Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Австрія у міжвоєнний період. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Австрія у міжвоєнний період. Реферат

У рефераті подано відомості про економічне і соціально-політичне становище Австрії у міжвоєнний період

21 жовтня 1918 р. депутати старого парламенту оголосили себе Тимчасовими національними зборами. 30 жовтня 1918 р. у Відні відбулася велика демонстрація робітників, які вимагали проголошення Австрії республікою. Того ж дня Тимчасові збори сформували перший уряд Австрії (Державну раду) з представників християнсько-соціальної партії, велико-німецької партії і Соціал-демократичної партії. Канцлером Австрії був обраний один із лідерів соціал-демократів К. Реннер, міністром закордонних справ – В. Адлер (через два тижні його замінив О. Бауер).

Під тиском робітників уряд Реннера прийняв ряд законів, що відповідали вимогам трудящих, у т. ч. Декрет про надання допомоги солдатам і влаштуванні їх на роботу; закон про державну допомогу безробітним; декрет про введення 8- годинного робочого дня та ін.

Революційні виступи робітників майже припинилися. Це дало можливість урядові перетворити ради у свої слухняні органи, розпустити загони Червоної гвардії, створити народну міліцію "Фольксвер". Ніяких аграрних перетворень не відбулось.

12 листопада, після того, як імператор Карл відрікся від престолу, Національні збори проголосили Австрію республікою. Австрія, яка займала домінуючі позиції в Австро-Угорській імперії, перетворилась у маленьку країну з населенням у 6,5 млн. чол. Австрійська буржуазія втратила значні капіталовкладення в колишніх окраїнах імперії. Тепер вона зверталась за допомогою до США, Англії, Франції, Німеччини.

Майбутнє Австрії буржуазія бачила в утворенні Дунайської федерації, або в приєднанні до Німеччини. Третього шляху – самостійного розвитку – вона не допускала. Думки про приєднання до Німеччини активно пропагувала Християнсько-соціальна партія. Тієї ж позиції дотримувалась Великонімецька народна партія. Програма соціал-демократів також передбачала "аншлюс" з Німеччиною.

Тому-то уряд Реннера без особливих коливань став на шлях "аншлюсу". 12 листопада 1918 р. ця позиція була підтверджена Національними зборами як закон про форму австрійської держави. І лише негативне ставлення Франції до "аншлюсу" Австрії з Німеччиною не дозволило на тому етапі це питання розв’язати.

16 лютого 1919 р. відбулися вибори в Установчі збори Австрії, які принесли перемогу соціал-демократам. З 170 депутатських місць соціал-демократи одержали 72, християнсько-соціальна партія – 69, велико-німецька партія – 26. Президентом Австрії був обраний соціал-демократ К. Зейц. К. Реннер знову очолив коаліційний уряд.

Соціал-демократичний уряд Реннера прийняв закон про вигнання Габсбургів з країни і конфіскацію їх майна, збільшив допомогу безробітним, увів щорічні оплачувані відпустки найманим робітникам, створив комісію по соціалізації (керівник О. Бауер). Все це робилося не без впливу подій в Угорщині.

Країни-переможниці підписали з Австрією Сен-Жерменський договір, який, перш за все, забороняв Австрії приєднуватися до Німеччини. Нагадаємо, що Версальський мирний договір забороняв Німеччині об’єднуватися з Австрією. До того ж на Австрію були накладені репарації без встановлених розмірів і без строків платежу. Воєнні статті договору забороняли обов’язкову військову повинність, армія обмежувалась до 30 тис. чол.

Нестача продуктів харчування, інфляція, дорожнеча вели до наростання невдоволення соціальною політикою уряду Реннера. Він був змушений маневрувати між буржуазією і робітниками. На вимогу робітників був прийнятий закон про соціалізацію шахт, реконструкцію лісів.

У Соціал-демократичній партії назрівав розкол. За таких умов лідери соціал-демократії 10 червня 1920 р. вийшли із урядової коаліції з буржуазними партіями. Новим головою уряду став лідер Соціально-християнської партії Майр. Соціал-демократи в цьому уряді займали другорядне місце. З цих пір упродовж всього існування першої республіки соціал-демократи відігравали роль лівої опозиції.

1 жовтня 1920 р. Установчі збори прийняли Конституцію республіки. У ній були записані основні демократичні права і свободи громадян. Австрія проголошувалась федеративною демократичною республікою на чолі з двопалатним парламентом (Національна рада). Федеральна рада (рада земель Бургенланд, Карінтія, Верхня Австрія, Зальцбург, Штірія, Тіроль, Форарльберг) виконувала функції верхньої палати. Усі землі мали свої ландтаги та обласні уряди. Уряд республіки обирався на засіданні Національної ради. Закони обговорювали і схвалювали обидві палати. Президент республіки обирався на спільному засіданні обох палат.

Конституція закріпила і основні здобутки революції: 8-годинний робочий день, створення заводських комітетів, соціальне страхування і ін.

17 жовтня 1920 р. відбулися вибори в парламент (Національну раду). Християнсько-соціальна партія одержала 1,2 млн. голосів виборців, Великонімецька народна партія – 350 тис, Соціал-демократична партія – 1,02 млн. голосів. Відповідно наслідкам виборів Християнсько-соціальна партія сформувала уряд. 9 грудня 1920 р. був обраний президент республіки М. Гайніш. СДПА пішла в опозицію.

В економіці новоствореної Австрійської республіки відчувалась диспропорція внаслідок розриву економічних зв’язків після розпаду Австро-Угорської імперії. Відзначимо, що рівень промислового розвитку Австрії був досить високий: 33% самодіяльного населення були зайняті в промисловості і ремеслах (1 млн. чол.) і 31% – у сільському господарстві (решта – на транспорті, в торгівлі і т. д.).

Становище населення в 1921-1922 рр. погіршилось. Безперервне зростання цін, підвищення податків (за рік зросли у 2 рази), зменшення реальної зарплати, інфляція призвели до злиденності мас. 1 грудня 1921 р. у Відні відбулася 100 тисячна демонстрація протесту. Це серйозно налякало уряд. Новим канцлером став І. Зейпель (представник Християнсько-соціальної партії). Його уряд називали урядом "сильної руки". У внутрішній політиці І. Зейпель хотів повторити досвід Муссоліні, запровадив корпоративну систему. У зовнішній політиці він взяв курс на утвердження ролі Австрії як "другої німецької держави". У разі реалізації плану Дунайської федерації за Австрією полишалось право помічника Німеччини у відновленні Австро-Угорської імперії.

Урядові кола Англії, Франції, Італії, Чехословаччини схвалювали діяльність уряду Зейпеля. 4 жовтня 1924 р. вони підписали в Женеві протокол Ліги Націй, згідно якого Австрії була надана позика в 650 млн. золотих крон. Виплата репарацій Австрією була відстрочена на 20 років. Одночасно рада Ліги Націй призначила в Австрію комісара, без дозволу якого австрійський уряд не мав права витратити жодної крони із суми позики. Австрія пішла на скорочення своїх державних витрат. Було скорочено 100 тис. державних службовців, зменшено допомогу безробітним.

Австрія потрапила під повний економічний контроль з боку держав-кредиторів. Разом з тим, їх позика забезпечила проведення грошової реформи (замість крони ввели шилінг), стабілізацію економіки. Австрійська буржуазія відчула силу і не бажала більше миритися з претензіями соціал-демократів на політичне лідерство.

СДПА зі свого боку активізувала роботу по розширенню свого впливу на широкі верстви населення. Вона домоглась того, що стала найчисельнішою партією Австрії (500 тис. чол.) Лідером партії був О. Бауер. У підконтрольних партії вільних профспілках було 900 тис. чол. СДПА взяла курс на проведення політики "малих справ". Такими малими справами було будівництво житла, участь у парламентських і муніципальних виборах, створення республіканського шуцбунду (загони робітничої самооборони) чисельністю в 100 тис. чол. та ін.

У 1924 р. Австрія була охоплена економічною кризою. Чимало промислових галузей працювали лише на 50% своєї потужності. Армія безробітних у 1927 р. нараховувала 300 тис. чол., що становило близько 30% усіх промислових робітників країни. Уряд з свого боку обмежував соціальне страхування, збільшував податки на предмети масового споживання та ін. Довоєнного рівня виробництва австрійська промисловість досягла лише в 1928 р.

Загальне загострення класової боротьби в країні супроводжувалось активізацією діяльності фашистів. 30 січня 1927 р. група фашистів у Шаттендорфі відкрила вогонь по робітничій демонстрації. Було вбито два чоловіки. Жандармерія почала пошуки зброї в антифашистів. Це була відкрита провокація реакційних сил.

6 березня 1927 р. Компартія Австрії звернулась до СДПА з пропозицією об’єднати зусилля в боротьбі проти наступу фашизму. Лідери СДПА відхилили пропозицію комуністів про створення єдиного антифашистського фронту.

27 квітня 1927 р. відбулися вибори в парламент. Дві буржуазні партії – Християнсько-соціальна і Великонімецька уклали виборчий блок виступили під гаслом "боротьби з марксизмом". Вони набрали 1,7 млн. голосів, СДПА – 1,5 млн. голосів. Новий уряд Австрії знову очолив І. Зейпель, в який увійшли і лідери геймверу (союз захисту батьківщини).

Тим часом 14 липня 1927 р. у Відні завершився суд над фашистськими вбивцями із Шаттендорфа. Суд виніс виправдувальний вирок вбивцям.

15 липня 1927 р. у Відні почалися стихійні страйки протесту, на вулицях з’явились барикади. Поліція спробувала їх придушити. Робітники у відповідь спалили Палац юстиції. За два дні зіткнень з поліцією у Відні було вбито 140 чол., у госпіталі було доставлено 1057 поранених.

17 липня 1927 р. керівники Соціал-демократичної партії і профспілки оголосили 24-годинний страйк протесту. 18 липня за вимогою Зейпеля і СДПА страйк був припинений. Лідери Компартії були арештовані, а їх газета "Роте фане" була закрита.

Робітничий рух Австрії після цього суттєво ослаб, сили фашистів серйозно зросли. Християнсько-соціальна партія почала кампанію за перегляд конституції з метою обмеження прав парламенту, де суттєво зросло число депутатів соціал-демократів. В квітні 1929 р. уряд Зейпеля через суперечки навколо змін в конституції пішов у відставку. Новим канцлером став Штрерувіц, потім Шобер (той, що розстріляв демонстрацію в Шаттендорфі). Цей уряд і здійснив перегляд конституції. У грудні 1929 р. зміни до конституції були внесені. Виборче право надавалося особам, які досягли 21 року (це обмежувало число виборців). Президента обирали всенародним голосуванням. Його права розширяли, надавши можливість розпускати парламент. Уряд призначався парламентом. Була узаконена корпоративна система.

Економічна криза докотилася і до Австрії. У 1931 р. продукція металургійної промисловості складала лише 17%, потерпів крах найбільший банк "Кредитенштальт". Безробіття стало масовим явищем. Всього на цей час було 600 тис. чол. безробітних (кожний третій). В окремих місцях до 50% людей не мали роботи. Заводи зупинялися, обладнання демонтувалось або йшло на металолом – сумні реалії тих років.

Встановлення фашистської диктатури в Австрії було лише справою часу. Претендентами на це були гаймверівці і нацисти, які відповідно орієнтувались на Італію і Німеччину. На муніципальних виборах у квітні 1932 р. у Відні нацисти одержали 201 тис. голосів виборців замість 27 тис. у 1930 р.

У жовтні 1932 р. був сформований уряд Дольфуса, який орієнтувався на Італію. У нього увійшли представники Християнсько-соціальної партії, геймверу і ландбунду (партія заможних селян).

15 липня 1932 р. в Лозанні був підписаний протокол, за яким Австрія отримувала міжнародну позику розміром 300 млн. шилінгів строком на 20 років.

Нацисти Австрії (орієнтувались на Німеччину) ще більше активізувалися. У жовтні 1932 р. вони влаштували парад у Відні, який приймали Геринг і Рем. З приходом до влади в Німеччині фашистів наступ австрійських фашистів відбувався по усіх напрямках. У березні 1933 р. був розпущений парламент, введений закон про надзвичайні повноваження уряду. 26 травня 1933 р. знову була заборонена Компартія Австрії. У червні 1933 р. була формально заборонена Націонал-соціалістична партія (гітлерівські агенти в Австрії). Усі ці заходи були доповнені 40 надзвичайними декретами.

Тоді ж у березні 1933 р. уряд Дольфуса видав декрет про створення концтаборів для утримання там політичних опонентів. СДПА намагалась дійти компромісу з урядом Дольфуса щодо стабілізації внутрішньополітичної обстановки, маючи за собою солідну підтримку робітничого класу Австрії, шуцбунду.

Уряд Дольфуса вирішив завдати соціал-демократам і шуцбунду нищівного удару. 12 лютого 1934 р. у Лінці поліція робила обшуки в робітничих кварталах. В одному із робітничих будинків була знайдена зброя. При спробі її конфіскувати один із шуцбундівців відкрив кулеметний вогонь. В Лінці, Відні та інших містах почалися вуличні бої. СДПА оголосила загальний страйк і закликала шуцбунд до зброї. Бої шуцбундівців з урядовими військами і хеймверівцями тривали п’ять днів. Нестача зброї і непевність керівництва СДПА і профспілок привели до їх поразки. У боях загинуло 1200 чоловік, 10 тис. чол. потрапили в тюрми і концтабори. Лідер СДПА О. Бауер та інші керівники страйку втекли в Чехословаччину.

1 травня 1934 р. була прийнята нова конституція. Одночасно з цим вступив у дію конкордат між австрійським урядом і Ватиканом, згідно якого церква поновлювала ті права, що мала при династії Габсбургів.

Були заборонені усі ліві організації, профспілки. Фашистський режим в Австрії став реальністю. В економіці Австрії панував німецький капітал. У липні 1934 р. група нацистів зробила спробу захопити владу. При цьому був вбитий канцлер Дольфус. Однак Німеччина, побоюючись збройної протидії з боку Італії, не наважилась почати вторгнення в Австрію. Путч провалився.

Новим канцлером Австрії став К. Шушнінг. Він швидко придушив путч нацистів. Його політичним орієнтиром була Німеччина. Єдиною перешкодою в цій справі було домагання німецьких фашистів беззастережного захоплення Австрії. Противником таких вимог з боку німецьких фашистів були і гаймверівці. Вони хотіли мати певну автономію в майбутній великій Німеччині. З огляду на це гаймвер у травні 1936 р. був роззброєний урядовими військами і включений до складу австрійської армії.

На початку 1936 р. відбулося німецько-італійське зближення. Італія перестала чинити опір Німеччині в підготовці "аншлюсу". 11 липня 1936 р. між Німеччиною і Австрією була укладена угода з трьох пунктів: німецький уряд визнає суверенітет Австрії; націонал-соціалізм – це внутрішня справа обох країн і це не повинно вести до спроб зміни його статусу; Австрія визнає себе німецькою державою. У секретному додатку Шушнінг зобов’язувався підкорити зовнішню і внутрішню політику інтересам Німеччини. В уряд мали бути введені австрійські нацисти.

У листопаді 1936 р. угода була доповнена зобов’язанням Австрії спільно з Німеччиною вести боротьбу проти комунізму і не вступати ні в які економічні угоди на Балканах.

Це була тактика "холодного аншлюсу" з боку Німеччини, і не було ніякої протидії з боку Англії і Франції. В Австрії мали місце масові протести проти сваволі фашистів. Шушнінг пішов на заборону Націонал-соціалістичної партії Австрії, але уже в лютому, на вимогу Гітлера відмінив заборону Націонал-соціалістичної партії Австрії і погодився передати Націонал - соціалістам керівні посади в уряді, в органах державної влади.

Робітники Відня зібрали 1 млн. підписів з вимогою чинити опір німецькій експансії. На 13 березня 1938 р. Шушнінг призначив плебісцит про незалежність країни. Гітлер зажадав відмінити плебісцит, а самому Шушнінгу піти у відставку. Шушнінг виконав ультимативні вимоги Гітлера.

11 березня 1938 р. в Австрію вступили німецькі війська, а слідом за ними – загони гестапо. Незалежність Австрії була знищена. Австрія була включена до складу Німеччини. 13 березня 1938 р. новим канцлером Австрії став З. Інкварт, який оголосив Австрію німецькою державою. 18 березня католицька церква Австрії вітала німецьких фашистів як "борців проти небезпеки комунізму". "Аншлюс" Австрії до Німеччини вітали і соціал-демократи.

Так була реалізована теорія "єдиної німецької нації" і "другої німецької держави".

Література

  1. Бережков В. М. Страницы дипломатической истории 4-е. изд –М., 1987 611с.
  2. Вторая мировая война в воспоминаниях. –М., 1990. 551с.
  3. Говард М. Большая стратегия. Август 1942 – сентябрь 1943. –М., 1980. 464 с.
  4. Год кризиса 1938-1939. Документи и материалы. –М., 1990. Т. 1-2.
  5. Грушевский М. С. На порозі нової України. –К., 1991. 120 с.
  6. Документи и материалы кануна второй мировой войны 1937-1939. –М., 1981. Т. 1-2.
  7. Ефимов Г. К. Устав ООН: инструмент мира. –М., 1986. 131с.
  8. Иллюхин Р. М. Лига Наций 1919-1939. –М., 1962.
  9. История внешней политики СССР 1917-1966. –М., 1986. Т. 2. 691с.
  10. История международных отношений и внешней политики СССР 1917-1987. –М., 1987. Т. 1-2.
  11. Крылов С. Б. История создания ООН. –М., 1960. 343 с.
  12. Ллойд Джордж. Правда о мирных договорах. –М., 1957. Т. 1-2.
  13. Локарнская конференция 1925г. Документы –М., 1959. 511с.
  14. Майский И. М Воспоминания советского дипломата 1925-1945. –М., 1987. 711с.
  15. Алатри П. Происхождение фашизма –М., 1961. 461с.
  16. Брандт В. Воспоминания –М., 1981. 521с.
  17. Вебер А. Б. Классовая борьба и капитализм. Рабочее и профсоюзное движения XX в. –М., 1991. 391с.
  18. Желев Ж. Фашизм. Тоталитарное государство. Перевод с болгарского –М., 1991. 391с.
  19. Забастовочная борьба трудящихся. Конец XIX – 70-е годы XX ст. Статистика 391с.
  20. Идеология международной социал-демократии в период между двумя мировыми войнами –М., 1984. 296с.


11.08.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!