Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Польське князівство: утворення i розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Польське князівство: утворення i розвиток. Реферат

До IX ст. на польських землях проживали численні слов'янські племена - лендяни, слензяни, мазовшани, вісляни та ін. (на думку деяких дослідників, їх було близько тридцяти), які з часом почали утворювати племінні об'єднання, очолювані князями (вождями)

Хоча вони проживали відособлено, їх зближували вірування, звичаї, мова, способи землекористування й характер торгівлі. Усе це сприяло поступовому об'єднанню цих племен під владою правителів племінного союзу полян, що став головним осередком становлення польської державності.

"Землею полян" вважається басейн середньої течії річки Варти, а основним адміністративним центром - "грод" Гнєзно. Приблизно з середини IX ст. полянами керували спадкові князі з роду Пястів, які згодом започаткували першу польську династію. Найдавніша польська хроніка Галла Аноніма (початок XII ст.) зберегла легенду про те, як поляни за лиходійство, скоєне князем Попелем, вигнали з племені його самого та всіх його нащадків і за взаємною згодою проголосили вождем сина хлібороба Пяста - Земовіта. Земовіт об'єднав усі землі полян, які пізніше дістали назву Велика Польща.

Його наступники - Лестек і син Лестека князь Земомисл - намагалися підкорити сусідні племена й зміцнити свою владу на завойованих територіях. Однак простежити перші етапи процесу територіального зростання держави полян дуже складно. Більш-менш точні відомості про її розміри з'являються лише за часів правління сина Земомисла - Мешка І (бл. 960-992) - першого історично достовірного польського князя, про якого згадується в літописі.

Важливу роль у створенні давньої Польської держави відіграло також племінне об'єднання віслян, яке жило на півдні польських земель у так званій Малій Польщі (верхів'я Вісли). Його центром був "грод" Краків, про виникнення якого розповідає Великопольська хроніка (XIII ст.). Вона повідомляє, що плем'я ляхітів (поляків) обрало князем людину на ім'я Крак. Князь збудував на Вавельському пагорбі укріплений "грод" і назвав його Краків. Уперше це місто згадується в Записах купця з Кордови Ібрагіма ібн Якуба в 965 р. В останній чверті IX ст. землі віслян захопило Велико-моравське князівство, а після його занепаду вони ввійшли до Чеської держави. Така сама доля спіткала польські племена за течією Одри - в Сілезії.

За часів правління Мешка І до держави полян увійшли землі Серадзька (верхів'я Варти) й Ленчицька (територія між поселеннями полян і мазовшан), Куявія і Мазовія, розташовані за середньою течією Вісли, землі сандомирських лендян разом із Червенськими містами (Червень, Перемишль та ін.), а також, мабуть, пониззя Вісли - Східне Помор'я. На черзі стояло питання про завоювання Західного Помор'я й розширення кордонів країни на заході. Характерно, що вперше Мешка І згадує хроніка сакса Відукінда (X ст.) саме у зв'язку з його зіткненням із західнопоморським племенем волинян у 963 р.

Однак намагання Мешка І захопити гирло Одри й розширити західні кордони своєї держави суперечили інтересам великих німецьких феодалів і незадовго перед тим (962 р.) проголошеної Священної Римської імперії германської нації, яка сама зазіхала на західнослов'янські землі. До того ж поляки були поганами, а німецькі феодали вважали своєю історичною місією навернення язичників у християнство за будь-яку ціну (поширення християнства вони використовували як привід для агресії). Тому новостворена імперія становила для молодої держави серйозну зовнішню загрозу.

Шукаючи підтримки у своїх прагненнях завоювати Західне Помор'я, Мешко І зблизився з чеським князем Болеславом І і в 965 р. скріпив союз із ним одруженням на його дочці Дубраві. Рік по тому, за посередництва чеських священиків, він прийняв від Риму християнство.

Хрещення польського князя та його оточення відбулося в Гнєзно на Великдень 966 р. Ще через два роки духовна особа на ім'я Йордан заснувала в Познані перше на польських землях єпископство, яке підпорядковувалося безпосередньо папі Римському. Розпочалася християнізація жителів держави полян римськими ченцями.

Запровадження християнства сприяло зміцненню Польського князівства. Важливе значення мало встановлення культурних і політичних зв'язків з Візантією і Римом, з країнами Західної Європи. Оскільки християнство поляки прийняли у формі католицизму, на території майбутньої Польщі поширювалася латинська писемність, а папство справляло великий політичний вплив.

Завдяки підтримці Чехії під час збройного зіткнення з німецькими феодалами польський князь захопив Любуську землю, розташовану між Одрою і Лабою, а в 967 р. таки приєднав до своїх володінь Західне Помор'я з "гродами" Щецин, Колобжег і Волин.

У 972 р. на Польське князівство напав маркграф Східної марки Одон, проте у битві під Цедином він зазнав поразки. Після цього у польські справи втрутився імператор Оттон І. Він викликав Мешка до себе і змусив його залишити заручником при дворі імператора свого семирічного сина Болеслава. Крім того, Польське князівство мало сплачувати імперії данину за Західне Помор'я. Проте перемога поляків у 972 р. і повстання полабських слов'ян у 983 р. призупинили німецьку експансію на два десятиліття і прискорили становлення Польської держави.

Участю Мешка І в боротьбі за західні землі скористався київський князь Володимир Великий. Як повідомляє руський літописець Нестор, у 981 р. він рушив на ляхів і захопив Червенські міста.

У результаті війни з Чеським князівством, що спалахнула після смерті Дубрави, Мешко І у 990 р. захопив Сілезію. В руках польського князя опинилася й значна частина Малої Польщі, одначе Краків, імовірно, все ще залишався у складі Чехії. Отже, під кінець свого правління Мєшко І об'єднав всі землі між Одрою і Віслою, на яких проживали польські племена, за винятком Краківської землі.

Внутрішнє і зовнішнє становище Польського князівства зміцніло за сина Мешка - Болеслава І Хороброго (992-1025), який на початку князювання витримав боротьбу за престол проти мачухи і зведених братів. У 999 р., згідно з повідомленням чеського хроніста Козьми Празького, Болеслав приєднав до своїх володінь Краківську землю з Краковом. Цим фактично завершився процес об'єднання польських територій у складі єдиної держави.

У 1000 р., в Гнєзно, у зв'язку з паломництвом імператора Оттона III до могили святого Войцеха, відбувся урочистий з'їзд. На ньому ухвалили створити тут архієпископство, а також три нові єпископства: в Кракові - для Малої Польщі, в Колобжезі - для Західного Помор'я і у Вроцлаві - для Сілезії. До того ж Болеслав І дістав від імператора право призначати церковних ієрархів, що дало змогу польській церковній організації захистити себе від намагань німецького єпископату підпорядкувати собі місцеве духовенство. Гнєзненське архієпископство підлягало лише папі Римському. Першим архієпископом став християнський місіонер, брат святого Войцеха - Гаудентій (Радим). Нова церковна структура охоплювала всі завойовані Пястами землі, що сприяло прискоренню консолідації країни.

Після смерті Оттона III новообраний імператором Генріх II поновив політику експансії на слов'янські землі. Протягом 1003-1018 рр. тривали кровопролитні польсько-німецькі війни. Вони завершилися підписанням миру в Будишині. Згідно з умовами цього договору Болеслав І залишав за собою захоплені в ході війни марки Лужиці й Мільско, створені німцями на колишніх слов'янських землях. Польський князь зберіг незалежність своєї країни й продемонстрував, що є гідним суперником могутньої Священної Римської імперії.

Після укладення миру з імперією Болеслав І звернув погляди на схід. У 1018 р. він здійснив похід на Київську Русь з метою підтримати свого зятя Святополка в боротьбі за київський престол. З участю печенігів, угорців і німецьких рицарів він розгромив на річці Буг військо київського князя Ярослава Мудрого й захопив Київ. Проте Святополк недовго втішався з перемоги. Незабаром Ярослав повернув собі владу, й Болеславові довелося відступити. На зворотному шляху він захопив Червенські міста й знову приєднав їх до своєї держави.

У 1025 р. Болеслав Хоробрий прийняв королівський титул, не узгоджуючи свого вчинку з німецьким імператором. Однак церемонія коронації в Гнєзно не тільки демонструвала реальну міць монархії, а й мала засвідчити передусім зверхність власника корони над іншими членами династії Пястів.

Наприкінці X - на початку XI ст. в Польщі завершився процес формування державного апарату. Всі землі вважалися власністю (вотчиною) правлячої династії. Владу в них цілком зосередив у своїх руках князь. Йому допомагали радники, яких обирали з-поміж князівських дружинників. Пізніше з них склалася окрема група знаті, її представники обіймали найвищі посади в Польській державі і при дворі - воєвод, підкоморія, канцлера, стольника та ін. "Гродами" керували комеси (пізніше їх стали називати каштелянами), котрих призначав князь. Усі представники органів центрального й місцевого управління цілковито залежали від глави держави й утримувалися з державної скарбниці. Згодом за служіння вони стали отримувати від князя в тимчасове користування або навіть у спадщину окремі земельні володіння, перетворюючись на феодалів.

Навколо "гродів" почали зростати торговельні й ремісницькі посади, закладалися так звані службові села, в яких мешкало залежне місцеве населення. Воно сплачувало данину, виконувало різноманітні повинності, за рахунок яких існувала держава. Проте переважну більшість населення давньої Польської держави становили вільні люди, об'єднані в територіальні громади ("ополє") - первинні адміністративні одиниці, які також сплачували князеві відповідні податки або виконували на його користь певні роботи. Обидві категорії людності жили з хліборобства й вели здебільшого натуральне господарство.

Незважаючи на створену першими представниками династії Пястів основу для подальшого розвитку країни, їхнім наступникам довелося ще долати чимало труднощів. Централізована держава з твердою князівською (короткий час навіть королівською) владою сприяла оформленню великого світського й церковного землеволодіння та зміцненню позицій окремих феодалів. Місцева знать поступово втрачала заінтересованість у підтримці державної єдності. З'явились перші ознаки феодальної роздробленості Польщі.

Уже в останні роки правління Болеслава І його боротьба з великими феодалами й вищим духовенством дуже ослабила країну. З цього негайно скористалися сусіди. За часів сина Болеслава - Мешка II (1025-1034) - Священна Римська імперія захопила Лужицю й Мільско, Київська Русь - Червенські міста, Чехія - Сілезію, відокремилися князі Помор'я і Мазовії. Центральна влада настільки занепала, що Мешко II втратив королівський титул.

Відродив центральну владу й повернув утрачені землі в середині XI ст. Казимир І Відбудовник (1034-1058). Цьому певною мірою сприяло й народне повстання 1037-1038 рр., що охопило Велику Польщу та Сілезію, спонукавши місцеву знать на деякий час знову об'єднатися навколо Пястів. За допомогою Ярослава Мудрого Казимир І приєднав Мазовію, а незабаром його зверхність визнали князі Східного (Гданського) Помор'я. Відновлення держави Пястів він завершив, відвоювавши Сілезію, але втримати її зміг тільки за умови сплати Чехії щорічної данини.

Наступник Казимира - Болеслав II Сміливий (1058-1079) - припинив сплачувати Чехії данину за Сілезію і повернув Польщі Червенські міста. Щоб продемонструвати свій суверенітет від Священної Римської імперії, він, за згоди папи Римського, вдруге за історію Пястів прийняв у 1076 р. королівський титул.

Проте місцева знать не бажала нового посилення центральної влади. Світські й духовні феодали, підтримані німцями, організували заколот проти Болеслава II, й він мусив утікати до Угорщини. Після втечі Болеслава престол обійняв його молодший брат - Владислав І Герман (1079-1102).

На відміну від свого попередника, Владислав І підкорився диктатові великих феодалів і задовольнився князівським титулом. Виконуючи їхню вимогу, він у 1097 р. поділив країну між двома своїми синами.

В умовах наростання феодальної роздробленості молодший син Владислава Германа - Болеслав ІІІ Кривоустий (1102-1138) - востаннє об'єднав польські землі. Однак повернути країні могутність, яку та мала за перших Пястів, він не спромігся. Перед смертю Болеслав ІІІ проголосив принципи успадкування верховної влади (пізніше вони дістали назву статуту), згідно з якими Польська держава остаточно поділялася між його синами на уділи. Верховна влада передавалася старшому синові, який ставав великим князем. Цей акт започаткував у польській історії період феодальної роздробленості.

Література

  1. Галл Аноним. Хроника и деяния князей и правителей польских. Москва, 1961.
  2. "Великая хроника" о Польше, Руси и их соседях ХІ - ХШ вв. Москва, 1987.
  3. Головко А. Б. Древняя Русь и Польша в политических взаимоотношениях X - первой трети ХІІІ в. Киев, 1988.
  4. История Европы: В 8 т. Москва, 1992. Т. 2. История Польши: В 3 т. Москва, 1954. Т. 1.
  5. Королюк В. Д. Древнепольское государство. Москва, 1957.
  6. Королюк В. Д. Славяне и восточные Романцы в эпоху раннего средневековья. Москва, 1985.
  7. Краткая история Польши. Москва, 1993.
  8. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982.
  9. Разумовская Л. В. Очерки по истории польских крестьян. Москва; Ленинград, 1958.
  10. Рутковский Я. Экономическая история Польши. Москва, 1953.


04.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!