Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Словенська та Хорватська культура (XVI-XVIII ст.). Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Словенська та Хорватська культура (XVI-XVIII ст.). Реферат

Культурний розвиток на хорватських та словенських землях у XVI ст. відбувався у вкрай несприятливих суспільно-політичних умовах

Крім усної народної творчості, у хорватів і словенців у цей час значну роль відігравала протестантська література, яка розробляла релігійні теми та проблеми. Серед протестантів, котрі працювали в царині літератури, слід відзначити словенця Приморжа Трубара (1508-1586), істрянина Степана Конзула та Антуна Далматинця з Сеня.

Тривала літературна діяльність хорватських письменників та філософів латинською мовою. Як творчі особистості не лише національного, а й загальноєвропейського масштабу утверджуються Антон Вратич (1504-1573), Фауст Вранчич (1551-1617), Юрай Драгишич (1450-1520), Транквіль Андрейс (1490-1571), Франьо Петришич (1529-1597) та ін.

XVII ст. у хорватів минуло під впливом бароко з його мінливістю та поліморфністю, зміною провідної ідеології - Реформації та контрреформації, руйнуванням антропоцентричного світу ренесансного гуманізму як цілісної системи, побудованої на принципах розумності й гармонії.

Іншим наслідком політичного та культурного розвитку протягом XVII ст. стало формування на теренах сучасної Хорватії чотирьох відносно самостійних і практично незалежних одна від одної культурних зон: Вузької Хорватії, Славонії, Далмації та Дубровника. У кожній із них існували своє специфічне наріччя, власний правопис. Кожна зона перебувала під впливом різних "великих" культур, який здійснювався із сусідніх територій. Дезінтеграційні чинники переважали в цей час над інтеграційними.

У такому ж стані хорватська література зустріла й XVIII ст. Поступово в художній творчості утверджується просвітництво. У хорватській історії естетичної думки це явище здебільшого позначається терміном "раціоналізм", а в дещо розширеному сенсі вживається запозичений з австрійських джерел вислів "йозефінізм".

У XVIII ст. поділ на чотири культурні зони залишається актуальним. Для кожної із зон раціоналізм мав свою специфіку.

Найповніше й найпослідовніше просвітницьке начало виявилося у творах словенця Матії Антуна-Рельковича (1732-1798), автора хрестоматійного для хорватської літератури твору "Сатир, або дика людина", присвяченого проблемам виховання та обґрунтування ідеї необхідності докорінних змін у ньому.

В Далмації просвітництво виявилося в діяльності й творчості Філіппа Грабовця (1697-1749) та Андрії Качича-Міошича (1704- 1760). Перший написав цікавий за задумом, хоча й досить невиразний з огляду на естетичні особливості, твір "Квітка розмови народу іллірійського або ж хорватського", що являє собою віршовану хроніку подій європейської та світової історії з виразним наголосом на хорватській минувшині.

Другий відомий насамперед як автор книги "Розмова приємна народу словінського", що стала визначною подією літератури того часу й мала величезне значення для подальшого розвитку хорватського красного письменства. Вона відіграла роль однієї з важливих складових, на яких згодом проросли ілліризм та хорватське національне Відродження.

Качич-Міошич уклав хроніку, в якій намагався охопити всю історію південнослов'янських народів, особливо ж - їхню боротьбу проти турків. Однією з істотних художніх особливостей твору є народність, яка поєднується зі справжнім демократизмом. Успіх твору свідчив, що він належав до єдиного типу літератури, який народ міг сприйняти та зрозуміти: народного за змістом і за формою; такого, що розповідає про минуле, але спрямований у майбутнє.

Специфічним явищем хорватської культури залишалося існування літератури на кайкавському діалекті, яким розмовляло населення Загор'я. Провідним кайкавським письменником XVIII ст. був Тіто Брезовачкі (1757-1805). Він увійшов в історію хорватської культури як найкращий драматург тієї доби, автор драм і комедій "Святий Олексій", "Матіяс Грабанціяш", "Діогенеш, або слуга двох братів, що загубилися" та ін.

Протягом XVII-XVIII ст. поступово актуалізується проблема створення єдиної літературної мови південних слов'ян, вибору діалекту, на основі якого вона могла б сформуватися. Одну з перших спроб у цьому напрямі здійснив житель Задра Шиме Будимич, який поєднав церковнослов'янську основу з елементами живої розмовної мови різних хорватських областей, додавши окремі чеські та польські слова.

Бартол Кашич у 1604 р. завершив роботу над першою граматикою "іллірійської" мови. Матія Альберті зі Спліта виступив на захист чакавського діалекту, що домінував у XVI ст. й згодом був витіснений на периферію культурного розвитку штокавським та кайкавським діалектами.

Найбільш зрілу, цілісну й разом з тим найпрогресивнішу концепцію розвитку мови запропонував Павел Ріттер Вітезович із Сеня (1652-1713). Йому ж належить надзвичайно цікава схема розв'язання національного питання в ареалі проживання південнослов'янських народів.

Література

  1. Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1995.
  2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
  3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
  4. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. Москва, 1988.
  5. На путях к Югославии: за и против. Москва, 1997.
  6. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
  7. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2.
  8. Чрня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.


08.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!