Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Угорщина у другій половині 20 століття. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Угорщина у другій половині 20 століття. Реферат

Встановлення комуністичного режиму. Політична боротьба 1953-1956 рр. Революція 1956 року. Режим Я. Кадара. Революційні перетворення 1988-1990 рр.

Ще у ході визволення Угорщини радянськими військами наприкінці 1944 року був сформований коаліційний уряд Угорського національного фронту незалежності, який складався з комуністів, соціал-демократів і представників Партії дрібних сільських хазяїв (ПДСХ), якій належала перевага й керівництво в уряді. Розпочалося проведення соціально-демократичних перетворень.

1 лютого 1946 року в Угорщині була скасована монархія і проголошена республіка. Протягом двох років точилася гостра політична боротьба між правими і лівими партіями. Вона стосувалась питань національної промисловості і банків, проведення аграрної реформи і кооперування села. Поступово за підтримки сталінського керівництва СРСР ініціатива переходила до лівих партій. Вони отримали більшість на парламентських виборах 1947 і в 1948 роках об’єдналися в Угорську партію трудящих (УПТ) на чолі з М. Ракоші, а також створили Угорський народний фронт. До 1949 року було націоналізовано 90% промисловості, фінанси, значну частину торгівлі, розпочалася кооперація на селі.

У серпні 1949 року Угорщину проголошено Народною Республікою, що було закріплено в Конституції УНР. В країні розгорнулося будівництво соціалізму за радянським зразком з п’ятирічними планами розвитку, репресивними методами розправи з опонентами тоталітарного режиму.

У 1953-1956 рр. у верхніх ешелонах влади точилась жорстока політична боротьба між лідером УПТ М. Ракоші – пристрасним прибічником сталінських методів адміністративно-командного керівництва, та головою уряду У. Надєм, котрий намагався демократизувати суспільство. Ракоші і його оточення виступали за прискорення індустріалізації і колективізації, посилення репресій тощо: створювався культ Ракоші. Він і його прихильники виступили проти ХХ з’їзду КПРС, який засудив культ особи Сталіна. Їм вдалося в 1955 році звільнити з поста прем’єра і виключити з УПТ Надя. Боротьба всередині партій перейшла у протистояння у суспільстві.

У країні активізувався опозиційний рух, рушійною силою якого стала творча інтелігенція. 23 жовтня 1956 року у Будапешті відбулося масова студентська демонстрація, яку підтримали трудящі столиці: число демонстрантів досягло 200 тис. чоловік. Спроба органів держбезпеки розправитися з виступами викликала найбільше серед соціалістичних країн повстання – справжню народну революцію проти про-радянського тоталітарного режиму. Її причини – криза командно-адміністративної моделі розвитку за радянським зразком, її невідповідність реаліям Угорщини, зниження життєвого рівня населення. Повсталих підтримав новий уряд У. Надя, заявивши про вихід Угорщини з ОВД, радянські війська були виведені зі столиці.

В результаті розпочалися розгром партійних комітетів, органів держбезпеки, розправа з їхніми працівниками. За цих умов у місті Сольнок утворився паралельний уряд на чолі з Я. Кадаром, який знову "запросив" до країни радянські війська.

Повсталих підтримала міжнародна громадськість – Генеральна Асамблея ООН і у листопаді 1956 року вимагала від СРСР припинити агресію. Проте повстання, яке тривало до 6 листопада було жорстоко придушене радянськими військами: загинуло понад 3 тис. чоловік, страчено 500 чоловік, майже 30 тис. засуджено. Значними були й втрати радянських військ: 720 загиблих, 1540 поранених. Надь та його найближчі прибічники, що знайшли притулок у посольстві Югославії, яка рішуче засудила воєнну акцію СРСР, були звідти виманені, засуджені і у 1958 році – страчені (у 1989 році У. Надя було виправдано за відсутністю у його діях складу злочину).

На десятиліття в Угорщині запанував режим Кадара, який очолив комуністичну партію, що отримала нову назву – Угорська соціал-робітнича партія (УСРП). Однак і він був змушений піти на деякі ліберальні реформи у 1966-1970 рр.: згідно з Новим виборчим законом, допускалася наявність двох і більше кандидатів на одне місце у виборчих органах влади (1966 р.); економічна реформа 1968 року передбачала переважно економічні методи управління господарством, розширювались права підприємств, підвищувався життєвий рівень населення.

Режим Кадара був найліберальнішим серед соціалістичних країн Східної Європи. Це дало змогу журналістам назвати Угорщину "найвеселішим бараком соціалістичного табору". Однак до середини 80-х років в УНР були вичерпані ресурси інтенсивного розвитку, швидко зростала заборгованість країни, неодноразово підвищувалися ціни тощо.

Демократичні перетворення розпочалися в Угорщині у 1988 році, коли конференція Угорської соціал-робітничої партії критично оцінила свою діяльність і визнала за необхідне проведення реформ. Я. Кадар, який впродовж трьох десятиріч очолював партію, поступився своїм постом. УСРП відмовилася в ході "круглого столу" від монополії на владу.

У 1989 році вона само розпустилася і проголосила створення нової, Угорської соціалістичної партії (УСП), яка поряд з іншими партіями включилася в боротьбу за місця в новому парламенті. На виборах до парламенту у березні-квітні 1990 року переміг опозиційний УСП Угорський демократичний форум. Його лідер – Й. Антолл, став головою уряду, а вільний демократ А. Гьонц – президентом.

У 1991 році з країни виведені радянські війська. Всі ці події пройшли мирним шляхом – відбулася революція "зверху". Однак демократи не змогли за короткий строк вирішити наболілі проблеми угорського суспільства і на виборах 1994 року до влади знову прийшли дві ліві, які сформували уряд на чолі з Д. Хорном.

Угорщина входить до Ради Європи, є членом ЄС, а у 1999 році, разом з Польщею і Чехією, стали членом НАТО. Ця держава одна з перших визнала незалежність України і встановила з нею дипломатичні стосунки.

Література

  1. Дейчаківський Микола. На визвольних стежках Європи.. - К.: Юніверс, 1997. - 128с.
  2. Історія країн Центральної та Південно-Східної Європи. - Запоріжжя: ЗДУ, 2003. - 77с.
  3. Реформування поліції в країнах Центральної та Східної Європи. - К.: Задруга, 2005.
  4. Історія країн Західної Європи та Північної Америки нового часу. - Львів: ЛНУ, 2002. - 150с.
  5. Коріненко П. С. Новітня історія країн Європи та Америки (1918-1945рр.). - Тернопіль: астон, 2002.
  6. Іваницька Ольга Павлівна Новітня історія країн Європи та Америки (1945-2002). - Вінниця: ФОЛІАНТ, 2003. - 560с.
  7. Газін, Володимир Прокопович Новітня історія країн Європи та Америки 1945-2002 роки: Навчальний посібник/ В. П. Газін, С. А. Копилов; За ред. А. О. Копилова. - К.: Либідь, 2004. - 624с. - 14-53.


18.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!