Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Республіка Індія у 50-80-х рр.: внутрішня та зовнішня політика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Республіка Індія у 50-80-х рр.: внутрішня та зовнішня політика. Реферат

У рефераті подано відомості про внутрішню й зовнішню політику Республіки Індія у 50-80-х рр.

Після смерті М. Ганді лідером Індії став Джавахарлал Неру, який з 1947 р. займав пост прем'єр-міністра країни й уважався спадкоємцем керівника Національного Конгресу. Під його керівництвом розпочалося державне будівництво. Протягом 1948-1949 рр. було здійснено адміністративну реформу, яка зміцнила владну вертикаль. Скликані для прийняття основного закону Установчі збори в листопаді 1949 р. ухвалили конституцію країни, що увійшла в дію 26 січня 1950 р. Цей день став датою проголошення повної незалежності Індії (площа – 3,3 млн. кв. км, населення – 1, 014 млрд. чол. на 2000 р.).

Конституція запровадила демократичні свободи, скасувала кастовий поділ, заборонила будь-які форми дискримінації. Запропонований Дж. Неру політичний курс поєднував демократичні риси західного способу господарювання з елементами соціалістичної економіки: націоналізація важкої промисловості, п'ятирічні терміни планування, часткова земельна реформа. Для індійської "соціалістичне орієнтованої" економіки були характерні поміркованість та відсутність ідеологічного догматизму. До успіхів внутрішньої політики Дж. Неру необхідно віднести покращення ситуації жінок, реалізацію програм, спрямованих на ліквідацію неписьменності, а також прийняття законів про захист "недоторканих".

У 1951-1955 роках Індія провела першу п'ятирічку. Зважаючи на серйозні труднощі із забезпеченням населення продуктами, вона була орієнтована на розвиток сільського господарства. За час її реалізації було значно розширено посівні площі та збудовано низку Іригаційних споруд. Лише 8% запланованих державою капіталовкладень того періоду пішло на розвиток промисловості.

Наступний п'ятирічний план (1956-1961 рр.) був орієнтований на розвиток промисловості. Хоча через інвестиційні проблеми Індії не вдалося досягнути запланованих цифр економічного зростання, валовий виробіток промисловості країни збільшився на 20%. За час правління Дж. Неру Індії вдалося значно збільшити виробіток сільськогосподарської продукції та подвоїти виробіток промислової продукції.

Закордонна політика Індії була менш успішною. Укладаючи у 1954 р. угоду про співпрацю з Китаєм, Дж. Неру відмовився від успадкованих з часів Британської імперії прав на Тибет, що, однак, не завадило китайцям у 1959-1962 роках розв'язати серйозний конфлікт. У 1959 р. на номінально залежних Індії, але фактично безлюдних і ніколи не адміністрованих просторах провінції Аксай Чін китайці розпочали будівництво стратегічної дороги, що мала поєднати Тибет із провінцією Синцзян.

Ситуація ускладнилася після поразки анти-китайського повстання в Тибеті, коли далай-лама та майже 20000 тибетців емігрували до Індії. Китайці запропонували обміняти території Аксай Чін на більші території в інших ділянках кордону, але Дж, Неру не погоджувався на це.

Після того, як 18 грудня 1961 р. індійська армія успішно продемонструвала свою боєздатність, зайнявши португальські колонії Гоа, Діу та Даман (СРСР наклав вето на резолюцію ООН, котра. засуджувала дії Індії), Делі вирішив спробувати силою повернути окуповані китайцями території.

У червні-листопаді 1962 р. в Аксай Чін тривали бої, що завершилися нищівним наступом китайців, після якого індійські війська було розгромлено, а сили КНР вийшли на так звану лінію Мак-Магона, що відділяла від спірних територій штат Ассам. 21 листопада 1962 р. китайці оголосили одностороннє припинення вогню, повернули полонених і трофейну техніку й вивели свої війська із зайнятих в останній фазі боїв територій, залишивши за собою Аксай Чін.

Успішніше розвивалися стосунки Індії з країнами, що безпосередньо не межували з її територією. У квітні 1955 р. Дж. Неру взяв участь у роботі Бандунзької конференції, де було визнано провідну роль Індії в русі країн неприєднання. Індія декларувала п'ять принципів своєї зовнішньої політики "панча шила", що мали стати основою мирного співробітництва на міжнародній арені. До них належали: повага територіальної цілісності, ненапад, невтручання у внутрішні справи, рівність і паритетність у стосунках та дотримання мирного співіснування.

У січні 1966 р. на посаду прем’єр-міністра після раптової смерті Лала Бахадура Шастрі ІНК висунув доньку Дж. Неру Індіру Ганді, яка виступала за продовження політики регульованих державою економічних перетворень, їй протистояла група, очолена Морарджі Десаї, котрий наголошував на необхідності створення в країні вільного ринку на основі приватного підприємництва і обмеження державного втручання в господарські питання. Після поразки прихильників М. Десаї на внутрішньопартійних виборах президента Конгресу, де переміг підтримуваний І, Ганді В. Гірі, противники офіційного курсу в листопаді 1969 р. вийшли із ІНК і створили власну партію "Організація Конгрес".

Після здійснення впродовж 1970 р. націоналізації важкої промисловості Національному Конгресу вдалося поправити свій політичний імідж і на виборах у березні 1971 р. відновити домінуюче положення у парламенті. Додала авторитету Національному Конгресові блискавична переможна війна з Пакистаном у грудні 1971 р., у результаті якої проголошено незалежність Східного Пакистану як Народної Республіки Бангладеш (площа – 144 тис. кв. км, населення – 129 млн. чол. на 2000 р.).

Але повільне поліпшення економічного становища на початку 70-х років було перерване в 1973 р. початком енергетичної кризи та зростанням світових цін на нафту. Надмірна увага уряду до державного сектора економіки, невиправдане надання кредитів і пільг неефективно працюючим націоналізованим підприємствам, корупція та спекуляція в загальнодержавних масштабах спричинили 1974 р. гостру економічну кризу.

Крім того, ситуацію ускладнювали демографічний вибух і необхідність утримувати велику кількість біженців із Східної Бенгалії, які опинилися на території Індії після війни з Пакистаном у грудні 1971 р. Запропонована урядом програма скорочення народжуваності, якою керував син І. Ганді Санджай, супроводжувалася зловживаннями та масовим застосуванням примусу.

Після низки невдалих спроб виправити економічну ситуацію і скандальної спроби опозиції позбавити І. Ганді депутатського мандату, в липні 1975 р. в Індії було запроваджено надзвичайний стан. Поліція арештувала кілька тисяч осіб, включно з лідером опозиції М. Десаї та членами парламенту, що викрили фальсифікації правлячої партії на виборах. Обмеживши діяльність партій і наклавши заборону на проведення страйків і вуличних маніфестацій, уряд І. Ганді запропонував програму радикального оздоровлення економіки під назвою "20 пунктів". Але через зростання невдоволення черговими економічними провалами І. Ганді була змушена відмінити надзвичайний стан і провести в березні 1977 р. вибори до парламенту. На виборах перемогу отримала партія "Джаната" ("Народна"), лідер якої М. Десаї сформував новий уряд.

Політична коаліція 5-ти партій, на основі якої було сформовано уряд М. Десаї, виявилася нетривкою. Ситуативна збіжність інтересів членів коаліції не дозволила проводити ефективні заходи щодо оздоровлення економіки, а через постійні конфлікти з союзниками М. Десаї швидко змушений був піти у відставку. На хвилі незадоволення некомпетентним, правлінням коаліційних урядів на виборах січня 1980 р. ІНК (І) отримав 2/3 голосів виборців, й І. Ганді знову повернулася в прем'єрське крісло. Останній період її правління (1980-1984 рр.) був позначений постійними етнорелігійними конфліктами.

Найбільшу проблему індійського уряду тоді становив сепаратистський рух у Пенджабі. Цей штат заселено сикхами, войовничим екзогамним відгалуженням ісламу. Шляхом політичної пропаганди партії "Акалі дал" на початку 80-х років вдалося створити потужний народний рух. Уряд І. Ганді запропонував сикхам широку автономію в складі Індії, однак ті відмовилися, оголосивши метою своєї політичної діяльності створення незалежної сикхської держави "Халістан".

Індійська влада вдалася до арештів та політичних переслідувань найактивніших діячів сикхського незалежницького руху. У відповідь сикхи розпочали кампанію бомбових терористичних актів проти індуського цивільного населення. Щоб привернути увагу до свого руху, сикхи підривали вибухові пристрої на залізницях, в автобусах і літаках, на людних ринках. Під час цих замахів загинули сотні осіб.

Весною 1984 р. сикхи захопили найбільшу святиню своєї релігії-Золотий храм в Амрітсарі. На території храмового комплексу сикхи створили справжню військову базу, а водночас пропагандистський центр, що проголосив початок відкритої збройної боротьби за створення незалежного Халістану. І. Ганді віддала наказ силою вибити сикхів із Золотого храму. Під час штурму і запеклого бою майже всі сикхи загинули, включно з лідером сепаратистського руху Джарналом Сінгх Бхіндравалом. Бій на території найбільшої святині образив релігійні почуття сикхів, оскільки, відповідно до канонів їхньої релігії, на територію Золотого храму могли входити тільки сикхи.

Осквернення святині в Амрітсарі викликало обурення навіть у тієї частини сикхів, яка лояльно ставилася до Делі й знаходилася на індійській службі, 31 жовтня 1984 р. два особисті тілоохоронці-сикхи розстріляли під час прогулянки прем'єр-міністра Індії І. Ганді. Повідомлення про це вбивство викликало в цілій країні хвилю погромів, унаслідок яких загинуло близько 30000 сикхів. На виборах до парламенту в грудні 1984 р. на хвилі співчуття до І. Ганді ІНК (І) отримав переважаючу більшість мандатів (401 місце), а прем'єром був обраний син покійної - Раджив Ганді.

Його політичний курс значною мірою був відходом від утверджених матір'ю канонів. І. Ганді централізувала у своїх руках і персоніфікувала владу, а Р. Ганді одразу ж оголосив про наміри радитися з опозицією та прислужитися до голосів регіональних рухів. В економіці новий прем'єр запровадив лібералізацію державного планування й обмежив втручання держави у сферу приватного підприємництва. Великого розголосу набрала оголошена Р. Ганді кампанія боротьби з корупцією та зловживаннями державних чиновників.

Бажаючи врегулювати етнорелігійні конфлікти, Р. Ганді пішов на підписання угод з більшістю сепаратистських рухів країни. Зробивши певні поступки сикхам у галузі місцевого адміністрування, Р. Ганді підписав у липні 1985 р. угоду з наступником убитого в Амрітсарі лідера "Акалі дал" Чараном Сінгхом Лонговалом, згідно з якою сикхи зобов'язалися припинити терористичні акти.

У серпні того ж року частково було задоволено вимоги войовничої групи "Ассам Гана Парішад", що вимагала обмеження виборчих прав бенгальських біженців у Ассамі.

У червні 1986 р. досягнуто домовленостей з Національним фронтом Мізо. Упродовж 1987 р. уряд здійснив низку заходів для виділення в окремо адміністровані території зон розселення незадоволених існуючим адміністративним поділом національних та релігійних груп.


09.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!