Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Суспільно-політичне життя Росії у 17-18 ст. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Суспільно-політичне життя Росії у 17-18 ст. Реферат

У рефераті подано відомості про російське військо в суспільно-політичному житті Росії кінця ХVІІ – сер. ХVІІІ ст.

На початку ХХІ століття в нашій країні відбуваються процеси, які цілком можуть бути віднесені до революційних. В активний рух за створення правової демократичної держави, яка б забезпечила нашому народові пристойні умови життя і єднання з Європою. В таких умовах зростає інтерес до інтеграційних процесів і політичних перетворень в минулому, а також до ролі в них окремих суспільних прошарків і груп.

Розглядаючи історіографію даної проблеми можна сказати, що значна частина історичної літератури присвячена Росії кінця ХVІІ середини ХVІІІ ст. І особливо Петру І, його реформам, абсолютистському правлінню і бурхливим подіям двірцевих переворотів. Та дореволюційні (дворянські) історики розглядали проблеми пов’язані з даним періодом, як визначальні для подальшого ро0звитку Росії. А після революції 1917 року ці проблеми дещо відійшли на другий план, хоча і в радянській історіографії петровська епоха вважається одним з найважливіших періодів розвитку країни. Разом з цим в практично всій літературі що стосується даного періоду прослідковується тенденція акцентування авторами уваги на роль армії як інструменту внутрішньої політик, опори абсолютизму.

Так розглядаючи "Историю России з древнейших времен" і інші твори С. М. Соловйова можна сказати, що він характеризує даний період як час жорстокої боротьби між двома діаметрально протилежними принципами державного управління і розглядає реформи, зокрема військові, як радикальне нововведення, велику революцію, перехід з однієї епохи в історії народу в іншу. Він вважав, що реформи були необхідністю і розглядає їх як зміни національні.

Заходи Петра І і його наступників даний автор вважає наперед запланованими і послідовно впровадженими в життя. На думку С. М. Соловйова зустріч з європейською цивілізацією в галузі армії і іншого була неминучим явищем на шляху розвитку російського народу. Вона стала переходом від "життя за почуттями до життя за розумом". Але С. М. Соловйов, скоріш за все, розглядав "європеїзацію" не як саму ціль, а як засіб для посилення абсолютизму і покращення економіки. Як і інші представники "державницької" чи "юридичної" школи С. М. Соловйов бачив в державі вирішальний фактор в історії Розвитку Росіє, а роль війська визначається в нього як захисник абсолютистської держави.

Дещо відмінні погляди на розвиток Росії даного часу зустрічаються в працях С. Ф. Платонова, В. О. Ключевського. Вони відстоюють ідею існування зв’язків між реформами Петра І, посиленням державного абсолютизму і розвитком Росії в попередні роки. На думку цих вчених і більшості їх послідовників, якщо у реформах Петра І і було щось "Революційне" то це насильство і безжальність його методів. Разом з цим на відміну від С. М. Соловйова ці автори відстоюють тезу про очевидну безплановість як нововведень Петра І так і його послідовників.

На їхню думку всі перетворення були спричинені певними причинами, як от війною в петровський час чи боротьбою за трон в епоху двірцевих переворотів. В. О. Ключевський заперечує, що Петро І вже в ранній період свого життя усвідомлював себе покликаним змінити Росію. Він стверджує, що лише в останні десятиліття царювання він почав усвідомлювати, що створив щось нове, разом з ним і його внутрішня політика почала втрачати риси необґрунтованості і непослідовності.

За В. Ключевським реформи мають різний ступінь важливості. На його думку військова реформа була основним і визначальним моментом реформаторської діяльності Петра І, яка зробила військо основною опорою абсолютизму. А всі інші реформи являлися або її наслідками, або передумовами. А по смерті Петра І його наступники на думку вченого основну увагу приділяли боротьбі за владу а не благоустрою держави.

М. М. Богословський, М. М. Покровський, на відміну від В. О. Ключевського уявляли реформи Петра І і наступні події як радикальний і повний розрив з минулим.

Загалом ці і інші дореволюційні автори дотримуються спільної думки щодо великої позитивності петровських перетворень і значного впливу військової організації.

Радянська історіографія висунула дещо відмінну систему поглядів щодо участі війська в суспільно-політичному житті Росії кінця ХVІІ середини ХVІІІ ст. В більшості радянських праць присвячених цій темі проглядається дати її свою характеристику. Вони приділяють особливу увагу економічним і соціальним перетворенням, а також розглядають наявні питання через призму класової боротьби та формаційного підходу, застосовуючи принцип історичного матеріалізму, з частим використанням догматизму, шаблонності та цитатництва.

Незважаючи на зусилля ідеології в радянській історіографії розглядались дискусії стосовно ключових питань щодо утвердження абсолютизму Росії, його генезису.

Так А. Я. Аврех, М. І. Павлеко, М. П. Павлова-Симлованська, А. П. Чистодзвонов, А. Л. Шапіто виходять з того, що в основі російського абсолютизму лежали лише ті фактори, що базувались на кріпосницьких тенденціях в соціально-економічному і політичному житті країни. Як в період генезису абсолютизму, так і на подальших етапах розвитку.

На думку А. Я. Сахарова, говорячи про становлення абсолютизму в Росії, вищезгадані вчені, практично відмежовуються від думки про те, що в Росії, в широкому історичному відношенні, були присутні ті закономірності переходу до абсолютизму, що і в інших європейських країнах, в яких лежав процес генезису капіталізму.

З іншого боку С. М. Троїцький, С. А. Покровський і інші, відмовляються від одностороннього мислення через кріпосницьку призму і бачать в соціально-економічному і політичному розвиткові країни дію факторів, пов’язаних з генезисом буржуазних відносин в країні.

Відповідно змінюється уявлення про шляхи розвитку абсолютизму в Росії, відкидається ідея про "азіатську основу" російського державного устрою, і на перший план виходить спільні риси російського і західноєвропейського абсолютизму.

Особливе місце посідають праці А. В. Чернова, Л. Г. Безкровного, С. А. Марголіна, що висвітлюють військові перетворення Росії і їх вплив на державний устрій.

З огляду на це можна сказати, що радянська історіографія по даному періоду незважаючи на заідеалізованість, є досить різноплановою і цікавою для вивчення.

Щодо іноземної історіографії до даного питання, то за Х. Багером вона стосується передусім зовнішньополітичної діяльності Росії, і її наслідків, а також висвітлює характеристику біографії правителів, і зокрема Петра І, характеризуючи його як найбільш яскраву особу, після Наполеона, в Європі.

Перший збірник документів - про знамените Московське повстання 1682 року, яке в спеціальній літературі нерідко зветься "Хованщиною". Опубліковані джерела свідчать про широкий розмах повстання, його тривалість, участь в ньому крім солдатів, інших верств столичного населення. Вони характеризують повстання як дуже складне і суперечливе, однак в основі своїй антифеодальний, антиурядовий рух.

В третьому збірнику представлені документи слідчої справи про повстання московських стрільці в 1698 році, які висвітлюють причини та хід його. В архиграфічному та джерелознавчому огляді наведені відомості про склад основних справ розшуку, в коментарях – опис окремих документів; справ що не увійшли до збірника.

В другому і четвертому збірниках представлені основні військові і цивільні заходи Петра І, що мають велике значення для розглядання завдань дослідження.

Дана дипломна робота має слідуючи структуру, вона складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел і літератури.

Період з кінця ХVІІ середини ХVІІІ ст. є дуже важливою віхою в Істрії Росії. Адже як стверджують більшість дослідників абсолютизм в Росії утвердився саме в цей час. І одну з найважливіших ролей в цьому процесі відіграла військова організація.

В кінці ХVІІ ст. коли в Росії абсолютизм лише зароджувався на перший план в суспільно-політичному житті починає виходити військо, яке на зразок преторіанської гвардії в стародавній Римській імперії починає активно втручатися в боротьбі правлячої верхівки за владу.

Так в боротьбі за владу Милославських і Наришкіних саме військо відігріло важливу роль. Тоді в 1682 році стрілецькі полки підтримали Софію і вона захопила владу. А "потім" полки Петра стали його основною опорою в бурхливих подіях 1689 року, коли з їх безпосередньою участю захопив владу Петро.

В подальшому історичному розвитку Росії військо відіграло не меншу роль. Так в утвердженні абсолютистського правління Петра І важливе місце посідає військова організація. Армія з її системою керівництва та дисципліною на думку царя була ідеальною організацією для правління країною і могла б викликати завдяки силовим методам любов до порядку, праці та високу громадянську свідомість.

Нова регулярна армія створена за іноземним зразком, втратила територіальний характер і набула ознак різностановості. Це в значній мірі спряло консолідації народу і руйнуванню сепаратистських тенденцій серед дворянства. Саме використання Петра І військової організації як зразка державного управління перетворило останніх в опору абсолютистського правління царської влади.

Створена Петром І регулярна армія зайняла провідне місце в житті російського суспільства. Стала важливим елементом суспільно-політичного життя. Часто гвардійці залучалися до виконання будь-яких особистих доручень царя, таких як контрольні функції в Сенаті та на місцях. Влада військових командирів на місцях була більшою ніж влада місцевої адміністрації. За її зразком формувалась основа абсолютизму – бюрократичний апарат, який законодавчо був оформлений в Табелі про Ранги. Довічна дворянська служба, навіть цивільна, була строго вертикально підпорядкована і мало чим відрізнялася від військової. Армія стала зразком, основою, рушійною силою практично всіх суспільно-політичних процесів Росії часів Петра І.

В другій чверті – середині ХVІІ ст. суспільно-політичне життя Росії характеризується гострою боротьбою за владу в середині правлячої верхівки з залученням до неї гвардії, та активним втручанням війська в політичну боротьбу.

Боротьба велась тільки в середині панівного стану, вона ніяк не впливала на зміну суспільного ладу, до неї було залучена незначна частина людей що зумовлювало відносну легкість змін правлячих осіб, які намагаючись втриматись при владі, утримували біля себе різних впливових людей того часу, таких як керівники армії, флоту і ін., які ставали фаворитами і як могли наживалися, відчуваючи що можуть бути програні в любий момент.

Разом з цим саме в цей час остаточно завершується формування абсолютистської системи управління в Росії, яка опирається на військово-бюрократичний апарат, представникам якого надаються все нові і нові привілеї та пільги.


08.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!