Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Слов'яни та їх поява на історичній арені. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Слов'яни та їх поява на історичній арені. Реферат

Сьогодні переважну більшість людності Центральної Європи становлять поляки, словаки, чехи й лужицькі серби; Східної - українці, росіяни та білоруси, Південно-Східної - болгари, боснійці, македонці, серби, словенці, хорвати и чорногорці

Однією з найважливіших ознак цих народів, які мають спільне етнічне коріння, є спорідненість їхніх мов. Інші східноєвропейські регіони здавна населяли народи, що розмовляють фшоугорськими, кавказькими, тюркськими та іншими мовами. Подібна етномовна географія цієї частини континенту формувалася поступово, протягом більш як двох з половиною тисячоліть.

Звичайно, в давнину етномовна карта цього регіону Європи значно відрізнялася від сучасної. Так, про Іраномовні племена, що колись домінували на півдні Східної Європи, сьогодні нагадують лише нечисленні їхні нащадки – осетини. На початку нової ери тут ще зовсім не були представлені тюркомовні племена, а переважали іранці, уіри та фіни. За таких умов ареал імовірного розселення давніх слов'ян був відносно невеликим.

У другій половині І тис. до н. е. - першій половині І тис. н. е. безкраї приазовські та причорноморські степи по суті перетворилися на своєрідний "плавильний котел", де перемішувався різноплемінний та різномовний людський матеріал, що прибував сюди з глибин Центра Азії. Цим "битим шляхом" під час "Великого переселення народів" рухалися, витісняючи одна одну, численні орди азійських "посланців". Саме в північно-азовських і причорноморських степах вони робили довго- чи короткотривалі "зупинки", навіть утворювали державні об'єднання. Все це, безумовно, впливало на характер і спрямованість процесу етногенезу всіх етносів даного регіону, в тому числі й давніх слов'ян.

Найдавнішими жителями степів Північного Причорномор'я (кінець II - початок І тис. до н. е.), згідно з писемними джерелами, були індо-іранські племена кіммерійців. Проте вже у VIII ст. до н. е. їх витіснили скіфи, а кіммерійці відкочували до Малої Азії. Іраномовні скіфи мали надзвичайно широкий ареал розселення - від Алтаю до Дунаю. "Саки" (самоназва скіфів; "сака" - олень) Північного Причорномор'я утворили згодом племінний союз, який очолювали "царські скіфи", й зайняли територію придністровського Лівобережжя.

Вплив скіфської держави поширювався не тільки на інших ірано-мовних одноплемінників, а й на сусідні етноси: на Кавказі - на пращурів адигів, у Криму - на таврів, за Дністром - на фракійців, у лісостепу - на "скіфів-орачів" та ін.

Наприкінці VI ст. до н. е. перський цар Дарій І, підкоривши скіфів Центральної Азії, намагався упокорити (аби забезпечити себе союзниками в експансії проти греків) скіфів Північного Причорномор'я. Однак воєнна кампанія Персії проти Скіфії (близько 513 р. до н. е.), так само, як і завойовницькі експедиції македонських греків (30-ті роки IV ст. до н. е.), скінчилася безрезультатно.

З VIII ст. до н. е. розпочалася колонізація греками (здебільшого з міст Малої Азії) Чорноморського узбережжя. Греки спочатку навіть використовували скіфську назву Чорного моря - Ахшайна ("Чорне"), але з часом поширення набуло найменування Понт Евксинський ("негостинне море"). Близько 640 р. до н. е. у Північному Причорномор'ї виникли перші грецькі поселення: на острові Березань, Ольвія, Пантікапей, Херсонес та ін. Спершу всі утворені поліси були аналогами власне грецьких: аристократичні або напівдемократичні міста-республіки, вільне населення яких вважалося громадянами. Поліси поширювали свій вплив на довколишні землі, де жили місцеві племена, з якими складалися неоднозначні стосунки. Греки вивозили звідси до метрополії зерно, морепродукти, шкіри, рабів. Цікаво зауважити, що на рабів-скіфів попиту в греків майже не було, що пояснювалось схильністю аборигенів до надмірного вживання нерозбавленого вина, і тому невільників комплектували здебільшого з представників нескіфських племен.

Нова хвиля племен кочівників з Центральної Азії - сарматів - у III ст. до н. е. витіснила скіфів із Північного Причорномор'я. Вторгнення сарматів збільшило кількість ірано-мовного населення цього регіону. Але навіть після погрому скіфської держави загальна етнічна композиція місцевих племен, що перебували на її периферії, не зазнала радикальних змін. І хоча значна частина скіфів була підкорена або асимільована сарматами, решта з них не тільки зберегли самоназву, а й утворили в Таврії (під патронатом сарматського племені роксоланів) нове Скіфське царство.

Сармати, позбавивши скіфів влади над місцевими племенами, ймовірно, не ставили за мету їх винищення, хоча частина скіфів усе ж мусила піти з освоєних земель. Деякі місцеві племена також переселилися на нові території.

Згодом завдяки сарматам у цьому регіоні Європи встановився певний міжетнічний баланс у відносинах міме різними племенами, який зруйнувала лише навала готів на Північне Причорномор'я у II-ІІІ ст. н. е.

Античні автори називають серед племен Сарматії як уже відомі ще з часів Геродота, так і нові. Зокрема, Тацит (І ст. н. е.) повідомляє про племена, що мешкали між "сарматами та германцями ", а саме - про "пеквинів" (бастарнів), "венедів " і "фенів". Проте він не знав, як їх класифікувати. Стосовно венедів указувалося, що їхній спосіб життя ближчий до германців аніж до сарматів: будівництво жител, носіння штанів, пересування пішки (сармати їздили на конях, мешкали в наметах тощо). Місце розселення венедів було в межах сучасної Малої Польщі, Волині та Галичини.

Якщо витоки сарматського вторгнення до Північного Причорномор'я заховані в процесах, які відбувалися в Центральній Азії, то масова міграція германських племен у південні степи Східної Європи розпочалася з Балтійського узбережжя. Частина фахівців схильна вважати, що рух готів у південно-східному напрямі мав певну синхронність із розселенням давніх слов'янських племен зі своєї прабатьківщини, розташованої в середній течії та верхів'ях Вісли і Ельби, - у східному, південно-східному та південному напрямах.

Вкрай обмежені відомості про давніх слов'ян на рубежі нової ери значною мірою пояснюються тим, що межі поширення політики та інтересів тогочасного центру цивілізації - Римської імперії - були або далеко на Сході (на кордоні з Парфією), або на північно-західних і північних окраїнах держави (Галлія, Британіка), де римські легіони вели нескінченні й кровопролитні війни з "варварами".

Тому, щоб дістати уявлення про розселення та становище слов’янських племен у цей період, необхідно використовувати археологічні дані. Водночас процес визначення належності певної археологічної культури до конкретного етносу сам по собі є надзвичайно складним. Ідеться про те, що навіть тотожні етнічні об'єднання можуть у своїх частинах відрізнятися за ознаками матеріальної культури, тоді як у зовсім різних виявляються певні спільні риси.

Так, сильний пізньоримський вплив простежується в черняхівській культурі (II-Уст. н. е.), що охоплювала терени від Сіверського Донця вздовж Північного Причорномор'я, Середнє Придніпров'я, Подністров'я, значну частину Карпат (аж до Нижньодунайського Лівобережжя). Західний ареал "черняхівців" упродовж сторіччя майже цілком збігався з територією римської провінції Дакія. В межах черняхівської культури (на півночі) археологи виділяють зарубинецьку культуру (II ст. до н. е. - ІІІ ст. н. е.), що поширювалася на схід від пшеворської культури (II ст. до н. е. - IV ст. н. е.) в районах Полісся і Середнього Подніпров'я. Саме вона не тільки відповідала відомостям з писемних джерел, а й продовжувала зв'язок з уже безперечно слов'янськими культурами наступних століть.

Однією з основних ознак черняхівської культури, крім її поліетнічності, були тісні відносини з "провінційною римською культурою" (Дакія, Паннонія). Вона також не втратила органічного зв'язку з матеріальною культурою скіфів і сарматів. Усе це наводить на думку, що "черняхівці" етнічно, ймовірно, були ірано-мовними племенами в Північному Причорномор'ї, фракійцями - на заході, в Придунав'ї, праслов'янами - на північному заході. Черняхівську культуру характеризувала висока концентрація людності, що жила в неукріплених поселеннях і вирізнялася досить високим рівнем розвитку землеробства й ремесел.

Саме під час існування черняхівської, пшеворської та зарубинецької культур у цьому регіоні Європи постала "готська проблема". Готи, що прийшли зі Скандинавії, на початку нової ери долають море та заселяють, поряд з іншими германськими племенами, Балтійське узбережжя у пониззі Ельби та Вісли. У другій половині II ст. н. е. германці вирушили у південно-східному напрямі на пошук привабливіших територій.

На місці первісного розташування германців залишились тільки гепіди, які в III ст. розпочали пересування у південному напрямі й згодом оселилися на Лівобережжі Дунаю. Вже в середині III ст. германські племена, долаючи Дунай, здійснювали зухвалі морські експедиції, спустошуючи римські провінції. Інше плем'я германців - герули, просуваючись у південно-східному напрямку, врешті-решт досягли нижнього Дону.

Історик Йордан у праці "Про походження та діяння гетів" докладно описував труднощі, з якими стикалися переселенці, долаючи (ймовірно, в басейні Прип'яті) численні багна, драговини та інші перепони, перш ніж досягай "кордону Скіфії" на Дніпрі (саме там закінчувалася лісостепова зона). Уже в середині III ст. готи та їхні союзники контролювали майже всю територію Північного Причорномор'я. У III ст. готи поділилися на остготів (грейтунгів) та вестготів (тервінгів).

У середині IV ст. утворилася готська державна федерація, очолювана вождем східних готів Ерманаріхом (бл. 350-370). Після підкорення Боспорського царства (362) розпочалася війна готів з венедами. Однак, щоб досягти Привіселля, де ті мешкали, готи мусили не тільки подолати певну відстань, а й підкорити інші слов'янські племена: антів (район Південного Бугу) та склавинів (у трикутнику - Правобережжя Дніпра, Карпати й Середнє Подунав'я).

Саме в той час (середина IV ст.) в районі між Дніпром і Дністром, як засвідчив Йордан, склався військовий союз антських племен. Анти, мабуть, належали до слов'ян, хоча сам етнонім, імовірно, запозичили в іраномовних скіфів. Готи силою змусили антів і склавинів підкоритися. Проте частина склавинів, які не визнали влади Ерманаріха, пішла з освоєних земель у північно-східному напрямі.

Невдовзі під владу готів потрапили й венеди. Згодом Ерманаріх підкорив балтійські племена естів. Відтепер Гетика (держава готів) пролягала від північно-чорноморських степів до Балтійського узбережжя. Готи підтримували тісні взаємозв'язки зі слов'янськими племенами до останньої чверті IV ст., поки Гетика не припинила своє існування. На згадку про стосунки з ними в слов'янських мовах залишилися деякі слова: князь, полк, шолом, меч тощо.

Література

  1. Вернадский Т. В. Древняя Русь. Москва, 1996.
  2. Восточная Европа в древности и средневековье: язычество, христианство, церковь. Москва, 1995.
  3. Гумилев Л. Н. Древняя Русь и Великая Степь. Москва, 1989.
  4. Дринов М. С. Южные славяне и Византия в X в. Санкт-Петербург, 1875.
  5. Дринов М. С. Заселение Балканского полуострова славянами. Санкт-Петербург, 1883.
  6. Истрин В. А. 1100 лет славянской азбуки. Москва, 1988.
  7. Кобычев В. П. В поисках прародины славян. Москва, 1973.
  8. Королюк В. Д. Славяне и восточные Романцы в эпоху раннего средневековья. Москва, 1985.
  9. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. Москва, 1982.
  10. Раннефеодальные государства и народности. Южные и западные славяне в VI-XII вв. Москва, 1991.
  11. Свод древнейших письменных известий о славянах: В 2 т. Москва, 1993. Т. 2.
  12. Седов В. В. Происхождение и ранняя история славян. Москва, 1979.
  13. Седов В. В. Восточные славяне в VІ-VІІІ в. Москва, 1982.
  14. Седов В. В. Славяне в древности. Москва, 1994.
  15. Славяне на Днепре и Дунае. Киев, 1993.
  16. Славяне Юго-Восточной Европы в предгосударственний период. Киев, 1990.


30.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!