Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Всесвітня історія: хорватські землі у XVI ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Всесвітня історія: хорватські землі у XVI ст. Реферат

В XVI ст. історичні області, які згодом об'єдналися в хорватській державі - "Вузька" Хорватія, Славонія та Далмація, - опинилися під владою чужонаціональних правителів, роз’єднані и пригноблені. Основною небезпекою для населення кожної з них залишалася османська експансія

Найбільш сприятливою, з огляду на цю небезпеку, ситуація була у "Вузькій" Хорватії, дворянство якої в 1527 р. добровільно приєдналося до корони династії Габсбургів, сподіваючись на захист від османів. Захист і справді був, проте постійні сутички між турецькими загонами і австрійськими військами на кордоні, а також досить часті рейди турків· по прикордонних хорватських районах робили повсякденне життя народу нестерпним.

Незважаючи на мирний договір, незадовго перед тим підписаний між Австрією і Портою, влітку 1536 р. велике турецьке військо, очолюване боснійським пашею, вступило до Славонії і після нетривалої боротьби захопило майже всю її територію.

Значних успіхів добилися османи й у Далмації, де протягом 1521-1533 p. заволоділи містами Кнін, Островиця, Скрадин, Кліс (у 1537 p.), поступово поширюючи свій контроль на околиці інших далматинських міст. Місцеве населення, рятуючись від загарбників, покидало рідні домівки й шукало порятунку в Хорватії та Італії. За деякими відомостями, кількість жителів на Адріатиці зменшилася в першій третині XVI ст. з шістдесяти до п'яти з половиною тисяч осіб.

Зрештою, уже в середині XVI ст. Словенія та більша частина Далмації опинилися у складі одного з чотирьох європейських намісництв Османської імперії - Боснійського, тоді як далматинські міста продовжувала контролювати Венеція.

На тлі турецьких перемог яскравою сторінкою слави християнської зброї, до якої активно долучилися й хорвати, стала оборона фортеці Сигет у 1566 р., де особливо відзначився представник давнього хорватського дворянського роду Нікола Зринський.

Після падіння Сигета хорвати покинули ще кілька міст і районів. Кордони Хорватії відсунулися далі на північний захід, сягнувши Купи, Корани та річки Чесми. Колишнє хорватське князівство та королівство існувало, за влучним висловом одного з хорватських істориків, у вигляді "залишків залишків". "Два століття суцільного плачу" хорватської історії тривали.

Стурбована наближенням османів до її історичної території, Австрія з 70-х років XVI ст. створює принципово нову систему оборонних укріплень, засновану на низці військових поселень уздовж кордонів. Важлива роль у цій системі відводилася хорватам і сербам: опинившись під реальною загрозою Османської імперії, Австрія намагалася забезпечити собі надійний захист за рахунок слов'янських християнських народів. У зв'язку з цим, наприклад, розпочалося будівництво нового міста - Карловаца - в 1579 р.

Останні роки XVI ст. дещо додали оптимізму християнським народам Центральної Європи та північного заходу Балкан: у 1593 р. велике турецьке військо зазнало нищівної поразки під хорватським містом Сісак. Проте кордони Османської імперії й надалі глибоко врізалися в хорватські землі: від Загреба до них можна було пішки дістатися лише за один неповний день.

Протягом XVI ст. в різних областях Хорватії, Славонії та Далмації, а також у Словенії відбулося кілька помітних антифеодальних виступів. Найпотужнішим у хорватській історії було селянське повстання 1573 р., очолюване Матією Губцем. У цьому виступі соціальні мотиви відсунули на другий план національні.

Безпосереднім приводом для повстання стали факти жахливого знущання одного з угорських феодалів над селянами. Проте є відомості, що свій виступ ватажки повстання готували заздалегідь: ще протягом 1572 р. їхні посланці роз'їхалися по населених пунктах Хорватії. Виникла навіть таємна організація, до якої належали повстанські керівники.

Центр повстання містився в селі Стубиця, розташованому в центральній частині "Вузької" Хорватії, в області Загор'є. Крім Матії Губця, до проводу входили Іван Пасанац та Іван Магаїч, яких обрали до спеціального селянського уряду, а також Ілія Грегорич, котрого призначили головнокомандувачем повстанського війська.

Керівники повстання розробили стратегічний план дій. На першому етапі передбачався наступ селянського війська в напрямі Словенії з метою залучити до виступу тамтешніх жителів. На другому етапі планувалося поділити сили повстанців на дві армії, одна з яких мала наступати на Істрію, до Адріатичного моря, а інша - на Загреб. Кінцевим своїм завданням Губець та його оточення вважали захоплення влади на визволеній території у власні руки. Вони планували створити відповідні законодавчі та виконавчі органи, збирати податки, а також захищати кордони від турків.

Повстання розпочалося 29 січня й дуже швидко охопило все Загор'є. Повстанці зайняли кілька міст і замків, а військо на чолі з Грегоричем здійснило переможний похід по словенських землях, і підійшло до міста Целя. Проте розвинути успіх не вдалося. Окремі повстанські загони зазнали нищівних поразок у кількох боях, а 9 лютого основні їхні сили під проводом Губця турки розгромили в битві поблизу села Нижня Стубиця. Сам Губець потрапив до рук противників, його перевезли до Загреба й після жорстоких катувань стратили. Спільне хорватсько-словенське повстання було остаточно придушене.

У XVI ст. серед хорватів і словенців поширився протестантизм, який виходив з Німеччини. Він являв собою специфічну форму протесту проти соціального та національного гноблення, яке в цей час ще більше посилюється, причому на перший план висувалися саме національні, а не соціальні, як у німців, аспекти.

Так, словенці з усіх постулатів протестантизму сприйняли передовсім книгодрукування й відправи народною мовою. Це було для них надзвичайно актуально за умов майже цілковитого панування німецької мови та латини, відсутності власної національної літератури.

У хорватів протестантизм поширився в основному у "Вузькій" Хорватії та Істрії. Його активно підтримали окремі представники дворянства й духовенства, тоді як простий народ залишався вірним католицизму. Серед перших прихильників виявилися вихідці з різних хорватських областей, котрі навчалися в німецьких університетах. Істрянин Матія Влачич (1520-1575) навіть став одним із найближчих соратників Мартіна Лютера, а після його смерті в 1546 р. очолив одну з течій, що виникли всередині німецької Реформації.

Протестантизм у словенців на перших порах не переслідувався, що пояснювалось прихильним ставленням до нього віденського двору. Згодом це ставлення зазнало кардинальних змін, і прибічники нової віри в Словенії мусили шукати порятунку за межами батьківщини. Більшість із них виїхали до Німеччини. У 1598 р. протестантських проповідників не залишилося в Австрії взагалі, а ще через тридцять років така ж доля спіткала протестантське дворянство. На цьому протестантський рух у Словенії припинився.

Для хорватських протестантів утиски за віру з самого початку стали звичним явищем. Вони також виїздили до Німеччини, намагаючись там провадити свою діяльність під патронатом німецьких протестантів. Найвідомішим заступником хорватів-протестантів був барон Іван Унгнад, за допомогою якого поблизу Тюбінгена засновано хорватську друкарню. Вона видавала книжки здебільшого глаголицею, оскільки навколо неї згуртувалися переважно вихідці з Істрії - "глаголяші"'. Окремі видання друкувалися латиницею та кирилицею. Вони поширювалися по всій території, заселеній південними слов'янами.

Діяльність хорватських протестантських письменників і видавців була надзвичайно плідною. На початку 60-х років XVI ст. вони переклали хорватською мовою й надрукували цілу низку релігійних текстів і книг, що справило значний вплив як на становлення національної свідомості, так і на розвиток хорватської літератури. Однак після смерті барона Унгнада й активізації контрреформації, а також зміни політичної ситуації в Хорватії та Істрії протестантський рух у хорватів занепадає.

Протягом XVI ст. хорвати не зуміли позитивно розв'язати два найважливіші для того історичного періоду завдання: захиститися від османів і зберегти національну своєрідність і автономні права. Турки безперервно чинили наскоки на хорватські області, а Габсбурги з кожним роком посилювали політику централізації та абсолютизму. Понімечення стало для хорватів цілком реальною загрозою.

Література

  1. Австро-Венгрия. Опит многонационального государства. Москва, 1995.
  2. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
  3. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
  4. Культура народов Центральной и Юго-Восточной Европы в эпоху Просвещения. Москва, 1988.
  5. На путях к Югославии: за и против. Москва, 1997.
  6. Очерки истории культуры славян. Москва, 1996.
  7. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1987. Т. 2. Чрня З. История хорватской культуры. Загреб, 1965.


05.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!