Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Польща наприкінці XVIII – В 60-х роках XIX ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Польща наприкінці XVIII – В 60-х роках XIX ст. Реферат

З 1795 ρ. не існує єдиної історії Польщі - вона перетворюється на історії її окремих частин, що перебували у складі трьох держав: Росії, Пруссії і Австрії

Однак завдяки багатовіковій традиції державності, високому рівню національної самосвідомості польський народ значною мірою зберіг національну єдність, особливо в духовному житті, культурі, національно-визвольному русі. Незважаючи на митні бар'єри та інші перешкоди, тривалий час не переривалися й економічні зв'язки. З 1790-х років з'єднувальною ланкою в духовному й матеріальному житті поляків виступали емігрантські кола.

За трьома поділами до Росії відійшло 62% території Речі Посполитої, де проживало 45% населення, до Пруссії - 20% території і 23% населення, до Австрії - 18% території і 32% населення. На всіх приєднаних до Росії, Пруссії і Австрії землях окупанти відразу запровадили свої закони й адміністративну систему, мову, податки.

Відсутність власної держави відчули на собі всі верстви польського суспільства. Шляхту було позбавлено громадянських і політичних прав, якими вона користувалася протягом кількох століть, зокрема можливості брати участь у законотворчості і встановленні розміру податків, оскільки в жодній з трьох країн піддані таких прав не мали. Шляхта не могла відкрито висловлювати свою думку з приводу державних справ і передусім з приводу рішень монарха, втратила власні суди та органи місцевого самоврядування.

Втрата державності вплинула й на становище римсько-католицької церкви, яка підпала під цілковитий контроль влади. Усі монархи вимагали, аби польське духовенство зносилося з Ватиканом тільки за їхнього посередництва. На території Росії в 30-х роках XIX ст. греко-католицьку (уніатську) церкву взагалі було скасовано.

Зміна кордонів спричинила зміни в економіці: утворилися митні бар'єри в межах колись єдиного господарського комплексу країни, в обігу з'явилися нові гроші, зросли ціни. Все це заважало розвиткові торгівлі й погіршувало становище міст і міської людності. Яскравим прикладом є Варшава, яку протягом кількох років покинула майже третина її жителів. Матеріальне становище селян у цілому не змінилося, хоча запроваджувались нові податки, а також тяжка військова служба, яка тривала 12-14 років у Австрії й до 25 років у Росії.

Найпоміркованіші представники польського суспільства сподівалися відродити Польську державу, спираючись на підтримку однієї з держав, що брали участь у поділі. Наприклад, магнати з австрійської смуги окупації, що дістала назву "Королівство Галичини і Лодомерії", розраховували на Австрію. Натомість князь О. Чарторийський, міністр закордонних справ петербурзького уряду, укладав плани відродження Польщі за допомогою російського царя Олександра І.

Однак більшість патріотично налаштованої польської шляхти всі надії щодо визволення країни покладала на Францію. Тут зосереджувалася найактивніша частина польської еміграції. З 1798 р. у Франції оселився Т. Косцюшко, котрого звільнив Павло І. Радикальне крило однієї з емігрантських організацій під назвою "Депутація" виступило з ініціативою створення у складі французької армії спеціальних військових формувань-легіонів з польських емігрантів-добровольців. У майбутньому вони могли стати ядром збройних сил незалежної Польщі. І справді, в 1797 р. в Ломбардії (Італія), яку захопили французи, такі легіони було створено під командуванням генерала Яна Генріха Домбровського. Проте головнокомандувач французькою армією в Італії генерал Наполеон Бонапарт, хоч і намагався використати польські легіони для тиску на своїх противників у Європі, ніяких зобов'язань щодо Польщі на себе не взяв. Коли італійська кампанія наближалася до завершення, Наполеон уклав мирну угоду з Австрією, в якій про поляків і їхню державу навіть не згадувалося.

У зв'язку з французькою експансією на схід, театр воєнних дій наблизився до польських земель. За таких обставин Наполеон продовжував загравати з поляками. Нічого конкретного їм не обіцяючи, він у 1806 р. знову дозволив створити польські збройні загони, які цього разу брали активну участь у війні Франції з Пруссією.

Розгромивши прусську армію, Наполеон зіткнувся з союзними їй російськими військами. Після важких для обох сторін боїв у червні 1807 р. Франція і Росія підписали Тільзітський мир. За умовами мирного договору польські землі, що належали Пруссії, Росія і Франція поділили між собою. За Пруссією залишались тільки Сілезія, Вармія і Помор'я. Підляшшя відходило до Росії. Центральна частина Польщі разом із Варшавою й Великопольща утворювали Варшавське герцогство, на чолі якого Наполеон поставив свого спільника - саксонського короля Фрідріха Августа, того самого, який, відповідно до Конституції 3 травня, мав обійняти польський престол після смерті Станіслава Понятовського. Гданськ проголошувався вільним містом. Проте й Варшавське герцогство, Тданськ перебували під протекторатом Франції.

Польські політики і військові, які співпрацювали з Наполеоном, висловлювалися за відновлення Конституції 3 травня 1791 р. Однак Наполеон запропонував власний варіант державного устрою герцогства. Він визначався конституцією, яку французький імператор підписав у липні 1807 р. в Дрездені. Згідно з нею зовнішньою політикою герцогства керували саксонські дипломати, проте питання внутрішнього життя варшавський уряд вирішував самостійно. Конституція скасовувала особисту залежність селян, хоча за королівським указом, який доповнював конституцію, земля залишалася у власності поміщиків. Запроваджувався принцип рівності прав усіх жителів герцогства. Такі політичні права, як право обіймати державні посади, обирати й бути обраним до сейму надавалися тим, хто мав певний достаток або освіту. Фактично в герцогстві набував чинності французький цивільний кодекс (Кодекс Наполеона), що, безумовно, сприяло подальшому політичному й соціально-економічному розвиткові цієї частини Польщі.

У 1809 р. армія герцогства, очолювана небожем останнього польського короля, князем Юзефом Понятовським (1763-1813), разом із французькими військами брала участь у воєнних діях проти Австрії, яка напала на Варшавське герцогство.

За Шенбруннським миром Наполеон приєднав до герцогства більшу частину Малої Польщі, яка до цього часу належала Австрії. В умовах зростання напруження у відносинах між Францією і Росією Варшавське герцогство перетворювалося на передовий форпост Наполеона на сході. В поході французького імператора на Росію брали участь і польські збройні формування, зокрема окремий корпус під командуванням Ю. Понятовського. Вигнавши Наполеона з Росії і переслідуючи рештки французької армії, російські війська зайняли територію Варшавського герцогства. Перед Ю. Понятовським постала дилема: скласти зброю перед росіянами чи залишитися з Наполеоном. Він обрав другий шлях: польський корпус підтримував французьку армію в кампанії 1813 р. У жовтні того ж року в "битві народів" під Лейпцигом Наполеон зазнав поразки. Ю. Понятовський загинув.

Долю герцогства після остаточної поразки Наполеона в Європі вирішив Віденський конгрес країн-переможниць. Згідно з його заключним актом, підписаним 9 червня 1815 р., відбувся новий поділ польських земель. Більша частина Варшавського герцогства відходила до Росії під назвою Королівства Польського. Познанський і Бидгоський департаменти герцогства, з яких утворювалось Познанське велике князівство, а також: місто Гданськ, знову дісталися Пруссії. Мала Польща (без Кракова) поверталася Австрії. Краків з невеличкою округою проголошувався "вільним містом" (Краківською республікою) і мав перебувати під контролем трьох держав. Черговий поділ польських земель укотре порушував економічну й політичну єдність країни, а також: створював специфічні умови для розвитку різних її частин.

Згідно з Конституцією Королівства Польського, підписаною 27 листопада 1815 р. у Варшаві російським імператором Олександром І, виконавча влада в ньому цілком належала російським царям, які відтепер водночас вважалися й польськими королями. Законодавча влада розподілялася між Сеймом і царем, але фактично останнє слово залишалося за монархом. Вищим урядовим органом ставала Адміністративна рада, а управління Королівством здійснював призначений імператором намісник.

Територія Королівства поділялася на вісім воєводств і за своїми розмірами й кількістю населення посідала перше місце серед інших польських земель. Конституція давала дозвіл на створення польського війська. Адміністративні й судові справи мали провадитись польською мовою. Жителі Королівства отримували право на недоторканність особи, свободу слова і друку. Таким чином своїм польським підданим Олександр І фактично надавав набагато більше прав, ніж їх мали інші піддані Росії.

Першим намісником у Королівстві Польському російський імператор призначив генерала Ю. Зайончека, в минулому депутата Великого сейму, учасника повстання 1794 р., а на останньому його етапі - навіть заступника Т. Косцюшка. Генерал Ю. Зайончек улаштовував і Варшаву, і Петербург, оскільки був польським патріотом і водночас не виявляв особливої ворожості до Росії і всього російського. Щоб запобігти можливим сепаратистським діям генерала, головнокомандувачем польської армії призначили великого князя Костянтина Павловича, а сенатора М. Новосильцева Олександр І призначив своїм комісаром в Адміністративній раді Королівства.

Хоча Конституція і гарантувала полякам громадянські свободи, однак царська бюрократія уже в ході роботи перших сеймів продемонструвала своє прагнення обмежити ці свободи. Під час чергових виборів до сейму 1825 р. опозиційне налаштовані польські політики не мали змоги висунути свої кандидатури. У Конституції Королівства з'явилася "додаткова стаття", що скасовувала гласність сеймових засідань. За відсутності змоги відкрито виступити із засудженням існуючих порядків поляки, передусім студенти і військові, почали створювати спочатку просвітницькі, а пізніше й таємні революційні організації.

Познанське велике князівство недовго залишалося на особливому становищі у складі Пруссії. Невдовзі на нього поширилася політика онімечення, що проводилася прусською владою на інших, "старих" польських землях. Познанський сейм, позбавлений автономних прав, не став органом національного самоврядування для польської людності Пруссії. Більшість його учасників складали лояльні до прусської влади депутати, меншість перебувала на становищі ліберальної опозиції. Поза сеймом, як і в Королівстві Польському, існували нелегальні студентсько-офіцерські організації.

Становище "Королівства Галичини і Лодомерії" у складі австрійської монархії протягом 1815-1830 рр. не зазнало суттєвих змін. Незначні поступки на користь "польськості" австрійська влада зробила для того, щоб зменшити притягальну силу конституційного ладу Королівства Польського. Краківська республіка формально вважалася незалежною, але фактично нею керувала створена в 1816р. "Організаційна комісія", що складалася з резидентів Австрії, Пруссії та Росії. Проте навіть невеличкий ступінь свободи, наданий "Вільному місту" цією комісією, давав йому змогу відігравати роль важливого центру національного й культурного життя польського народу в цю добу.

Віденський конгрес, що забезпечив тривалий мирний період в історії Європи, сприяв певним чином і позитивним зрушенням в економіці польських земель. Це насамперед стосувалося Королівства Польського.

У 1815 р. площа Королівства становила 127 тис. кв. км з населенням близько 2,7 млн. чоловік. Переважна більшість людності жила за рахунок селянської праці. Тим часом зруйновані війнами й обтяжені боргами дворянські маєтки занепадали. В такій ситуації уряд заснував Кредитне земське товариство, яке надавало землевласникам позики на вигідних для них умовах. Завдяки урядовій підтримці поміщики ліквідували заборгованість і стали запроваджувати сучасні методи господарювання, передусім вирощувати більш рентабельні культури (картоплю, цукрові буряки, льон і коноплі), розводити худобу, зокрема овець.

У 20-ті роки XIX ст. в Королівстві зростало велике мануфактурне виробництво, передусім суконне (Каліське й Мазовецьке воєводства), гірничодобувна промисловість і металургія (околиці Кельце і Домбровський басейн), помітно розширилося текстильне виробництво (передмістя Варшави, Лодзь), яке фінансувалося приватними підприємцями.

Значний внесок у модернізацію й розвиток економіки і промисловості в Королівстві Польському зробили князь К. Друцький-Любецький і ксьондз Станіслав Сташиць. Друцький-Любецький, перебуваючи на посаді міністра державної скарбниці, уклав вигідні для Королівства митні угоди з Росією, збирав кошти на будівництво й реконструкцію Домбровського басейну тощо. Станіслав Сташиць (1755-1826), автор наукових праць про природні багатства польських земель, основні зусилля спрямовував на розвиток і модернізацію промислових підприємств у Старопольському басейні. У Кельце він заснував Гірничу школу.

Особливе піклування про розвиток початкових і середніх шкіл у цей період виявляла Урядова комісія народної освіти, очолювана членом патріотичної партії Великого сейму, великим знавцем мистецтва і меценатом Станіславом Косткою Потоцьким. Завдяки йому в 1820 р. в Королівстві створено понад 1200 початкових шкіл. 1816 р. у Варшаві було засновано університет, ще через кілька років відкрились консерваторія, Політехнічний і Агрономічний інститути. Усі охочі мали доступ до великих книжкових зібрань варшавського Товариства друзів науки, Плоцького наукового товариства.

Економічне піднесення сприяло розвиткові міст і будівництва. У Варшаві споруджувалися великі будівлі громадського користування: Польський банк, Великий театр, будинок Товариства друзів науки тощо. До найбільших досягнень Королівства варто віднести прокладання мережі брукованих шляхів сполучення між найзначнішими містами, а також будівництво Августовського каналу, який поєднав басейни Вісли і Немана.

Певні позитивні зміни в економіці відбувалися й на польських землях, захоплених Пруссією. У 1823 р. в Познанському великому князівстві проведено реформу, внаслідок якої селяни отримали права на землю, якою користувались, за умови її викупу в землевласника. Ця реформа зробила самостійними значну частину селян і водночас дала колишнім землевласникам кошти на модернізацію господарства. Проте місцева промисловість розвивалася повільно. Причиною такого становища було засилля німецьких товарів, а також дискримінаційна політика прусського уряду, який намагався перетворити польські землі на сировинний додаток німецької промисловості. Виняток становила лише Сілезія, яка стала важливим індустріальним районом. Це зумовлювалося тим, що онімечену Сілезію правлячі кола Пруссії вважали не польською, а німецькою територією.

Найповільніше розвивалася економіка Галичини. Указ імператора Йосифа II про ліквідацію особистої залежності селян (1781), а також підготовлені ним податкову та урбаріальну реформи (1789), що нормували селянські повинності й дещо обмежували права поміщиків, під тиском консервативних політиків було невдовзі скасовано. Тому аж до революції 1848 р. економічні відносини в Галичині зберігались у майже недоторканому вигляді.

Через жорстоку експлуатацію селян землевласниками і державою внутрішній ринок був надзвичайно вузьким. Розвиток місцевої промисловості гальмувала також конкуренція австрійських і чеських промислових товарів, що вільно проникали до Галичини.

Література

  1. История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
  2. Костюшко Й. Й. Крестьянская реформа 1864г. в Царстве Польском. Москва, 1962.
  3. Краткая история Польши. Москва, 1993.
  4. Марахов Г. Й. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
  5. Миско М. В. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
  6. Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815—1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979.
  7. Польша на путях развития и утверждения капитализма, конец XVIII — 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
  8. Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
  9. Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963. Фальковт С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
  10. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.


05.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!