Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Болгарія в 60-70-ті роки XIX ст.: суспільно-політичний рух. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Болгарія в 60-70-ті роки XIX ст.: суспільно-політичний рух. Реферат

Головним чинником політичного розвитку Османської імперії в середині XIX ст. стала Кримська війна з Росією (1853-1856)

Союзниками Порти в цій війні виступили Англія, Франція, Сардинське королівство, які намагалися перешкодити дальшому посиленню російського впливу на Балканах. Утім таке посилення викликало відверте співчуття серед пригноблених османами балканських народів. Воєнні успіхи російських військ вони пов'язували з власними сподіваннями на визволення.

Поразка Росії в Кримській війні відстрочила неминучий розпад Османської імперії. Під тиском західних держав Порта взялася в 1856 р. проводити окремі реформи. Так, маніфест султана підтверджував указ 1839 p., який визнавав рівність усіх конфесій перед законом. Проте у виграші від цього маніфесту виявились не стільки південнослов'янські піддані імперії, скільки фінансисти західноєвропейських країн. Згідно з маніфестом іноземці мали право купувати нерухомість в імперії та ввозити до неї свій капітал. За допомогою цього капіталу прокладалися залізниці, багато з яких проходили через територію Болгарії.

Будівництво залізниць сприяло розвиткові національної економіки й торгівлі. Зросла кількість мануфактур, головним чином у легкій промисловості. З'являються нові фабрики, хоча їхня кількість не була значною (трохи більше 20 в третій чверті XIX ст.). Незважаючи на певний економічний прогрес Болгарія в цей період залишалася слаборозвиненою аграрною країною.

Іноземні позики (понад 10 у третій чверті XIX ст.) посилювали фінансову залежність Порти від Заходу. Катастрофічне зростання зовнішнього боргу змусило османський уряд оголосити на початку 70-х років про банкрутство фінансової системи країни. З метою покриття цього боргу Порта регулярно збільшувала податки.

Режим капітуляцій, що його підтверджував маніфест 1856 р., призвів до експансії на внутрішній ринок дешевої промислової продукції з-за кордону. Це руйнувало кустарну болгарську промисловість й водночас сприяло її перебудові. Багато підприємств пристосувалися до нової ринкової кон'юнктури, насамперед ті, на яких успішно розвивалися нові виробничі відносини й активно застосовувався поділ праці.

Зростання товарного виробництва було характерним і для сільського господарства. Цьому сприяло юридичне визнання за селянами в 50-60-ті роки XIX ст. права на землю. При цьому верховним власником землі, як і раніше, залишалася держава, на користь якої збирались податки, в тому числі й головний серед них - "десятина".

У 50-70-ті роки в Болгарії завершується формування єдиного внутрішнього ринку. Воно було пов'язане з успіхами торгівлі, в якій чільну роль тепер відігравали болгарські купці. Разом із власниками мануфактур, фабрик, млинів вони поповнювали ряди молодої національної буржуазії. Зростання її матеріальних прибутків і підвищення соціального статусу відбилися й на її світогляді. Якщо в першій половині XIX ст. серед болгарських підприємців і купців переважали про-турецькі та про-грецькі настрої, то з середини століття в їхньому середовищі спостерігається зростання національної самосвідомості. Посилюється прагнення до незалежності, яка закріпила б їхнє панівне становище в суспільстві.

Формуванню молодої болгарської нації сприяло й загальне піднесення національної культури. У третій чверті XIX ст. помітно підвищився рівень освіти в Болгарії. Представники національної буржуазії брали активну участь у благодійній діяльності з організації нових шкіл і спеціальних середніх навчальних закладів. Обговорювався також проект заснування національного університету, але через опір османського уряду та грецького духовенства цей проект не був реалізований. Болгарська молодь здобувала вищу освіту за кордоном - у Росії, Австро-Угорщині, Франції, Італії. Випускники тамтешніх університетів поповнювали ряди болгарської інтелігенції, в середовищі якої прагнення до національного визволення було особливо сильним.

Поширенню освіти серед болгар сприяла мережа бібліотек-читалень, а також різноманітних гуртків і спілок (благодійних, культурно-просвітницьких, жіночих, наукових, літературних). Серед останніх особливу роль відігравало засноване в 1869 р. "Белгарско книжовно дружество". Воно об'єднувало багатьох відомих болгарських письменників і вчених. Згодом на його основі виникла Болгарська Академія наук.

Діяльність різноманітних спілок особливо активізувалася з розвитком видавничої справи. У 1857 р, в Пловдиві просвітник Христо Данов заснував перше болгарське книжкове видавництво. Всього за 20 років, що передували визволенню країни, в Болгарії виходило друком понад 60 періодичних видань. Багато газет і журналів національною мовою видавалося й за її межами. В імперських і закордонних виданнях автори статей по-різному бачили майбутнє країни. Якщо константинопольський "Царградський вісник" демонстрував лояльність стосовно Порти, то газети, що друкувалися в Бухаресті - "Независимост" і "Будущност" - закликали до революційної боротьби та відновлення болгарської державності.

Просвітницька й літературна діяльність кращих представників болгарської інтелігенції дала певні результати. Вона сприяла значним зрушенням у культурному розвитку народу, посиленню його прагнення до визволення країни.

Це прагнення насамперед утілилося в русі за церковну самостійність (автокефалію). Грецьке засилля в болгарській церкві, цілковите її підпорядкування патріархові Константинопольському, ворожість останнього до будь-яких проявів болгарської національної самосвідомості викликали рішучі протести переважної частини віруючих болгар. Рух за автокефалію розпочався наприкінці 1856 р., коли до Константинополя з'їхалися делегати з різних регіонів Болгарії з петиціями до уряду. В них містилися прохання парафіян звільнити болгарську церкву від ієрархічного підпорядкування патріархові Константинопольському.

Після відмови патріаршого собору піти на поступки болгарській пастві у квітні 1860 р. сталася подія, яка де-факто започаткувала болгарську автокефалію. Під час великодньої літургії в болгарській церкві Константинополя один із лідерів руху за церковну самостійність Іларіон Макаріопольський на вимоги парафіян змінив текст молитвослів'я. Замість того, щоб згадати в ньому патріарха Константинопольського як духовного владику православних Порти, Іларіон вимовив "усяке православне єпископство". Аналогічним чином відтоді стали здійснюватися відправи й на території Болгарії. Священиків, вірних патріархії, віруючі виганяли з храмів. Порта визнала самостійність Болгарського екзархату тільки через 10 років, у 1870 р., але навіть після цього патріарх відмовлявся наслідувати приклад султана й на одному з соборів оголосив про відлучення болгар від церкви.

Запровадження автокефалії стало першим великим успіхом болгарського національного руху. Характерною рисою його нового етапу, що розпочався після Кримської війни, було створення й активна діяльність впливових революційних груп, їх учасники вбачали свою кінцеву мету вже не в змаганнях за окремі поліпшення становища болгар, а в їх національному визволенні з-під османського іга. Попри відмінності в поглядах, зумовлені належністю до різних соціальних груп, молоді болгарські революціонери виступали за найрадикальніші форми боротьби й, перш за все, за збройне повстання.

Найрішучіше були налаштовані представники болгарської діаспори в християнських країнах Європи. Сподіваючись на військову допомогу Росії, вони ще під час Кримської війни заснували за кордоном свої організації {Бухарестський комітет, Одеське болгарське настоятельство тощо).

У самій Османській імперії діяло законспіроване "Таємне товариство", яке містилося в Константинополі. Ці об'єднання надавали всіляку підтримку російському командуванню, зокрема забезпечували його важливою розвідувальною інформацією. Але поразка російської армії в Кримській війні призвела до втрати цими організаціями колишнього впливу. Після війни бухарестський комітет змінив тактику й перетворився на благодійну спілку "Доброчесна дружина". Програма нової організації ставила за мету, як і раніше, визволення Болгарії. Вважалося, що цього можна досягти шляхом створення єдиної держави сербів і болгар з широкою автономією обох народів.

Особливу роль у болгарському національно-визвольному русі відігравали представники революційно-демократичного напряму. Його започаткував знаний поет і публіцист Георгій Раковський (1821-1867). Виходець із родини торговця, активний учасник руху за автокефалію, Г. Раковський у роки Кримської війни був одним із лідерів "Таємного товариства". Він створив загін, який мав діяти спільно з російськими військами.

Результати війни не примусили його відмовитися від активної революційної діяльності. Він брав участь у виданні за кордоном таких друкованих органів, як "Будущност", "Бьлгарска старина", "Бьлгарска дневница" та ін. Публікації Г. Раковського закликали болгар до національного повстання, яке він готував з початку 60-х років. Припускалося, що сигналом до нього стане війна Сербії проти Османської імперії. На сербській території Г. Раковський формує озброєний загін із 600 болгарських добровольців (Перший болгарський легіон) для спільних дій із сербськими військами та повстанцями на теренах Болгарії.

Однак сербсько-турецьку війну відвернули зусилля великих держав. Болгарський легіон розпустили, а закидання окремих чет з Сербії до Болгарії не дало суттєвих результатів. У 1867 р. Г. Раковський заснував нову підпільну організацію з семи осіб, для якої написав програмний документ - "Тимчасовий закон про народні лісові загони (чети) на 1867 р." У цьому документі він знову заявляв про необхідність загальнонаціонального повстання, яке мали підготувати гайдуцькі чети, перекинуті з Сербії. Але в розпалі підготовки до виступу Г. Раковський помер від сухот.

Після смерті Г. Раковського на перше місце в болгарському революційному русі висуваються його послідовники - Любен Каравелов і Васил Левський.

Виходець із родини торговця, Л. Каравелов (1834-1879) став відомим письменником, філософом, громадським діячем, одним із засновників болгарського критичного реалізму. Під час навчання в Московському університеті він активно пропагував у російській пресі ідеї Г. Раковського. Після переїзду з Росії до Белграда Л. Каравелов заснував тут у 1867 р. Болгарський комітет, основним завданням якого стало формування численних чет для перекидання їх до Болгарії. Але четницький рух 1867-1868 рр. завершився невдачею через незадовільну військову організацію та двоїсту позицію сербського уряду. Фактично Л. Каравелов репрезентував ту аполітичну частину болгарської інтелігенції, яка сподівалася домогтися визволення не шляхом повстання, а шляхом перекидання до Болгарії озброєних чет, котрі б діяли спільно з арміями балканських країн.

Інші форми боротьби обстоював відомий представник болгарського національно-визвольного руху В. Левський (1837- 1873). Він народився у сім'ї ремісника, в юнацькому віці пішов у монастир, але покинув його, щоб вступити до Першого болгарського легіону Г. Раковського. Розпуск легіону та невдачі четницького руху 1867-1868 рр. змусили В. Левського відмовитися від практики перекидання до Болгарії чет, що не мали міцних зв'язків з автохтонним населенням. Він розгорнув енергійну роботу на місцях і в 1869 р. створив у Болгарії мережу законспірованих революційних комітетів. Таким чином, В. Левський пов'язував надії на визволення країни з революційними виступами широких народних мас. У цьому й полягала головна відмінність його поглядів від поглядів Л. Каравелова.

Незважаючи на ідейні розбіжності, обидва лідери національно-визвольного руху заснували в Бухаресті нову революційну організацію - Болгарський революційний центральний комітет (БРЦК). Його програма побачила світ у 1870 р. на сторінках женевської газети російських народників "Народное дело". її написав Л. Каравелов, хоча в опрацюванні тексту брали участь В. Левський та інші члени комітету" :В програмі відбилася гостра ідейна боротьба керівників БРЦК, які репрезентували різні суспільні групи й обстоювали різні способи досягнення мети. Такою метою, говорилося в програмі, було "... визволення Болгарії шляхом революції, моральної та збройної". Проте збройна боротьба розглядалася як надзвичайний засіб. Основними способами здобуття незалежності визнавалися пропаганда, публікації й порозуміння з османським урядом. У програмі не йшлося про майбутній політичний устрій Болгарії.

У 1871 р. В. Левський уклав "Статут-проект". Він виявився значно радикальнішим за програму Л. Каравелова. У "Статуті" прямо говорилося про всенародну революцію, яка не тільки дасть змогу досягти національного визволення, а й сприятиме встановленню демократичної республіки, ліквідації феодальної та буржуазної експлуатації, рівності всіх народів Болгарії.

Попри відмінності програми та статуту, їх прийняли у квітні-травні 1872 р. об'єднані збори болгарських комітетів, що проходили в Бухаресті. З метою консолідації всіх патріотичних сил члени комітетів не уточнювали форму майбутнього державного устрою Болгарії. Разом з тим збори відкрито назвали болгарських чорбаджі зрадниками народу. Збори обрали керівництво БРЦК. Його очолили Л. Каравелов (голова) та К. Цанков (заступник голови). В. Левського призначили головним емісаром комітету в Болгарії і в цій ролі він виїхав туди для підготовки збройного повстання.

Під час цієї підготовки прибічники В. Левського іноді вдавались до терору та експропріацій, але ця тактика виявилася згубною для самих болгарських комітетів. Помічник В. Левського - Д. Обшті - після пограбування ним пошти, на допиті, намагаючись надати цьому нападові не кримінального, а політичного характеру, підтвердив існування мережі підпільних організацій. Він також назвав їхні адреси та керівний склад. Арешти, що сталися після зізнань Д. Обшті, викликали паніку в БРЦК. Л. Каравелов вимагав від В. Левського негайно розпочати збройне повстання. Однак В. Левського наприкінці 1872 р. видав зрадник, і в лютому наступного року його повісили.

Страта В. Левського деморалізувала БРЦК. Л. Каравелов утратив вплив у комітеті, вийшов з нього й надалі провадив тільки просвітницьку діяльність. БРЦК очолили прибічники радикальних методів В. Левського, котрі гостро критикували Л. Каравелова за його поміркованість і схильність до компромісів. Чільне місце серед них посідав революційний демократ, видатний поет і публіцист Христо Ботев (1848-1876). У його творах з особливою силою проголошувалася ідея незалежності та духовного відродження народу. На сторінках газет "Будилник" та "Знаме", які він видавав, X. Ботев обстоював необхідність негайної всенародної революції. Діяльність X. Ботева та його прихильників, безумовно, сприяла тому, що протягом 70-х років провідну роль у визвольному русі став відігравати революційний напрям, а ідеї незалежності знаходили відгук в усіх верствах болгарського суспільства.

У 1875 р. в Боснії та Герцеговині спалахнуло потужне анти-османське повстання. Воно луною відгукнулося в Болгарії, де місцеві комітети взялися готувати аналогічні виступи. У вересні 1875 р. повстали жителі Старої Загори, якими керував соратник X. Ботева - С. Стамболов. Це повстання не дістало широкої підтримки в сусідніх містах і селах і було потоплене в крові. На 1 травня 1876 р. болгарські революціонери - Н. Обретенов, С. Стамболов, П. Волов та інші - спланували нове повстання. Підготовка до нього проводилася одночасно в кількох революційних округах. Найбільших результатів добились патріоти Пловдивського округу, очолювані Г. Бенковським. Але через зраду це повстання розпочалося раніше визначеного терміну - 20 квітня.

У Квітневому повстанні брали участь різні верстви болгарського населення - селяни, ремісники, торгівці, представники духовенства й інтелігенції. Воно охопило близько 50 населених пунктів і наймасовішого характеру набуло в Панагюрському окрузі. Саме тут, у місті Панагюриште, болгарські патріоти створили Тимчасовий уряд.

До кінця місяця Порта зламала ситуацію в бунтівних округах. Регулярні армійські частини та іррегулярні загони башибузуків взяли під свій контроль міста, визволені болгарськими патріотами. Повстанці значно поступались карателям і в живій силі, і в озброєнні, й у військовій організації. Крім того, надто неузгоджено діяли революційні комітети. Керівники багатьох із них, дезорієнтовані передчасним виступом, вирішили розпочинати боротьбу лише після прибуття з Румунії болгарських чет X. Ботева.

Все це, безперечно, згубно вплинуло на результати Квітневого повстання. 7 травня 1876 р. повстанці зазнали остаточної поразки. Невеличкий загін X. Ботева потрапив до Болгарії вже після того, як османи ліквідували останні осередки опору. Загін оточили, а сам X. Ботев загинув у бою. Проте, незважаючи на загибель проводиря, його відділ вирвався з оточення й діяв на болгарській території протягом усього місяця.

Квітневе повстання не вирішило свого основного завдання - національного визволення Болгарії. Зробити це власними силами виявилось практично неможливим. Загострення "східного питання " після поразки виступу посилило надії болгар на збройну допомогу Росії. Саме зовнішнє втручання в поєднанні з внутрішньою боротьбою могло принести остаточний успіх болгарським патріотам.

Література

  1. Всемирная история: В 24 т. Минск, 1996. Т. 17, 18, 19.
  2. Жебокрицкий В. А. Болгарин во время Балканских войн 1912-1913 гг. Киев, 1961.
  3. История Болгарин: В 2 т. Москва, 1954. Т. 1.
  4. Косев Д. Краткая история Болгарин. София, 1963.
  5. Косик В. И. Русская политика в Болгарин, 1879-1886. Москва, 1991.
  6. Косик В. И. Время разрыва. Политика России в болгарском вопросе, 1886-1894. Москва, 1993.
  7. Краткая история Болгарин: С древнейших времен до наших дней. Москва, 1987.
  8. Писарев Ю. А. Великие державы и Балканы накануне Первой мировой войны. Москва, 1985.
  9. Погодим А. Л. История Болгарин. Санкт-Петербург, 1909.
  10. Улунян А. А. Россия и освобождение Болгарин от турецкого ига. Москва, 1994.
  11. Яровий Б. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.


04.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!