Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Другий період розвитку німецького романтизму (1806-1815). Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Другий період розвитку німецького романтизму (1806-1815). Реферат

Відразу після визволення від Наполеона почалася жорстока реакція, коли будь-які народні виступи пригнічувалися та будь-які ліберальні зміни зупинялися

Проблеми народу, його історії, співвідношення особи і суспільства все більш наполегливо давали про себе знати в творчості романтиків. Значна конкретність художнього мислення в порівнянні з творчістю романтиків 90-х років XVIII ст. характерна для Гофмана і Клейста, Арніма і Брентано і тісно пов'язана з постановкою в їх творчості нових проблем.

В основі другого періоду лежить діяльність Гейдельберзького гуртка (1805-1806 рр.). Він складає якісно новий етап розвитку німецького романтизму. Повертається щирий інтерес до народної творчості, тому провідною в цей період стає народно-фольклорна течія.

Якщо ієнці орієнтувалися на загальнолюдські інтереси, то гейдельбержці – на суто німецькі. Учасники гуртка з величезною цікавістю збирають, вивчають та видають памятки народного мистецтва – книжки, пісні, казки. Найбільш видатною збіркою стала збірка народних пісень "Чарівний ріг хлопця" (1805 р.), що була укладена та видана Йоахимом фон Арнімом і Клеменсом Брентано. Саме вони разом з Йозефом Герресом та деякими іншими письменниками й сформували у 1806 році Гейдельберзький гурток.

Другий том "Чарівного рога хлопця" було видано в 1808 році. В ній пісні були надруковані не цілком відповідаючи оригінальним текстам, а проходили декілька редакцій від авторів збірки. Так чином Арнім і Брентано заміняли архаїзми та діалектизми, змінювали рими та розміри, скорочували та доповнювали. Це спричинило жорстоку критику зі сторони сучасників. Однак, відредаговані тексти мали великий вплив на багатьох поетів-романтиків, включаючи Генріха Гейне.

Романтики гейдельберзької школи вважали, що сучасне мистецтво, що постало перед лицем соціальних і ідеологічних колізій наполеонівської епохи, отримає нові плідні імпульси від старо-німецького мистецтва середньовіччя. Саме у такому сенсі "народні книги", як і взагалі народна поезія, набували для них особливої естетичної цінності, ставали зразком і джерелом для нової естетичної культури. Висунення гейдельбержцями проблеми народності мистецтва навіть в її реакційному аспекті означало, що в естетиці пізнього романтизму здійснився різкий перехід від літературного космополітизму ранніх романтиків, від їх літературної універсальності, "все-мірності" до національних літературних традицій. Цей перехід був тісно пов'язаний з істотними змінами в розумінні гейдельбержцями суті художньої творчості в порівнянні з ранньоромантичною поетичною концепцією.

У ранньому романтизмі поезія трактувалася як художня творчість, цілком залежна від особи (таланту, здібностей) окремого поета. Поетичний твір, з погляду ранніх романтиків, - плотський, наочний прояв суб'єктивного творчого духу художника. На противагу цьому для пізніх романтиків поезія була несвідомою творчістю безособового і надкласового "народного духу", якогось народного цілого, що ідеалізується. Всі поетичні твори - пісні про Нібелунгів, стародавня німецька міфологія, старі та сучасні народні пісні - розумілися як вираз "творчого народного духу". В естетиці раннього романтизму крайній суб'єктивізм поетичної творчості поєднувався з історичним для літератури космополітизмом.

Ранні романтики мали справу з літературою всіх часів і народів. Вони прагнули розробити історію всесвітньої літератури як єдиного процесу культурного розвитку людства. І лише відносно цієї світової історії літератури була можлива, з їхньої точки зору, розробка окремої, національної історії. В протилежність цьому для гейдельберзьких романтиків історичний розвиток виражається перш за все в своєрідних літературних формах окремих народів. Національна літературна традиція представляє для гейдельбержців вищу цінність, ніж всесвітня історія. Вся їх увага направлена на те, щоб розкрити національну своєрідність старо-німецької літератури. Звідси виникають й різні оцінки літератури середньовіччя.

Ранні романтики (наприклад, Новаліс в романі "Генріх фон Офтердінген") бачили золоте століття поезії в космополітичному середньовіччі; для гейдельбержців середні віки були хранителями національного літературного минулого. Арнім і Брентано вивчали пам'ятники середньовічної літератури перш за все як зразки історичного прояву німецького поетичного "народного духу". Тому "нова естетична культура", до створення якої прагнули гейдельбержці, не носила суб'єктивного і в той же час всесвітнього універсального характеру, а була "історично обґрунтованою, національною, загальнонародною".

Так істотно змінився естетичний ідеал гейдельберзьких романтиків в порівнянні з раннім романтизмом братів Шлегелів, Новаліса, Тіка.

Ідеалу "прогресивної універсальної поезії", крайньому суб'єктивізму і універсалізму гейдельбержці протиставили ідеал загальнонародної, історичної і національної культури. З одного боку, вони пов'язували свій естетичний ідеал з певною, національно-історичною основою (поезією німецького середньовіччя), а з іншої - істотно обмежували поетичний геній, "прив'язуючи" його до національного цілого.

Піднесення народної поезії характерне для початку естетичної культури гейдельбержців. Воно знайшло своє віддзеркалення в концепції "природної поезії", висунутої і розробленої братами Якобом (1785-1863) і Вільгельмом (1786-1859) Грімм. Поняття "природної поезії" використовували в своїй естетиці як Гердер, так і Гете. Гердер розумів під "природною поезією" народну поезію - епос, оповіді, казки, народні пісні. Гете (у Страсбурзький період) висловив думку, що і твори сучасних поетів можуть бути названі "природними", а не тільки поетична творчість народу у далекому минулому. У зв'язку з цим Гердер переглянув свою точку зору і в творі "Про Осіана і пісні стародавніх народів" (1773 р.) висловив думку, що відмінність між природною (або народною) поезією, з одного боку, та штучною поезією - з іншою, може носити лише якісний характер, а не генетично-історичний.

Це означає, що з його точки зору природну поезію складають не тільки ті оповіді та пісні, що дійшли до нас з глибини століть. І сучасна поезія, якщо вона відповідає певним вимогам, може бути названа природною.

Я. Грімм в творі "Думки про те, як оповіді відносяться до поезії і історії" розвиває протилежну естетичну концепцію. Для нього відмінність між природною і штучною поезією визначається не якістю, а походженням і часом створення. Народна, або природна, поезія є продуктом не індивідуальної, а "колективної" творчості. Вона виникає на тій ступені розвитку суспільства, коли окремий індивід ще не виділився з суспільного цілого, як і останнє - з природи.

Характерним є те, що гріммівська концепція природної поезії викликала заперечення ранніх романтиків (А. Шлегель), які в своїй поетиці підкреслювали саме суб'єктивну сторону будь-якої творчості, у тому числі і народної. Концепція природної і штучної поезії, висунута братами Грімм, містила в собі ще один аспект, в якому виявився як її реакційний смисл, так і її ідейна спорідненість з ранньоромантичною естетикою. У ній обґрунтовувався несвідоме зародження поетичної творчості, яка сполучає ранній і пізній романтизм в єдине естетичне ціле. В протилежність раціоналістичній естетиці освіти в романтичному розумінні поетичної творчості акцент робиться на несвідомій (підсвідомій), ірраціональній його стороні, що виявляється в неясних мріяннях, баченнях, смутних уявленнях, томлінні поета.

Характерне для ранньоромантичної естетики подвійне трактування проблеми відношення мистецтва і дійсності, тобто обґрунтування як відриву мистецтва від життя, так і сприйняття ним життєвої проблематики, - знайшла свій подальший розвиток і разом з тим певну модифікацію в пізньоромантичній естетиці. Саме романтичне неприйняття реальної дійсності багато в чому пояснює те особливе значення, яке ранні й пізні романтики давали музиці, виділяючи її зі всіх видів мистецтва. Вакенродер звеличив музику за її "темну і таємничу мову", за її здатність могутнім чином впливати на внутрішній, душевний стан людини і разом з тим передавати (утілювати в звуках) щонайменші відтінки цього стану, особливо "змішення радості й смутку, що часто зустрічається на життєвому шляху людини". Це відчуття не передається жодним з мистецтв на стільки ж добре.

Ще один видатний представник другого періоду романтизму, драматург й новеліст, Генріх фон Клейст. Його творчість найбільш послідовно та повно передає дух романтизму. Це художник не просто трагічний. Він художник катастрофічний. Трагічний розкол між лицарськими ілюзіями хлопця з аристократичної родини і суворою правдою дійсності призвів до подвійного самогубства (Клейст спочатку вбив свою наречену, а потім вистрелив у себе). Невипадково Гете казав: "Що до мене, то письменник цей… викликає завжди жах ".

Важко уявити собі більш протилежних художників, ніж Гете й Клейст. Якщо для Гете античність завжди була осередком Прекрасного, то Клейст у своїй драмі "Пентиселея" руйнує цей ідеал.

Проблема самотності людини, що так характерна вже для перших творів німецьких романтиків (наприклад, Тіка), знаходить чіткий вираз в творчості Клейста. Герой його драм та новел – одинока, замкнена в собі людина, штучно ізольована від суспільства. Тому внутрішній світ такой людини набуває перебільшено напруженого, ірраціонального, майже патологічного характеру. У центрі творів Клейста, як правило, виключні події – щось дивне, незвичайне для автора є вираженням найбільш суттєвого в людях. І хоча фантастика не грає такої важливої роль в його творах, як наприклад в новелах та казках Гофмана та Тіка, події, які описує клейст стоять на грані можливого та неможливого, вражають своєю неординарністю.

Вторгнення французького війська у Німеччину викликало шквал обурення в душі Клейста. Окрім публіцистичного "Катехізису німців", Клейст створює драму "Битва Германа", в якій оспівує велич середньовічних германців і виправдовую руйнування ними Риму. Французи сприймались тоді як нащадки давніх римлян, і тому драму сприймали як анти-французьку. У ХХ ст. фашисти не обминуть увагою цей гранично націоналістичний твір Клейста і використають його на підтвердження власної ідеології.

Але не вся творчість Клейста була зосередженою на національній тематиці. В новелах "Землетрус у Чілі" (1807), "Міхаель Кольхаас" (1810) Клейст виходить на загальнолюдський рівень осмислення вічного конфлікту між людиною і несправедливою цивілізацією.

Отже, як ми бачимо, визначальною рисою другого періоду не на загальнолюдські інтереси, а на суто німецькі. Також характерним є звернення до загадкових потаємних глибин людської душі, до світу її підсвідомого. В основі періоду лежить діяльність Гейдельберзького гуртка та творчість таких видатних письменників, як Генріх Клейст, Йоахим фон Арнім і Клеменс Бертнано, брати Якоб і Вільгельм Грімм.

Література

  1. Берковский Н. Я. Романтизм в Германии. – Л.:Наука, 1973. – 472с.
  2. Грімм Я. і В. Казки. – Дніпропетровськ: Січ, 1993. – 144с.
  3. Єлизарова М. Е. и др.. История зарубежной литературы XIX века. – М.: Просвещение, 1972. - 622с.
  4. Калагин Л. В., Дюштен И. Б., Могилевская Т. А., Тураев С. В. Зарубежная литература. – М.: Культурно-просветительная литература, 1957. – 437с.
  5. Літературна енциклопедія. – К.: Просвіта, 1989.
  6. Шаповалова М. С., Рубанова Г. Л., Моторний В. А. Історія зарубіжної літератури. – Львів: Вища школа, 1982. – 440с.


08.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!