Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Українська держава: створення та світове співтовариство. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Українська держава: створення та світове співтовариство. Реферат

Створення незалежної української держави. Україна і світове співтовариство

У курсі політичної історії тема посідає особливе місце з двох обставин:

  • по-перше, останнє десятиріччя минулого XX століття ознаменувалося для України проголошенням і утвердженням її незалежності, що стало вінцем багатовікової боротьби українського народу за вільний, самостійний розвиток у світі;
  • по-друге, здобувши незалежність і визнання більше ніж 150 держав світу, Україна, таким чином, стала складовою світової спільноти, і її подальший розвиток здійснювався і здійснюється у взаємному зв’язку та у відповідності зі світовими процесами.

Серед важливих проблем теми - передусім проблеми державотворення, створення нової політичної системи, формування органів влади та інших інститутів держави, становлення багатопартійності, проблеми захисту суверенітету й незалежності України, створення її Збройних сил, вироблення власної зовнішньої політики, визначення пріоритетів у відносинах із зарубіжними країнами та ряд інших.

Охопити весь спектр проблем, якими насичена тема, в стислих рамках даного посібника неможливо, тому рекомендуємо при самостійному вивченні матеріалу зосередити увагу на найважливіших із них, зокрема: на аналізі соціально-політичної ситуації в Україні наприкінці 80-х років; проблемах державотворення й формування нової політичної системи в Україні; з’ясуванні суті конституційного процесу та значення нової Конституції України; на проблемах реформування економіки та його результатах. Нарешті, на серйозну увагу заслуговують проблеми діяльності України на міжнародній арені, формування її зовнішньополітичного курсу.

Перебудовчий процес, започаткований навесні 1985 р. останнім Генеральним секретарем ЦК КПРС М.  Горбачовим, ознаменувався різкими змінами в усіх сферах суспільного життя СРСР, у тому числі й України. Аналізуючи події цього періоду, студенти дійдуть до твердого переконання, що для українського народу роки перебудови мали справді доленосне значення. Бюрократична перебудова переросла в національну революцію - третю в історії України й другу в XX ст.

Намагання забезпечити економічне зростання, що було метою перебудови, шляхом прискорення темпів економічного розвитку в умовах централізованого управління господарством виявилися неспроможними. Криза все глибше охоплювала господарський організм велетенської наддержави. Не дали бажаного ефекту й спроби послабити централізоване управління економікою, надаючи ширші права суб’єктам господарювання на місцях, і таким чином вдихнути життя в командну економіку.

Реформа управління економікою базувалася на ідеї поєднання централізованого директивного планування з наданням підприємствам певної свободи. Таким чином, теоретичний арсенал реформаторів не виходив за межі командної економіки і комуністичної доктрини, виключав заміну директивного управління ринковим механізмом.

У результаті реформа управління економікою 1987 р. не лише не змінила стан економіки, а виявилася каталізатором її цілковитої кризи.

Запізніла спроба врятувати економіку від цілковитого розвалу шляхом реалізації програми поступового переходу до ринкових відносин під жорстким контролем держави, яка передбачала роздержавлення економіки, плюралізм форм власності в травні 1990 р. була відкинута Верховною Радою СРСР.

Неминучість краху перебудови й невідповідність із тими методами, якими вона здійснювалася, через 10 років після розпаду СРСР визнав її ініціатор - перший і останній Президент Радянського Союзу М.  Горбачов. В інтерв’ю газеті "Факты" він зазначив, що тоді були обрані пріоритети, не відповідні задуму, повільним був темп реформ. Окрім того запізнілою виявилася спроба реформувати КПРС.

Фіаско реформ, розвал командної економіки болюче позначилися на соціальному становищі населення, зокрема в Україні, економіка якої була міцно прив’язана до центру. 95 відсотків її промислової продукції вироблялися на підприємствах союзного підпорядкування, тому цією продукцією розпоряджалася Москва.

Нестримна інфляція, тотальний дефіцит товарів підвищеного попиту призвели до істотного падіння реальної заробітної плати, стипендій і пенсій, звели до мінімуму життєвий рівень нашого народу. З осені 1990 р. в Україні було запроваджено продаж продовольчих і промислових товарів за картками споживача з купонами.

На цьому тлі рішення комуністичної партії підвищити на 50-100 відсотків заробітну плату партпрацівникам і чиновникам державних міністерств і відомств викликало загальне обурення в суспільстві й подальше падіння авторитету влади. В СРСР, у т. ч. й Україні склалася гостра соціально-політична ситуація, посилились опозиційні настрої щодо влади як серед демократично налаштованої інтелігенції, так і в середовищі робітництва, студентства, військових та ін.

Якщо взяти до уваги цілковите ігнорування центром національних проблем України, неослабну політику русифікації освіти й культурного життя, стають зрозумілими першопричини піднесення національно-визвольного руху в республіці, зростання політичної активності суспільства. Це знайшло своє вираження у мітинговій демократії, наростанні страйкового руху, зокрема шахтарів Донецького і Львівсько-Волинського басейнів, у створенні широкого спектра опозиційних організацій, таких як Українська Гельсінкська Спілка, Народний Рух України за перебудову, Українська студентська спілка, Спілка незалежної української молоді та ін.

Процес формування багатопартійної політичної системи в Україні все ж має свої особливості:

  • По-перше, нові політичні партії виникли після майже сімдесятирічного відлучення громадян від добровільної та свідомої участі в політиці, тобто за цілковитої відсутності в масах політичного досвіду. Досвід же партій, що діяли в Україні на початку XX ст., було втрачено.
  • По-друге, багатопартійність фактично була дозволена "згори" постановами вищих державних органів влади, а потім і скасуванням статті в Конституції про керівну роль КПРС.
  • По-третє, швидкому оформленню крайніх флангів (лівого та правого) політичного спектра й появі нових партій сприяло надзвичайне загострення соціально-економічної й політичної ситуації в суспільстві.

Дослідники чітко виділяють три основні етапи. Перший етап характеризується створенням передумов багатопартійності. Розширення гласності й плюралізму думок, критика КПРС як тоталітарної організації сприяли швидкому зростанню антикомуністичних настроїв у суспільстві, диференціації політичних поглядів. За цих умов стає можливим виникнення й діяльність опозиційних до КПРС, "неформальних" об’єднань, що згодом трансформувалися в політичні партії.

У 1988 р. в Україні розгортають свою діяльність Українська демократична спілка (УДС), Українська Гельсінкська Спілка (УГС), яка першою в республіці заявила про необхідність побудови самостійної української держави та ін.

Другий етап фахівцями розглядається як етап безпосереднього створення початкової багатопартійності і характеризується виникненням значної кількості переважно невеликих за чисельністю політичних партій.

Від 1989 р. до серпневих подій 1991 р. у Москві в Україні виникло понад 20 політичних партій, у тому числі таких численних, як Соціалістична партія України (50 тис. членів), Українська республіканська партія (12 тис. членів), Партія зелених (10 тис.  членів), Українська християнсько-демократична партія (7 тис.  членів). На цьому етапі створення багатопартійності майже всі політичні структури спиралися на ідеї національного відродження та антикомунізм, а об’єднуючою метою цих структур була боротьба проти Компартії України як єдиної керівної сили в республіці.

Третій етап становлення багатопартійності починається після спроби державного перевороту в Москві 19 серпня 1991 р.

По-перше, події в Москві стали каталізатором прискорення процесу національно-демократичної революції в Україні, метою якої було здобуття її незалежності. Першим важливим здобутком на цьому шляху було прийняття 3 серпня 1990 р. Верховною Радою УРСР Закону "Про економічну самостійність", обумовленого труднощами у розвитку економіки України, занепадом її народного господарства. Студентам належить з’ясувати суть і значення цього закону.

По-друге, події в Москві викликали адекватну реакцію демократичних, антиімперських сил у суспільстві, під тиском яких парламент республіки на позачерговій сесії 24 серпня 1991 року майже одностайно проголосив Акт незалежності України, а 26 серпня Указом Президії Верховної Ради було тимчасово припинено діяльність Компартії України. Розуміння значення цих подій для студентів є обов’язковим.

По-третє, проголошення Акта про незалежність України і припинення діяльності Компартії України спричинили кардинальні зміни у розстановці політичних сил у республіці. Оскільки мета більшості політичних партій була досягнута, вони втратили подальші політичні орієнтири і опинилися в системі цілковитої розгубленості, яка переросла в кризу. Тому й партії, що виникали після подій 1991 р., виявилися неспроможними відразу осмислити свою роль і місце у суспільних процесах, визначити стратегію і тактику своєї діяльності. Замість того, щоб бути ініціаторами формування міцної влади незалежної України, виступати посередниками між державою і суспільством, вони здебільшого віддавали енергію на боротьбу і між собою, і проти будь-якої влади.

Логічне завершення політичних процесів в Україні наприкінці 80-х-на поч. 90-х років проголошенням її незалежності висунуло перед політичними силами нові, не менш складні проблеми - проблеми державотворення, розбудови нової політичної системи, реформування економіки та цілого суспільного життя на основі нових відносин - ринкових. Саме ці проблеми є стрижневими під час вивчення студентами даної теми.

Первинність у питаннях державотворення належить законодавчій владі, тобто Верховній Раді, яка із залученням різних державних структур розробляє і приймає закони та інші законодавчі акти, здійснює контроль за їхнім виконанням, легітимізує, тобто узаконює, функції державних управлінських інститутів та суспільства в цілому.

Методологічно природу й суть нового характеру держави, стратегію державотворення було визначено в Декларації про державний суверенітет 16 липня 1990 р. та Акті проголошення незалежності 24 серпня 1991 р. У Декларації зокрема вказується, що генеруючим механізмом у суспільстві виступає Верховна Рада, яка, виражаючи волю народних мас, прагнучи створити демократичне суспільство, дбаючи про повноцінний політичний, економічний, соціальний і духовний розвиток народу, визнаючи необхідність побудови правової держави, проголосила державний суверенітет як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади в межах її території та незалежність і рівність не лише в розв’язанні внутрішніх питань, а й у зовнішніх зносинах.

Разом із тим, слід пам’ятати, що процес державотворення у незалежній Україні розпочинався за умов, коли в суспільстві діяли дві гілки влади - Верховна Рада й Рада Міністрів, успадковані від тоталітарної системи, де повнота державної влади формально належала радам усіх рівнів. Насправді носієм влади була компартійна олігархія. Радянські органи влади ніколи не мали власної організаційної структури, оскільки в кожній своїй ланці інтегрувалися в партійну структуру. Наслідком цього стало загальне падіння ефективності державного управління в усіх його ланках і послаблення авторитету влади.

В умовах цілісної концепції переходу від тоталітарного до демократичного суспільства чимало законів, прийнятих Верховною Радою в перші роки незалежності, виявилися відірваними від життя, а тому неефективними.

Процес трансформації влади, суть якого полягала в розщепленні диктаторської влади компартійних структур, яка на поверхні політичного життя виступала у звичних формах радянської влади, на залежну лише від електорату законодавчу й виконавчу гілки влади об’єктивно вів до утворення самостійних гілок влади, здатних взаємно врівноважуватися.

Становлення президентської влади, здатне розщепити моноліт радянської влади на самостійні, ефективно діючі владні гілки, здатні взаємно врівноважуватися, ускладнювалося відсутністю нової Конституції, яка чітко розмежувала б функції кожної з них.

Концепція нової Конституції була ухвалена Верховною Радою в червні 1991 р. Однак прийняття нового Основного Закону означало найглибшу політичну реформу, до чого компартійно-радянська номенклатура ще не була готова. Тому конституційний процес відбувався надто повільно, до того ж в умовах гострої політичної боротьби й жорсткого протистояння гілок влади. Лише з огляду на загрозу всенародного референдуму щодо Конституції 28 червня 1996 р. нова Конституція таки була прийнята.

Гостра боротьба різних політичних сил в Україні, яка дістала відлуння і в парламенті, жорстке протистояння Верховної Ради і президентських структур, суперечності між законодавчою і виконавчою владою для кризового періоду є згубними. Фахівцям-економістам відомо, що в перехідній економіці, а такою вона є в Україні, як мінімум 70-80 відсотків успіху визначаються ефективністю законодавчого поля.

Між тим, Верховна Рада з часу її першого скликання (1990 р.) і до кінця 90-х років недопустимо зволікала з прийняттям законів, спрямованих на реформування економіки, більше того - чинила різні перепони реалізації відповідних указів Президента. Тому не випадково Україна майже десять років перебувала в кризовому стані. При чому цей строк можна розділити на два чітко виражені періоди: прогресуюче падіння (1990-1994 р.) і період, що характеризується поступовим оздоровленням економіки - скорочення інтенсивності падіння і накопичення передумов для виходу економіки з кризового стану.

Для уявлення про глибину падіння економіки у перший період наведемо деякі цифри. Лише в 1994 р. падіння валового внутрішнього продукту (ВВП) становило 22,9 відсотка, промислового виробництва - 27,8 відсотка. У цей період повністю розбалансованими виявилися грошова й фінансова системи, свідченням чого є жахлива інфляція, яка в 1993 році становила 10255 відсотків (Див. "Факты", № 30 (0852), 20 лютого 2001, с.  6).

Вагомі ознаки економічної стабілізації з’явилися у 1997 р. у результаті втілення в життя досить конструктивної програми обраного в 1994 р. Президента "Шляхом радикальних економічних реформ". Але вона була зірвана впливом світової кризи (1997-98 рр.), яка зачепила й Україну, політичним протистоянням та помилками в здійсненні грошової й фінансової політики.

Із аналізу сучасного економічного стану України можна зробити висновок, що наша держава, незважаючи на несприятливі політичні процеси в суспільстві, допущені в попередні роки, прорахунки і помилки в реформуванні, минула кризовий період.

Уже з другої половини 1999 р. почалося піднесення економіки. За підсумками року промислове виробництво зросло на 4,3%, у тому числі товарів народного споживання - на 7,2%. Результати 2000 року дають підстави вважати, що урядом, очолюваним В.  Ющенком, кризові процеси подолані остаточно, що в економічній динаміці відбувся перелом. 2000 року валовий внутрішній продукт зріс на 6 відсотків, промисловість - на 12,9, а сільське господарство - на 7,6 (Див. "Факты", 20 лютого, 2001, с.  6).

Ці базові показники свідчать про те, що в українській економіці сформувався вагомий потенціал зростання. Тенденцію економічного зростання підтвердили результати 2001 року. В січні 2001 року валовий внутрішній продукт збільшився майже на 10%, а промислове виробництво - на 19,5%.

Подальші перспективи економічного зростання значною мірою залежатимуть від політичної ситуації в Україні. Аналіз політичних процесів останнього року наочно продемонстрував, що в Україні є політичні сили, для яких принцип "чим гірше, тим краще" став домінуючим у їхніх спрямуваннях. Наприкінці 2000 р., коли став очевидним факт подолання кризи і поступового економічного сходження, противники реформ, використавши "справу Гонгадзе" загострили політичну ситуацію в суспільстві, вчинивши шалений тиск на Президента, вимагаючи його відставки.

Створена відверта опозиція президенту, офіційними лідерами якої стали керівники парламентських фракцій Соціалістичної партії та "Батьківщини". Розхитуючи стабільність суспільства, подіями весни 2001 року опозиція призвела країну до критичної межі.

Література

  1. Політична історія XX століття: Навч. посібник. Вид. 2-ге, перероб. й доп. / За ред. Салабая В.  Ф. - К.: КНЕУ, 2001.
  2. Лефор К. Политические очерки (ХІХ - XX века): Пер. с франц. - М., 2000.
  3. Новейшая история зарубежных стран /XX в. / В 2-х частях. Часть 1, 2. - М., 1998.


23.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!