Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Політика Фрідріха І Барбаросси в Німечиині. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Політика Фрідріха І Барбаросси в Німечиині. Реферат

Видним представником династії Штауфенів був Фрідріх І Барбаросса (1125 – 1190), який вважав себе спадкоємцем Карла Великого і римських імператорів

Фрідріх Барбаросса домігся примирення з могутніми князями Німеччини. Генріху Вельфу (прозваному Левом) він повернув забрану його попередником Баварію. Але при цьому ж Баварії була виділена Австрія, яку Барбаросса віддав своєму васалу Генріху Бабенбергу.

Домігшись примирення в Німеччині, Барбаросса направив всі сили на підкорення Північної Італії з її вільними містами. Хоч Північна і Середня Італія формально були в складі "Священної Римської Імперії", вона по-суті підкорялась німецьким імператорам лише тоді, коли там були німецькі війська. Ломбардські міста у боротьбі з сеньйорами завоювали самоуправління і стали самостійними республіками.

Фрідріх Барбаросса вирішив ліквідувати всі міські свободи і підкорити міста управлінню своїх чиновників. У 1158 р. на зборах в Ронкаль‘є були оголошені імператорські постанови, що відміняли всі міські вольності. Надалі містами повинні були управляти імператорські подеста, а податки поступали в казну. Почалось жорстоке пограбування ломбардських міст. Деякі, як Мілан, почали боротьбу, але потерпіли поразку. Мілан здався на милість переможця. Місто було зруйноване, його жителі виселені в село. Однак це підштовхнуло інші міста до об‘єднання. Їх підтримав папа Олександр ІІІ, противник Барбаросси.

Це ворогування почалося з вступу Фрідріха І на престол. Імператор порушував Вормський конкордат. Неминучою була сутичка.

Вже у 1157 р. на рейхстазі в Безансоні, коли папський легат Ролан (майбутній папа Олександр ІІІ) оголосив папську буллу, де натякалося, що імператор користується папськими бенефіціями, викликала ворожнеча між папою та імператором.

У 1166 р. Барбаросса з великим військом направився у черговий, вже у четвертий раз, за Альпи, щоб вигнати з Риму папу Олександра ІІІ і посадити на його місце свого ставленика – анти-папу Пасхалія ІІІ. Німці зайняли Ломбардію, потім Рим. Олександр ІІІ втік на південь під захист свого союзника і васала короля Сицилії. Але раптом почалась епідемія чуми, яка скоротила німецьке військо майже наполовину. Його залишки покинули Італію. Північно-італійські міста об‘єднались у Ломбардську лігу – 18 міст, в т. ч. і Венеція. Спільно був відбудований Мілан. На честь папи Олександра ІІІ було збудовано місто Олександрію.

На імперському з‘їзді у Вормсі Барабаросса домігся рішення князів про новий похід в Італію, що виявився фатальним. Німецьке рицарське військо обложило Олександрію, але, простоявши півроку, відступило. 29 травня 1176 р. у битві при Леньяно ліга завдала поразки німецьким військам. Барбаросса був легко поранений і випадково уник полону. Його не було кілька днів.

Після цього Барбаросса перейшов до мирної дипломатії. Рівно через 100 років після Каносси в 1177 р. на паперті св. Марка у Венеції відбулась процедура примирення імператора з папою, що нагадувала зустріч в Каноссі. Гордий Барбаросса повинен був поцілувати папську туфлю і виконати "маршальську службу" – тримати за повід коня під час урочистого виїзду папи. За це він домігся зняття церковного відлучення і уклав мир з ломбардськими містами. Згідно із Констанським мирним договором 1184 р. міста зберігали самоуправління і колишні вольності, хоча формально були зобов‘язані визнати імператорське верховенство. Міста повинні були приносити імператору клятву вірності і надавати невелику воєнну і фінансову допомогу.

У Німеччині Барбароссі протистояли могутні князівські династії, в першу чергу Вельфи. Генріх Лев володів майже половиною Німеччини і розширяв свої володіння. Він перестав коритися імператору і не взяв участі у поході на Італію у 1174 – 1176 рр., що стало однією із причин поразки при Леньяно. Цього було достатньо, щоб звинуватити Вельфа у державній зраді. Однак, розправу Барбаросса вирішив зробити чужими руками. Він викликав Вельфа на суд за скаргами кількох князів про привласнення їх володінь. Генріх Лев не з‘явився і був засуджений заочно. Всі його володіння були конфісковані і роздані іншим князям. Згідно з рішенням імператору заборонялось утримувати більше року конфісковані землі князів. Це остаточно позбавило можливості об‘єднати під своєю владою всю територію країни. Це був крок до територіального розпаду Німеччини.

Генріх VІ (1190 – 1197), який успадкував престол після Барбаросси, приєднав до імперії Сицилійське королівство. Він домагався світового панування, перетворивши всіх західноєвропейських королів у своїх васалів. Він хотів підкорити і Візантію. Однак, в імперії Штауфенів не припинялись змови та повстання. Сицилія боролась проти німецького панування. Коли Генріх VІ раптово помер, імперія розпалась на частини. На німецький престол виявилось три претенденти – дворічний Фрідріх ІІ, який був під опікою своєї матері Констанції в Неаполі, Філіп Швабський – дядя Фрідріха ІІ і Оттон ІV Вельф. Найбільші вигоди з цього становища мав Інокентій ІІІ, який став арбітром у суперечці антикоролів.

В Європі йшла централізація, а в Німеччині посилювалась роздробленість. Одна з причин – прагнення зберегти владу над Італією та іншими залежними країнами. Щоб одержати військову допомогу від князів, імператори змушені були йти на поступки. Якщо в інших країнах королівська влада позбавляла знать її привілеїв, то в Німеччині навпаки – за князями закріпились державні права. Королівська влада втратила суверенний державний характер і була поставлена у залежність від великих феодалів. Отже, у роздробленості були економічні і політичні причини.

У 1212 р. папа Інокентій допоміг Штауфену зайняти германський престол. На цей час князі вже так зміцніли, що не було й мови про реальне підкорення королю. Тому Фрідріх ІІ (1212 – 1250), один з найбільш освічених монархів середньовіччя, таких цілей перед собою не ставив. Він прагнув зберегти формальне верховенство над князями і одночасно надавав князям всі вже фактично завойовані привілеї. Згідно з привілеєм князям церкви 1220 р. єпископи одержали право карбувати монету, збирати мито і засновувати міста та ринки.

За постановами 1231 – 1232 рр. імператор відмовлявся від свого права будувати міста і фортеці і засновувати монетні двори, якщо це буде шкодити князям. За князями визначалось необмежене право юрисдикції. У містах заборонялись об‘єднання городян, в т. ч. і цехи. Правда, ця заборона лишилась лише на папері. Міста виборювали права на самоуправління.

Але ці поступки князям не могли зміцнити влади над Італією. Небезпека поневолення заставила північно-італійські міста відновити воєнний союз – Ломбардську лігу. Хоча у 1234 р. біля Кортеново Фрідріх ІІ одержав перемогу над лігою, в наступному році він зазнав поразки при облозі м. Бринії. Ліга зміцнила свої позиції. Ще більш невдалою була спроба Фрідріха ІІ підкорити папство.

Папа Григорій ІХ використовував безвідмовну зброю – відлучення від церкви. Щоб надати більшої ваги цьому, папа оголосив про скликання в Римі вселенського собору. Але Фрідріх ІІ заблокував Рим. Григорій ІХ скоро помер в обложеному Римі. Його наступник Інокентій ІV, з яким імператор намагався помиритися ціною великих поступок, таємно приїхав з Риму в Ліон, де скликав собор. Там Фрідріх ІІ був відлучений від церкви і позбавлений почестей і звань. Знать відступилась від нього і обрала анти-короля Генріха Распе. Фрідріх ІІ помер. Його спадкоємець Конрад ІV (1250 – 1254) безуспішно продовжував боротьбу з папською курією і Ломбардською лігою.

По заклику папи в Сицилії висадився брат французького короля Карл Анжуйський. У цій війні загинули всі представники династії Штауфенів. У 1268 р. на площі в Неаполі був страчений останній – 16-річний Конрадин. Південна Італія і Сицилія перейшли до Анжу. У Німеччині почалось 20-річне між-царювання.

Література

  1. Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.
  2. Всемирная история. – М., 1957.
  3. Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
  4. Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
  5. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. – М., 1972.
  6. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
  7. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 2000.
  8. Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.
  9. Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
  10. Контамин Ф. Война в средние века. – СП (б): Ювента, 2001.


11.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!