Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Македонський національно-визвольний рух. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Македонський національно-визвольний рух. Реферат

Боротьба за вплив на слов'ян Македонії в середині 90-х років XIX ст. для Греції та Сербії значно ускладнилася. На балканській політичній арені з'явилася Внутрішня Македонська революційна організація, створена в 1893 р. в Салоніках

Незабаром вона дістала назву Таємної Македонсько-Одринської революційної організації (ТМОРО), а в 1905 р. була перейменована у Внутрішню Македонсько-Одринську революційну організацію (ВМОРО).

Організація діяла легальне й будувалася за принципом централізму: Центральний комітет - окружні - сільські комітети. ЦК очолював лікар X. Татарчев. До складу місцевих комітетів входили переважно викладачі церковно-шкільних громад Болгарського екзархату.

Мережа ТМОРО незабаром охопила майже всю Македонію. Нових членів до лав організації приймали на загально-сільських зборах, що відбувалися в приміщенні церкви або школи. Нові члени присягалися на Євангелії, прапорі та зброї.

Особливе місце в діяльності ТМОРО належало четам - збройним формуванням, які відігравали провідну роль у підготовці до майбутньої збройної боротьби. У системі організації існували міліція, суд, школи тощо. Місцеві комітети прагнули розв'язувати й економічні, й культурно-освітні проблеми.

У Софії в березні 1895 р. на Першому македонському конгресі еміграції було засновано Верховний македонський комітет (ВМК), який виступав за надання Македонії політичної автономії. ВМК формував на болгарській території збройні загони (чети), які в разі необхідності мали діяти в Македонії. Активну роль у заснуванні ВМК відіграв уряд Болгарії. Створення комітету започаткувало течію в національно-визвольному русі Македонії, відому пізніше як "верховизм". ВМК розгорнув активну діяльність, а в 1900 р. змінив назву на Верховний Македонсько-Одринський (Адріанопольський) комітет (ВМОК).

Створення ТМОРО та ВМОК свідчило про поступ національно-визвольного руху слов'ян Македонії. Однак ці організації, виступаючи за автономію, від самого початку займали різні позиції щодо шляхів і засобів досягнення поставленої мети. Якщо перші були прихильниками революційних методів, то другі - легальних. Нерозв'язаним залишалося питання про створення єдиного центру. Тому між структурами ТМОРО та ВМОК періодично виникали непорозуміння, які іноді переростали в сутички.

У Белграді, за підтримки сербських властей, у 1902 р. виникла Македонська організація, що так само, як і ВМОК, складалася з емігрантів.

Унаслідок таких дій на півночі Македонії зосереджувалися просербські чети, на півдні - прогрецькі загони, а в Болгарії для "революційної боротьби" готувалися проболгарські відділи ВМОК. Все це свідчило, що на початку XX ст. Болгарія, Греція та Сербія від культурно-освітньої політики перейшли в Македонії до військової діяльності.

Відсутність єдиного центру керівництва македонським визвольним рухом та розбіжності стосовно застосування відповідних методів призводили до прикрих поразок. Так, у вересні 1902 р. ВМОК, без узгодження з іншими організаціями, підняв" Горноджумайське повстання". У виступі брало участь майже 400 четників, котрі встановили контроль над двадцятьма селами. Незабаром турецькі війська жорстоко придушили повстання. Однак провід ВМОК заходився готувати новий виступ.

Наприкінці січня 1903 р. уряд у Софії заборонив діяльність ВМОК на території Болгарії. За умов, що склалися, підготовку до призначеного на весну повстання взяла на себе ВМОРА. Виступ планувався на літо 1903 р., але тільки "в підготовлених для масового виступу районах".

Під тиском великих держав османський уряд у грудні 1902 р. заявив про намір здійснити у європейських провінціях адміністративну, судову та освітню реформи.

Проте анти-османські настрої серед населення Македонії не зазнали змін. Тільки в 1898-1903 рр. відбулося декілька сотень збройних сутичок македонських патріотів з турецькими військами. З'їзд ТМОРО в Салоніках у січні 1903 р. ухвалив рішення про повстання, перенісши його початок на весну.

Активісти екстремістської організації "Геміджеї" у квітні 1903 р. здійснили в Салоніках низку терористичних акцій. Вибухи пролунали на торговому французькому судні, що стояло на рейді порту, в приміщенні німецького клубу, в офісі Оттоманського банку та на деяких підприємствах. Організатори терактів сподівалися на відповідну реакцію великих держав та на їхню підтримку вимог патріотів про надання незалежності Македонії. Проте їхні сподівання не тільки не виправдалися, а й спонукали ісламських фанатиків до проведення антихристиянських погромів.

У травні 1903 р. в Смілево з'їзд Бітольської революційної округи підтримав рішення ТМОРО про повстання, а його початок призначив на літо. У травні з'їзд Монастирської революційної округи також ухвалив рішення про повстання. Для керівництва ним було створено Генеральний штаб, до якого увійшли Д. Групєв, А. Лозангєв та Б. Сафаров. Дата виступу переносилася на кінець липня.

Ілінденське повстання розпочалося з виступів 2 серпня 1903 р. в Монастирській та Бітольській округах й охопило значну частину міст і сіл Південно-Західної Македонії, де відразу створювалися органи нової влади. Основне гасло повсталих - "Македонія - македонцям!"

Кульмінацією виступу стало визволення міста Крушево. Наступного дня обрано 60 депутатів - по 20 представників від македонців, волохів і албанців. Збори проголосили створення Грушевської республіки та її вищого органу - Ради республіки - на чолі з М. Краєвим. Тимчасовий Виконком (уряд) республіки складався з шести міністрів. Рада республіки 6 серпня затвердила Маніфест, який було зачитано перед широким загалом повстанців і місцевих жителів.

Через своє закордонне бюро в Софії керівництво ТМОРО 10 серпня оприлюднило "Декларацію Внутрішньої організації до великих сил". У документі містилися вимоги про необхідність призначення в Македонії та інших європейських провінціях Порти губернаторів-християн, які б мали широкі права та певну самостійність. Також пропонувалося запровадити на постійній та колективній основі міжнародний контроль, наділений повноваженнями застосовувати санкції проти Османської імперії.

Після 10 серпня в Ілінденському повстанні настав перелом. Проти його учасників Порта кинула багатотисячне військо. Розпочалися масові репресії проти всіх, хто співчував повсталим. Тільки в Преспанській та Ресенській нахіях спалено 27 сіл, знищено майже 1,5 тис. будинків, розорено 18 церков і зруйновано 6 шкіл.

На десятий день існування Крушевської республіки після нічного артилерійського обстрілу турецькі війська вдерлися до міста. Республіку було потоплено в крові, а місто зрівняли з землею. Повстання жорстоко придушили, хоча сутички з османами тривали ще протягом двох місяців.

Європейські держави, стомлені від нескінченного напруження, пов'язаного з Балканами, намагалися запобігти виникненню нової кризи. Росія і Австро-Угорщина в жовтні 1903 р. підписали Мюрцштезьку угоду, що передбачала проведення низки реформ у Македонії, призначення при головному інспекторі Хілміпаші спеціальних російських і австрійських агентів, які під час інспекційних поїздок мали вказувати представникам влади на зловживання й утиски щодо християнської людності; реорганізацію жандармерії, адміністративних і судових установ; зміну адміністративно-територіального поділу з урахуванням інтересів різних національностей; виділення спеціальних коштів для надання допомоги населенню, яке потерпіло під час повстання; створення спільних ісламсько-християнських комісій для розгляду політичних злочинів тощо.

ТМОРО прийняла рішення ігнорувати Мюрцштезьку угоду, яка, до того ж, не виконувалася турецькою владою. Після початку процесу само-ідентифікації македонців як окремого народу в організації намітився розкол. Консервативне крило пропонувало готувати нове повстання в 1904 р. й продовжувало орієнтуватися на Болгарію. Лівиця відстоювала незалежний характер македонського визвольного руху. Після з'їзду в 1905 р. та перейменування на ВМОРО, розкол в організації переріс у відкрите протистояння.

Болгарія та Сербія уклали в 1904 р. таємний договір, що підтримував Мюрцштезьку угоду. Обидві країни зобов'язувалися чинити опір будь-яким акціям, пов'язаним з поділом османських провінцій на Балканах. Але територія Македонії залишалася ареною кривавих сутичок про-болгарських, про-грецьких та про-сербських збройних загонів. Боротьба проводилася й легальними засобами. Так, у примусовому порядку певні території підпорядковувались Константинопольському патріархатові, або ж Болгарському екзархатові. Все це призводило до масової еміграції селян.

В умовах розколу, ліве крило Внутрішньої організації підтримали македонські соціалісти, для яких першочерговим завданням було досягнення Македонією політичної автономії. Саме ця вимога зафіксована в меморандумі Македонського науково-літературного товариства (засноване в Петербурзі у 1902 р.).

У документі, надісланому урядові Росії, вимагалося також "визнання Оттоманською Портою македонських слов'ян народом з окремою літературною мовою, яка нарівні з турецькою стане офіційною мовою в трьох вілайєтах Македонії: Косовському, Бітольському та Солунському; визнання самостійності церкви".

Мюрцштезька угода в 1905 р. була доповнена ще й фінансовими реформами. Проте в 1908 р. Габсбурзька монархія відмовилася від політики дотримання статус-кво на Балканах. Уряд Англії запропонував проект надання автономії Македонії, який відкинули Німеччина та Австро-Угорщина, а Росія запропонувала замінити двосторонній контроль на багатосторонній.

Література

  1. Бирман М. А. Македонский вопрос в период Балканских войн 1912-1913 гг. и мотивы России // Балканские исследования России и славян. Москва, 1992.
  2. Косик В. Й. Македония - спорьі, отношения, войны // На путях Югославии: за и против. Москва, 1997.
  3. Македония: документы и материалы. София, 1978.
  4. Македония: проблемы истории и культуры. Москва, 1999.
  5. Македония: Путь к самостоятельности. Документы. Москва, 1997.
  6. Писарев Ю. А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны. Москва, 1985.
  7. Стрельчук Н. Македонія: нарис історії національно-визвольного руху (остання третина XIX - початок XX ст.). Чернівці, 1999.
  8. Ташковский Д. О македонской нации. Скопье, 1976.


05.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!