Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Латинська Америка та колоніальний режим. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Латинська Америка та колоніальний режим. Реферат

Особливості колоніального режиму. Опір народів Південної Америки колонізаторам

Особливості колоніального режиму

Колонізація Л. А. була одним із найважливіших факторів первісного накопичення капіталу та формування всесвітнього ринку. Масовий наплив латиноамериканського золота і срібла до Західної Європи протягом ХVІ ст. спричинив загальну інфляцію і подорожчання товарів народного споживання на 1000-1400%, що в свою чергу миттєво збільшило попит на сільськогосподарські продукти і сировину з Центрально-Східної Європи та сприяло утвердженню там кріпосницьких порядків.

Але водночас колонізація Нового Світу прискорила процес розвитку капіталізму в Західній Європі та сприяла інтеграції безкраїх обширів колоній у світову систему господарювання.

У 1535 р. з іспанських володінь у Північній і Центральній Америці було сформовано віце-королівство Нова Іспанія, а колонії Іспанії у Південній Америці, за винятком її Карибського узбережжя, у 1542 р. були об’єднані у віце-королівство Перу. Окремі області, номінально підвладні віце-королю, фактично були самостійними політико-адміністративними одиницями під керівництвом генерал-капітанів, які підпорядковувалися безпосередньо Мадриду.

Наприклад, більшу частину Центральної Америки займало генерал-капітанство Гватемала, іспанські володіння у Вест-Індії та на карибському узбережжі складали генерал-капітанство Санто-Домінго, до складу віце-королівства Перу входило генерал-капітанство Нова Гранада. У 1776 р. було створено віце-королівство Ла-Плата, куди увійшли провінції сучасних Аргентини, Болівії, Парагваю та Уругваю. Управління португальською колонією Бразилія, головним містом котрої була Баія, а з 1763 р. – Ріо-де-Жанейро, також здійснював віце-король, котрому були підпорядковані капітанства.

Відмінності у рівні суспільно-політичного розвитку індіанських племен і народностей на момент завоювання зумовили і відмінності в соціально-економічній організації колоній.

Венесуела і Бразилія, індіанські племена котрих вчинили жорсткий опір колонізаторам, були перетворені в колонії переважно переселенського типу з переважанням плантаційного рабства. В районах старої землеробської культури, де існували індіанські територіальні общини, була запроваджена система енком’єди (іспанською – опіка, захист), при якій номінально вільні індіанці передавалися під "опіку" завойовниками, котрим були зобов’язані сплачувати оброк та відбувати панщину в рудниках і маєтках.

На території Парагваю і частково Аргентини та Бразилії місіонери-єзуїти створили систему експлуатації общин, яка відтворювала в загальних рисах кастову організацію держави інків (держава єзуїтів 1610-1767 рр.). Взагалі ж католицьке духовенство в Л. А. користувалося всілякими привілеями й було звільнене від податків та повинностей.

Поступово протягом ХVІІ – ХVІІІ ст. в американських колоніях Іспанії та Португалії склалася перехідна система, за котрої феодальні відносини (прикріплення індіанців-общинників до землі, трудова повинність, виконання колоніальною державою функцій сукупного феодала та ін.) поєднувалися з елементами капіталістичного підприємництва (часткове застосування найманої праці в землеробстві та на мануфактурах, товарний характер латифундій і їхня орієнтація на обслуговування світового ринку). Королівськими указами 1720-1791 рр. була скасована система енком’єди, що дозволило поміщикам привласнити значну частку общинної землі, котру вони почали здавати обезземеленим селянам у кабальну оренду (пеонаж).

Привілейовану верхівку колоніального суспільства складали уродженці метрополії – іспанці й португальці, які займали майже всі вищі адміністративні, військові та церковні посади. Володіючи номінально рівними з ними правами, нащадки європейців, які народилися в Л. А. (креоли), фактично зазнавали дискримінації й лише у вигляді винятку призначалися на високі посади. Поряд із бідними креолами існував прошарок багатих землевласників і підприємців.

Численне населення, що утворилося в результаті змішання різних рас (метиси, мулати, самбо, ладіно та ін.), було позбавлене громадянських прав і займалося в основному дрібним ремеслом, торгівлею, виконувало роль прислуги і наглядачів у багатих поміщиків. В окремих областях існувало вільне селянство: індіанці-льянерос на рівнинах Венесуели і Нової Гранади та метиси-гаучо в Південній Бразилії та на Ла-Платі.

Опір народів Південної Америки колонізаторам

Грабіжницька політика колонізаторів і різні обмеження, що гальмували розвиток продуктивних сил колоній (Мадрід і Ліссабон обмежували розвиток мануфактур і внутрішньої торгівлі, забороняли розведення ряду сільськогосподарських культур та ін.), викликали невдоволення широких верств населення.

Протягом усієї колоніальної доби не припинялися народні виступи, котрі набули особливого розмаху в другій половині ХVІІІ ст. Це й масові індіанські повстання під проводом Тупак Катарі в Болівії та Тупак Амару ІІ в Перу в 1780-1781 рр., і повстання комунерос (іспанською – общинників) у Новій Гранаді в 1781-1782 рр., і змова військових бразильської армії під проводом Тірадентіса, викрита у 1789 р.

Часткові реформи, здійснені в 60-80-х рр. ХVІІІ ст. іспанським урядом (розукрупнення віце-королівств, відміна деяких монополій, надання ряду портів Л. А. права вільної торгівлі з метрополією, вигнання єзуїтів та ін.), не усунули основних перешкод в економічному розвиткові колоній. Окремі представники опозиційної креольської верхівки сподівалися добитися відокремлення від Іспанії за допомогою ворожих їй держав. Таких поглядів, зокрема, дотримувався національний герой Венесуели Франсіско Міранда (1750-1816 рр.), котрий у 1783-1806 рр. відвідав США, Росію (в тому числі й Україну в 1786-1787 рр., про що залишив цікаві щоденникові записи), Велику Британію та Францію з метою заручитися їхньою підтримкою.

Піднесенню визвольного руху латиноамериканських колоній сприяли також Американська революція 1775-1783 рр. і Велика французька революція. Революційні та наполеонівські війни надовго відволікли сили європейських держав від Америки, що сприятливо відбилося на визвольній боротьбі іспанських, португальських і французьких колоній.


09.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!