Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Відносини між Польщею та Литвою у 16 столітті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Відносини між Польщею та Литвою у 16 столітті. Реферат

Польсько-литовські відносини. Люблінська унія 1569 р.

У XVI ст. в Польському королівстві тривав розвиток станово-представницької монархії. Король, не знайшовши підтримки з боку міст, мусив поступитися частиною своєї влади дворянству. Діставши протягом двох попередніх століть від короля широкі повноваження, магнати й шляхта тепер досягай майже цілковитого суверенітету.

Проте в короля ще залишалися вагомі важелі влади: він вважався верховним суддею і проводив зовнішню політику, був розпорядником державного майна, призначав і звільняв сановників (хоча усунути їх із посади можна було тільки за державну зраду). Лише король міг скликати сейм, постанови якого набували чинності тільки за його підписом. На власний розсуд король міг видавати лише такі едикти, які не обмежували чинні дворянські привілеї.

Усі королі Ягеллонської династії вважалися виборними, проте це не завадило їй правити вже друге століття. Заради збереження унії з Великим князівством Литовським польська верхівка незмінно висувала на краківський престол великого князя або, як у випадку з Яном Ольбрахтом, королем ставав його рідний брат. Оскільки великокнязівський титул успадковувався, то виборність королів з династії Ягеллонів була скоріше номінальною.

За правління третього з синів Казимира IV - Сигізмунда І Старого (1506-1548) - відносини між королівською владою і можновладцями загострилися. З 1520-х років у польському суспільстві розгорнулася боротьба за "екзекуцію майна" - тобто за повернення королівських земель, які попередники Сигізмунда І роздали у власність або під заставу майна магнатам. У разі проведення цієї реформи матеріальне становище знаті безперечно погіршилося б, проте доходи з повернених земель мали поповнити державну скарбницю. В урядових проектах навіть пропонувалося запровадити постійне оподаткування всіх дворянських маєтків, щоб на зібрані кошти замість посполитого рушення утримувати регулярну армію.

Однак усі урядові проекти сейм відхилив. Шляхта побоювалася, що реформа посилить владу короля і він, за наявності регулярного війська, почуватиме себе надто незалежно. Проте рух за "екзекуцію" тривав. Його прихильники вимагали оздоровлення системи державного управління й судочинства, створення нового зводу законів, оподаткування церковних земель, розмежування повноважень церковних і світських судів тощо.

Новим приводом для конфлікту між королівською владою і шляхтою стало обрання майбутнім монархом і коронація у 1530 р. сина Сигізмунда - десятирічного Августа. Сигізмунд І і його дружина - італійка Бона Сфорца - розраховували, що обрання наступника престолу за життя короля стане реальною передумовою запровадження спадкової монархії. Однак коронація "молодшого короля" за життя батька викликала гостру критику з боку шляхти. У 1537 р. під Львовом зібралось шляхетське ополчення, яке виступило проти незаконних дій монарха. Сигізмунд І змушений був уточнити загальні принципи виборів самодержця, якого до цього часу обирав тільки сенат. У майбутньому вибори нового короля мали відбуватися тільки після смерті попереднього й у них могла брати участь уся шляхта.

Ідеї Реформації уже в 20-30-ті роки XVI ст. проникають до Польщі та Великого князівства Литовського. В містах Королівської Пруссії та Великої Польщі поширилося лютеранство, а серед шляхти Малої Польщі та Литви - кальвінізм. Реформаційні ідеї в Польщі доповнювалися такими вимогами: підпорядкування католицької церкви королю; використання державою церковного майна; оподаткування духовенства й скасування церковної десятини; незалежність короля від папи Римського та невтручання Римської курії у справи польської католицької церкви тощо. З середини ХVІ ст. в королівстві поширилося аріанство, прихильники якого ("польські брати") виступали проти основних догматів християнства.

Ані суворі королівські едикти, ані судові процеси проти прихильників Реформації не змогли припинити поширення протестантизму. Навіть більше, прихід до влади Сигізмунда II Августа (1548-1572), котрий ще за життя свого батька Сигізмунда І підтримував тісні стосунки з діячами реформаційного руху, посилив надії на зміни. У 1562-1563 рр. у Петркові за підтримки короля сейм скасував церковну юрисдикцію. З цього часу шляхта звільнялася від сплати десятини, могла вибирати віросповідання (лютеранство, кальвінізм тощо), а відлучення від католицької церкви фактично втрачало сенс.

Водночас на сеймі 1562-1563 рр. шляхті вдалося послабити майнове становище магнатів. Після ухвалення сеймом рішення про "екзекуцію майна" всі передані під заставу або подаровані (після 1504 р.) королівські землі магнати мали повернути. Передбачалася також фіскальна реформа, що стосувалася держателів королівських маєтків. Надалі вони мали отримувати тільки п'яту частину щорічного прибутку, а решта надходила до державної скарбниці. До того ж четверта частина цих коштів ("кварта") призначалася на утримання найманого ("кварцяного") війська.

Домігшись бодай часткового задоволення своїх вимог, шляхта почала поступово відходити від протестантизму й повертатися до лона католицької церкви. Водночас польський католицький клір перейшов у рішучий наступ на прихильників Реформації, чому сприяли постанови Тридентського собору 1563 р., спрямовані проти протестантів. В авангарді контр-реформаційного наступу були єзуїти, які з'явилися в Польщі в 1564 р.

Зміни у внутрішньому житті країни позначилися й на зовнішній політиці. У 1526 р. до королівства було приєднано останню з мазовецьких земель - Варшавську. Місто Варшава поступово перетворюється на важливий державно-політичний центр, а наприкінці XVI ст. стає столицею Польщі.

Після завершення у 1521 р. війни між Польщею і Тевтонським орденом, магістр ордену Альбрехт Гогенцоллерн прийняв лютеранство й утворив світську державу - герцогство Пруссію, яка, згідно з Краківським трактатом 1525 р., вважалася спадковим васалом польського короля, хоча ця залежність була скоріше формальною.

Інакше вчинив західно-поморський князь Болеслав X Великий, який у 1519 р. проголосив себе васалом Священної Римської імперії. Ще раніше, у 1508 р., король Сигізмунд І відмовився від будь-яких претензій на Сілезію, яку захопила Чехія. За цих обставин Ягеллони втратили можливість відновити свій контроль над цією областю, попри те, що в 1471-1526 рр. вони правили Чехією.

Польща не використала можливостей, що виникли внаслідок унії з Чехією і Угорщиною для боротьби з Османською імперією, першу війну проти якої спровокував невдалий похід короля Яна Ольбрахта (1497 р.) в Молдавію. Восени 1498 р. турецькі війська прорвалися вглиб королівства, і тільки ранні морози змусили їх до відступу. Загибель короля Людовіка в битві з османами під Мохачем у 1526 р. залишила спустілими чеський і угорський трони, що призвело до гострої боротьби між Австрією і Портою за угорську корону. Польща у цьому конфлікті намагалася дотримуватись нейтралітету. Урешті-решт перемогла проавстрійська орієнтація, й замість чесько-угорського союзу, що існував з кінця XV ст., в центрі Європи утворився троїстий політичний блок під зверхністю Габсбургів. Польща погодилася на входження Сілезії до складу австрійської монархії. У свою чергу Австрія обіцяла надати підтримку Польщі у війні з Московською державою.

Московське царство в середині XVI ст. значно зміцнило свої міжнародні позиції. Після підкорення татарських ханств - Казанського й Астраханського - основною проблемою зовнішньої політики Москви за правління царя Івана IV став вихід до Балтійського моря. Головною перепоною на цьому шляху був Лівонський орден. Згідно з укладеним у 1554 р. договором, Лівонія протягом 20 років зобов'язувалася не укладати союзів з Литвою та Польщею.

Однак під загрозою вторгнення 100-тисячного польсько-литовського війська, яке в 1557 р. за наказом короля Сигізмунда II Августа зосередилося на кордонах ордену, лівонський великий магістр Г. Кеттлер порушив свої зобов'язання перед Росією й уклав союз із Литвою і Польщею, спрямований проти Москви. Це стало однією з причин початку затяжної і виснажливої Лівонської війни (1558-1582). Уже в 1561 р. орден припинив своє існування, а землі Лівонії перейшли в спільне володіння Великого князівства Литовського і Польщі.

Прагнучи розширення своїх прав, дворянство та рицарство Великого князівства Литовського вже тривалий час із неприхованою заздрістю поглядали в бік Польського королівства. Проте литовські магнати добре усвідомлювали, що у випадку об'єднання з Польщею їм доведеться поступитися не тільки владою, а й певною частиною своїх земельних володінь на користь польських дворян і феодалів, й тому виступали проти об'єднавчих тенденцій. Проте Лівонська війна, що точилася на північних кордонах Литви, стала ще одним вагомим аргументом на користь встановлення тісніших зв'язків із Польським королівством.

У червні 1569 р. на спільному польсько-литовському сеймі в Любліні Сигізмунд II Август пообіцяв литовсько-руському дворянству зрівняти його в правах з польською шляхтою, а також запевнив, що в разі об'єднання з Польщею Литва може розраховувати на її підтримку у захисті своїх східних кордонів. Водночас під владу польського короля мали перейти Підляшшя, Віденське, Брацлавське, Подільське та Київське воєводства. Литовські магнати визнали рішення сейму.

1 липня 1569 р. був підписаний акт Люблінської унії, згідно з якою Польське королівство та Велике князівство Литовське утворювали єдину Річ Посполиту. Нове державне утворення очолювали єдиний монарх і спільний сейм, проводилася спільна зовнішня політика, об'єднувалися грошова й митна системи. Водночас обидві країни зберігали власну адміністрацію, скарбниці, військо, суд.

Невдовзі після укладення Люблінської унії Сигізмунд II Август помер. Він був останнім із чоловічих представників династії Ягеллонів, а тому польський трон звільнився. На виборах ("вільній елекції"), що відбулися у Варшаві в 1573 р., королем було обрано французького принца Генріха Валуа. Однак, перш ніж посісти польський трон, Генріх дав обіцянку й заприсягнувся в тому, що відтепер короля обиратиме шляхетський стан усієї Речі Посполитої, а титул "спадковий король " ніколи не вживатиметься, що видання законів і вирішення питань про війну й "посполите рушення" стане прерогативою сейму, який скликатиметься кожні два роки.

Між сеймами мала діяти обрана постійна рада у складі 16 сенаторів при королі, без дозволу якої він не міг прийняти жодного рішення. Окремий пункт обіцянок короля, відомих як "Генріхові артикули", стосувався свободи віросповідання. Крім усього іншого, в "Артикулах" наголошувалося, що у випадку порушення королем законів, піддані Речі Посполитої мають право на опір.

Генріх Валуа був королем Речі Посполитої лише п'ять місяців. Після смерті свого брата - короля Франції Карла IX - він таємно виїхав до Парижа, де незабаром посів французький трон.

Наступним королем був обраний (лише через півтора року) трансільванський князь Стефан Баторій (1576-1586), за правління якого Річ Посполита змогла досягти перелому в ході Лівонської війни на свою користь. Згідно з Ян Запольським перемир'ям 1582 р. Польща залишила за собою Лівонію і Полоцьку землю. Однак передчасна смерть Баторія спричинила чергове міжкоролів'я й смуту.

Добра пам'ять про Ягеллонів виявилася в обранні на трон сина шведського короля й сестри Сигізмунда II Августа - Сигізмунда Вази (1587-1632), а згодом його синів, котрі правили Річчю Посполитою вже в наступному столітті.

Література

  1. Длугош Ян. Грюнвальдська битва. Москва, 1962.
  2. Дневник Люблинского сейма 1569. Санкт-Петербург, 1863.
  3. Дыбковская А., Жарин М., Жарин Ян. История Польши с древнейших времен до наших дней. Варшава, 1995.
  4. История Европы: В 8 т. Москва, 1993. Т. 3. Кареев Н. Очерки истории реформационного движения и католической реакции в Польше. Москва, 1926.
  5. Ливанцев К. Е. Сословно-представительная монархия в Польше, ее сущность и особенности (вторая половина XIV - конец XVI вв.). Ленинград, 1968.
  6. Любович Н. История реформации в Польше. Кальвинисты и антитринитарии. Варшава, 1887.
  7. Полный свод статутов Казимира Великого // Хрестоматия памятников феодального государства и права стран Европы/Под ред. В. М. Корецкого. Москва, 1961.
  8. Польские мыслители эпохи Возрождения. Москва, 1960.
  9. Україна і Польша в період феодалізму: 36. наук, праць / Під ред. ВА. Смолія. Київ, 1991.


30.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!