Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія ІІ світова війна: причини та характер. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

ІІ світова війна: причини та характер. Реферат

1 вересня 1939 р. увійшло в історію людства як одна із найсумніших і найтрагічніших її дат. У той день Німеччина почала війну проти Польщі. Сухопутні війська перейшли кордон і увійшли на територію Польщі, військові літаки і морські кораблі атакували польські міста і села з повітря і моря

Оскільки польський уряд не дав приводу для оголошення їй війни з боку Німеччини, то агресори вдалися до провокації, здійснивши напад на свою ж радіостанцію в м. Глейвіці, що знаходилось на німецько-польському кордоні. Звинувачення поляків у збройному нападі на Німеччину були настільки абсурдними, що уже в той час у них ніхто не повірив.

Наступ німецьких військ на Варшаву розпочався з залученням 10-ї німецької армії Рейхенау. На 5 вересня німецькі війська прорвали польський фронт на головних напрямках, стрімко просувалися на схід Польщі.

Уряди Англії і Франції ще весною 1939 р. гарантували недоторканість польських кордонів і взяли на себе зобов’язання їх захищати в разі нападу агресора. З вересня 1939 р. Англія і Франція згідно з договірними зобов’язаннями перед Польщею оголосили Німеччині війну, не розпочавши однак бойових дій на захист Польщі.

Так почалась Друга світова війна, в орбіту якої з часом було втягнуто 61 країну світу з населенням понад 1 млрд. чол. Бойові дії велися на території 40 держав. У збройні сили було мобілізовано 110 млн. чол.

Друга світова війна – це настільки масштабне і складне історичне явище, що в оцінці її проблем, у т. ч. початку війни, а значить, причин війни до цих пір серед істориків, політиків існують різні точки зору. Так само не має в історіографії і єдиної точки зору у визначенні характеру війни взагалі і з боку окремих держав у тому числі.

Такий стан в історіографії визначається тим, що війну вели два блоки держав: реакційно-фашистського і держав антигітлерівської коаліції. Щоб прийти до істини в оцінці характеру Другої світової війни, давайте, по-перше, розглянемо питання про характер війни, яку вели Англія і Франція в початковий період Другої світової війни, тобто в 1939-1941 рр., і особливо в період так званої "дивної війни 1939-1940 рр.", по-друге, як оцінювати позицію, зайняту в 1939-1941 рр. Радянським Союзом.

Радянська історіографія оцінювала війну, яку вели Англія і Франція в 1939-1940 рр., а інколи сюди включався період і до 1941 р., як таку, що з їх боку війна носила імперіалістичний характер. Цей висновок підтверджувався тим, що керівники цих держав не полишали надій на досягнення компромісу з фашистською Німеччиною, на продовження курсу на спрямування Німеччини проти СРСР.

Позиція Радянського Союзу оцінювалася з точки зору переваг, які отримав СРСР після підписання Пакту про ненапад з Німеччиною, а порушення нею цього договору і початок нею війни проти СРСР кардинально міняло, на думку радянських істориків, увесь характер Другої світової війни.

У кінці 80-х – початку 90-х років, у зв’язку з відомими політичними змінами в СРСР, почався перегляд традиційних концепцій радянської історіографії. Цей процес в історіографії зайшов так далеко, що він привів до протилежної оцінки характеру війни. Мала місце спроба виправдати дії Англії і Франції в початковий період війни і навіть заперечення імперіалістичних тенденцій у політиці їх керівництва в той час.

Одночасно відбувався кардинальний перегляд оцінок політики Радянського Союзу в 1939-1941 рр. Вкрай негативно оцінюється Пакт про ненапад з Німеччиною, навіть стверджується, що це був не договір про ненапад, а договір про взаємодопомогу, що СРСР був "невоюючим союзником" Німеччини. Інколи навіть йде мова про те, що СРСР вів воєнні дії разом з фашистською Німеччиною. Є спроби виправдати дії фашистської Німеччини, як це зробив В. Резун. Він опублікував за кордоном у 1978 р. книгу під псевдонімом В. Суворов "Криголам. Хто почав Другу світову війну?". У цій книзі стверджується, що, по суті справи, Німеччина не була агресором, що вона почала війну тільки з однією метою: попередити війну Радянського Союзу проти неї, яка повинна була розпочатися влітку 1941 р.

Другу світову війну почала Німеччина. Цей історичний факт настільки очевидний, що з цього питання не повинно було б бути інших точок зору. Дійсно, не повинно бути, але вони, як бачимо, є.

Ще складнішою є проблема визначення характеру Другої світової війни. Справа в тому, що в радянській історіографії склалась чітка характеристика Другої світової війни ще до її початку. Суть її полягала в тому, що капіталістичні країни ділилися на дві групи: держави реакційно-фашистського блоку на чолі з Німеччиною, які готували війну з метою взяти реванш за поразку в Першій світовій війні, як Німеччина, або одержати нові території, як Японія і Італія. Разом вони мали намір встановити світове панування, ліквідувати незалежні національні держави, знищити парламентську демократію і розповсюдити режим жорсткої тоталітарної диктатури на увесь світ. Саме ці держави визнавались як смертельна загроза людській цивілізації.

Країни англо-французького блоку також були імперіалістичними, але не агресивні, в них утвердилась парламентська демократія, вони вели боротьбу за збереження існуючого порядку у світі. Разом з тим, вони були не проти спрямувати агресію Німеччини проти СРСР. Оскільки вони виступали і проти фашизму, то вони цілком могли бути союзником СРСР.

Ось ця концепція була офіційною точкою зору в радянській пропаганді аж до серпня 1939 р. Звідси робився висновок, що угода між "неагресивними державами" і СРСР була б справедливою і її підтримали б трудящі усього світу.

У дійсності політична лінія радянського керівництва була дещо іншою. В 1938-1939 рр. (після Мюнхена особливо) стався відхід СРСР від попередньої політичної лінії. Утверджувалась точка зору, що принципової різниці між імперіалістичними державами не існує, метою яких є "оточення СРСР" і його знищення. Тому-то переговори СРСР з Англією і Францією були малопродуктивними, а вступ у політичні контакти з Німеччиною завершився підписанням з нею Пакту про ненапад.

Це був кардинальний поворот в політиці СРСР, потаємною метою якого було спрямування агресії Німеччини проти країн Західної Європи, що мало привести до їх взаємного послаблення. Робітничий клас повинен був не тільки не підтримувати свої уряди у цій війні, але й виступити проти них.

Підміна Сталіним характеру війни як антифашистського антиімперіалістичним не відповідало реаліям того часу. У Західній Європі піднялась могутня патріотична хвиля, яка піднімала на боротьбу з фашизмом, який був реальною загрозою для парламентської демократії, мільйонів людей. Авторитет комуністів, які виконували вказівки Комінтерну щодо посилення боротьби проти своїх буржуазних урядів, на початку війни різко знизився. Французька Компартія за її антиурядову пропаганду 26 вересня 1939 р. взагалі була заборонена.

Теза про імперіалістичний характер війни з обох сторін аж до 22 червня 1941 р. залишалась основною в радянській пропаганді. Вина за розв’язання і продовження війни особливо після підписання Пакту про ненапад з Німеччиною покладалась на Англію і Францію. Це пояснювалось тим, що Англія і Франція оголосили першими війну Німеччині, значить вони агресори, Німеччина – жертва агресії.

Радянське керівництво вважало, що війна на Заході буде тривалою і це дасть можливість СРСР ліквідувати воєнну відсталість. Однак, Німеччина досить швидко захопила практично усю Західну Європу. Це означало, що "революційної ліквідації капіталізму" не буде.

Після нападу Німеччини на СРСР в офіційній пропаганді СРСР одразу ж відбувся кардинальний перегляд характеру Другої світової війни. Війна Радянського Союзу характеризувалась як Вітчизняна визвольна війна проти фашистських поневолювачів, яка неминуче "зіллється з боротьбою народів Європи та Америки за їх незалежність, за демократичні свободи".

У доповіді на урочистому засіданні у зв’язку з 24-ю річницею Жовтневої революції 6 листопада 1941 р. Сталін заявив: "Німці ведуть тепер загарбницьку, несправедливу війну, розраховану на захоплення території та підкорення чужих народів. На відміну від гітлерівської Німеччини Радянський Союз та його союзники ведуть війну визвольну, справедливу, розраховану на звільнення поневолених народів Європи і СРСР від гітлерівської тиранії".

Після закінчення війни ця точка зору помінялась відносно не тільки Великої Вітчизняної війни, але і початкового періоду Другої світової війни (1939-1941 рр.). Разом з тим, ніколи в радянській історіографії не заперечувалась наявність імперіалістичних цілей у керівників буржуазно-демократичних країн Заходу. Це можна підтвердити систематичними зволіканнями з відкриттям другого фронту, мали місце спроби відкрити другий фронт не на Атлантичному узбережжі Франції, а на Балканах. Мали місце і таємні переговори представників Англії, США з Німеччиною.

А як оцінювати позицію Сталіна в 1939-1941 рр.? Нагадаємо основні політичні кроки цього періоду з боку СРСР: підписання секретного протоколу про розмежування сфер державних інтересів СРСР і Німеччини; підписання договору про дружбу і кордони між двома країнами 28 вересня 1939 р; розв’язання війни проти Фінляндії 30 листопада 1939 р.; нав’язування сталінського режиму народам Прибалтики після їх включення до складу СРСР літом 1940 р.; переговори з Німеччиною про приєднання СРСР до Троїстого Пакту, розширення торгівлі СРСР з Німеччиною стратегічними товарами; пронімецька лінія в офіційній пропаганді радянського керівництва.

Чи дає все це право стверджувати про союзні відносини СРСР і Німеччини? Ні. Чому? Навіть одночасність військових дій Німеччини і СРСР проти Польщі не дають права стверджувати про союз Німеччини і СРСР. Адже СРСР мав моральне право на звільнення західних областей України і Білорусії, а з точки зору воєнно-політичної (можливість захоплення цих територій Німеччиною) потреба закріплення воєнної присутності СРСР була вкрай необхідною.

Не може бути ніякого виправдання розв’язанню війни проти Фінляндії. У разі успіху радянських військ Фінляндія мала стати однією із республік СРСР (так само як і республіки Прибалтики). З воєнної точки зору радянсько-фінська війна була локальним епізодом, а не часткою Другої світової війни.

Переговори Молотова в листопаді 1940 р. в Берліні відбувалися в той час, коли Франція уже капітулювала, а позиції Англії були досить небезпечними. Вийшло так, що не відбулося ослаблення обох імперіалістичних блоків (на що розраховував Сталін) а ослаблення одного – англо-французького і посилення другого – німецького. Радянському Союзові саме в цей час було запропоновано взяти участь у майбутньому розподілі англійських колоній.

З боку Німеччини це був намір відволікти увагу СРСР від підготовки Німеччини до нападу на його територію і одночасно ускладнити і зробити неможливим його союзницькі відносини з Англією. Радянська делегація ухилилась від обговорення проблеми розподілу англійських колоній і зажадала виведення німецьких військ з Фінляндії і надання гарантій Радянським Союзом Болгарії. Радянсько-німецькі переговори в Берліні зайшли в тупик.

Щодо розширення торгівлі Німеччини з СРСР упродовж 1940 – першої половини 1941 рр., то варто зауважити, що на долю СРСР припадало лише 10% німецького імпорту. Значно більше товарів Німеччина імпортувала з Швеції, але це не дає права стверджувати, що нейтральна Швеція була союзником Німеччини.

Таким чином, СРСР не був і не міг бути союзником Німеччини в початковий період Другої світової війни, а займав позицію нейтралітету, інколи "доброзичливого нейтралітету" при пронімецькому курсі офіційної пропаганди.

Абсолютно безпідставні твердження, немов би Сталін готував у 1941 р. превентивний удар проти Німеччини, і що з цією метою в СРСР розроблялись оперативні воєнні плани, будувались нові укріплені райони, відбувалась передислокація військ, проводилось чимало воєнних маневрів і навчань. На цій підставі робиться висновок, що СРСР планував бойові дії проти Німеччини 6 липня 1941 р., і Гітлер лише випередив Сталіна, здійснивши напад на СРСР 22 червня 1941 р.

Радянське керівництво знало, що війна з Німеччиною неминуча. Багатопланова підготовка СРСР до відсічі агресору дійсно здійснювалась. Разом з тим, слід мати на увазі, що в 1941 р. СРСР був не готовий не тільки до наступальних, але й оборонних боїв. Саме цим визначалось бажання Сталіна відтягти війну з Німеччиною. Саме тому Сталін не дозволив привести в бойову готовність прикордонні округи, щоб не спровокувати Німеччину. Щодо тверджень В. Суворова про вимушеність Німеччини почати війну проти СРСР на випередження, то це є не що інше як паплюження своєї колишньої батьківщини, яку він зрадив, намагання бути помітним, перевершити усіх противників Радянського Союзу.

Події 22 червня 1941 р. і початок Великої Вітчизняної війни радянського народу проти гітлерівських загарбників кардинально змінили ситуацію. Англія і США одразу ж заявили про те, що вони нададуть всебічну підтримку Радянському Союзові, який зазнав агресії з боку Німеччини. Це поклало початок створенню майбутньої антигітлерівської коаліції, яка повела визвольну війну проти фашистської Німеччини та її сателітів, не дивлячись на наявність протиріч, які мали місце між державами антигітлерівської коаліції упродовж всього періоду Другої світової війни.

Радянське керівництво мало свої інтереси, які полягали в тому, щоб не тільки звільнити народи Європи від фашизму, але й утвердити свій переважаючий вплив у країнах Центральної і Південно-Східної Європи. І тепер, особливо на завершальному етапі війни, як це мало місце у відносинах між Німеччиною і СРСР в 1939 р., між союзниками по антигітлерівській коаліції мова йшла про розподіл сфер впливу в Європі і Азії.

Це означало, що мова йшла про формування основ нової, біполярної системи міжнародних відносин, яка складеться уже після завершення Другої світової війни. Однак, це ні в якій мірі не може применшити величезний вклад СРСР та його союзників – Англії і США у велику справу розгрому сил фашизму в роки Другої світової війни.

Література

  1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.
  2. Вторая мировая воина в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.
  5. Грушевский М. С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
  6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т. 1-2.
  7. Ефимов Г. К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
  8. Иллюхин Р. М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
  9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М., 1986. Т. 2. 691с.
  10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т. 1-2.
  11. Крылов С. Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
  12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т. 1-2.
  13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
  14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
  15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
  16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
  17. Вебер А. Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
  18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
  19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
  20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.


26.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!