Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Держава франків: утворення та розвиток. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Держава франків: утворення та розвиток. Реферат

У рефераті подано відомості про джерела вивчення розкладу родового ладу та становлення феодальних відносин у франків

Джерела по історії варварських племен дуже різноманітні. З них чи не найважливіші – збірники звичаєвого права – правди. Однією з найдавніших є Салічна правда, складена салічними франками за правління Хлодвіга (кінець V – початок VІ ст. до н. е.). Салічна правда не найбільш рання, – Вестготська та Бургундська правди, очевидно, давніші. Але в ній найменше позначилось Римське право, хоча написана вона варваризованою латиною і рахунок штрафів йде на римські соліди і динарії.

Особливістю Салічної правди як джерела є чисельність її варіантів і різночитань. Справа в тому, що цей документ був у вжитку з У по ІХ ст., постійно переписувався і змінювався у ході переписок. Є понад 350 списків і компіляцій. А первісний текст, на жаль, до нас не дійшов, збереглись лише копії з нього, зроблені у VІІІ – ІХ ст.

Навколо Салічної правди точиться немало суперечок. Французький історик Фюстель де Куланж ще у ХІХ ст. був противником марки і маркової теорії і не вважав Салічну правду документом, що свідчить про соціальний устрій германців.

У 1947 р. австрійсько-німецький історик Штейн в одному з журналів твердив про фальшивість Салічної правди. Він не брав до уваги різних варіантів правди і стверджував, що вона написана значно пізніше, в канцелярії Карла Лисого (ІХ ст.). На Заході ця точка зору не одержала підтримки як поверхова. А в радянській історіографії вона гостро критикувалась як буржуазна, реакційна спроба дискредитувати в науці цінний документ, що підтверджує непорушність марксистської періодизації історії і дає можливість прослідкувати перехід франків від родового ладу до феодального.

Рипуарська правда складена в області проживання рипуарських франків – по Рейну (VІ ст.). Текст її не є єдиним, а складається з кількох частин, але зведених до єдиної нумерації. Грошові штрафи не співпадають з Салічною правдою. При Карлі Великому була складена нова редакція і названа "Рипуарський закон, оновлений за часів Карла".

У ІХ ст. записана Правда хамавів, у VІІІ ст. – Алеманська правда. Баварська, бургундська, саксонська, тюрінгська правди складені пізніше – за Каролінгів, але й вони фіксують звичаї, що склалися раніше. Серед більш пізніх джерел каролінгського періоду – т. з. капітулярії, що відображають різні сторони життя франкського суспільства. Це – законодавство королів, їх накази, тому тон їх більш категоричний.

Грамоти – це документи, з допомогою яких оформлялись різного роду куплі-продажі-дарунки. Формули – це готові грамоти, в які треба було лише вписати дати та імена учасників контракту. Формули свідчать про типові юридичні випадки. До нас дійшли картулярії – зібрання грамот, часом багатотомні. Вони зберігались в монастирських архівах і здебільшого містили дарчі грамоти.

В грамотах відображено і прямий шлях до закріпачення. Є такі, де говориться про людину, що передає себе в рабство. Одночасно йде й процес відпуску рабів на волю. А в результаті утворювався клас залежних селян.

Поліптики – це опис церковних володінь. Були навіть такі взірці, за якими королівські посадові особи повинні були у фіксальних цілях описувати крупні помістя. За Каролінгів вийшов "Капітулярій про помістя" – настанови управителям королівських помість, що регламентують їх внутрішнє життя.

Про політичну історію свідчать хроніки та аннали – літописи. Найбільш відомі твори меровінгського періоду – "Історія франків в десяти книгах" Григорія Турського. Це досить об‘єктивний опис правління перших Меровінгів, але пронизаний клерикальними тенденціями.

Хроніка Фредегара – написана пізніше, в Бургундії. Опис доведений до 642 р. Є її продовження – до 768 р.

За Каролінгів були написані Лоршські аннали (це не те саме, що Великі Лоршські аннали або "Аннали Ейнгарда"). В них документи, де автор малює картину боротьби королів за централізацію.

Франкська держава Меровінгів і Каролінгів.

Варварські правди відображають не лише зросле майнове розшарування, але й закріплення землі у приватну власність як процес. У Салічній правді ще немає нічого про купівлю-продаж землі. Вона ще не була у приватній власності. А з часів "Едикту Хільперіка" вже й вона перестала належати роду і нею розпоряджались сім‘ї.

Політична влада завжди залежала від форми власності і захищала власність. З формуванням приватної власності родовий політичний лад себе вичерпав і королівства прийшли йому на заміну. Найбільшим і найсильнішим було королівство франків.

Франки жили спочатку за Рейном. Тациту були відомі їх племена – хамави, батави, сугамбри.

"Франк" – збірна назва, виникла в середині ІІІ ст. і означає "вільний", "відважний". Франки поділялись на 2 великі групи: салічні (приморські) і рипуарські (берегові), що жили по Рейну.

Один з перших королів салічних франків – напівлегендарний Меровей, від нього і назва династії – Меровінги. Особливо зміцніло королівство за Хлодвіга (481 – 511 рр.). Історія його царювання докладно викладена в "Історії франків" єпископа Григорія Турського.

У 486 р. Хлодвіг завоював всю північну Галлію з центром в Парижі, де правив римський магнат Сіагрій. Поблизу м. Суассон відбулась вирішальна битва. З цим же містом пов‘язана історія з вазою, відома вам зі школи – свідчення зростання ролі короля.

Сини і онуки Хлодвіга завоювали Бургундію, а потім і решту Галлії. За Рейном їм підкорилися Алеманія, Тюрінгія, Баварія і деякі племена саксів.

Наступники Хлодвіга широко роздавали королівські землі у вигляді т. з. бенефіція (дарунка, благодіяння) своїм дружинникам, які перетворювались на землевласників-вотчинників, що передавали землі своїм дітям у спадок. Багато земель одержала і церква (ще в 90-х рр. Хлодвіг прийняв християнство, хрестились і інші франки, і не у вигляді аріанства).

Світська і духовна знать укрупнювала свої володіння за рахунок селян. З метою захисту вони передавали свої ділянки церкві для захисту за певні оброки та панщину – прекарій (буквально: ділянка, надана на прохання). У ІІ половині VІ ст. в едикті короля Хільперіка встановлювалось успадкування землі і по чоловічій і по жіночій лініях – а це вже приватна власність.

Процес зникнення вільних селян відбувався не однаково в різних районах. В Австразії оформлення приватної власності затрималось (тут слабим був римський вплив). Тут общинники – вільні селяни відігравали велику роль.

Із скороченням фонду вільних земель у короля, зростанням знаті династія Меровінгів ослабла. Між її гілками почалися усобиці. У ній особливо виділились дві королеви – Брунгільда, дружина Сігіберта, короля Австразії і Фредегонда, дружина Хільперіка, короля Нейстрії. Брунгільда знищила десять принципів королівського дому, пережила свою суперницю Фредегонду і свого чоловіка Сігіберта і правила сама – спочатку від імені свого сина, а потім – від імені внуків, поки не була вбита.

Останніх Меровінгів ще за життя називали "лінивими королями". У VІІ – VІІІ ст. вони вже не мали реальної влади. У Нейстрії, Бургундії й Австразії виділились майордоми. Колись так називали королівських дворецьких. Тепер це були правителі земель. Найсильнішими були австразійські майордоми, які спиралися на вільне селянство, з якого створювали численні військові сили.

У 687 р. майордом Австразії Піпін ІІ Герістальський розбив свого суперника майордома Нейстрії біля м. Тертрі і став правити королівством. Династія ж одержала назву від імені Карла Великого – найбільш видного її представника.

У УІІІ ст. над Франкською державою нависла загроза завоювання арабами. Син Піпіна Карл Мартелл (Молот), зустрів арабів біля м. Пуатьє у 732 р. Тут відбулась одна з найбільших битв, за яку Карл і одержав своє прізвисько. Арабів відтиснули аж до Піренеїв. Через 5 років араби знову зробили спробу проникнути в Галлію, але знову були розбиті.

Карл Мартелл провів військову реформу, зробивши ставку на кінноту. Селяни, що зубожіли і втратили незалежність, служити в кінноті не могли. Базою для такого війська стали рицарі (від нім. – вершник, "кінний солдат"), великі і середні землевласники. Карл Мартелл широко практикував військові бенефіції. Землі брав у знаті, що брала участь у заколотах. За військові бенефіції треба було обов‘язково служити у війську. Так закладались основи дрібнопомісного рицарства.

Піпін ІІІ Короткий ще вважався майордомом, а королями були Меровінги. Щоб змінити ситуацію, Піпін заручився підтримкою папи. В 751 р. на зборах знаті в Суассоні Піпіна було оголошено франкським королем. За наказам папи архієпископ майнцський Боніфацій учинив над Піпіном обряд мирропомазання. На знак вдячності Піпін здійснив два походи проти лангобардів – противників римського папи, котрі загрожували захопити Рим.

Папа одержав землі в центральній частині Італії. Так утворилась церковна папська область – держава, що зберігалась до 1870 р. У 1922 р. була відновлена держава Ватикан в Римі, її територія значно менша від тієї, що була в середньовіччі.

Карл Великий – син Піпіна Короткого, був королем з 768 по 814 р. р., - 46 років. Він брав участь у понад 50 походах, шляхом яких створив велетенську імперію. У 800 році папа Лев ІІІ, зацікавлений у зміцненні церковної влади у захоплених Карлом землях, коронував його імператорською короною.

Імперія Карла Великого проіснувала до 843 р. і була поділена його онуками на три частини. Це сталося у Вердені у 843 р.

Отже, франки в Західній Європі пройшли великий історичний шлях – від союзу племен до імперії, що розпалася, давши початки трьом великим європейським державам – Франції, Італії і Німеччині.

Література

  1. Взаимосвязь социальных отношений и идеологии в средневековой Европе. – М., 1983.
  2. Всемирная история. – М., 1957.
  3. Господстующий класс феодальной Европы. – М., 1989.
  4. Гутнова Е. В. Классовая борьба и общественное сознание крестьянства в средневековой Западной Европе (ХІ – ХV ст.). – М., 1984.
  5. Европа в средние века: экономика, политика, культура / Сб. статей к 80-летию академика Сказкина С. Д. – М., 1972.
  6. Идейно-политическая борьба в средневековом обществе. – М., 1984.
  7. История крестьянства в Европе. Эпоха феодализма. В 3-х томах. – Т. І-ІІ. – М., 1985, 1986.
  8. Классы и сословия средневекового общества / Под ред. Удальцовой. – М., 1988.
  9. Проблемы развития феодальной собственности на землю. – М., 1979.
  10. Самаркин В. В. Историческая география Западной Европы в средние века. – М., 1976.
  11. Феодальная рента и крестьянские движения в Западной Европе ХІІІ – ХV вв. – М., 1985.
  12. История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 1.
  13. История средних веков / Под ред. С. П. Карпова. – М., 2000. – Т. 2.
  14. Власть и политическая культура в средневековой Европе. – М., 1992.
  15. Европейское дворянство ХVІ – ХVІІ вв.: границы сословия. – М., 1997.
  16. Средневековая Европа глазами современников и историков: Книга для чтения в шести частях. – М., 1994. – Ч. ІV – V.
  17. История средних веков. Европа. – Минск, 2000.
  18. Кардини Ф. Истоки средневекового рыцарства. – М., 2000.
  19. Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе (VІ – ХVІІ вв.). – Ленинград, 1990.
  20. Мировая культура. Средневековье. – М.: Алтейа, 1996.
  21. Контамин Ф. Война в средние века. – СП (б): Ювента, 2001.


11.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!