Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія США у міжвоєнний період: зовнішня політика. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

США у міжвоєнний період: зовнішня політика. Реферат

Зовнішня політика США після закінчення Першої світової війни базувалась на солідній економічній і військовій могутності і мала на меті утвердити лідерство США у післявоєнному світі

Це вело до експансіоністських кроків з їх боку, до підкорення світових ринків. США виступали в ролі арбітра при вирішенні складних міжнародних проблем (репараційні платежі на Версальській конференції).

Післявоєнні роки були роками утвердження США як провідної держави світу. Ситуація для цього була досить сприятлива. Одні конкуренти розгромлені, інші – ослаблені.

Не дивно, що в США не хотіли змиритися з рішенням Паризької мирної конференції. Вважали, що США нічого не одержали, поставили себе під загрозу виконання зобов’язань перед європейськими державами. Ізоляціоністи (ті, хто не хотів зв’язувати США зобов’язаннями перед Лігою Націй, де керівна роль належала європейським державам) не допустили ратифікації Версальського договору. США не стали членом Ліги Націй.

США не змирилися з фактом появи на міжнародній арені нової держави – радянської Росії. Вони її не тільки не визнавали, але й взяли курс на знищення шляхом економічної і політичної блокади, надання воєнної допомоги білогвардійцям і вдалися до прямої збройної інтервенції. Їх війська у квітні 1918 р. висадились з воєнних кораблів на півночі Росії в Мурманську і Архангельську. У серпні того ж року США здійснили висадку своїх військ на Далекому Сході. США мали намір відірвати від Росії Далекий Схід і Сибір, відновити там владу буржуазії. Таким чином, США фактично були в стані війни з радянською Росією. Громадяни США, які виявляли симпатії до радянської Росії, піддавались репресіям, аж до тюремного ув’язнення, звільнення з роботи та ін.

Збройна інтервенція імперіалістичних країн проти радянської Росії зазнала поразки. США і після цього продовжували проводити щодо Росії політику невизнання, блокади й ізоляції, політику збирання антирадянських сил. Це був курс на те, щоб примусити радянську Росію повернутися на капіталістичний шлях розвитку. Вони намагалися не допустити і угод країн Західної Європи з радянською Росією, вважаючи, що це прискорить її падіння. Навіть особисті контакти громадян США і Росії були надто ускладненими.

Після Першої світової війни монополії США, маючи великі економічні, фінансові можливості, проникали на європейські ринки. Це привело до загострення американо-англійських, американо-французьких суперечностей. Зауважимо, що характер суперечностей не був небезпечний для збереження миру.

Конференція у Вашингтоні, скликана 12 листопада 1921 р. за ініціативою США, повинна була надати їх курсу на експансію на Далекому Сході міжнародного визнання і згоди. Аналіз документів, підписаних учасниками конференції, це підтверджує. Боротьба провідних країн Заходу за новий переділ світу вступила в стадію свого вирішення. США не бажали нікому нічого уступати.

У період стабілізації, коли економіка країни була на піднесенні, посилилась експансія американського імперіалізму. Завоювання нових ринків збуту товарів, встановлення контролю над сировинними ресурсами в Латинській Америці, в Азії. Це досягалось, перш за все, шляхом надання позик.

З 1914 по 1929 рік експорт капіталу з США досяг 27 млрд. доларів. Позики надавались вибірково. Одержувачем американських позик були фашистська Італія, Німеччина. Категорично було заборонено надавати позики Радянському Союзу.

США стали світовим кредитором. Їх боржники: Англія і Франція – 4 млрд. доларів, Італія – 2 млрд. Доларів. Монополії США скупляли контрольні пакети акцій підприємств, відкривали філії своїх підприємств в Європі, Латинській Америці, Азії. Це вело до одержання ними там надприбутків.

США уважно стежили за подіями в Європі, Азії. Вони намагались закріпити там свої позиції, виступали в ролі головного арбітра (план Дауеса, план Юнга). Їх непокоїв революційний рух в Європі, зростання економічної і воєнної могутності СРСР. Вони анулювали воєнні борги країнам Європи, настояли на зменшенні репарацій з Німеччини. У 20-ті роки у США склались особливі відносини з Німеччиною. У 1921 р. вони підписали договір з Німеччиною, а в 1923 р. вивели свої війська з німецької території.

США взяли курс на економічне відродження Німеччини, надали їй кредитів майже на 20 млрд. марок. Американська компанія "Дженерал електрик" мала контрольний пакет акцій німецького електротехнічного концерну АЕГ. "Дженерал моторс" утвердилась у німецькій компанії "Адам Опель". Взагалі 80% іноземного капіталу в Німеччині належало США. Не буде перебільшенням сказати, що американський капітал сприяв не тільки економічному, але й воєнному відродженню Німеччини. Власне і Г. Гувер не приховував, коли заявляв, що ми рятуємо не Німеччину, а себе.

Територію Латинської Америки і, перш за все, Колумбію, Венесуелу, Мексику США використовували як сировинний придаток для своєї промисловості і ринок збуту своїх товарів. Однак Англія не хотіла уступати там свої економічні позиції. Це було однією із причин загострення англо-американських суперечностей. Вкладання капіталів в економіку країн Латинської Америки (у 1913 р. вони вклали 747 млн. доларів, у 1919 р. – 3 млрд. доларів, у 1929 р. – 5 млрд. 587 млн. доларів) і утвердження над нею свого контролю шляхом насаджування маріонеткових урядів і диктаторів було основним у боротьбі з англійським капіталом.

І лише після цього в країни Латинської Америки надсилались американські війська для "захисту власності американських громадян" і "інтересів США". У деяких латиноамериканських країнах, як це було в Нікарагуа, американські війська знаходились багато років.

На 1928 р. США контролювали 14 із 20 латиноамериканських країн. Все це обґрунтовувалось правом США на втручання у внутрішні справи країн Латинської Америки (доктрина Монро). У конфліктах між державами Латинської Америки США намагались відігравати роль посередника.

У роки світової економічної кризи за час президентства Г. Гувера загострилась боротьба між США та Англією за Латинську Америку. Позиції американського капіталу там явно ослабли.

США брали участь у роботі міжнародних конференцій. Найбільш продуктивною для них була конференція по морських озброєннях (Лондон, 1930 р.). США настояли на тому, щоб на випадок війни забезпечувалась "свобода морів" для здійснення торгівлі в повному обсязі. Домоглися США і рівності в морських озброєннях з Англією.

Участь у роботі Женевської конференції по роззброєнню (1932 р.) не була продуктивною. Мабуть, тема переговорів їх не влаштовувала, адже їх воєнний бюджет зріс на 27%. Єдине, на що вони були готові піти, так це на обмеження виробництва танків і артилерії, але були проти обмеження морських озброєнь.

З приходом до влади Ф. Рузвельта були дещо змінені акценти в американській зовнішній політиці. В її основу було покладено нейтралітет і добросусідство. Економічна криза змусила Ф. Рузвельта більше уваги приділяти внутрішнім проблемам. До того ж ізоляціоністи були проти союзів з європейськими державами. Це надавало американській зовнішній політиці більшої стриманості і мало ініціативності.

Новим елементом зовнішньої політики США був курс на нормалізацію відносин з СРСР. Великі промисловці 23 червня 1933 р. на з’їзді асоціації кредиторів висловилися за встановлення нормальних відносин між США і СРСР і розширення торгівлі. Таку ж позицію займав виконавчий комітет торгової палати усіх штатів. До цієї позиції приєднувались письменники, робітники, фермери.

Формальним приводом для невизнання Сполученими Штатами Америки Радянського Союзу було звинувачення у пропаганді проти імперіалізму. Економічні відносини на рівні американських приватних осіб і державних установ СРСР мали місце. За 2 роки (1923-1925) товарообіг між обома країнами зріс у 4 рази. Кредитно-торговельні операції здійснювали приватні банки США. В 1928 р. Дженерал електрик підписала договір з СРСР на поставки електрообладнання на 25 млн. доларів. Автомобільна компанія Форд підписала угоду з Горьківським автозаводом на поставку йому обладнання. У 1928 р. до 20% експорту тракторів США направлялися в Радянський Союз.

У жовтні 1933 р. президент США Ф. Рузвельт звернувся з пропозицією до уряду СРСР почати переговори про встановлення нормальних дипломатичних відносин між обома країнами.

16 листопада 1933 р. між США і СРСР були встановлені дипломатичні відносини, що мало, безперечно, позитивне значення. 24 листопада 1933 р. у приміщенні американо-радянської торгової палати в Нью-Йорку був влаштований прийом у міністра закордонних справ СРСР Литвинова. На прийомі було 2 тис. гостей. Послом СРСР в США був призначений Троянівський, а послом США в СРСР був призначений Булліт.

Чому саме в 1933 р. США пішли на встановлення дипломатичних відносин з СРСР? Торговий оборот США на той час різко скоротився. Ринок Радянського Союзу був безмежним для американської промислової продукції, що вело і до збільшення зайнятості американських робітників.

Соціально-економічна ситуація в країнах Латинської Америки була небезпечною для інтересів США. Антиамериканські настрої в багатьох країнах континенту могли вийти із-під контролю. До того ж за роки економічної кризи значно послабились позиції США в країнах Латинської Америки. Саме за таких умов у грудні 1937 р. уряд США відмовився від політики "великого кийка" і проголосив курс на політику "доброго сусіда", яка повинна була загальмувати небажані для США процеси в країнах Латинської Америки.

Так, це була відмова від воєнної інтервенції в латиноамериканські країни. Американські окупаційні війська були виведені з Нікарагуа і Гаїті. Все це зовсім не означало про відмову від зміцнення позицій американського капіталу в країнах Латинської Америки.

На 1936 р. США уклали 11 торгових договорів з країнами Латинської Америки. Торгова експансія США набула величезних масштабів. Все це відбувалось під прикриттям ідеї панамериканізму, яка послужила ґрунтом для проведення панамериканських конференцій у 1932 р. в Монтевідео, в 1936 р. – в Буенос-Айресі, в 1938 р. – в Лімі. Мета цих конференцій полягала в тому, щоб об’єднати країни Західної півкулі під егідою США. Рішення конференцій (пом’якшення митних правил, про запобігання конфліктів та ін.) позитивно вплинули на зміцнення політичних і економічних позицій США в Латинській Америці.

Друга половина 30-х років – це час підготовки провідними державами світу до нової війни. США вирішили, не послаблюючи зусиль по нарощуванню своїх озброєнь, заявити про свій нейтралітет. Вперше це зробив Конгрес у серпні 1935 р. Закон про нейтралітет забороняв експорт зброї воюючим сторонам, означав відмову від колективних дій проти агресора.

Вперше США використали закон про нейтралітет під час італо-ефіопської війни в 1935 р., а потім і громадянської війни в Іспанії у 1936-1939 рр. У першому випадку вони співпрацювали з Італією, розширили торгівлю нестратегічними матеріалами. У другому випадку вони співпрацювали з Франко. Спільним для обох випадків було те, що жертви агресії були позбавлені будь-якої можливості отримання підтримки з боку США. Лише громадські організації та окремі особи виступили на підтримку Ефіопії і республіканської Іспанії. Вони надсилали жертвам агресії медикаменти, тисячі американських добровольців воювали в інтербригадах на боці республіканців Іспанії.

Події в Європі, пов’язані з захопленням Німеччиною Австрії і Мюнхенською угодою, вимагали від уряду США визначитись щодо Німеччини. Однак цього упродовж 1938 р. не відбулось. Лише громадські організації протестували проти агресивних дій Німеччини, проводили демонстрації солідарності з Чехословаччиною в Нью-Йорку, Філадельфії, Сент-Луїсі та ін. містах.

У 1939 р. Конгрес США обговорював питання про можливість союзу з Англією і Францією і прийшов до висновку, що оборона США – це і оборона Європи, що незалежність Латинської Америки – це і незалежність США.

У лютому 1939 р. Ф. Рузвельт на нараді з членами сенатської комісії по воєнних справах заявив, що нова світова війна швидко насувається; Німеччина прагне встановити своє панування в Європі, і це дасть їй можливість проводити тоді боротьбу за світове панування, що створить загрозу інтересам США. У березні 1939 р. Ф. Рузвельт запропонував Конгресу переглянути закон про нейтралітет. Однак Конгрес не підтримав свого президента.

Разом з тим, розвиток воєнної промисловості США здійснювався такими темпами, що вона "могла витримати будь-яку тривалу війну". Додатковими воєнно-технічними засобами в цьому відношенні служив "План промислової мобілізації" на випадок надзвичайних обставин (1938 р.) і "Акт про стратегічні сировинні матеріали" (1939 р.) США суттєво збільшили витрати на зміцнення ВМФ (додатково 1 млрд. доларів). Було вжито заходів щодо укріплення стратегічних островів у Тихому океані, Панамського каналу.

Політична стратегія США базувалась на принципі створення можливості Сполученим Штатам залишатися поза війною і збагатитися на поставках озброєнь, якщо війна почнеться.

Ф. Рузвельт очолював ту групу американських політиків, яка вважала, що ізоляціоністи (Гувер, Тафт, Херст та ін.) приведуть до послаблення позицій США, до втрати союзників, ринків. До того ж не можна було і надалі не враховувати загрози німецького фашизму і японського мілітаризму.

Дізнавшись про Пакт Молотова-Ріббентропа, Ф. Рузвельт поставив ряд запитань, відповіді на які на той час, схоже у нього не було: СРСР хоче виграти час; СРСР ображений за Мюнхен; СРСР йде на союз з "Віссю"?

Таким чином, США явно не використали свої можливості світового лідера для попередження Другої світової війни. Це дорого обійдеться народам світу. США будуть змушені зайняти більш активну позицію щодо агресивних держав тогочасного світу.

Література

  1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.
  2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.
  5. Грушевский М. С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
  6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т. 1-2.
  7. Ефимов Г. К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
  8. Иллюхин Р. М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
  9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М., 1986. Т. 2. 691с.
  10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т. 1-2.
  11. Крылов С. Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
  12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т. 1-2.
  13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
  14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
  15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
  16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
  17. Вебер А. Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
  18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
  19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
  20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.


26.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!