Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Внутрішня та зовнішня політика Сербії на початку XX ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Внутрішня та зовнішня політика Сербії на початку XX ст. Реферат

Зміна династії сама по собі не розв'язала відразу всі проблеми та суперечності, наявні в країні, але завдяки їй було зроблено важливий крок у напрямі відновлення чинності конституції, зміцнення режиму законності, забезпечення нормального функціонування органів державної влади

Королю Петру Карагеоргієвичу симпатизувала значна частина населення Сербії ще від герцеговинського повстання 1875 р., в якому він брав безпосередню участь. Зростанню його популярності сприяли й деякі інші факти особистої біографії (шлюб з чорногорською принцесою, тривале перебування за кордоном тощо), а також підкреслено демократичний стиль правління, що виразно контрастував з авторитаризмом останніх Обреновичів.

Після приходу до влади династії Карагеоргієвичів нація об'єднується навколо сербської національної ідеї. Піднесення економіки створило реальні перспективи для втілення цієї ідеї на практиці.

На початку XX ст. Балкани залишаються однією з актуальних тем великої європейської політики. Знесилена Османська імперія остаточно втратила важелі впливу на свої європейські провінції. Активно підтримувана Німеччиною, Австро-Угорщина, майже не криючись, готується до рішучих кроків, спрямованих на встановлення власного контролю над регіоном. Намагаючись запобігти посиленню Габсбурзької монархії й не допустити її територіального розширення за рахунок територій на Балканах, інші великі держави, в тому числі Росія, висувають гасло: "Балкани - балканським народам".

Підбурювані по черзі кожною з великих держав, країни та народи Балкан формулювали програми перетворень на півострові, виходячи передусім із власних інтересів та з реальних можливостей, що відкрилися у зв'язку з наявністю суперечностей між європейськими грандами.

Для Сербії така програма в умовах, коли приєднання Боснії та Герцеговини після їхньої тимчасової окупації Австро-Угорщиною стало неможливим, насамперед полягала у визволенні сербів, котрі проживали в областях під владою Порти, та приєднання цих територій до себе.

У втіленні цих планів серби зіткнулися з протидією болгар, які також претендували на південну частину півострова (Косово, Македонія, Північна Албанія). Сербсько-болгарські відносини у зв'язку з цим ще більше ускладнилися і загострилися. Політична та дипломатична боротьба доповнювалася збройними сутичками болгарських і сербських загонів - чет - на теренах Старої Сербії та Македонії в 1906-1908 рр. Участь у четах вважалася справою честі кожного справжнього серба, виявленням патріотизму та людської гідності.

Ситуація на Балканах загострюється впродовж: 1903 – 1904 рр. В умовах наростання загального напруження одна за одною відбуваються важливі події: Ілінденське повстання в Македонії, заворушення в європейських провінціях Османської імперії, російсько-австрійська та австрійсько-німецька зустрічі на вищому рівні, активізація приготувань до проведення реформ в Османській імперії, надання Портою Німеччині концесії на будівництво залізниці в Малій Азії тощо.

Погіршилися двосторонні австрійсько-сербські відносини. Сербія у своїй зовнішній політиці знову починає орієнтуватися на Росію, намагається об'єднати з метою спільного протистояння загрозі австрійської експансії всі балканські держави. Ідея заснування політичного союзу Сербії, Чорногорії, Болгарії та Греції невдовзі стає першорядним завданням моменту.

У Сербії в цей час тривав процес частих змін урядів: протягом 1905-1908 рр. по черзі, перебуваючи при владі не більше року, пішли у відставку чотири кабінети. На авансцені політичного процесу продовжувала перебувати Радикальна партія, яка незадовго перед тим розпалася на три фракції - "старих", "молодих" і "самостійних", - кожна з яких намагалася проводити власну політику. В царині міжнародних відносин діяльність усіх сербських урядів позначалася послідовністю і наполегливістю.

Цей період характеризується, крім іншого, тим, що, всупереч несприятливим зовнішнім чинникам, поступово активізуються і набувають конструктивності двосторонні контакти між окремими балканськими країнами.

Першими розпочали серйозні переговори Сербія та Чорногорія (1903-1904 рр.); 30 березня 1904 р. в Белграді укладено договір про економічне співробітництво між Сербією та Болгарією. Сербсько-болгарський договір мав таємну частину, в якій сторони зобов'язалися спільно захищатися проти будь-якої можливої агресії. До загального процесу пошуків союзників прилучилася й Османська імперія, котра двічі протягом 1904 р. пропонувала переговори Сербії та Чорногорії.

Література

  1. Балканы в конце XIX - начале XX века. Очерки становления национальных государств и политической структуры в Юго-Восточной Европе. Москва, 1991.
  2. Донченко С. Й. Развитие сербской государственности и Россия. 1878-1903. Москва, 1996.
  3. История Югославии: В 2 т. Москва, 1963. Т. 1.
  4. История южных и западных славян: В 2 т. Москва, 1998. Т. 1.
  5. Очерки истории культуры славян. Москва, 1966.
  6. Павлюченко О. В. Россия и Сербия. 1888-1903. Дипломатические отношения, общественные связи. Киев, 1987.
  7. Шемякин А. Л. Идеология Никели Пашича. Москва, 1998.
  8. Яровий В. І. Історія західних та південних слов'ян у XX ст. Київ, 1996.


26.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!