Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Слов'яни: перші історичні відомості. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Слов'яни: перші історичні відомості. Реферат

Питання про походження слов'ян - одне з ключових в історії народів Центральної, Східної та Південно-Східної Європи. Давні слов'яни - це племена, які є предками сучасних слов'янських народів

Однак вивчення їхньої історії значно ускладнюється відсутністю повноцінних писемних джерел про слов'ян майже до VI ст. н. е. Кращого залишає бажати і стан наявних відомостей.

Перші фрагментарні свідчення про пращурів слов'ян наводять грецькі античні автори. Так, серед давніх греків дуже поширеним був т. зв. "сонячний камінь" (бурштин), який добували в далекій "північній країні на річці Ерідан". Саме давньогрецькі автори першими розповіли про племена "енетів" (венетів), від яких він надходив. Проте вони не повідомляли, де саме жило назване плем'я. Лише в першій чверті IV ст. до н. е. мореплавець і вчений Пітей з міста Массалія (сучасний Марсель) обігнув на кораблі Західну Європу і врешті-решт досяг "країни бурштину".

В його повідомленнях, які дійшли до нас у вигляді уривків із творів Діодора, Плінія Старшого та Страбона містилася інформація, що Ерідан поділяє територію країни на Кельтику і Скіфію. В останній живуть "гвінони" (венони, венети) або "гуттони". На відстані одного дня плавання на кораблі від указаного місця лежить острів Абалус (Абалцій, Балтій, Басілей), де місцеві жителі збирають бурштин, що його навесні викидають морські хвилі. Саме свідчення Пітея про "північне" походження бурштину дали підставу Плінію Старшому (І ст. н. е.) спростувати поширену думку про його видобуток на островах Адріатичного моря.

Окремі еклектичні згадки про давніх слов'ян можна знайти і в інших давньогрецьких авторів. Так, історик та географ Геродот (Уст. до н. е.) також розповідає, що бурштин привозять з району річки Ерідан, від племен, які здавна відомі видобутком і торгівлею "сонячним каменем".

Починаючи з другої половини І ст. н. е. збільшується потік достовірнішої інформації про давніх слов'ян: вона надходить від античних авторів Плінія Старшого (23-79 рр. н. е.), Публія Корнелія Тацита (бл. 55-117 рр. н. е.), Птоломея Клавдія (II ст. н. е.).

Римський географ Пліній Старший у "Природничій історії" (77 р. н. е.) наводить опис "Скіфії", яка омивалася Північним океаном, утворюючи "Скіфське узбережжя". Повідомляючи про Сарматію, він зазначає, що "землі до річки Вістули зайняті сарматами, венедами, скіррами та гіррами". Якщо двоє останніх племен належали до східно-балтійських, то сарматами в ті часи називали всіх, хто населяв Східну Європу. Тацит і Птоломей, у свою чергу, розповідаючи про Сарматію, вказували на землі, розташовані на схід від Вісли й Одеру, на півдні - до Угорської низини й північного узбережжя. Саме там жили племена венедів.

Римський історик Корнелій Тацит у праці "Германія" повідомляє про тісні стосунки, що склалися між сарматами і венедами, й про рух слов'янських племен у напрямі нижньої течії Дунаю, зазначаючи: "Внаслідок змішаних шлюбів їхня зовнішність трохи псується схожістю з сарматами". Тацит звертає увагу на істотні відмінності венедів від сусідів - германців та сарматів - як у зовнішньому вигляді, так і в поведінці й характері занять.

За допомогою спеціальної хімічної експертизи встановлено, що бурштин, який знаходили в мікенських похованнях ХІV-ХІІ ст. до н. е., а також у єгипетських саркофагах епохи П'ятої династії (III тис. до н. е.), має північне походження.

Давньогрецький вчений Птоломей у праці "Географія" пише: "Сарматію обмежують великі племена: венеди - по всій Венедській затоці, на північ від Дакії - ліквіни та бастерни, з усіх боків Меотиди (Азовське море) - язиги та роксолани, а поряд з ними - гамаксобії та алано-скіфи". Далі Птоломей зазначає, що нижче венедів за течією Вісли живуть "гуттони, потім фіни, потім сулони". В іншому місці він розповідає про "Венедські (Карпатські) гори".

За лінією Карпати - Нижнє Потисся, через лісостеп дніпровського Лівобережжя (аж до Сіверського Донця) проходила смуга зіткнення венедів і сарматів. Імовірно, що саме вона була південною межею розселення венедських племен, про які повідомляє Птоломей. Згідно з його "Географією", "Сарматію населяють великі венедські племена, вздовж усієї Венедської затоки".

Таким чином простір між степами Північного Причорномор'я (місце осідку сарматів) і Балтійським морем ("Венедська затока") займали предки слов'ян - племена венедів. Процес розселення венедів у Подунав'ї досить виразно простежується за писемними джерелами, його підтверджують гідронімічні й топонімічні дані. Це засвідчують також "Пейтингерові таблиці" - римська карта (III-IV ст.), виявлена на початку XVI ст. в Аугсбурзі. Складання оригіналу карти пов'язують з ім'ям римського географа Касторія (середина IV ст. н. е.). На ній досить чітко зображені землі Подунав'я та Карпати, трохи північніше яких автор помістив Балтійське море. Венеди на карті позначені двічі: на узбережжі Балтики та між Дністром і Дунаєм. У першому випадку поруч з венедами розташовано різні сарматські племена, а самих венедів Касторій називає "венедо-сарматами". Жили ці венеди ймовірно на Середній Тисі.

Про присутність у Подунав'ї слов'ян у середині V ст. н. е. йдеться у звіті імператору Феодосію, поданому дипломатичною місією Максиміана, який відвідав ставку Аттіли (містилася у районі сучасного угорського міста Естергом).

Після II ст. н. е. історичні джерела протягом чотирьох століть майже не згадують про слов'янські племена. Тільки в VI ст. н. е. висвітлення даної тематики продовжили Псевдо-Кесарій, Іоанн Ефеський, Йордан, Прокопій Кесарійський, Менандер та ін.

Саме візантійські автори започаткували вживання етноніма "слов'яни". Особливої уваги заслуговують праці готського (за походженням) історика Йордана - "Про походження та діяння гетів", або "Гетика" (551) та "Історія війн" (550-554) візантійця Прокопія Кесарійського.

Так, Йордан не тільки вказав на місце розселення венедських племен, а й одним з перших назвав їх "слов'янами": "Коло лівого схилу (Альпійських гір), які повернуті на північ, починаючи від витоків річки Вістула, на безмежних просторах розташувався численний народ венетів. Незважаючи на те, що тепер їхня назва змінюється відповідно до різних родів і місцевостей, усе ж переважно вони називаються слов'янами й антами". В іншому місці, розповідаючи про готського короля Ерманаріха, Йордан зазначає, що венеди "... походять від одного кореня й тепер відомі під трьома іменами: венетів, антів, склавинів". Він був переконаний, що три згадані племені є одним народом. У свою чергу, Прокопій Кесарійський повідомляв про "численні народи антів" і вказував на територію їхнього розселення - "подалі краю на північ Меотидської затоки" (Азовського моря).

Таким чином, за повідомленнями цих авторів, до середини VI ст. н. е. венеди поділились на дві групи: склавинів (склавів) та "численних" антів. Склавини, згідно з цими джерелами, жили на території на північ від Паннонії (до Балтійського узбережжя) й на захід від Вісли до Ельби та її притоки Сали. Саме на заході, мабуть, пролягала лінія їхнього зіткнення з алабськими племенами германців. Територія, населена антами, охоплювала великі простори: від Причорномор'я та Приазов'я на півдні до верхів річок Дністер, Дніпро, Сіверський Донець, Дон на півночі.

У візантійських джерелах, починаючи з VI ст., зростає кількість повідомлень про народи, від дій яких залежала доля імперії. Проте автори подають замало відомостей про слов'янські племена - надто далекими вони були від головних векторів імперської політики. Природно, що подіям на Нижньому Дунаї та Балканах візантійці приділяли більше уваги, оскільки ці райони перебували у сфері їхніх безпосередніх інтересів.

Проте з 20-30-хроків VI ст. слов'яни дедалі частіше згадуються у візантійських джерелах. Це можна пояснити прискоренням процесу інфільтрації слов'янських орд на Балканський півострів. Невдовзі вони змогли захопити певні райони імперії та оселитися там. Здебільшого слов'яни жили черезсмужне з місцевим населенням, до якого, крім греків, фраків, іллірійців належали романці (волохи), предки албанців та ін. З цього часу роль слов'янських племен у військово-політичних.

"Назва "анти" та згадки про них вперше зустрічаються у грецьких написах, виявлених у Керчі й датованих III ст. н. е. Слов'яни продовжували свою експансію на терени імперії, здійснюючи її по двох напрямах - з півночі (Паннонська низина) та з північного сходу (пониззя Дунаю).

З візантійських джерел VI ст. можна дізнатися, що "племена склавів та антів однакові за способом життя; вони вільні та жодним чином не схильні ставати рабами, підкорятися, особливо ж у власних землях. Вони численні та витривалі, легко зносять спеку, холод, дощ, відсутність одягу й нестачу харчів. До прибулих до них іноземців добрі та приязні, але супроводжують їх завжди...".

Уже в середині VII ст. н. е. в хроніці Фредегара вперше вживається назва "слов'яни, які іменуються венедами". І. Бобинський в описі життя Св. Колубіана (VII ст.) повідомляє: "З'явилася у нього думка відправитися до венетів, які ще іменуються слов'янами..." Ще конкретніше висловлюється англосаксонський автор Алкуїн (сучасник та хроніст Карла Великого, друга половина VIII - початок IX ст.): "Слов'ян називаємо венедами". Венеди та річка Вісла згадуються у пісні невідомого англійського мандрівника (VIII-IX ст.).

Література

  1. Бромлей Ю. В. Очерки теории этноса. Москва, 1973.
  2. Вернадский Г. В. Древняя Русь. Москва, 1996.
  3. Вовк Ф. Антропологічні особливості українського народу, Київ, 1994.
  4. Гумилев Л. Й. Конец и вновь начало. Москва, 1994.
  5. Древности славян и Руси. Москва, 1988.
  6. Кісь Я. П. Этногенез слов'ян. Львів, 1985.
  7. Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.
  8. Надерле Л. Славянские древности. Санкт-Петербург, 1902.
  9. Надерле Л. Славянский мир. Санкт-Петербург, 1909.
  10. Павленко Ю. В. Передісторія давніх русів у світовому контексті. Київ, 1994.
  11. Петров В. П. Етногенез слов'ян. Київ, 1972.
  12. Петров В. П. Походження слов'ян. Київ, 1991.
  13. Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1991. Т. 1.
  14. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
  15. Седов В. В. Очерки по археологии славян. Москва, 1994.
  16. Третьяков П. Н. По следам древних славянских племен. Москва, 1982.
  17. Трубачев О. М. Этногенез и культура древнейших славян. Лингвистические исследования. Москва, 1991.
  18. Этногенез народов Балкан и Северного Причерноморья. Лингвистика, история, археология. Москва, 1984.
  19. Этногенез, ранняя этническая история и культура славян. Москва, 1965.


30.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!