Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Криза гітлерівського блоку. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Криза гітлерівського блоку. Реферат

У рефераті подано відомості про кризу гітлерівського блоку і кроки по зміцненню антигітлерівської коаліції держав у 1943 р.

Поразки німецької армії на Східному фронті упродовж 1942-1943 рр. прискорили наростання кризи у фашистському блоці держав і внутрішніх протиріч у самій Німеччині.

13 січня 1943 р. Гітлер видав наказ про перехід до тотальної війни: тотальна мобілізація німців, тотальне використання економічного потенціалу для вирішення завдань війни. Все це відбувалось під гаслом: "Тотальна війна – найкоротша війна". Обмеження прав і свобод громадян у Німеччині досягло небачених масштабів.

Процес концентрації державно-монополістичної влади досяг нового статусу після наказу Гітлера про передачу управління виробництвом міністерству озброєнь, яке очолив Шпеєр. До роботи на заводах були залучені практично усі дорослі громадяни Німеччини, ще 2 млн. чол. були привезені з окупованих територій. У цілому, ці зусилля привели до посилення німецької воєнної могутності. Воєнної продукції за один рік було вироблено стільки, що її вистачило б для озброєння 225 піхотних і 45 танкових дивізій.

Американо-англійське командування в травні 1943 р. затвердило план висадки своїх військ в Італії. Режим Муссоліні переживав глибоку кризу. Висадка була намічена на острові Сицилія. Там було до 200 тис. чол. італійсько-німецького війська.

10 липня 1943 р. почалась операція, яка повсюди пройшла успішно. Італійські війська майже не чинили опору. 25 липня 1943 р. в Італії був повалений фашистський режим Муссоліні. Німецькі війська евакуювались з острова Сицилії на континентальну територію Італії. Плани Гітлера щодо здійснення контрзаходів проти англо-американського десанту в Сицилії так і не були реалізовані через ускладнення воєнної обстановки на Східному фронті.

Рух Опору фашизму в Італії зародився одразу ж після початку окупації Італії Німеччиною. Політичним органом Руху Опору були Комітети національного визволення. У них входили комуністи, соціалісти, партія дії, Християнсько-демократична і Ліберальна партія. Мета Руху Опору полягала в тому, щоб повалити владу Муссоліні.

Тим часом впливові італійські промисловці почали шукати контактів з Англією і США для того, щоб довести до їх відома, що Італія, Угорщина і Румунія готові війти із фашистського блоку і приєднатися до Англії і США і полегшити тим самим операції держав антигітлерівської коаліції на Балканах і не допустити вступу туди Червоної Армії. Однак повалення влади Муссоліні не дозволило реалізувати ці плани.

24 липня 1943 р. велика фашистська рада висловила вотум недовіри Муссоліні, лишивши його права одноосібно керувати збройними силами. Ці функції були передані королю Італії Віктор Еммануїлу. 3 вересня 1943 р. Італія підписала перемир’я з Англією і США. Італійські війська припинили бойові дії. Німеччина втрачала свого воєнного союзника. Однак без бою вона не була готова вивести свої війська з Італії. Навпаки, Німеччина активізувала свої воєнні зусилля на Апеннінському півострові, її війська під керівництвом Роммеля заволоділи Римом. Король Італії Віктор Еммануїл утік у Бриндизі.

12 вересня 1943 р. спец-загін німецьких парашутистів звільнив Муссоліні з під арешту. 18вересня Муссоліні оголосив про створення держави фашистсько-республіканського типу. Прем’єр-міністр Бадольо закликав італійців до боротьби за звільнення країни від німців. 13 вересня 1943 р. Італія оголосила війну Німеччині.

Американо-англійські війська, які здійснили висадку в Південній Італії, 3 вересня почали просуватися на північ країни. Німці відступали, ведучи оборонні бої.

Події на Східному фронті, вихід із війни Італії посилили протиріччя в таборі інших союзників Німеччини.

Румунія направила на Східний фронт до 1 млн. чол., виділила 67 млрд. лей на утримання німецьких військ, і не дивлячись на це, радянська армія наближалась до її кордонів. Румунія шукає контактів для підписання сепаратного миру із західними країнами.

Угорщина була в аналогічному становищі. 9 вересня 1943 р. представники Угорщини заявили англійському послу в Анкарі, що Угорщина готова капітулювати після висадки англо-американських військ на її території.

Фінляндія, Болгарія, зустрівшись з економічними і військовими труднощами, готові були вийти із війни і стати на бік Англії і США.

Франція і Данія також перевагу віддавали Англії і США і поступово відходили від Німеччини, що поглиблювало її міжнародну ізоляцію.

Іспанія була чи не єдиною країною Західної Європи, яка була членом Троїстого союзу і заявила про себе як невоююча сторона. Лише "Голуба дивізія" і "Іспанський легіон", це приблизно 50 тис. чол. вели бойові дії на радянсько-німецькому фронті.

Між тим внутрішня обстановка в Німеччині все більше погіршувалась. Військові поразки і величезні втрати на радянсько-німецькому фронті, наслідки тотальної мобілізації, крах фашизму в Італії, зростаючий Рух Опору по свій Європі були тими негативними чинниками, які дестабілізували внутрішню ситуацію в Німеччині. Скоротилось число людей, які вірили в можливість перемоги. Сумніви в "непереможності" Німеччини поселилися в душі багатьох німців.

Евакуація жінок і дітей з районів, які піддавалися бомбардуванням авіацією союзників, погіршення постачання продуктами харчування, зростання цін, зменшення (до 250 г) м’яса на тиждень по картці, картоплі – до 2 кг на тиждень ще більше вносили напруги. Дефіцит товарів широкого вжитку привів до появи спекуляції. Генерал Йодль у листопаді 1943 р. заявив: "По усій країні крокує дух деградації".

Боєздатність вермахту після мобілізації підлітків різко знизилась. Гіммлер пропонував компенсувати цей фактор посиленням жорсткості при проведенні бойових дій. Для реалізації цієї мети в кінці 1943 р. в усі військові підрозділи були направлені офіцери по націонал-соціалістичному керівництву.

Концерни отримували великі прибутки. "ІГ Фарбен Індустрі" збільшив свій прибуток з 48 млн. в 1933 р. до 363 млн. марок в 1943 р. Концерн "Маннесмен" збільшив свій прибуток з 1933 по 1943 рр. з 11,3 до 83,6 млн. марок. Такі ж великі прибутки одержували концерн Фліка, Круппа та ін. Воєнна промисловість Німеччини досягла своїх вищих об’єктивних можливостей і більше не могла нарощувати випуск воєнної техніки.

Криза влади в Німеччині проявилась в організації замаху на Гітлера 20 липня 1944 р. Для зміцненні "внутрішнього фронту" Гітлер об’єднав СС і поліцію під керівництвом Г. Гіммлера. Судова система все більше працювала на покарання до страти осіб, які висловлювали невпевненість у перемозі. Для залякування населення списки страчених осіб друкувалися в газетах. Всього було страчено 5336 осіб, десятки тисяч антифашистів були кинуті в концтабори.

На фоні ось такого становища в Німеччині відбувалось зміцнення антигітлерівської коаліції держав. Перемоги радянської армії в 1943 р. реально наближали закінчення Другої світової війни. Цей фактор був основним у зміцненні радянсько-американо-англійських відносин. Протиріччя між ними не могли бути перешкодою для спільних дій перед загрозою їх незалежності.

Уже в березні 1943 р. на нараді Ідена з Рузвельтом, Хеллом була висловлена думка про необхідність активізації дій США і Англії, бо Німеччина й Італія в результаті війни можуть стати "комуністичними". Щоб цього запобігти, пропонувалось на момент краху Німеччини мати в Європі серйозні воєнні сили.

8 травня 1943 р. Ф. Рузвельт прийняв рішення про вторгнення в Європу через Ла-Манш весною 1944 р. Англія настоювала на просуванні англо-американських військ через Італію і Балкани. Ці пропозиції обох сторін були обговорені 12 травня 1943 р. на конференції у Вашингтоні.

У кінці серпня 1943 р. у Квебеці відбулася чергова конференція США і Англії за участю Ф. Рузвельта і У. Черчілля. Це був час великих перемог радянської армії. США і Англія визнали, що їх наслідком буде зміцнення позицій СРСР в Європі. Розвиток відносин з СРСР, надання йому допомоги було визнано цілком доцільним. Було прийнято рішення про відкриття Другого фронту у Франції 1 травня 1944 р. У разі поразки Німеччини до того часу і Другий фронт мав бути відкритий раніше. У будь-якому випадку, зауважив Ф. Рузвельт, "війська Об’єднаних націй повинні бути готовими дійти до Берліна не пізніше російських".

19 серпня 1943 р. Рузвельт і Черчілль підписали таємну угоду про атомну зброю, згідно якої вони зобов’язувалися не застосовувати її один проти одного, а без попереднього погодження – і проти третьої сторони.

19-30 жовтня в Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Англії (В. Молотов, К. Хелл і А. Іден). Головним питанням на конференції було питання про воєнне співробітництво трьох держав з метою "прискорення розгрому Німеччини та її сателітів". Англія і США зобов’язалися збільшити поставки в СРСР зброї.

Спроби А. Ідена отримати згоду на вторгнення англійських військ на Балканах були відхилені В. Молотовим, як і були відхилені пропозиції на відновлення дипломатичних відносин з СРСР з польським емігрантським урядом.

Учасники конференції погодились на об’єднання країн Південно-Східної Європи навколо Австрії. Це був план штучного відродження Австро-Угорської імперії. Авторами цього плану були США і Ватикан. СРСР заявив, що він хоче бачити Австрію вільною і незалежною. На конференції США поставили питання про створення Організації Об’єднаних Націй. Англія виступала за збереження Ліги Націй, де її позиції були досить сильними. Останнім питанням Московської конференції було рішення про притягнення до відповідальності гітлерівців за скоєні ними злочини.

Московська конференція підготувала хорошу основу для зустрічі керівників трьох держав: СРСР, США і Англії. У. Черчілль при зустрічі з Ф. Рузвельтом в Каїрі з 22 по 26 листопада 1943 р. спробував ще раз переконати Ф. Рузвельта в доцільності відкриття Другого фронту на Балканах. Ф. Рузвельт не підтримав У. Черчілля і на цей раз.

З 28 листопада по 1 грудня 1943 р. в Тегерані відбувалась конференція лідерів США, СРСР і Англії. Це була перша зустріч з початку Другої світової війни. Головним було питання про відкриття Другого фронту в Європі. Після тривалих дискусій було прийнято рішення відкрити Другий фронт у Франції не пізніше червня 1944 р. під назвою "Оверлорд ". Збройні сили СРСР зі згоди Сталіна мали почати крупно-масштабний наступ проти німецьких військ приблизно в той же час. СРСР погодився з пропозицією США вступити у війну проти Японії через 6 місяців після перемоги над Німеччиною.

Разом з тим, СРСР відхилив пропозицію США і Англії про розчленування Німеччини. У погодженому варіанті було поставлено питання про кордони Польщі. СРСР запропонував встановити кордони Польщі на заході по р. Одер і Нейсе.

Значення Тегеранської конференції полягало в тому, що вперше за час війни була погоджена стратегія трьох великих держав, визначені масштаби і строки воєнних операцій.

На зворотному шляху до США відбулась ще одна нарада в Каїрі 4-6 грудня 1943 р. Ф. Рузвельта з У. Черчіллем. У. Черчілль все ще настоював на відкритті Другого фронту на Балканах. На цю нараду була запрошена Туреччина для того, щоб вияснити можливість вступу її у війну на боці антигітлерівської коаліції держав.

З наближенням радянських військ до західних кордонів і демонстрацією єдності держав антигітлерівської коаліції в країнах Західної Європи набирав силу Рух Опору. До літа 1943 р. Народно-визвольна армія Греції звільнила від окупантів приблизно 2/3 материкової Греції. Чисельність армії досягла 70 тис. чол. Літом перед грецькою армією капітулювали італійські війська. Поруч з нею діяли партизани, загони Національного демократичного союзу.

У жовтні 1943 р. у Греції почалась громадянська війна. Англія стала на сторону Національного демократичного союзу. З часом між Національно-визвольною армією і Національним демократичним союзом була досягнута угода про припинення вогню.

Перші партизанські загони з’явились у Норвегії в районі міста Намсус взимку 1942 р. Вони нападали на колони німецьких військ, знищували мости, підпалили декілька складів з пальним на півночі Норвегії. У вересні-жовтні 1943 р. був зірваний штаб окупаційних військ у Тронхеймі, пущений з рейок поїзд в районі Осло, здійснений вибух бомби в Національному театрі в Осло перед показом німецької п’єси та ін. Духовенство, вчителі, студенти проводили серед населення кампанії проти вступу у фашистські організації, закликали громадян не виконувати розпорядження окупаційної влади.

Навесні 1943 р. в Данії була створена підпільна організація "Громадяни-партизани". В її складі було декілька сот чоловік. Вони здійснили більше 1 тис. актів саботажу і диверсій, у т. ч. вивели із ладу два крупних воєнних заводи.

23 серпня 1943 р. відбулась антигітлерівська демонстрація в м. Ольборзі. Німецькі війська застосували зброю. У відповідь у місті почався загальний страйк. Окупаційна влада ввела в Данії надзвичайний стан. Уряд Данії перестав функціонувати. Тоді ж була організована Рада Свободи, в яку увійшли Компартія, партія Датської єдності і організація "Рінген". Вони готували ґрунт для створення широкої коаліції національного фронту боротьби проти окупантів.

Для Франції окупація обернулася ліквідацією Третьої республіки і утворенням уряду Петена у Віші, який узяв курс на співпрацю з фашистською Німеччиною. Понад 2,5 млн. французів були вивезені на примусові роботи у Німеччину, більше 50% промислових торгових підприємств були закриті. У Русі Опору окупантам брала участь демократична інтелігенція Франції, у т. ч. письменники Луї Арагон, Поль Емоар, Ельза Тріоль, Жорж Садуль та ін.

Для координації дій був створений антифашистський національний фронт, в який входили представники демократичних організацій, різних верств населення. Збройну боротьбу проти окупантів вела організація "Франтирери і партизани". Робітники переховувалися від відправки в Німеччину в лісах (Макі). Адвокати, політичні діячі, журналісти, професори університетів входили в організацію "Ліберасьон".

На чолі французького Руху Опору була "Вільна Франція", якою керував з Англії генерал де Голль. За 1943 р. партизани на залізницях здійснили 2009 нападів і диверсій, були зруйновані десятки кілометрів електроліній, у результаті чого десятки заводів не одержували електроенергії. У північній зоні Франції партизани пустили під укіс 183 залізничних поїзди. У 1943 р. партизани звільнили острів Корсику. Вершиною французького Руху Опору було його об’єднання 27 травня 1943 р. в Національну раду Опору.

У Бельгії і Люксембурзі на 1943 р. у Русі Опору було понад 150 тис. чол. Особливу активність проявляли викладачі Брюссельського університету. Арденни стали крупним центром Руху Опору. Партизанські загони там були об’єднані в бригади "За Батьківщину".

Люксембург рішенням окупаційної влади був включений до складу Німеччини. Жителі країни не піддалися залякуванням з боку німців і на плебісциті в жовтні 1941 р. підтвердили свою люксембурзьку національність. Вони чинили опір мобілізації в німецьку армію. У країні виникали підпільні організації, які розповсюджували листівки із закликом до розширення боротьби за звільнення країни. 5 тис. люксембуржців, які були мобілізовані в німецьку армію, дезертирували з неї.

По відношенню до окупованої Голландії Німеччина здійснювала "великодушну політику". Усі арештовані громадяни були звільнені, було дозволено діяльність політичних партій (окрім Комуністичної). Нідерландський Союз, як об’єднання, що лояльно ставилось до Німеччини, нараховував 400 тис. чол.

Однак і в Нідерландах мав місце опір примусовій відправці людей на роботу в Німеччину. Не знайшли підтримки у місцевого населення репресії окупаційної влади проти євреїв. У квітні і травні 1943 р. в Нідерландах відбулися страйки протесту проти німецької окупації. 100 учасників страйку німці стратили. Чимало людей, особливо студентів відмовлялися підписувати заяви про лояльність до Німеччини.

Таким чином, в окупованій Німеччиною Західній Європі встановлення "нового порядку" наштовхувалось на широкий Рух Опору, який своїми діями затрудняв окупаційній владі використовувати економічний і людський потенціал у війні проти СРСР і тим самим наближав день визволення Західної Європи.

Література

  1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.
  2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.
  5. Грушевский М. С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
  6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т. 1-2.
  7. Ефимов Г. К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
  8. Иллюхин Р. М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
  9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М., 1986. Т. 2. 691с.
  10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т. 1-2.
  11. Крылов С. Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
  12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т. 1-2.
  13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
  14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
  15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
  16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
  17. Вебер А. Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
  18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
  19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
  20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.


26.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!