Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Селянська війна в Німеччині: початок та наслідки. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Селянська війна в Німеччині: початок та наслідки. Реферат

Початок Великої селянської війни. Гейльбронська програма. Селянська війна в Середній Німеччині. Наслідки селянської війни. Мюнстерська комуна

Селянська війна в Німеччині. В 1524 – 25 рр. розгорілась Селянська війна. Вона почалась у Південно-західній Німеччині, де був найсильніший загін. Тут було поширене вчення Цвінглі і анабаптизм. Тут мала поширення пропаганда Мюнцера.

Виступ почався літом 1524 р. на Верхньому Рейні. Керівники загонів на чолі з Гансом Мюллером були схильні до компромісів. Цим скористались феодали. Але восени 1524 р. повстання поширилось по всьому Рейну. Селяни не виконували повинностей і збирались у загони. Почались відкриті виступи.

Літом і восени 1524 р. Мюнцер знаходився в цьому районі, в Клетгау, звідки його сторонники роз‘їжджали по селах. В колах Мюнцера була складена перша програма – "Статейний лист". Він починався енергійною заявою, що існуючий стан не може тривати. "Божественне право" розглядалось як соціальний переворот. Закликалось будувати нове життя на основі "спільної користі". Папи закликались розділити долю народу – залишити палаци і оселитись у хатинах, якщо ні – їх будуть бойкотувати. Проголошувалась повна майнова рівність. Влада – республіка з народним суверенітетом.

Але поки війна не охопила Швабію, Франконію, Тюрінгію – це був лише її пролог.

У 1525 р. повстання охопило Верхню Швабію (на північ – Франконія, Тюрінгія).

У лютому 1525 р. селяни Камптенського абатства відмовились від компромісної угоди і взялись за зброю. До них примкнули селяни області Альгау.

Вони по-різному розуміли "божественне право". Найбільш радикальні – як повну рівність, більш помірковані – як пом‘якшення феодального гніту.

У березні 1525 р. три головних загони верхньо-швабських селян створили Християнське об‘єднання, яке почало переговори із Швабським союзом. Швабський союз об‘єднував сили, ворожі селянам, але не міг їх одразу придушити, тому домагався "перемир‘я". Помірковані керівники склали загальні вимоги, що повинні були служити платформою для переговорів із Швабським союзом. Це були знамениті "12 статей". Цвінгліанські проповідники обґрунтовували їх посланнями на священне писання.

У "12 статтях" підкреслювались мирні наміри селян. Перші дві статті вимагали реформи церкви – як її розуміли селяни (виборності й змінності священиків, проповідування "Святого Євангелія" без додатків). Виборних священників мали утримувати члени общини, яка сама збирала десятину і розпоряджалася нею. Десятину з худоби й садів селяни взагалі відмовлялись платити.

Те, що на першому місці стояли вимоги реформи церкви, говорить про зв‘язок Селянської війни з Реформацією.

Ст. 3 вимагала відміни кріпосного права. Також і посмертного побору. Інші вимоги були більш поміркованими: зменшення панщинних і оброчних повинностей, ліквідація незаконних штрафів, повернення селянам права вільного користування общинними лісами, луками, водами. Селянська програма в цілому не зачіпала основних устроїв феодального гніту, селяни домагались лише полегшення своєї долі. Однак "12 статей" стали загальною програмою селянства. Правда найбільш революційні селяни вважали їх лише мінімальними вимогами: кінцеву мету боротьби вони бачили в здійсненні революційних перетворень в дусі "Статейного листа".

Тактика відтяжок і переговорів, яку проводили керівники Швабського союзу не виправдала їх надій: "Християнський союз" не розпався. Попереду була відкрита збройна боротьба. Наростала і боротьба з міськими низами – деякі міста могли відпасти від Швабського союзу.

Тому командуючий військами союзу Трухзес в квітні порушив перемир‘я, напав на табір повстанців біля Ульма і одержав перемогу. Але дальші його дії проти повстанців успіху не мали.

Віроломство бюргерів дало селянам урок обережності. Трухзес на деякий час перейшов до позиційної війни. Біля Вейнгартена його війська ледь не були розгромлені. Врятувала лише довірливість ватажків окремих загонів, що знову вступили в переговори і внесли розкол у фронт повсталих. У кінці квітня 1525 р. основні сили селян були розбиті у Верхній Швабії, а Трухзес спрямував свої війська у Франконію.

Повстання у південній Франконії. Весною 1525 р. селяни Південної Фраконії утворили ряд повстанських загонів, що склали кілька великих з‘єднань. Селян з Неккарської долини очолив Яків Рорбах – селянин. На чолі "Чорного загону", що діяв в околицях Ротенбурга, стояв рицар Флоріан Гейєр. Ці загони діяли рішуче і відкидали компроміс з феодалами. За рішенням революційного трибуналу, створеного Рорбахом, були піддані ганебній карі – прогону через піки – граф Людвіг Гельфенштейн та його наближені, які почали воєнні дії проти повсталих. Це внесло паніку в середовище феодалів і паралізувало їх опір. Однак, керівництво повстанням в цілому захопили багаті бюргери.

Прихильник поміркованої тактики Вендель Гіплер створив "Світлий загін", у якому став начальником польової канцелярії. Командиром він запросив рицаря Геца фон Берліхінгена. Гіплер намагався пригладити антифеодальний характер руху і припинити напади на замки і монастирі. Противники цієї тактики Яків Рорбах і рицар Флоріан Геєр були фактично усунені від "Світлого загону".

Вендель Гіплер та його прихильники вирішили позбавити селян власної антифеодальної програми. Спочатку вони вчинили спробу "виправити" "12 статей", змінити їх вимоги, щоб вони стали менш визначеними, а виконання їх відкладалось, поки буде проведена імперська реформа.

Але селяни відкинули правку "12 статей". Тоді Гіплер зробив спробу нав‘язати свій бюргерський проект політичної перебудови Німеччини. Він намітив у Гейльброні з‘їзд делегатів селянських загонів. Гіплер підготував "Гейльбронську програму". За її проектом власті повинні бути підпорядковані імператору, а князі перетворені в посадових осіб імперії. Духівництво повинно бути позбавлене світської влади. Передбачалось загальноімперське законодавство і виборний суд на основі станового представництва, де більшість місць була б у міст. Були вимоги запровадження єдиної монети, мір, ваги, відміни мита. Була і вимога вигнання докторів римського права. Складачі програми хотіли зробити її вигідною рицарству – пропонувалась конфіскація церковних маєтків.

"Гейльбронська програма" допускала можливість викупу селянських феодальних повинностей шляхом сплати 1 раз в 20-кратному розмірі. Феодал при цьому нічого не втрачав. Це могло задовільнити лише заможних селян.

Перший пункт "Гейльбронської програми" – виборність пастирів і їх відповідальність за правильну проповідь Євангелія – як і в "12 статтях".

Гейльбронська програма для свого часу була прогресивною.

В той час, коли Гіплер і його прихильники в Гейльброні готувалися скликати з‘їзд селянських представників, війська Швабського союзу на чолі з Трухзесом прибули у Франконію. Заможне бюргерство міст Франконії відкрито стало на шлях зради. Магістрати Вюрцбурга та ін. міст відкривали ворота військам Трухзеса. Селянські сили у Франконії були розгромлені з тих же причин, що й у Швабії – з власної нездатності зорганізуватись і зрадництва бюргерства.

Події в Саксонії та Тюрінгії. Мюнцер в Тюрінгії зробив спробу об‘єднати всі сили повсталих на основі революційної тактики. Це була кульмінація Селянської війни.

Місто Мюльхаузен, де у 1525 р. знаходився Мюнцер, стало центром повстання. Збройні загони займали міста і замки. Землю і добро, за вказівкою Мюнцера, ділили між собою. Селяни довіряли Мюнцеру і радились з ним.

Мюнцер розглядав війну як боротьбу за рівність у всій Німеччині та за її межами. Він закликав до єдності простих людей. "Божественне право" роз‘яснював як повне вилучення пап, непідпорядкування властям і ствердження порядку, де збройні загони будуть робити все, що визнають корисним для спільної справи.

Мюнцерівська програма поширювалась і в інших районах. Біля Франкенхаузена почали групуватись сили Тюрінгії. Туди ж із загоном прибув і Мюнцер.

Князі Середньої Німеччини – саксонський герцог і гандграф Гессенський були сторонниками Лютера, а в діях Лютера бачили небезпеку. Вони зібрали сили і рушили в похід, щоб придушити новий район повстання і захопити Мюнцера, якого вважали небезпечним.

В середині травня 1525 р. біля Франкенгаузена в Тюрінгії розгорівся бій між княжою кіннотою, озроєною артилерією, і селянськими загонами, слабо озброєними. Це був героїчний і безнадійний акт Великої селянської війни. Мюнцер закликав не боятись. Оточений озброєними княжими військами, він малював величну картину "царства божія на землі". Результат битви був передбачуваний. Селяни були розбиті. Мюнцер потрапив у руки князів, які його після тортур стратили.

Але ця боротьба розчистила шлях до буржуазного розвитку. 5 тис. повстанців було вбито. Найдовше чинили опір повстанці в альпійських землях. В Тіролі селянське повстання очолив Михаїл Гейсмаєр. У складеному ним у 1526 р. програмному документі "Земський устрій" пропонувалось заснувати у Тіролі народну республіку і здійснити корінні соціально-економічні і політичні перетворення: створити демократичний суд, провести секуляризацію церковного майна і конфіскацію всіх володінь феодалів на користь народу.

Маючи талант полководця, Гейсмаєр створив боєздатне військо з селян і гірників Тіролю і провів ряд вдалих операцій проти військ ерцгерцога і Швабського союзу. Своє військо Гейсмаєр вивів у Венеціанську область і готувався до наступу. У 1532 р. селянський полководець загинув від руки підісланого Габсбургами вбивці.

Селяни не могли здобути перемогу без надійного союзника і гегемона в особі міського класу – буржуазії або найманих робітників. Але ці класи ще не склалися. Селянство залишилось одиноким.

Мартін Лютер, ідеолог бюргерської Реформації, став на бік князів і у 1525 р. закликав до розправи над селянами: "Всякий, хто може, повинен їх бити, душити, колоти, таємно чи явно і пам‘ятати, що не може бути нічого більш отруйного, шкідливого, нічого більш диявольського, ніж заколотник. Його треба вбивати, як скаженого пса".

У Селянській війні виявилась провінційна роз‘єднаність, обмеженість світогляду селянських ватажків.

Поразка Селянської війни, яка була кульмінацією всієї Реформації, позначилась на становищі селян, бюргерів і на долі Німеччини. Сеньйоральна реакція посилилась. Виграли князі, які підкорили собі городян, дворян і збагатились за рахунок секуляризації земель церкви. Роздробленість Німеччини прогресувала.

Розгром Селянської війни вплинув на єретичні рухи. Серед анабаптистів поширились ідеї "мирного перевороту" і пасивного очікування "другого пришестя Христа". Але частина анабаптистських сект продовжувала закликати до насильницьких дій, щоб очистити світ від "невірних" і наблизити "царство боже на землі".

Найбільше рух анабаптистів поширився в містах Північно-Західної Німеччини, що мала тісні зв‘язки з Нідерландами. Сюди вирушили анабаптистські проповідники. Великий успіх мала діяльність Яна Матиса, булочника із Гарлема, і його учня Йоанна Лейденського, які отаборились в м. Мюнстері.

Анабаптисти очолили боротьбу проти сеньйора міста – єпископа і в 1534 р. одержали більшість у міській раді і стали при владі.

На протязі 14 місяців, в умовах війни з єпископом, анабаптисти очолювали Мюнстерську комуну.

Мюнстер був оголошений "Новим Єрусалимом", центром "царства божія". В обложеному місті були проведені перетворення. Знаряддя праці залишались у майстрів, але вони повинні були коритися міській общині і виконувати її замовлення. Община роздавала землі для обробітку. Золото, срібло і дорогі речі підлягали конфіскації. Посадові особи комуни – диякони – вели облік майна і відбирали лишки для надання допомоги бідним. Влаштовувались спільні обіди. Гроші були відмінені, обмін злійснювався у натуральній формі.

На чолі комуни стояв Іоанн Бокильсон (Лейденський). Він мав необмежені диктаторські повноваження.

Мюнстерська комуна була ізольованою від всього світу. Деякі міста хотіли надати їй допомогу, але князі їх відсікали. Після героїчної оборони у 1535 р. Мюнстер був взятий. Багато анабаптистів, не бажаючи здаватись, кінчали життя самогубством – кидались у вогонь або на списи тих, що нападали. Ті, що лишились живими, в. т. ч. Іоанн Лейденський, були страчені після тортур.

Бюргерська і народна Реформація потерпіла поразку. Перемогла князівська Реформація Лютера.

Лютеранські князі одержали верх над церквою, забрали її землі. Шпейєрський рейхстаг у 1526 р. навіть визнав за князями паво вибору між лютеранством і католицизмом.

Карл У не міг цьому перешкодити. Але у 1529 р. він скликав рейхстаг і домігся відновлення Вормського едикту про заборону лютеранського віровчення. Лютеранські князі не згодились і заявили протест (звідси – протестанти).

У 1530 р. сподвижник Лютера Філіп Меланхтон на Аугсбурзькому рейхстазі дав систематичний виклад основ лютеранського вчення – "Аугсбурзьке віросповідання". Глава церкви – не папа, а князь – світський правитель. Скасовувалась пишна католицька обрядовість, вшанування людей та ікон. Замість урочистої меси – проста літургія з проповіддю пастиря.

Імператор не визнав цього віросповідання. Тоді лютеранські князі уклали в м. Шмалькальдені воєнний союз. Становище Карла У стало критичним. З 7 курфюрстів 3 прийняли протестантизм, а 4-й – схилявся до нього (Кельнський архієпископ). Але Саксонський герцог перейшов на бік імператора і він переміг воєнний союз. За миром 1548 р. католицьке віросповідання, хоч і дещо реформоване, повинно було стати єдиним у Німеччині. Але мир був недовгим. Князі боялись посилення імператора і уклали другий союз – з французьким королем Генріхом ІІ. Почалась 2-а Шмалькальденська війна, що закінчилась повною поразкою Карла У. Саксонський курфюрст зрадив його.

У 1555 р. був укладений релігійний мир в Аугсбурзі. За князями визнавалось право вибору віросповідання ("чия країна, того й віра"). Карл У відмовився від імператорської влади на користь свого брата Фердинанда І.

В другій половині ХVІ ст. – на початку ХVІІ ст. у Німеччині – економічний упадок. У ХVІ ст. – хвилювання у спадкових землях Габсбургів.

У 1595 – 1597 рр. – селянська війна в Австрії. Ідейною зброєю повсталих була Реформація. Восени 1596 р. повсталі нанесли поразку урядовим військам; загроза нависла над Віднем – столицею Габсбургів. Але як завжди, феодалам допомогла довірливість селян і їх роз‘єднаність. Власті вступили в переговори з поміркованими, виграли час і завдали поразки повсталим.

Література

  1. Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.
  2. Всемирная история. – М., 1957.
  3. Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
  4. Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
  5. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. – М., 1972.
  6. Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.
  7. История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.
  8. Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.
  9. Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.
  10. Самаркин В. В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.
  11. Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.
  12. История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
  13. История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
  14. Власть и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.
  15. Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.
  16. Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.
  17. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
  18. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 2000.
  19. Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.
  20. Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
  21. Контамин Ф. Война в средние века. – СП (б): Ювента, 2001.


11.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!