Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Україна наприкінці XIX - на початку XX ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Україна наприкінці XIX - на початку XX ст. Реферат

Буржуазні реформи другої половини XIX ст. та їхні наслідки для соціально-економічного розвитку Східної України. Соціально-економічний розвиток українських земель у складі Австро-Угорської імперії. Піднесення національно-визвольного і суспільно-політичного рухів на Наддніпрянщині. Українське національне відродження в Західній Україні

Україна з кінця XVIII ст. до 1917 р. залишалася під владою чужих імперій. Після трьох поділів Польщі (1772, 1793 та 1795 p.) майже всі українські землі опинилися під владою Росії. Лише західноукраїнські землі - Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття належали Австрійській монархії.

В першій половині XIX ст. в Україні мав місце інтенсивний розклад феодально-кріпосницької системи, який у 60-ті роки переріс в її глибоку кризу. В надрах цієї системи розвивалися риси нового, капіталістичного ладу. Шляхи буржуазного розвитку могли бути різними: або поступове перетворення, що проводилося самими поміщиками, або революційний злам кріпосницьких порядків повсталим селянством. Надзвичайна слабкість, низька соціальна свідомість, розпорошеність тих суспільних сил, які вимагали перетворень як в Україні, так і в Росії, в цілому дали можливість царському урядові провести реформу згори, в інтересах самих поміщиків за рахунок селянства.

По-перше, проведені урядом реформи 60-70 років мали на меті пристосувати існуючий суспільно-політичних лад до потреб капіталістичного господарювання. Незважаючи на свою непослідовність, обмеженість і половинчастість, ті реформи започаткували промисловий переворот і становлення капіталізму в Україні;

По-друге, промисловість України, більшість території якої входила до складу Росії, створювалася як багатогалузева і відігравала важливу роль у розвитку всієї імперії. На кінець XIX ст. Україна за станом промисловості вийшла на одне з провідних місць у Російській імперії. Проте цей розвиток відбувався разом із колонізаторською експлуатацією України царатом.

Так, в 1913 р. на Україну припадало 70% усього видобутку сировини імперії та лише 15% її потужностей у виробництві готових товарів. Україна позбавлялася капіталів і потенційних прибутків імперською політикою ціноутворення: вартість російських готових товарів була надзвичайно високою, в той час як ціни на українську сировину лишалися низькими.

Розвиток ринкових (капіталістичних) відносин стимулював процес консолідації української нації. Дедалі відчутнішою ставала спільність економічного життя, пожвавлювалися, міцнішали торговельно-економічні зв’язки, які об’єднували окремі регіони в одне ціле. А процеси соціального розшарування населення, звичайно, не сприяли консолідації української нації. Гальмівною силою в цьому були дворяни-поміщики, які, завдяки збереженню численних кріпосницьких пережитків, займали панівні позиції на селі.

Розглядаючи другу проблему, необхідно передусім зазначити, що буржуазно-демократична революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії, незважаючи на свою поразку, започаткувала поступову ліквідацію феодально-кріпосницьких відносин і розчищення шляху до капіталізму. При цьому Галичина, Північна Буковина й Закарпаття ввійшли в нову епоху економічно відсталими, з численними суспільними пережитками.

На початку 60-х років розпочався новий етап боротьби за розв’язання основних проблем буржуазно-демократичних перетворень у Габсбурзькій Австрії. Як і під час революції, знову на передній план почали виступати національно-визвольні тенденції, проте могутнього національного руху не виникло. У зв’язку із цим постав ряд запитань. У якому стані опинилося населення Галичини після того, як 1867 pоку Австрійську імперію було перетворено на двоїсту Австро-Угорську імперію?

Чому економіка західноукраїнських земель розвивалася повільно, не втрачаючи рис аграрно-сировинного колоніального придатку Австро-Угорщини та країн Заходу?

У 70-ті роки у Східній Галичині розгорнувся робітничий рух, який посилився під кінець XIX ст. й охопив Північну Буковину та Закарпаття. Якщо на початковому етапі робітники під час страйків висували переважно економічні вимоги, то у 80-ті і особливо в 90-ті роки поряд із страйками проводилися демонстрації, збори, мітинги політичного характеру.

У другій половині XIX ст. великого розмаху набув селянський рух. У 90-ті роки селянська боротьба, що розгорталася під впливом робітничого руху, все більше набирала політичного змісту. Селяни боролися не лише проти соціального, але і національного гніту. На конкретних прикладах покажіть боротьбу робітників та селян західноукраїнських земель за свої права, за надання виборчого права, свободи слова, скасування національних обмежень.

Інтенсивний економічний розвиток, початок розкладу кріпосного господарства неминуче спричинював пожвавлення політичного та культурно-національного руху в Україні. У ньому з самого початку намітилося дві течії - революційно-демократична та ліберальна.

Остаточне формування національної концепції української історії завершив М.  Грушевський. Він створив власну схему історії України, побудовану на величезному фактологічному ґрунті, а також на основі досягнень новітньої європейської та вітчизняної науки. Центральною в ній є ідея державності й демократизму українського народу.

Соціологічний метод історичних досліджень дав можливість побудувати схему історії східного слов’янства з відокремленням історії українського народу в самостійну спільність, довести його більш давнє походження, ніж російського народу тощо. Ідея народу, нації проводиться М. Грушевським крізь тисячоліття як фундамент самостійного життя українців. Цей фундамент, на його думку, існував завжди, навіть у часи втрати української державності.

Суперечки в середовищі української інтелігенції в Російській імперії викликало питання про те, на що слід звертати пильнішу увагу - на проблеми національні чи соціальні. Розвиток же самого українського національного руху відбувався двома течіями - незалежників та автономістів. Це розмежування було характерним і для діяльності українських політичних партій: РУП, НУП, УДП, УРП, УСДРП. Актуальним буде звернення студентів до статті В. Гусєва, присвячений 100-літтю заснування РУП.

На кінець XIX ст. цей об’єктивний процес був ще далеким від повної завершеності. Попереду буде боротьба мас за утвердження рідної мови в суспільно-політичному і культурному житті, за возз’єднання всіх українських земель в єдиній соборній державі, за визволення від економічного колоніального гніту, за усунення перешкод на шляху розвитку національної культури.

Реставрація абсолютистсько-бюрократичного режиму в Австрійській імперії в перше десятиліття після революції 1848-1849 p. завдала тяжкого удару культурно-національному рухові Східної Галичини. На розстановці суспільно-політичних сил Східної Галичини негативно позначилися її економічна відсталість, численні пережитки кріпацтва.

Висновки:

  • По-перше, незважаючи на роз’єднання державними кордонами, у другій половині XIX ст. тривав процес консолідації української нації, посилились суспільно-політичні та культурні зв’язки між західно- та східноукраїнськими землями.
  • По-друге, в умовах переслідування царатом української культури поступово зростала роль західноукраїнських земель і зокрема Галичини в національно-культурному русі, в якому також брали участь передові сили Східної України. В Галичині розгорнули свою діяльність світочі української культури, виникли культурно-освітні й наукові установи, періодичні видання, які набули загальноукраїнського значення.
  • По-третє, під впливом передового національно-культурного руху зростали національна самосвідомість населення Західної України, його боротьба за об’єднання всіх українських земель у єдиній демократичній державі.

Література

  1. Аркас М. М. Історія України - Русі. - Одеса: Маяк, 1994. - С. 365-378.
  2. Вовк І. Українське селянство наприкінці XIX - початку XX ст. // Історія України. - 1999. - № 34 (верес.). - С. 7.
  3. Гордуновський О. Розвиток промислового виробництва у поміщицьких господарствах Правобережжя України // Укр. істор. журнал. - 2000. - № 1. - С.  61-71.
  4. Грушевський М. Ілюстрована історія України. - К.: Левада, 1992. - С.  471-519.
  5. Гусев В. С "Коммунистическим Манифестом" в одном кармане и "Кобзарем" в другом: К 100-летию основания РУП // Зеркало недели.  - 2000, 5- 11 февр. (№ 5). - С. 17.
  6. Дорошенко Д. І. Нарис історії України: У 2-т. - Т. 2 - К.: Глобус, 1991. - С.  312-328.
  7. Історія України: Курс лекцій у 2 кн. / Навч. посібник для студ. вузів (Мельник Л. Г. та ін.). - Кн. 1. - К.: Либідь, 1991. - С. 441-570.
  8. Історія України: нове бачення / В. Верстюк та ін. - К.: Альтернативи, 2000. - С. 152-194.
  9. Кармазіна М. Українська інтелігенція ХІХ ст. // Історія України. - 1999. - № 3 (січ). - С. 1-2.
  10. Крип’якевич І. П. Історія України. - Львів: Світ, 1992. - С. 226-277, 287-294.
  11. Політична історія: Тексти лекцій / Укл. Н. М. Довганик, М.  П.  Чуб.  - К.: КДЕУ, 1995. - С. 4-30.
  12. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. -К.: Либідь, 1995. - Т. 2 - С. 310-351, 373-394.


23.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!