Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Угорська історія та Міклош Хорті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Угорська історія та Міклош Хорті. Реферат

Міклош Хорті народився 18 червня 1868 року в батьківському маєтку Кендереш Солнокського комітату. Хоча Міклош був п’ятою дитиною в сім’ї землевласника Іштвана Хорті та Паули Халашші, він, як і інші сім братів і сестер, здобув добру освіту

Погожого дня 4 вересня 1993 року жалобна процесія наближалася до сільського цвинтаря Кендереш. Труну, покриту червоно-біло-червоним знаменом Австро-Угорської імперії, несли офіцери військово-морських сил. У присутності почесної варти, ветеранів та молоді з військовими почестями в сімейному склепі були перепоховані останки Міклоша Хорті - одного з найсуперечливіших керівників в історії Угорщини.

Міклош Хорті народився 18 червня 1868 року в батьківському маєтку Кендереш Солнокського комітату. Хоча Міклош був п’ятою дитиною в сім’ї землевласника Іштвана Хорті та Паули Халашші, він, як і інші сім братів і сестер, здобув добру освіту. Спочатку навчався у реформатському коледжі в Дебрецені, потім у німецькій чоловічій гімназії в Шопроні. Талановитого юнака спокушала кар’єра військового, тому він, закінчивши військово-морське училище в м. Фіуме (нині Рієка), пішов служити на флот.

Відповідальність, старанність, благонадійність і знання чотирьох мов забезпечили йому швидке просування службовими східцями. Важливу роль у долі молодого офіцера зіграли його відрядження у Відень для роботи з представниками угорського парламенту на нарадах із військових питань, а також одруження з дочкою депутата. Зв’язки в політичній еліті сприяли призначенню М. Хорті флігель-ад’ютантом імператора Франца-Йосифа.

Служба в Хоффбурзі безпосередньо при австрійському імператорові, котрий одночасно був угорським королем, наклала незгладимий відбиток на мислення, звички, спосіб життя й світогляд М. Хорті. Тут, серед пишних прийомів і балів в аристократичних салонах, у верхових прогулянках, супроводі короля на полюванні, його життя проходило легко й невимушено. Прищеплений М. Хорті консерватизм, відірваність від повсякденних проблем, котрими жила більша частина суспільства, згодом зумовив його ставлення до багатьох подій, які розгорнулися в імперії Габсбургів.

Розмірений плин життя Хорті, як і мільйонів інших людей, зруйнувала Перша світова війна, котру на своє лихо затіяла Австро-Угорщина, піддавшись на провокацію Сербії. М. Хорті був призваний на флот, де командував кораблем "Габсбург", а потім швидкохідним крейсером "Новара", що вважався найсучаснішим кораблем на флоті. Беручи участь у середземноморських боях проти італійського та французького флоту, М. Хорті проявив себе мужнім і вмілим командиром, набув популярності й високого авторитету.

Розпочинаючи війну проти Сербії, австро-угорське керівництво не очікувало, що вона вийде за рамки локального конфлікту і переросте у світову. Парадоксально, але як показують сучасні дослідження, протягом усього періоду війни в імперії не було ні продуманих військових цілей, ні планів їхньої реалізації. А ситуативні рішення, що приймалися за обставин, занадто швидко ставали надбанням російської розвідки, котра щільно працювала з офіцерами австрійського генштабу.

Однак головне, війна активізувала національно-визвольні рухи всередині Дунайської монархії, спрямовані на встановлення рівноправності чехів, хорватів, українців та інших народів імперії з угорцями та німцями. Затятий опір угорської аристократії демократизації суспільства, перетворенню Австро-Угорщини на федерацію угорців, німців і слов’ян, став вирішальним чинником розвалу держави.

Спад економіки, руйнація цілих галузей промисловості різко загострили соціальні відносини. Посилилося втручання держави в економічне й громадське життя. Було скасовано ряд політичних прав, запроваджено карткову систему на продовольство, галопувала інфляція.

Водночас, як і Франц-Йосиф, новий імператор Карл, який вступив на престол 30 грудня 1916 року, також виявився нездатним зупинити насування катастрофи. Як писав Карл німецькому кронпринцу, "я відчуваю постійний страх від думки, що народи укладуть мир через голови своїх государів". Під впливом Лютневої та Жовтневої революцій у Росії в австро-угорській армії почалося розкладання, красномовно описане Я. Гашеком. Солдати, особливо слов’янського походження, тисячами здавалися в полон. Тільки в російському полоні перед Брестським миром налічувалося 350 тисяч військовополонених чехів та словаків і близько півмільйона угорців.

За цих умов збереження армії, а отже імперії, були важливішим від здобуття перемог. Тому не випадково, що саме М. Хорті, котрий рішуче боровся із заворушеннями у військах, був у лютому 1918 року призначений головнокомандувачем імперського флоту.

З допомогою німецьких субмарин М. Хорті жорстко придушив антивоєнне повстання матросів військово-морської бази в затоці Каттаро (Котор, Далмація). Але й такі заходи виявлялися неефективними в обставинах, що склалися. За відсутності політичних рішень про припинення війни та реформування імперії дедалі більше її підданих схилялися до думки про розрив із монархією.

Намагаючись утримати слов’ян у складі монархії, імператор безуспішно йшов на запізнілі поступки. 28 жовтня 1918 року, підпорядковуючись наказу Карла, М. Хорті спустив із флагштока корабля головнокомандувача прапор монархії і передав флот у підпорядкування Південнослов’янській національній раді. Після цього він виїхав в Угорщину і на якийсь час усунувся від будь-якої публічної діяльності.

28 жовтня 1918 року була проголошена Республіка Чехословаччина, 29-го - Хорватія і Словенія приєдналися до Сербії, 30-го - німецька Австрія приєдналася до Німеччини. 31 жовтня 1918 року сталася революція в Угорщині. А вже 3 листопада 1918 року відбулося підписання акту про перемир’я. Імператор Карл Габсбург виявився правий. Можемо тільки здогадуватися, що тоді коїлося в душі в М. Хорті, котрий спостерігав, як розвалюється вікова імперія. Адже він і раніше вважав, що провиною всьому - ворожа закордонна пропаганда й політикани, котрі піддалися їй.

Революцію в Угорщині М. Хорті однозначно не прийняв. На відміну від революційних вождів, він занадто добре розумів ціну укладеного миру. В Європі, спроектованій Антантою і Вудро Вільсоном, Угорщина не мала жодних шансів на успіх; тільки на виживання. Переможці в ультимативній формі зажадали від Угорщини значних територіальних поступок. Але проти них рішуче заперечували всі прошарки угорського суспільства. Нездатність коаліційного уряду графа Михая Каройї домовитися з Антантою дестабілізувала ситуацію в країні, активізувала крайні ліві та крайні праві сили.

У результаті уряд пішов у відставку, поступившись владою соціал-демократам. Однак політична криза виявилася настільки глибокою, що соціал-демократи не ризикнули самостійно сформувати уряд, звернувшись за підтримкою до комуністів. Після переговорів із керівниками компартії Угорщини, котрі сиділи у в’язниці, відбулося об’єднання обох партій у соціалістичну партію Угорщини на умовах визнання принципу диктатури пролетаріату.

Проголошена 21 березня 1919 року Угорська Радянська Республіка спочатку була сприйнята населенням досить спокійно. Волюнтаризм в економічній політиці, звісно, перевершував "досягнення" попереднього уряду. Зате розпочата наступальна революційна війна, теоретично в ім’я "світової революції", практично - за ті частини Угорщини, що були анексовані Чехословаччиною та Румунією (Т. Гайду), цілком відповідала настроям більшості угорців.

Для Антанти створення УРР та її військові успіхи виявилися несподіванкою. Відбивши наступ чехословацьких і румунських військ, угорська Червона армія зайняла Словаччину, де була проголошена Словацька Радянська Республіка. На допомогу УРР через Україну рухалася російська Червона армія на чолі з В. Антоновим-Овсієнком. Якби не антибільшовицьке повстання отамана Григор’єва та рішучий опір більшовикам військ С. Петлюри, ще не відомо, якою була б карта Європи. Цю обставину слід оцінити. Проте в історії немає умовного способу.

Під військовим і дипломатичним тиском Антанти угорські комуністи були змушені відмовитися від влади. Ось тоді й настав зоряний час контр-адмірала Міклоша Хорті. За підтримки Франції було сформовано контрреволюційний уряд на чолі з графом Дьюлою Каройї. Він розглядав себе як основну виконавчу силу білого терору проти соціалістів і комуністів. Н. Гудрик-Кларк зазначає, що "виникнення нових антисемітських і антибільшовицьких концепцій датується саме цим часом".

Як згадував згодом М. Хорті, переконавшись, що "звільнення країни від більшовиків і румунів не можна досягти самими лише дипломатичними засобами", антибільшовицькі політичні сили запросили його на пост військового міністра. Він дав згоду і приступив до формування нової "угорської національної армії".

Складно судити про мотиви, що спонукали М. Хорті до участі в політичних процесах. Він не був угорським націоналістом. Принаймні кореспондент, який під час Першої світової війни написав в інтерв’ю з М. Хорті про те, як його думки "летять на угорську батьківщину, землю його предків", викликав гнів майбутнього правителя Угорщини. "Запам’ятайте, - сказав М. Хорті, - якщо мій головнокомандувач у Бадені, то там і моя батьківщина!" До участі в боротьбі його спонукало, насамперед, різке неприйняття більшовизму.

Зовсім недавно український історик М. Ковальчук виявив невідомий лист М. Хорті до С. Петлюри з відвертими висловлюваннями про "небезпеку більшовизму, що загрожує цивілізованому світу". Він писав, звертаючись до Головного отамана УНР, "я поділяю Ваш погляд, що Великі держави Європи не уявляють повною мірою неминучість і розмір цієї небезпеки. Вони дали цьому доказ, коли завадили Угорщині допомогти всім тим, хто так шляхетно проливав свою кров і втрачав те, що мав, у нерівній боротьбі проти варварських сил". "Щойно я прийняв владу правителя Угорщини, - продовжував М. Хорті, - я не переставав організовувати всі мої сили для майбутньої можливої боротьби проти більшовиків. Угорщина добре знає, що ця боротьба для неї буде боротьбою не на життя, а на смерть. Тому вона шукає в усьому світі союзників і приймає з великою охотою кожну чесну акцію для концентрації антибільшовицьких сил".

Ці слова датовані лютим 1921 року. А двома роками раніше збройні сили, створені М. Хорті, "прославилися" єврейськими погромами й іншими актами залякування, що здійснювалися з метою "наведення порядку". Не заперечуючи факт існування терору, М. Хорті підкреслював, що командування армії не віддавало жодного наказу на вчинення будь-яких протизаконних актів. У це важко повірити, враховуючи їхні масштаби. Адже білий терор значно перевершив червоний: близько 100 тисяч осіб емігрували, 70 тисяч були заарештовані й відправлені в концтабори, близько 10 тисяч були знищені. Фактично лише 1921 року під тиском Антанти терор припинився. Для маленької Угорщини це були величезні втрати.

У контактах із представниками Антанти М. Хорті зумів зарекомендувати себе надійним партнером, готовим до дипломатичного вирішення будь-яких проблем. Тому після виведення румунських військ країни Антанти не заперечували проти його участі в політиці.

16 листопада 1919 року на чолі армії в парадній формі адмірала Міклош Хорті на білому коні урочисто в’їхав у Будапешт. Звинувативши столицю в тому, що вона зрадила національний прапор, М. Хорті також заявив, що він і його армія не злопам’ятні і готові прощати.

Надмірний політичний консерватизм угорської еліти, небажання примиритися з новими реаліями, піти назустріч інтересам інших верств суспільства, заважав їй самій. Але, як відомо, найважче змінюється саме свідомість.

У лютому 1920 року угорські Національні збори, констатувавши припинення австро-угорської угоди 1867 року про створення двоєдиної держави, анулювали акти двох республік і проголосили відновлення королівської влади. Оскільки держави Антанти категорично заперечували проти відновлення на престолі династії Габсбургів, до визначення кандидатури нового короля був заснований тимчасовий пост регента. Його М. Хорті й обійняв 1 березня 1920 року.

У всупереч розхожій думці, регент був не консолідуючою, а компромісною постаттю в правому таборі. Своїм піднесенням він був зобов’язаний землевласникам, промисловій і банківській верхівці, колишнім аристократам, котрі прагнули забезпечити власні майнові інтереси та панівні позиції. Позапартійний, патріотичний, не бере участі у політичних інтригах - такий адмірал цілком улаштовував далеку від єдності знать.

М. Хорті зберіг за собою пост головнокомандувача армією, та основними його функціями були представницькі. Охоче вбираючись в адміральську форму, він умів справити враження справжнього символу нації. Але "що стосується політичної культури, концептуальності його мислення, рівня знань в галузі державних справ і дипломатії, вміння оцінювати обстановку і знаходити вихід із сформованої ситуації, то в цьому відношенні прибічники і противники оцінювали Хорті як політика середніх здібностей", підтверджує історик Бела Желіцкі.

Однак саме М. Хорті довелося здійснювати керівництво над вирішенням найтяжчої і найболючішої проблеми угорського суспільства - ревізії Тріанонського договору від 4 червня 1920 року. Проголосивши право націй на самовизначення, держави Антанти, серед яких першу скрипку грала Франція, зробили все, щоб на місці поваленої Австро-Угорської імперії ніколи не виникла сильна держава. Підтримавши інтереси нових незалежних держав, Антанта подбала про проведення між ними таких державних кордонів, що зробили їх ворогами.

Що ж стосується Угорщини, то, поряд із Німеччиною, вона постраждала найбільше. Її територія скоротилася з 283 до 93 тис. кв. км, населення - із 18,2 до 7,6 млн. Угорщина втратила 56% індустріального потенціалу. Чисельність армії обмежувалася до 35 тисяч, заборонялося мати військову авіацію, танки та важку артилерію. Окрім того, ратифікувавши 13 листопада 1920 року Тріанонський договір, хортистське керівництво зобов’язалося сплатити державам Антанти протягом 1924-1943 років 200 млн. золотих крон репарацій.

Звісно ж, відділення територій, населених переважно хорватами, словаками й українцями, було благом насамперед для самих угорців, адже позбавляло їх проблем, що завжди виникають у співіснуванні з національними меншинами. Зокрема, зникла необхідність утримувати величезну кількість чиновників, які раніше контролювали процес управління ними. Однак довільно проведені кордони перетворили кожного третього угорця на етнічну меншину.

Ревізія Тріанонського договору стала головною метою угорського політичного керівництва. Але перш ніж її досягти, необхідно було виробити й ідеологічно обґрунтувати відповідну стратегію.

Патріотична риторика й антикомунізм М. Хорті були слабкою підмогою. Тому на противагу підриваючому підвалини марксизму виникла офіційна християнсько-національна ідеологія, що стала серцевиною так званого "хортизму". По суті, це був різновид угорського націоналізму, традиційно присмаченого ідеями переваги угорців над слов’янами та румунами, а також антисемітизмом. Але тепер на основі колишніх ідей утверджувалася догма про месіанство угорців, покликаних нести християнську культуру за межі своїх кордонів. Кордони ж слід було встановити відповідно до "життєвого простору" угорської нації.

Безумовно, М. Хорті був авторитарним лідером, який на той час цілком відповідав настроям угорської нації, але диктатором він не був. Угорська аристократія його сприймала тільки як тимчасового главу держави.

1921 року регенту довелося пережити чимало неприємних хвилин, коли колишній імператор Карл спробував здійснити збройне захоплення влади. Вагаючись між відданістю династії Габсбургів і загрозою війни, М. Хорті був змушений поступитися Антанті.

Взагалі, як зазначає угорський історик академік М. Ормош, М. Хорті "був старомодний майже до анахронізму. Його контрреволюційний вождізм не мав нічого спільного з формами нацизму чи фашизму. Хорті не розробляв і навіть не сприймав ніякої нової ідеології. Він дотримувався тих позицій і поглядів, які засвоїв під час монархії в рідному домі і військовому училищі". Як стверджує М. Ормош, М. Хорті, "не був одержимий владою. Політичним керівництвом у роки свого правління він майже винятково поступався уряду, і головним чином тільки в кризові ситуації брав його у свої руки".

Якщо вірити історичним фактам, за всього бажання М. Хорті ніяк не відповідає образу диктатора, тим більше фашистського штибу. Протягом усього його 25-річного правління, в Угорщині існувала багатопартійна система, легально діяла опозиція, стабільно функціонував виборний двопалатний парламент. Реальні ж важелі влади перебували в руках уряду, політика якого далеко не завжди була до душі М. Хорті.

Мабуть, у політиці урядових кабінетів, що існували за часів регентства М. Хорті, були три основні позиції, котрі й сьогодні ставлять йому в провину. Всупереч угорським інтересам, М. Хорті не бажав налагоджувати ніяких зв’язків із Москвою. СРСР він вважав джерелом "вічної червоної небезпеки" для людства й 1924 року навіть закликав організувати проти нього військовий "хрестовий похід". В Угорщині була заборонена діяльність комуністичної партії, члени її піддавалися репресіям.

Одночасно М. Хорті важко дорікнути й у симпатіях до фашизму. Хоча в 20-ті роки Угорщина стала притулком для правих радикалів і фашистів із європейських країн, ставлення до угорських організацій подібного ґатунку було аж ніяк не однозначним. Уряд і вищі верстви суспільства блокували спроби організувати в країні масовий фашистський рух, який вони вважали плебейським.

Прагненням зберегти в країні передвоєнні реалії влада, сама того не бажаючи, створювала умови для виникнення профашистських рухів. У 20-ті роки в Угорщині був най-триваліший робочий день і найнижча зарплата в Європі. У 30-ті роки в країні 35% сільського населення через нестачу землі були змушені працювати за наймом, тоді як 0,7% землевласників сконцентрували у своїх руках 45,3% сільськогосподарських угідь. При цьому для розширення власної соціальної бази М. Хорті ще й заснував Орден витязів, якому давалися земельні ділянки на правах майорату. Тож не випадково більшість членів фашистських організацій в Угорщині становили міські та сільськогосподарські робітники, представники середнього класу.

Окрему сторінку в історії режиму М. Хорті займає політика щодо національних меншин. Хоча Угорщина втратила чимало територій, у ній існували дві меншини: німецька (5%) та єврейська (6%), питома вага яких в економічному й політичному житті країни далеко перевершувала їхню чисельність. У роки Другої світової війни в зв’язку з територіальними змінами частка нацменшин у складі населення зросла до 25%.

Аби послабити позиції дуже впливової єврейської буржуазії, вже 1920 року прем’єр-міністр Пал Телекі затвердив перший у ХХ столітті антисемітський закон Numerus clausus, котрий обмежував число євреїв і представників інших етнічних груп, які навчаються в університетах. Їх не приймали на державну службу, створювали різні перешкоди.

Зараз в Угорщині розгорілася дискусія навколо ідеї встановлення пам’ятника П. Телекі, який був відомим ученим-географом і лідером організації угорських бойскаутів. 1941 року на знак протесту проти втягування Угорщини у війну на боці Німеччини П. Телекі здійснив самогубство. Однак угорський міністр культури Іштван Хіллер заявив, що прийняті П. Телекі дискримінаційні закони за своєю значимістю переважують його антивоєнні заслуги. На жаль, під тиском Гітлера 30-40-х років було ухвалено ще три нелюдські закони, які після приходу до влади фашистів відкрили шлях до знищення 600 000 із 800 000 угорських євреїв.

Сам М. Хорті антисемітом не був і намагався врятувати якнайбільше євреїв. Він не володів правом вето на закони, маючи можливість лише двічі повертати їх на додатковий розгляд до парламенту. Усупереч тиску фашистської Німеччини, М. Хорті перешкоджав депортації угорських євреїв у концтабори. Є твердження, що згодом, коли М. Хорті був усунутий від влади і бідував, єврейські підприємці з Угорщини на подяку надавали йому матеріальну допомогу.

Що стосується угорських німців, то в руках Гітлера вони стали серйозним важелем тиску на М. Хорті, сприяючи з допомогою свого Національного союзу (фольксбунд) розвитку фашистського руху в Угорщині.

Усупереч обіцянкам М. Хорті, Закарпатська Україна, анексована Угорщиною 15 березня 1939 року, не отримала автономії. В Угорщині українці були людьми другого ґатунку, а після возз’єднання з УРСР особи, що співробітничали з хортистами, були піддані репресіям.

Друга світова війна стала серйозною перевіркою на міцність системи суспільних відносин, що склалися за час регентства М. Хорті. Короткозора політика великих держав і країн Малої Антанти підштовхувала Угорщину до союзу з Німеччиною, що домагалася перегляду Версальської системи мирних договорів. Тому, скориставшись ослабленням французької гегемонії в Дунайському басейні, угорці спробували налагодити співробітництво з німцями, згодом перетворившись на сателітів Німеччини.

Безсумнівно, на М. Хорті лежить відповідальність за втягування Угорщини в Другу світову війну. Намагаючись спочатку мирними способами ревізувати Тріанонський договір, регент налагодив тісні відносини з Б. Муссоліні, домігся підтримки Гітлера в питанні анексії Закарпаття у Чехословаччини. М. Хорті підтримував територіальні претензії до Румунії і виступив на боці Німеччини у війні з Югославією.

Він дозволив втягти Угорщину у війну проти СРСР, надавши армію й економічний потенціал країни в розпорядження Німеччини. Лише величезні втрати угорської армії на Дону в січні 1943 року змусили регента шукати контакти для укладання сепаратного миру з американцями й англійцями. До честі союзників, вони відмовилися вести переговори з М. Хорті в обхід СРСР.

Запізнілі спроби ухилитися від виконання зобов’язань перед гітлерівцями призвели до окупації Угорщини Німеччиною і встановлення в країні 1944 року фашистського режиму Ференца Салаші. Колаборант Ф. Салаші та його партія "Схрещені стріли" несуть історичну відповідальність за злочини, традиційно приписувані "хортистському режиму".

Режим Ф. Салаші й німецькі війська всередині країни перетворили регента на заручника фашистів. Аби зберегти державність Угорщини, М. Хорті вирішив не йти у відставку. Водночас, залишившись на посту регента і створюючи таким чином видимість законності німецького вторгнення, М. Хорті своїм ім’ям фактично покривав окупацію. Переконавшись у безвиході становища, він був змушений розпочати таємні переговори з радянським керівництвом, результатом яких став його виступ 15 жовтня 1944 року із заявою про перемир’я. А вже 16 жовтня М. Хорті був арештований нацистами і вивезений у Німеччину, де під тиском підписав зречення від влади.

У травні 1945 року М. Хорті та його сім’я були звільнені американцями. Ні держави-переможниці, ні нові власті Угорщини не мали претензій до старого екс-правителя. Після кількох років проживання в Баварії, на запрошення Антоніо Салазара М. Хорті із сім’єю виїхав у Португалію. Там, у курортному місті Ешторіал, він провів свої останні дні, спостерігаючи за розбудовою республіканської Угорщини. 1956 року йому ще довелося дізнатися про народне повстання, придушене радянським режимом. Помер Міклош Хорті 9 лютого 1957 року.

Оцінюючи особистість і діяльність Міклоша Хорті, не можна залишити без уваги ту обставину, що це була воістину людина-епоха. Він народився і виховувався за часів, коли не існувало радіо, телебачення, автомобіля, телефону, а закінчив життя в епоху атомної бомби та початку освоєння космосу.

Він формувався як особистість, коли інститут монархії був правилом, а пішов із життя, коли навіть на Африканському континенті республіки перестали бути винятком. Він був військово-морським героєм імперії та будівельником нової країни, інтереси якої намагався захистити. Він не чіплявся за владу й не розкрадав державні багатства. Він жив і діяв так, як підказували йому його переконання та сумління. Бо "насамперед він був джентльмен у найстарішому, найщирішому сенсі цього слова" (Е. Саймон).


18.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!