Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Тактика російських військ куликовського періоду. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Тактика російських військ куликовського періоду. Реферат

Одним з найбільш чудових подій російської історії часу монголо-татарського ярма є Куликовська битва

Саме після Куликовської битви почався остаточний розпад Золотої Орди, і російський народ усвідомив свою можливість боротьби з загарбниками. Ненависне ярмо зупинило культурний розвиток Русі більш ніж на два століття, що і послужило причиною відставання Росії в порівнянні з європейськими країнами. Завдяки Куликовської битви Русь зробила подвиг: вона не пустила татар далі, зупинивши їх на порозі Європи.

Про битву 8 вересня 1380 року історики і донині ведуть багато суперечок, тому що в істориків маються розбіжні точки зору на різні питання. Зокрема, до кінця не з'ясовано, чому Дмитро Донський пішов у Кострому перед самою появою Тохтаміша під Москвою — чи вважав народ, що життя государя важливіше безпеки населення, чи Дмитро думав, що зібрав ще недостатньо військ для опору татарам.

І тому, що Куликовська битва була переломним моментом у всій історії татаро-монгольської Русі, вона заслуговує більш пильної уваги і розгляду. У цій праці я постараюся відобразити найважливіші сторони цього питання для відображення його значення на хід історії.

Для істориків період царювання Дмитра Донського, період Куликовської битви не найлегший для вивчення. У першу чергу це тому, що письмових свідчень, описів того часу залишилося дуже мало, тому що татари дуже часто палили і руйнували російські міста-фортеці і монастирі, де звичайно знаходилися бібліотеки. Одне з найбільших звірств учинив Тохтаміш при захопленні Москви в 1382 році. Ввірвавшись у місто, татари убивали всіх підряд, і багато людей укривалися від них у церквах і монастирях, що у той час були сховищами всіх рукописів і літописів. Татари, що не щадили навіть грудних дітей і старих, тим більше не щадили людей, що вкривалися в будинках, і нещадно трощили і спалювали всі церкви і монастирі, цим знищуючи безцінні літописи на найглибший жаль потомства.

Одним із джерел опису озброєння воїнів того часу є мініатюри, фрески й ікони. По деяким із них історики визначають будову захисних доспіхів; по іншим - будову мечів і т. д.

Але, на жаль, сьогодні одержати повне і детальне уявлення про зброю і спорядження учасників Куликовської битви неможливо. Зразки бойової техніки цього періоду майже не збереглися, а розкопки на Куликовому полі дали лише випадкові знахідки: наконечники копій, пік, стріл, кольчугу. Але це цілком закономірно, якщо врахувати, що наші війська кілька днів після битви підтраховували втрати, ховали загиблих, збирали зброю, щоб відвезти її із собою.

Відновити картину озброєння можна лише частково, залучаючи рукописні джерела куликовського циклу, мініатюри і порівняльний матеріал. Тут історики насамперед відзначають, що зброя росіян у XIV столітті була традиційною, зв'язаною з попередньою епохою. Не східним, як вважали багато дореволюційних учених, а швидше за усе вироби майстрів Заходу, Сходу і власне росіян були у користуванні тогочасних воїнів.

Таким чином, розглянувши багато проблем, що стоять перед істориками при вивченні цього періоду, можна зробити висновок, що хоч дана тема не вважається малодослідженою, усе ж багато питань у ній не знайшли відповіді через відсутність письмових джерел.

Тактика російських військ куликовського періоду

Необхідним атрибутом феодальної держави є армія, за допомогою якої державна влада виконує обидві свої функції: внутрішню і зовнішню. Перехід від феодальної роздробленості до централізованої держави супроводжувався, за словами Карла Маркса, передачею зброї "з рук середньовічної челяді поміщиків і корпорацій городян у руки постійної армії".

У період феодальної роздробленості армія кожного з князівств північно-східної Русі того часу складалася з загонів, очолюваних боярами і "вільними слугами" зі сформованих із залежного населення вотчин (головним чином, палацевої челяді).

Широкі маси селянства були зобов'язані посошною повинністю, виставляючи визначену кількість ратників із сохи (одиниці обкладання). Військову службу несло і торгово-ремісниче населення міст.

У Великому князівстві Московському відбувалися зміни в організації збройних сил. У їх склад входили Великокнязівський "двір" і народне ополчення. Склад і чисельність князівського "двору" значно розширилися за рахунок службових князів, що з'явилися в рядах московського боярства, зі своїми "дворами". Ряди московського боярства поповнювалися також боярами з інших російських князівств, відкіля бояри переходили на службу до більш сильного московського князя.

Поряд з великокнязівським військом (двором) продовжувало існувати і народне ополчення, відоме в джерелах за назвою "московської раті". Вона в основному складалася з міського населення, а у випадку нестатку поповнювалася і сільським населенням. З розширенням території князівства збільшувалася і чисельність московської раті, тому що в князівствах, що приєднуються, поступово вводилися московські порядки відправлення ратної служби.

Відособленість від князівського війська народного ополчення, що мав свого воєначальника - тисяцького, заважала об'єднанню збройних сил князівства. Скасування посади тисяцького мало велике політичне значення для зміцнення влади Великого князя московського. Це підсилило обороноздатність держави, тому що народне ополчення було остаточно підлегле князівської влади, і збільшило централізацію в керуванні і командуванні військом.

Поряд з розширенням складу і чисельності московського війська поліпшувалася і його технічна оснащеність. Саме в Московському князівстві вперше з'явилася вогнепальна зброя. У 1382 р. Москва оборонялася від татар за допомогою гармат і "матраців". Пушки і матраци (разом з пищалями) були основними видами артилерійських знарядь російського війська. Трохи пізніше вогнепальні знаряддя з'явилися в інших князівствах, і з кінця XIV в. артилерія стає складовою частиною збройних сил, спочатку при обороні й облозі міст, а в централізованій Російській державі - і в польовій війні.

Для великих воєнних дій, особливо в боротьбі з зовнішньою військовою небезпекою, війська одного Московського князівства було недостатнє. Задачі об'єднання російських князівств і ліквідації влади монголів були занадто важкі, щоб вони могли бути виконані силами одного князівства. Для зазначених цілей московські князі домовлялися про спільні дії з іншими князями, що ще не втратили самостійності.

Найбільше повно і яскраво успіхи в об'єднанні збройних сил виявилися в Куликовській битві, що складає одну із самих блискучих сторінок російської військової історії. Тут знову позначилася міць російського народу, що у таких широких розмірах виявлялася в часи князів Ярослава, Володимира Мономаха, Олександра Невського.

Вирішальну роль у війнах грало піше ополчення. Російська піхота існувала протягом усього цього періоду, успішно борючись і з західними лицарями, і з кочівниками на південно-сході. Найманці в російському війську, на відміну від західноєвропейських військ, мали другорядне значення і входили до складу не пішої, а кінної частини війська. Відрізнялася від західних лицарів російська кіннота і по своєму озброєнню. Якщо лицарі майже не вживали метальної зброї, то приналежністю кожного російського дружинника були лук і стріли, а наявність запобіжного спорядження відрізнялася їх від східної кінноти. Дружинники не зникли з появою вогнепальної зброї і зростанням значення піхоти, а ввійшли до складу Великокнязівського, пізніше царського, війська.

Тільки переборюючи феодальну роздробленість, російський народ зміг у XIV ст.. нанести під керівництвом Дмитра Донського вирішальну поразку монголам, а пізніше, у XV ст., скинути монгольське ярмо.

Тепер поговоримо власне про російське військо і про його озброєння.

Ймовірно, індивідуальна підготовка воїнів у XIV столітті як і раніше будувалася на старожитньому звичаї: у три роки обряд постригу, коли в хлопчика вперше коротко обрізали волосся, саджали його на коня, оперізували мечем; у сім років — початок військового навчання; у дванадцять — перший походів з батьком чи старшими братами. Для знатних воїнів обов'язковим було знайомство з основами тактики: як побудувати загін у бої, як розташувати засідки і війська в таборі, провести рови і т. д.

Основними засобами захисту воїнів, крім щита, минулого збруя, шоломи і шишаки. У той час на Русі використовувався лускатий доспіх, що, на відміну від пластинчастого, складався з металевих пластин звичайно квадратної чи прямокутної форми. Пластини прикріплювали до шкіряної чи матер'яної основи. Вони прошнуровувалися до неї тільки з одного краю і мало-мало насувалися одна на іншу на зразок черепиці. Для того щоб пластини не відходили друг від друга, їх з'єднували з основою за допомогою однієї чи двох заклепок. Виходило не дуже еластичне, але зате міцне і надійне бойове спорядження.

Засобами нападу залишилися як і раніше мечі, списи, сулиці та сокири. Перехід від кольчуги до "броні дощатої" вплинув і на еволюцію мечів. Складальну збруя в бої легше було проколоти, чим розрубити. Тому колишня дія меча, що рубає, замінюється в XIV столітті на колючо-рубаючу. Мечі стають довшими (до 120-140 см). Їх рукоять роблять великою - "полуторною", перехрестя - прямим і довгим (до 26 см). На клинку меча з'являються трехрядні доли (жолобки, що йдуть уздовж леза). Іноді мечі робили без долу, але з гранями.

У 13-14 ст. списи продовжували займати важливе місце в арсеналі бойових засобів кінних і піших воїнів. Судячи зі знайдених зразків, відбувалася як би уніфікація наконечників, з них поступово відбиралися ті, котрі пробивали складальну збрую. У цей же час бойові сокири знову стали діючою зброєю рукопашної сутички. Їхнє клиноподібні леза шириною 7-9 см, видимо, добре пробивали пластинчаста і луската збруя.

Рукопашні сутички нерідко відрізнялися особливою запеклістю і закінчувалися кулачним боєм. Літописці малюють такі бої, де з тріском ламалися списи, дзенькали мечі і щити, ударяючись друг об друга, де кров лилася як вода, стогнали і кричали поранені, іржали коні, що сказилися. Але ці жахливі картини бою не лякали мужніх і колишніх воїнів. Вони продовжували боротьбу і зрештою домагалися перемоги, утечі супротивника з поля бою.

Бойовий порядок військ Дмитро Донського був такий: сторожовий полк, передовий полк, полк лівої руки, великий полк, полк правої руки і засадний полк. Також уточнювалося розташування всіх загонів, визначалися місця піхоти і кінноти, установлювалися способи взаємодії частин.

Література

1. Бєгунова А. І. Шлях через століття. - М.: "Молода гвардія", 1998.

2. Бородін С. П. Дмитро Донськой. - Тюмень: "Слово Тюмені", 1993.

3. Ішимова А. О. Історія Росії в оповіданнях. - М.: "Думка", 1995.

4. Карамзін Н. М. Історія держави Російської. - Калуга: "Золота алея", 1993, т. V -VІІІ.

5. Карамзін Н. М. Перекази століть. - М.: "Правда", 1988.

6. Нариси історії СРСР. Період феодалізму X (V-XV ст.


13.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!