як повернутися в свої маєтки і писати в нову консервативну газету "Кройццайтунг". В цей час відбувається поступове посилення так званої "камарильї" блоку консервативно настроєних політиків, в який входив і Отто фон Бісмарк.

Логічним підсумком посилення камарильї став контрреволюційний переворот 1848 року, коли король перервав засідання парламенту і ввів війська до Берліна. Не дивлячись на всі заслуги Бісмарка в підготовці цього перевороту, король відмовив йому в міністерському посту, затаврувавши "завзятим реакціонером". Король абсолютно не був настроєний розв'язувати руки реакціонерам: незабаром після перевороту він опублікував Конституцію, яка суміщала принцип монархії із створенням двопалатного парламенту. Монарх також залишав за собою право абсолютного вето і право управляти за допомогою надзвичайних указів. Ця Конституція не виправдала сподівання лібералів, але Бісмарку все одно здавалася дуже прогресивною.

Але він вимушений був з нею змиритися і вирішив спробувати висуватися в нижню палату парламенту. З великими труднощами Бісмарку вдалося пройти обидва тури виборів. Своє місце депутата він зайняв 26 лютого 1849 року. Проте негативне відношення Бісмарка до німецького об'єднання і Франкфуртського парламенту сильно ударило по його репутації. Після розпуску парламенту королем, Бісмарк практично втратив шанси бути переобраним. Але йому цього разу повезло, бо король змінив виборчу систему, що позбавило Бісмарка від необхідності вести передвиборну боротьбу. 7 серпня Отто фон Бісмарк знов зайняв своє депутатське місце.

Пройшло трохи часу, і між Австрією і Пруссією виник серйозний конфлікт, який міг перерости в повномасштабну війну. Обидві держави вважали себе лідерами німецького миру і прагнули втягнути в орбіту свого впливу дрібні німецькі князівства. Цього разу каменем спотикання став Ерфурт, і Пруссії довелося поступитися, уклавши "Ольмюцьку угоду". Бісмарк активно підтримував цю угоду, оскільки вважав, що Пруссія не змогла б виграти в цій війні. Після деяких коливань, король призначив Бісмарка представником Пруссії у франкфуртський Союзний сейм. У Бісмарка тоді ще не було необхідних на цій посаді дипломатичних якостей, та зате був природний розум і політична прозорливість. Незабаром Бісмарк познайомився з відомим політичним діячем Австрії Клементом Меттерніхом.

Під час Кримської війни Бісмарк опирався спробам Австрії провести мобілізацію німецьких армій для війни з Росією. Він став ярим прихильником Німецького союзу і супротивником австрійського домінування.

В результаті, Бісмарк став головним прихильником союзу з Росією і Францією (що ще зовсім недавно воювали один з одним), направленого проти Австрії. В першу чергу було необхідно встановити контакт з Францією, для чого Бісмарк відбув до Парижа 4 квітня 1857 року, де зустрівся з імператором Наполеоном III, який не справив на нього особливого враження. Але із-за хвороби короля і різкого розвороту зовнішньої політики Пруссії, планам Бісмарка не призначено було здійснитися, і його відправили послом до Росії.

Під час перебування в Росії величезний вплив на формування Бісмарка, як дипломата надало його спілкування з російським віце-канцлером Горчаковим. Згодом це знайшло віддзеркалення в їх подальших відносинах, дуже яскраво представлених в романі В. С. Пікуля "Битва залізних канцлерів". У Росії Бісмарк вивчив російську мову і висловлювався дуже пристойно. І лише єдине слово з російської мови ніяк не давалося розумінню Бісмарка. Це слово "нічого". Як не намагався він зрозуміти, що це означає, все було марно. Це було вище за його розуміння. На своєму персні Бісмарк вигравіював це слово. У січні 1861 року король Фрідріх Вільгельм IV помер і його місце зайняв колишній регент Вільгельм I, після чого Бісмарка перевели послом до Парижа.

Кров, залізо, сльози

Бісмарк на посту канцлера Німеччини, 1871 рік. Але в Парижі він пробув недовго. У Берліні в цей час спалахнула чергова криза між королем і парламентом. І для того, щоб його вирішити, не дивлячись на опір імператриці і кронпринца, Вільгельм I призначив Бісмарка розділом уряду, передавши йому пости міністра-президента і міністра закордонних справ.

Почалася тривала епоха Бісмарка-канцлера. Отто сформував свій кабінет з консервативних міністрів, серед яких практично не було яскравих осіб, окрім Роона, що очолював військове відомство. Після затвердження кабінету Бісмарк виступив з мовою в нижній палаті ландтагу, де вимовив відому фразу про "кров і залізо". Бісмарк був упевнений, що настав хороший час для суперництва Пруссії і Австрії за німецькі землі.

У 1864 році спалахнула війна з Данією з питання статусу Шлезвіга і Гольштейна, які були південною частиною Данії, але в яких переважали етнічні німці. Конфлікт тлів вже давно, але в 1863 році загострився з новою силою під тиском націоналістів з обох боків. У результаті, на початку 1864 року прусські війська зайняли Шлезвіг-Гольштейн і незабаром ці герцогства були поділені між Пруссією і Австрією. Проте це не було закінченням конфлікту, криза у відносинах між Австрією і Пруссією постійно тліла, але не згасала.

У 1866 році стало зрозуміло, що війни не уникнути і обидві сторони почали мобілізацію своїх військових сил. Пруссія знаходилася в тісному союзі з Італією, яка тиснула на Австрію з південного заходу і прагнула зайняти Венецію. Прусські армії досить швидко зайняли велику частину північних німецьких земель і були готові до основної кампанії проти Австрії. Австрійці терпіли одну поразку за іншою і були вимушені прийняти мирний договір, нав'язаний Пруссією. До неї відійшли Гессен, Нассау, Ганновер, Шлезвіг-Гольштейн і Франкфурт.

Війна з Австрією сильно вимотала канцлера і підірвала його здоров'я. Бісмарк узяв відпустку. Але відпочивати йому довелося недовго. З початку 1867 року Бісмарк наполегливо працював над створенням Конституції Північно-німецької конфедерації. Після деяких поступок ландтагу, Конституція була прийнята, і Північно-німецький союз з'явився на світ. Через два тижні Бісмарк став канцлером.

Подібне посилення Пруссії сильно схвилювало правителів Франції і Росії. І, якщо з Олександром II відносини залишалися досить теплими, то французи були настроєні до німців дуже негативно. Пристрасті підігрівала іспанська криза престолонаслідування. Одним з претендентів на іспанський престол був Леопольд, що належав до бранденбурзької династії Гогенцоллернів, і Франція не могла допустити його до важливого іспанського престолу. У обох країнах почали правити патріотичні настрої. Війна не змусила себе довго чекати.

Війна була розгромом для французів, особливо нищівна поразка під Седаном, яку вони пам'ятають понині. Зовсім скоро французи готові були капітулювати. Бісмарк вимагав від Франції провінції Ельзас і Лотарингію, що було досконале неприйнятно як для імператора Наполеона III, так і республіканців, що заснували Третю республіку. Німцям вдалося узяти Париж, і опір французів поступово зійшов нанівець. Німецькі війська тріумфально пройшли по вулицях Парижа.

Під час франко-прусської війни у всіх німецьких землях посилилися патріотичні настрої, що дозволило Бісмарку ще сильніше згуртувати Північно-німецький союз, оголосивши про створення Другого рейху, а Вільгельм I прийняв титул імператора (кайзера) Німеччини. Сам Бісмарк, на хвилі загальної популярності, отримав титул князя і новий маєток Фрідріхсруе.

У рейхстагу, тим часом, формувалася могутня опозиційна коаліція, ядром якої стала недавно створена центристська католицька партія, що об'єдналася з партіями, що представляють національні меншини. Для того, щоб протистояти клерикалізму католицького Центру, Бісмарк пішов на зближення з націонал-лібералами, які мали найбільшу частку в рейхстагу.

Почалася Kulturkampf - боротьба Бісмарка з політичними домаганнями папства і католицькими партіями. Ця боротьба негативно позначалася на єдності Німеччини, але вона стала справою принципу для Бісмарка.

Бісмарк, 1873 рік

У 1872 році Бісмарк з Горчаковим організували в Берліні зустріч трьох імператорів: німецького, австрійського і російського. Вони прийшли до угоди спільно протистояти революційній небезпеці. Після того у Бісмарка виник конфлікт з послом Німеччини у Франції, Арнімом, який, як і Бісмарк, належав до консервативного крила, що віддалило канцлера від консервативних юнкерів.

Підсумком цього протистояння став арешт Арніма під приводом неправильного поводження з документами. Тривала боротьба з Арнімом і непримиренним опором центристської партії Віндхорста не могли не відбитися на здоров'ї і вдачі канцлера.

У 1879 році погіршали франко-німецькі відносини і Росія в ультимативній формі зажадала від Німеччини не починати нову війну. Це свідчило про втрату взаєморозуміння з Росією. Бісмарк опинився в дуже важкій міжнародній ситуації, що загрожувала ізоляцією. Він навіть подав у відставку, але кайзер відмовився прийняти її і відправив канцлера до безстрокової відпустки, що продовжилася п'ять місяців.

Крім зовнішньої небезпеки все сильніше ставала небезпека внутрішня, а саме - соціалістичний рух в індустріальних регіонах. Для боротьби з ним Бісмарк спробував прийняти нове репресивне законодавство, але його відкинули центристи і ліберальні прогресисти. Бісмарк все частіше говорив про "червону загрозу", особливо після замаху на імператора. У цю складну для Німеччини пору в Берліні відкрився Берлінський конгрес провідних держав для розгляду підсумків російсько-турецької війни. Конгрес вийшов на подив ефективним, хоча Бісмарку для цього довелося постійно лавірувати між представниками всіх великих держав.

Відразу після закінчення конгресу в Германії пройшли вибори в рейхстаг (1879 рік), на яких упевнену більшість отримали консерватори і центристи за рахунок лібералів і соціалістів. Це дозволило Бісмарку провести через рейхстаг законопроект (Sozialistengesetz), направлений проти соціалістів. Ще одним з підсумків нового розкладу сил в рейхстагу стала можливість провести протекціоністські економічні реформи, щоб подолати економічну кризу, що почалася в 1873 році. Цими реформами канцлерові вдалося сильно дезорієнтувати націонал-лібералів і привернути на свою сторону центристів, що декількома роками раніше просто неможливе було собі представити. Стало ясно, що період "Культуркампф" подоланий.

Побоюючись зближення Франції і Росії, Бісмарк в 1881 році відновив Союз Трьох Імператорів, але відносини між Німеччиною і Росією продовжували залишатися натягнутими, що посилювалося посиленням контактів між Санкт-Петербургом і Парижем. Побоюючись виступу Росії і Франції проти Німеччини, як противаги франко-руському союзу, в 1882 році був підписаний договір про створення Потрійного союзу (Німеччині, Австрії і Італії).

Захід

Пам'ятник Бісмарку в Гамбурзі. Вибори 1881 року фактично стали для Бісмарка поразкою: консервативні партії і ліберали Бісмарка поступилися партії "Центру", прогресивним лібералам і соціалістам. Ситуація стала ще серйозніша, коли опозиційні партії об'єдналися для того, щоб урізувати витрати на утримання армії. В черговий раз виникла небезпека, що Бісмарк не утримається в кріслі канцлера. Постійна робота і хвилювання підірвали здоров'я Бісмарка, він дуже розтовстів і страждав безсонням. Здоров'я йому допоміг повернути доктор Швеннігер, який посадив канцлера на дієту і заборонив пити міцні вина. Результат не змусив себе чекати: дуже скоро до канцлера повернулася минула працездатність, і він узявся за справи з новою силою.

Цього разу в полі його зору потрапила колоніальна політика. Протягом попередніх дванадцяти років Бісмарк стверджував, що колонії суть недозволена розкіш для Німеччини. Але протягом 1884 року Германія придбала величезні території в Африці. Німецький колоніалізм зближував Німеччину з її вічною суперницею Францією, але створив напругу у відносинах з Англією. Отто фон Бісмарку вдалося втягнути в колоніальні справи свого сина Герберта, який займався врегулюванням питань з Англією. Але проблем з сином теж вистачало: він успадкував від отця тільки погані риси і пиячив.

У березні 1887 року Бісмарку вдалося сформувати стійку консервативну більшість в рейхстагу, яка отримала прізвисько "Картель". На хвилі істерії шовініста і загрози війни з Францією, виборці вирішили об'єднатися навколо канцлера. Це дало йому можливість провести через рейхстаг закон про семирічний термін служби.

В області зовнішньої політики Бісмарк тоді здійснює одну зі своїх найбільших помилок. Підтримуючи антиросійську політику Австро-Угорщини на Балканах він самовпевнено повірив в неможливість франко-руського союзу ("Цар і "Марсельєза" - несумісні"). Проте він вирішив укласти з Росією секретний т. н. "договір перестрахування", проте тільки до 1890.

На початку 1888 помер імператор Вільгельм I, що не провіщало нічого хорошого канцлерові. Новим імператором став смертельно хворий раком горла Фрідріх III, який на той час знаходився в жахливому фізичному і душевному стані. Через декілька місяців він помер.

Трон імперії зайняв молодий Вільгельм II, який достатньо прохолодно відносився до канцлера. Імператор почав активно втручатися в політику, відсовуючи немолодого Бісмарка на другий план. Особливо сильні розбіжності викликав Винятковий закон проти соціалістів, в якому соціальні реформи йшли рука в руку з політичними репресіями (що було дуже у дусі канцлера). Цей конфлікт і привів Бісмарка до відставки 20 березня 1890.

Залишок життя Отто фон Бісмарк провів в своєму маєтку Фрідріхсруе під Гамбургом, рідко виїжджаючи з нього. У 1884 померла його дружина Іоганна.

Останніми роками свого життя Бісмарк песимістично оцінював перспективи європейської політики із-за франко-руського союзу і різкого погіршення відносин Німеччини з Англією. Кілька разів його відвідував імператор Вільгельм II.

У 1898 р. здоров'я екс-канцлера різко погіршало, і 30 липня він помер у Фрідріхсруе.

Література

  1. Ерусалімський А. С. Бісмарк. Дипломатія і мілітаризм. М., 1968.
  2. Галкин І. С. Створення німецької імперії. М., 1986.


23.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!