Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства. Реферат

Питання про вплив монгольського нашестя на розвиток руського суспільства – одне із найбільш складних в історіографії Росії

Крайня недостатність джерел ускладнює відповідь на нього, тому вповні можливою стає поява таких робіт, в яких заперечується який-небудь вплив нашестя на розвиток Русі. Більшість істориків, однак, є прихильниками думки про те, що іноземний гніт затримав економічний і соціальний розвиток Русі, завершення процесу складання феодалізму, відродивши архаїчні форми експлуатації.

Такий односторонній підхід до висвітлення даного питання панував і у радянський період. У зв'язку із цим питання впливу монголо-татарського гніту на соціально-економічний розвиток Північно-Східної Русі потребує переосмислення, глибокого вивчення його конкретно-історичних обставин. Тим більше, що досі не існує вузькоспеціалізованих праць з даної тематики.

Зважаючи на актуальність проблеми, об'єктом дослідження є роль монголо-татарського гніту у соціально-економічному розвитку Північно-Східної Русі.

В ранній руській історії, письмові джерела містять надто мало свідчень, які б дозволили зробити який-небудь висновок про реальні збитки, політичні, економічні чи культурні, нанесені монголо-татарами. Нема ніяких вказівок на чисельність втрат серед дружинників чи громадського населення, ми не знаємо, скільки було захоплено в полон. Літописці, мандрівники і історики того часу вперто відмовляються навести хоча б перебільшені цифри: вони або зберігають мовчання, як у випадку з Києвом, або лякають своїх читачів безпомічними гіперболами.

Мандрівники більш пізнього часу, посол папи Іоан де Плано Карпіні і францисканський монах Вільгельм Рубрук, правда, говорять про полонених, яких повели у кочування чи в рабство, а східні історики (Рашид-ад-Дін, Ібн-ал-Асир), як і Іоан де Плано Карпіні, повідомляють про те, що татари систематично уганяли професійних ремісників і майстрів із завойованих міст. Археологічні дані про фізичне знищення чи економічні утиски надто малі, щоб подати скільки-небудь реальну картину становища руських міст і сільської місцевості після нашестя.

Радянський історик Б. А. Рибаков в своїй фундаментальній праці "Ремесло Давньої Русі" пише, що руські землі "були в значній мірі обезкровлені... з цілого ряду виробництв ми можемо прослідкувати падіння чи навіть повний занепад складної техніки, огрубіння і спрощення ремісничого виробництва в другій половині XIII століття". Його висновки базуються, в основному, на відсутності в захороненнях XIII і XIV віків таких предметів, як прикраси, пряслиці, буси, амулети і браслети, зникнення глиняного посуду, кераміки і емалевих виробів, характерних для археологічного прошарку XII і початку XIII ст.

Звичайно, дані про татаро-монгольське ярмо могли потрапити в ці акти лише в рідких випадках через сугубо ділове призначення цих документів, що фіксують, так сказати, повсякденні, насамперед - поземельні відносини в країні. І дійсно, кількість таких актів (у статті розглядаються лише акти Північно-Східної Русі), у яких маються які-небудь зведення про татаро-монгольське ярмо, порівняно невелике (їх нараховується кілька десятків). Однак саме в силу самої "щоденності" цих грамот нечисленні і лаконічні звістки про ярмо, що зустрічаються в них, набувають особливого сенсу. Перед нами відображення "звичайних" проявів іноземного гніта, переломлення окремих подій і явищ, зв'язаних з існуванням ярма, у свідомості різних шарів населення тодішньої Русі.

У цікавлячій нас групі джерел насамперед одержала відображення експлуатація Ордою населення Русі. Так, у давно і добре відомій науці жалуваній грамоті московського великого князя Дмитра Івановича новоторжцю Микулі з дітьми (1363 – 1389 р.) у числі повинностей, від яких звільняються Микула, його діти і його селяни ("сироти"), згадане "ординське срібло". Для позначення платежів в Орду тут ужитий термін, що не зустрічається в інших джерелах. Цікавий у грамоті і факт звільнення великим князем від цих платежів світського феодала (у Микули є "його сироти" і "городищани його"). З погляду більш загальних проблем це свідчення грамоти підтверджує право московського великого князя в другій половині XIV в. за своїм розсудом розкладати ординський "вихід".

З грамоти також видно, що обличчям, відповідальним за збір "ординського срібла" із селян, був їхній феодальний пан (у даному випадку Микула), що передавав зібрану їм зі своїх селян данину "нагору" - питомому (чи великому, у залежності від того, чиїм безпосередньо васалом був даний феодал) князю.

Ця відповідальність вотчинників за збір ординської данини знайшла відображення й в інших актах. У жалуваній грамоті (близько 1450 р.) тверського великого князя Бориса Олександровича Кашинському Сретенському жіночому монастирю (тобто вже не світському, а духовному феодалу) на монастирських "сиріт", що проживають на землях монастиря й у його слободі в м. Кашину, говориться: "А прийде моя данина, великого князя, неминуча, і ігуменя збере сама данину з тих людей, так надішле до моєї скарбниці". Аналогічне свідчення мається в міновій грамоті, датованій часом біля 1440-х - 1470-х років, князя Ф. Д. Пожарського на промінявши їм села Іванівської М. І. Голибесовському за його село Троїцьке: "А ми та ординські і вихід мені, князь Федорові, знімати".

З цих слів з очевидністю випливає, що князь Пожарський, як обличчя відповідальне за збір платежів в Орду із села Іванівської, зобов'язується при обміні розрахуватися по них. Терміни, застосовувані в меновній для позначення цих платежів - "мита ординські" і "вихід", добре відомі, наприклад, по духовних і договірних грамотах великих і відомих князів XIV-XV ст.

Про "данину" і "виході" на користь Орди говориться й у так називаній "статутній" грамоті Василя І і митрополита Кіпріана (1392 чи 1404 р.): "А коли данину дати в Татари, тогди й оброк дати церковним людей; а коли данину не дати в Татари, тогди й оброк не дати церковним людей"; "А имати мені, князю великому, данини з Луху (в іншому випадку "с Сенгу". - А. Г) у вихід по своїй грамоті по оброчній; а лише того оброку не взимати". Ця грамота й у цілому за своїм характером, і по даному пункті близька до князівських докончаніїв.

Серапіон відрізняє представників влади і її апарат, тобто тих, хто задумав похід і хто використовував у своїх інтересах перемогу, від тієї маси кочівників, що вони систематично розбещували вигодами грабіжницької війни і військового видобутку.

Це відношення сучасників до факту татарського завоювання, до його ініціаторів, з одного боку, і до народної татарської маси, з іншої, невидимому, позначилося і на судженнях про цей час наступних поколінь.


07.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!