Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Польща у 1863-1864 рр.: січневе повстання. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Польща у 1863-1864 рр.: січневе повстання. Реферат

З середини XIX ст. в національно-визвольному русі в польських землях розпочався новий етап. Він майже збігався з початком тут промислової революції і переходом, головним чином у Королівстві Польському та Сілезії, від мануфактурного до фабричного виробництва

У 1850 р. ліквідовано митні бар'єри між Королівством і Російською імперією, що забезпечувало швидший і вигідніший збут польських промислових товарів, особливо текстильних.

Розвиткові перевезень промислової та сільськогосподарської продукції сприяло будівництво нових шляхів сполучення, зокрема залізниць, які з'єднали Варшаву з Петербургом, Берліном і Віднем. Водночас революційні події 1848-1849 рр. у Європі висували новонароджений польський промисловий стан, поряд із заможною шляхтою, у перші лави польського визвольного руху.

Після поразки Росії у Кримській війні 1853-1856 рр., з якою населення польських земель пов'язувало певні надії на поліпшення свого становища, в імперії насправді розпочався період "відлиги". Новий імператор Олександр II скасував у Королівстві воєнний стан, оголосив амністію в'язням і засланцям. Проте поляки сподівалися на більші поступки царської влади.

Поступово у Королівстві посилились антиурядові настрої, які в першій половині 1861 р. набули форми масових вуличних маніфестацій. У Варшаві уряд застосував проти маніфестантів зброю. На міських майданах з'явилися біваки російських військ, а вулиці цілодобово патрулювалися. Маніфестації перемістилися до костелів.

До кінця 1861 р. польське суспільство розкололося на два основних політичних табори. До першого належали помірковані ("білі") на чолі з А. Замойським і О. Вельопольським, які захищали інтереси заможних верств. Вони сподівались, що автономію Королівства з приєднаними до нього українськими, білоруськими і литовськими землями вдасться відновити мирним шляхом. У соціальних питаннях "білі" виступали за ліквідацію феодальних відносин на селі за прусським зразком, тобто селяни мали викуповувати свої земельні наділи у землевласників.

Другий табір складався з радикалів ("червоних") - дрібної та декласованої шляхти, інтелігенції, міських низів, частини селянства. Правиця "червоних", у тому числі Л. Мерославський, на перший план висувала завдання відродження Польської держави в кордонах 1772 р. і, недооцінюючи соціальні проблеми, не пропонувала для їх вирішення майже нічого такого, що відрізняло б їхню програму від програми "білих". Лівиця (З. Сераковський, Я. Домбровський, К. Калиновський) визнавала право українців, білорусів і литовців на самовизначення і виступала за радикальніші соціальні реформи. "Червоні" орієнтувалися на збройне повстання й активно його готували. У Королівстві Польському й на прилеглих територіях також існувала інтернаціональна за складом революційна організація російських офіцерів (Комітет російських офіцерів у Польщі), якою керував офіцер російської армії Я. Домбровський, а з середини 1862 р. - О. Потебня.

Царська влада намагалася залучити до співпраці поляків і з цією метою зробила деякі поступки. У Королівстві було відновлено цивільний уряд, який з 1862 р. очолив аристократ О. Вельопольський. Він уважав, що Королівство Польське має зберегти тісний зв'язок з Росією і в межах імперії дістати ширшу автономію. Голова уряду дізнався, що "червоні" створили підпільну організацію, яка готує повстання, і що збройний виступ призначено на весну 1863 р. Вельопольський виступав проти боротьби з Росією, а тому вирішив запобігти цьому виступу. З його ініціативи влада провела позачерговий рекрутський набір, але не серед селян і не шляхом жеребкування, як завжди, а за спеціальними списками, куди заносили найбільш "політичне неблагонадійних" молодих чоловіків, переважно з великих міст. Водночас було прийнято рішення сконцентрувати підрозділи царських військ у найбільших населених пунктах.

За таких обставин керівний орган "червоних" - Центральний національний комітет (ЦНК) - вирішив вивести до лісу всіх осіб, що підлягали призову, й прискорити підготовку повстання. Воно розпочалося в ніч з 22 на 23 січня 1863 р. (звідси назва повстання - Січневе) невдалими нападами озброєних груп повстанців на кілька десятків російських залог. Перші бої - під Венгровим, Семятичами, Меховим - продемонстрували, що перевага російських військ надто велика, аби розраховувати на перемогу у відкритій битві. Розгорнувся польський партизанський рух.

ЦНК, який проголосив себе Тимчасовим національним урядом, видав маніфест про передання селянам земельних наділів, які вони обробляли, без викупу. Це, однак, не принесло, всупереч надіям "червоних", масової підтримки селян. Залучення "білих" до уряду також не вплинуло на воєнну ситуацію. Партизанським загонам не вистачало зброї, набоїв, одягу, продовольства.

Улітку 1863 р. повстання охопило майже все Королівство Польське, а також частину Литви, Білорусі та України. Національний уряд створив центральні й місцеві органи управління, запровадив податок, організував друкування повстанської преси, вирядив своїх представників до західноєвропейських країн для переговорів щодо надання повстанцям допомоги, а також закупівлі зброї.

Європейська громадськість підтримала поляків - до Польщі приїздили добровольці з Угорщини, Італії, Франції, Німеччини, Чехії. Однак уряди Франції, Англії і Австрії обмежилися дипломатичними демаршами на адресу Петербурга. Імператор відхилив вимоги цих держав про надання Королівству автономії і відмовився обговорювати з ними внутрішні справи Росії. Тривалий час на територіях, охоплених повстанням, царська влада нормально функціонувала тільки у великих населених пунктах, де розташовувались військові залоги.

Поступово на основних стратегічних напрямах російський уряд зосередив каральні війська на чолі з новим намісником у Варшаві графом Т. Бергом (Вельопольського усунули з посади голови уряду) і віденським генерал-губернатором М. Муравйовим. Вони дістали спеціальні повноваження, зокрема право застосовувати принцип колективної відповідальності. На території Королівства і в Литві прилюдно страчували цілі групи людей. У повстанців та їхніх прихильників конфісковували майно, багатьох відправляли на заслання.

За цієї ситуації восени 1863 р. Національний уряд передав усю владу генералові Ромуальду Траугутту. Ставши одноосібним диктатором, він виявив великі організаторські здібності, відзначався послідовністю в діях, відповідальністю й особистою хоробрістю. Траугутт створив єдину організацію збройних сил і підпорядкував їй цивільну владу, наказав виконувати положення маніфесту про надання селянам землі. Однак, незважаючи на всі його зусилля, повстання вщухало. У квітні 1864 р. Траугутта заарештували, а в серпні того ж року стратили у Варшавській цитаделі.

У березні 1864 р. в Королівстві Польському обнародувано царський указ про надання землі у власність селянам на умовах Маніфесту Національного уряду, що остаточно відірвало їх від повстання. Після появи указу тільки окремі невеличкі групи продовжували опір. Остання з них, під командуванням ксьондза С. Бжускі, протрималася в Підляшші до осені 1864 р.

Царський уряд жорстоко помстився повстанцям. Десятки тисяч їх загинули під час боїв, були страчені, заслані на каторгу до Сибіру і до внутрішніх губерній Росії, насильно рекрутовані до війська. Але жертви не були даремними. Січневе повстання стало ще одним кроком на шляху національної консолідації і сприяло зростанню суспільної свідомості поляків усіх польських регіонів. Воно примусило царську владу узаконити перетворення, сформульовані в повстанському аграрному маніфесті.

Зміст селянської реформи 1864 р. в Королівстві Польському, умови звільнення селян у Литві та Білорусі істотно відрізнялися від загальноросійської селянської реформи 1861 р. в кращу сторону. Польське питання здобуло широку підтримку народів Європи.

У середині 60-х років XIX ст. в польському визвольному русі завершився період великих національних повстань, незважаючи на те, що польському народові так і не вдалося відновити незалежність своєї країни.

Припинення поляками подальшої боротьби пояснюється передусім тим, що її успіх значною мірою залежав від задоволення соціальних вимог основної маси польської людності - селянства. У стосунках між польськими землевласниками і селянами здавна існував конфлікт, породжений системою кріпосної залежності і панщиною. Взаємні образи і претензії всіляко намагались підсилити можновладці країн-окупантів, які протиставляли нібито доброзичливому ставленню імператора до кріпаків інтриги поміщиків, котрі прагнуть зберегти й навіть збільшити тягар селянських повинностей.

Визвольна боротьба на польських землях була приречена на поразку не стільки діями каральних військ, скільки указами австрійського та російського імператорів про скасування феодально-кріпосницьких, порядків у польському селі. Не зустрівши розуміння з боку власних поміщиків і отримавши землю внаслідок здійснених імперськими властями реформ 1848 та 1864 років, польське селянство здебільшого втратило інтерес до визвольної боротьби.

Причини поразки польського визвольного руху пояснювалися й тим, що в Литві, Білорусі та Україні, населення яких також брало участь у виступах, між дворянським станом і селянством, крім соціальних, існували не менш гострі національно-релігійні суперечності. Станово-націоналістична упередженість польської шляхти, з одного боку, і політична нерозвиненість переважної маси литовського, білоруського та українського селянства, з іншого, зменшили можливості для співпраці цих груп і ослабили польський визвольний рух.

Однак, незважаючи на поразку, визвольна боротьба польського народу завдала потужного удару по російській, австрійській та прусській монархіях і зробила Польщу союзницею європейської "весни народів". У Європі вже ніхто не міг поставити під сумнів право на існування народу, який так рішуче відстоював власні права.

Література

  1. История Польши: В 3 т. Москва, 1955. Т. 2.
  2. Костюшко Й. Й. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. Москва, 1962.
  3. Краткая история Польши. Москва, 1993.
  4. Марахов Г. Й. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине. Киев, 1967.
  5. Миско М. В. Польское восстание 1863 г. Москва, 1962.
  6. Обущенкова Л. А. Королевство Польское в 1815-1830 гг. Экономическое и социальное развитие. Москва, 1979.
  7. Польша на путях развития и утверждения капитализма, конец XVIII - 60-е гг. XIX в. Москва, 1984.
  8. Ревуненков В. Г. Польское восстание 1863 г. и европейская дипломатия. Ленинград, 1967.
  9. Смирнов А. Ф. Восстание 1863 г. в Литве и Белоруссии. Москва, 1963. Фальковт С. М. Идейно-политическая борьба в польском освободительном движении 50-60-х годов XIX в. Москва, 1966.
  10. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 3 т. Минск, 1989. Т. 2.


01.09.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!