Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Берлінський конгрес 1878 р.: російсько-німецькі відносини. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Берлінський конгрес 1878 р.: російсько-німецькі відносини. Реферат

У рефераті подано відомості про загострення російсько-німецьких відносин після Берлінського конгресу 1878 р.

6 березня була висунута пропозиція скликати конгрес для обговорення всіх умов миру між Росією і Туреччиною. Війна з Туреччиною створювала для Росії ризик зіткнення з Англією й Австрією. Російський уряд не бажав іти на такий конфлікт, особливо через позицію, зайняту Німеччиною. Ще 19 лютого 1878 р. Бісмарк виголосив знамениту промову, у якій заявив, що в східному питанні він не більше ніж "чесний маклер": його завдання - скоріше привести справу до кінця. Таким чином, Бісмарк привселюдно усунувся від активної підтримки російського уряду.

Конгрес відкрився 13 червня 1878 р. у Берліні. Представники балканських держав були на нього допущені, але не як повноправні члени конгресу. Головував Бісмарк, як хазяїн. До представників балканських держав і Туреччини Бісмарк відносився з неприхованим презирством.

13 липня конгрес закінчив свою роботу підписанням Берлінського трактату, який замінив собою Сан-Стефанський договір. Росія була позбавлена значної частини досягнень своєї перемоги. "Захисники" Туреччини, Англія й Австрія, без пострілу захопили: перша - Кіпр, друга - Боснію і Герцеговину. Таким чином, суть Берлінського трактату зводилося до часткового розподілу Туреччини.

Поводження німецького канцлера в дні східної кризи ясно показало, що у випадку австро-російської війни Німеччина підтримає Австро-Угорщину. Наслідком позиції, зайнятої Бісмарком у дні східної кризи, з'явилося погіршення російсько-німецьких відносин.

Після Берлінського конгресу слов'янофільська преса підняла гучну кампанію. Слов'янофільські публіцисти на чолі з І. Аксаковим звинувачували російську дипломатію в тому, що вона, нібито по малодушності, розгубила все, що було здобутою російською кров'ю. Ще більш жагуче виступала слов'янофільська преса проти Бісмарка. Вона обурювалася, що він зрадив Росію, забувши про те, яку позицію вона займала під час франко-прусської війни 1870 - 1871 р.

Цей мотив був підхоплений і урядовими колами. Намагаючись виправдатися перед дворянсько-буржуазною суспільною думкою, царський уряд не перешкоджав викриттю двозначної політики німецького канцлера.

Бісмарк не залишився в боргу. Зі своєї сторони, через рептильну пресу він пустив у широке звертання версію про "невдячність" Росії. Цей мотив наполегливо розвивався й у дипломатичній кореспонденції німецького канцлера.

Бісмарк стверджував, начебто на Берлінському конгресі він зробив для Росії більше, ніж усі власні її дипломати, разом узяті.

Слід зазначити, що ні Горчаков, ні Олександр II, незважаючи на наявність деякої образи, після конгресу спочатку не займали ворожої Бісмарку позиції. Навпроти, російські дипломати шукали підтримки з боку німецьких делегатів у створених конгресом комісіях, зайнятих уточненням нових границь на Балканах.

Перший ворожий крок був зроблений самим Бісмарком. У жовтні 1878 р. канцлер дав німецьким делегатам у цих комісіях інструкцію зайняти антиросійську позицію. Після всіх дипломатичних невдач і в обстановці надзвичайної політичної напруги в Росії царський уряд вкрай хворобливо сприйняв такий поворот німецької політики. Іншим джерелом охолодження російсько-німецьких відносин з'явилися економічні протиріччя.

Німеччина була одним з найважливіших ринків для російської сировини. У 1879 р. вона поглинала 30% російського експорту, стоячи безпосередньо за Англією. Тим часом світова аграрна криза, яка почалася в 70-х роках, надзвичайно загострила боротьбу за ринки продовольчих і сировинних товарів. Пруське юнкерство наполегливе вимагало огородження німецького ринку від іноземної конкуренції. В угоду юнкерам у січні 1879 р. під видом карантинних заходів Бісмарк установив майже повну заборону на ввіз російської худоби. Зовнішнім приводом для цього виявилася чума, яка проявилася в Астраханській губернії. Цей захід жорстоко вдарив по кишені російських поміщиків і ще більше підсилив антинімецьку кампанію в російській пресі.

Після проведення карантинних заходів, саме 31 січня 1879 р., уже не опозиційна слов'янофільська преса відкрила кампанію проти Бісмарка. Німецький канцлер не ухилився від бою. Так почалася гучна на всю Європу "газетна війна" двох канцлерів.

Зі зменшенням ввозу худоби в тому ж 1879 р. у Німеччині пішло введення мита на хліб. Хлібні мита вдарили по російському сільському господарству ще болючіше, ніж "ветеринарні" заходи. Вони грозили остаточно підірвати російську грошову систему. Відносини між Росією і Німеччиною різко загострилися.

Бісмарк не шкодував, що російсько-німецькі відносини погіршилися. Це навіть співпадало його цілям, тому що дозволяло закріпити давно задумане співробітництво з Австрією. Істотні труднощі створювало, однак, для Бісмарка лише завзятий опір старого імператора Вільгельма, який не бажав укладати союз проти російського царя. Щоб перебороти цю перешкоду, Бісмарк усіляко намагався переконати імператора у ворожості Росії.

Не бентежачись незгоди монарха, Бісмарк 21 вересня канцлер приїхав у Відень. Там він домовився з австро-угорським міністром про текст союзного договору. Спочатку Бісмарк домагався від Австро-Угорщини такої угоди, яка б була спрямована не тільки проти Росії, але і проти Франції. Однак Андраши навідріз від цього відмовився. Бісмарк уступив.

Австро-німецький союзний договір був прийнятий у формулюванні Андраши. Перша стаття договору говорила: "У випадку, якби одна з обох імперій, усупереч надіям і щирому бажанню обох високих договірних сторін, піддалася нападу з боку Росії, обидві високі договірні сторони зобов'язані виступити на допомогу одна одній з всією сукупністю збройних сил своїх імперій і відповідно з цим не укладати миру інакше, як тільки спільно і по обопільній згоді". У випадку нападу не Росії, а якої-небудь іншої держави обидві сторони обіцяли один одному лише доброзичливий нейтралітет, якщо тільки до агресора не приєднається і Росія. В останньому випадку негайно набирала сили стаття 1, і кожна з договірних держав зобов'язувалася вступити у війну на стороні своєї спільниці.

Договір повинний був залишитися секретним; одним з мотивів цього було те, що Андраши побоювався серйозної опозиції в австрійському Парламенті.

Договір, спеціально загострений проти Росії, був явно неприйнятний для Вільгельма. Щоб зломити опір імператора, Бісмарк після повернення з Відня, 26 вересня, скликав прусську Раду міністрів і одержав від своїх колег згоду на колективну відставку, у випадку якщо союз з Австрією не буде укладений. Зрештою імператор поступив: 7 жовтня договір був підписаний у Відні графом Андраши і німецьким послом князем Рейсом.

Після того як договір був підписаний, Бісмарк склав проект листа кайзера до царя; він вважав за необхідне якось пояснити Олександрові II свою поїздку у Відень. Лист представляв зразок дипломатичної містифікації, яка мала метою замаскувати щиру мету і зміст австро-німецького союзу. Повідомлялося, що побачення Бісмарка з Андраши було викликано бажанням останнього пояснити причини своєї майбутньої відставки. При цьому нібито була укладена угода про обопільну солідарність Німеччини й Австрії в справі підтримки миру; зміст цієї уявної угоди, яка складалася із загальних місць, повідомлялося Олександрові в спеціальному меморандумі. У довершення усього російський уряд запрошувався "приєднатися" до цього міфічного договору. Старий-імператор переписав запропонований йому текст і послав його царю, скріпивши документ своїм підписом.

Австро-німецький союзний договір був сформульований як оборонний. На ділі ж він виявився джерелом незлічимих ускладнень.

Як наслідок австро-німецький союз поклав початок оформленню тих військових коаліцій, які надалі зіштовхнулися в першій світовій війні. Почин у цьому належав німцям.

Німеччина дорого заплатила за цей маневр Бісмарка, хоча розплата наступила і не так незабаром, тільки на початку 90-х років. Договір проти Росії зрештою привів до провалу всієї політики Бісмарка, головною метою якої була ізоляція Франції.

Укладаючи союз з Австро-Угорщиною, Бісмарк не закривав очі на небезпеки, що таяться в ньому. Однак він був упевнений, що цей ворожий Росії акт зійде йому з рук безкарно. У силу фінансового виснаження і тривожного внутрішнього становища країни царський уряд і думати не міг про поновлення в найближчі роки наступальної політики. Потреба в перепочинку викликалася ще і тим, що продовжувалося перетворенням російської армії, задумане військовим міністром Д. А. Мілютіним.

Нова війна перешкодила б закінчити цю справу. Тим часом Берлінський конгрес розкрив крайню напруженість російсько-англійських відносин. Царський уряд побоювався, що у випадку нового конфлікту з Англією можлива поява англійського флоту в протоках і Чорному морі. На Берлінському конгресі з'ясувалося, що Англія аж ніяк не має наміру дотримувати принципу закриття проток для військових судів. Якби Англія стала господаркою проток, тисячоверстне узбережжя Чорного моря виявилося б відкритим для гармат англійського флоту, а вся зовнішня торгівля південної Росії - залежної від волі Англії.

Перед обличчям такої небезпеки Росії насамперед потрібно було обзавестися своїм флотом на Чорному морі. Але, по-перше, флот не можна було побудувати в один день; по-друге, на його побудову потрібні були великі гроші, яких у царського уряду не було. Приступити до побудови військового флоту воно змогло лише в 1881 р., через три роки після закінчення російсько-турецької війни. Спущені ж на воду перші броненосці на Чорному морі були тільки в 1885 - 1886 р.

Готуючись до можливої боротьби проти Англії, Росія була надзвичайно зацікавлена в тому, щоб вийти зі стану тієї політичної ізоляції, у якій вона виявилася па Берлінському конгресі. При цьому російська дипломатія прагнула віддалити від Англії її ймовірних союзників і насамперед англійську соратницю на Берлінському конгресі - Австро-Угорщину.

Здійснення зазначених дипломатичних задач збіглося зі змінами в керівництві російською зовнішньою політикою.

У 1878 - 1881 р., тобто в останні роки царювання Олександра II, на керівництво російської дипломатії впливав військовий міністр Д. А. Мілютін. Головну задачу цієї політики він бачив у тому, щоб забезпечити країні перепочинок для завершення реорганізації російської армії.

Для відновлення нормальних відносин і договірних зв'язків з Німеччиною в Берлін був посланий Сабуров. Незабаром він призначений був туди послом замість Убри, якого Бісмарк ненавидів, вважаючи його прихильником франко-російського зближення. Ще 1 вересня 1879 р., після поїздки Мантейфеля до царя, Бісмарк думав, що переговори з Росією про союз неможливі: вони утруднили б зближення Німеччини з Австрією.

Але після того як з Австрією справа була закінчена, Сабуров знайшов канцлера в зовсім іншому настрої. Правда, Бісмарк почав зі скарг на "невдячність" і ворожість Росії. За його словами, до нього дійшли зведення, начебто Росія пропонує союз Франції й Італії. Канцлер дав зрозуміти, що саме він уже дійшов згоди з Австрією. Однак після всього цього він заявив, що готовий приступити до відновлення союзу трьох імператорів. Участь Австрії він ставив неодмінною умовою угоди з Росією.

18 червня 1881 р. був підписаний австро-російсько-німецький договір. За прикладом договору 1873 р., він теж ввійшов в історію з голосним титулом "союзу трьох імператорів". На відміну від договору 1873 р., що був консультативним пактом, договір 1881 р. був насамперед угодою про нейтралітет.

Договірні сторони взаємно зобов'язувалися дотримувати нейтралітету, у випадку якщо яка-небудь з них виявиться в стані війни з четвертою великою державою. Це означало, що Росія зобов'язувалася перед Німеччиною не втручатися у франко-германську війну. Німеччина й Австрія в обмін гарантували те ж саме Росії на випадок англо-російської війни.

Гарантія нейтралітету поширювалася і на випадок війни з Туреччиною, при тій, однак, неодмінній умові, щоб заздалегідь були погоджені цілі і передбачувані результати цієї війни. Було передбачено, що ніхто з учасників договору не стане намагатися змінити існуюче територіальне положення на Балканах без попередньої згоди з двома іншими партнерами. Крім того, Німеччина й Австрія обіцяли Росії, що зроблять їй дипломатичну підтримку проти Туреччини, якщо та відступить від принципу закриття проток для військових судів усіх націй.

Договором 18 червня 1881 р. Бісмарк забезпечував себе від франко-російського союзу в обмін за свої гарантії для Росії на випадок англо-російської війни. Уразливим місцем усієї цієї дипломатичної комбінації було те, що згода трьох імператорів моглася триматися лише доти, поки не прокинуться знову австро-російські протиріччя, що зм'якшилися було після закінчення східної кризи 1875 - 1878 р.

Література

  1. Всесвітня історія. Посібник. – К., 2001.
  2. Історія дипломатії від стародавніх часів до наших часів. – М., 1999.


12.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!