Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Розвиток В'єтнаму в 20 столітті. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Розвиток В'єтнаму в 20 столітті. Реферат

Розвиток ДРВ. Боротьба проти американських агресій в Південному В'єтнамі: 1954-1975 р. р. Наслідки війни в Індокитаї

Розвиток ДРВ

Подальший розвиток двох частин країни ДРВ і Південного В'єтнаму пішов різними шляхами.

В ДРВ під керівництвом комуністів (з 1951 р. КПІК стала називатися партією трудящих В'єтнаму – ПТВ) розпочався етап побудови соціалізму, завершилось відновлення зруйнованого війною народного господарства. Для цього була проведена успішна мобілізація народних мас, на відбудову підприємств.

Розгорнулось проведення аграрної реформи, головним кроком якої став закон про передачу землі в'єтнамських і французьких поміщиків за принципом "Земля тим хто її обробляє". Ліквідація феодальної власності та створення нових земельних відносин у в'єтнамському селі означало ліквідацію поміщиків як класу і перехід всієї політичної влади в сільській місцевості в руки трудових елементів тобто більшості населення.

В результаті аграрної реформи – цього, за словами Хо Ші Міна, великого революційного перевороту, рішучої і складної класової боротьби, направленої проти феодалів, 2220 селянських подвір'їв (72,8% всіх селянських господарств Північного В'єтнаму) отримали 818 тис. га землі і більше 100 тис. голів великої рогатої худоби.

Аграрна реформа зробила селян хазяями сільськогосподарського виробництва, створила умови для підйому виробничих сил. Важливим результатом аграрної реформи було різке підвищення бажання селян до утворення груп трудової взаємодопомоги і кооперативів. До кінця 1956 р. у республіці наладилось нормальне функціонування великих промислових підприємств, було модернізовано 18 заводів, утворених під час війни, завершено будівництво ще 18 заводів. Крім того, ввійшли в стрій діючих 50 шахт.

Розпочався стан побудови соціалізму. Було націоналізовано підприємства, утворено в сільському господарстві 18 великих госхозів. Застосувався плановий розвиток економіки і культури.

Тим часом у Південному В'єтнамі влітку 1954 р. за вимогою США була проведена реорганізація керівництва республіки В'єтнам, в наслідок якої прем'єр-міністром став Нго Дінь Дьєм.

У 1956 р. були проведені вибори до національних зборів, прийнято конституцію, в яку було розміщено положення про переслідування будь-яких дій, спрямованих на розповсюдження комуністичних ідей. Розпочались репресії спрямовані проти противників режиму.

Зміцнювався каральний апарат режиму. Чисельність таємної поліції в 1958 р. становила до 60 тис. осіб, а офіційно – 45 тис. Систематично проводились облави, примусові переселення і масові вбивства патріотів. Збільшувалась кількість тюрем.

З 1954 по 1961 р. р. більш 500 тис. осіб були кинуті в тюрми, більше 23 тис. поранені і більше 80 тис. убиті.

Настала гостра криза в промисловості і сільському господарстві.

Населення не мирилося з реакцією. Вже на початку 1959 р. був організований збройний опір опозиції.

Боротьба проти американських агресій в Південному В'єтнамі 1954-1975 р. р.

Після підписання Женевських угод дві в'єтнамські держави не зробили кроків до возз'єднання.

США, котрі з часів другої світової війни мали в цьому регіоні особливі політичні інтереси, взяли курс на увіковічення розколу країни, посадивши на пост прем'єр-міністра свого ставленика. Призначені на 1956 р. загальнонаціональні вибори, а також всі спроби ДРВ почати з керівництвом Сайгона переговори про з'єднання були зірвані американцями і їх маріонетками.

ДРВ обрала шлях збройного приєднання Півдня країни. У грудні 1960 р. згідно з рішенням комуністів ДРВ був утворений Національний фронт визволення Південного В'єтнаму (НФВПВ), що поставив своїм завданням вигнання американського агресора і повалення маріонеткового режиму. На південь "стежкою Хо Ші Міна" почали перекидати військові підрозділи, зброю, техніку. "Стежка" була розгалуженою системою доріг загальною довжиною 16 тис. км., які обплутували гори і джунглі В'єтнаму, Лаосу, Камбоджі (Кампучії). Прокладався нафтопровід, кабелі зв'язку, стаціонарні ремонтні бази, автомобільні батальйони. Виникали партизанські загони, в 1961 р., з'єднавшись в цілу армію, визволили ряд районів. Тут була встановлена влада народу, земля передавалась селянам.

США прагнучи перетворити Південний В'єтнам свою основну базу в Індокитаї надавало допомогу сайгонському керівництву. З 1954 по 1961 р. р. американці основну увагу приділяли формуванню, озброєнню, і навчанню південно-в'єтнамської армії, котрою фактично керували 2700 американських військових радників. Але в 1961 р. США перейшли до ведення "особливої війни" і було створено, спеціальне військове командування США, розширювалась участь в каральних операціях американських ВПС і спеціальних анти-партизанських підрозділів. Вздовж границі Південного В'єтнаму і в місцях партизанського руху створювались "мертви зони", де за допомогою сильнодіючих ядохімікатів знищувались ліси і сільськогосподарські посіви.

Не дивлячись на це у січні 1963 р. збройні сили комуністів, які спочатку дотримувались тактики партизанської війни, вперше у відкритому бої перемогли війська Республіки В'єтнам. Ці події прискорили падіння уряду Дьєму. У листопаді 1961 р. стався державний переворот, Дьєма було вбито і до влади прийшов тимчасовий уряд. До 1965 р. у Сайгоні відбулося 13 переворотів поки до влади не прийшов Ван Тхієу.

У в'єтнамському вузлі поступово спліталися інтереси великих держав: Китаю, СРСР, США. Перший мав негласну домовленість з ДРВ про введення своїх військ у разі висадки американського десанту на Півдні. Лідер СРСР Микита Хрущов неодноразово заявляв про "готовність радянського народу виконати свій інтернаціональний обов'язок. до братньої соціалістичної країни". Американська адміністрація, у свою чергу, оголосила боротьбу з комуністичною експансією в усіх країнах світу.

У серпні 1964 р. втручання США переросло у війну проти ДРВ. У Токійській затоці (сучасна назва Балбо) кораблі ДРВ напали на два американські есмінці. результатом токійського інциденту стало прийняття "Токійської резолюції" конгресом США, яка дала можливість американському президентові вдаватись до будь-яких дій у В'єтнамі – аж до використання збройних сил.

Американські військово-повітряні сили почали бомбардувати "стежку Хо Ші Міна". Однак незабаром командування зрозуміло, що ефективніше знищувати вантажі і транспорт у портах та містах ДРВ, ще до того, як вони потраплять у джунглі. З лютого 1965 р. літаки розпочали систематичні бомбардування міст ДРВ, а у березні на Півдні висадився американський десант. Узбережжя ДРВ обстрілювали війська з кораблів 7-го американського військового флоту.

У зв'язку з загостренням радянсько-китайських відносин і орієнтацією в'єтнамських комуністів на Москву, КНР відмовився подати обіцяну ДРВ допомогу. СРСР натомість підтримав її найсучаснішою зброєю. Безвідплатна допомога ДРВ у роки війни коштувала Радянському Союзові щоденно 1,5 млн. крб.

У квітні 1965 р. до В'єтнаму прибули радянські ракетні підрозділи. У першому ж бою під Хайфоном радянські ракетники збили 3 американські літаки. У подальшому військові підрозділи СРСР були виведені з ДРВ.

На ті місця прибув кількатисячний контингент воєнних радників: за офіційними даними їх налічувалось 5 тис., за оцінками радянських ветеранів в'єтнамської війни – 15 тис. чол.

Американський експедиційний корпус налічував близько півмільйона воїнів. Починаючи з 1965 р. у сухий сезон, який триває в Індокитаї з жовтня по березень, війська США та республіки В'єтнам спільно проводили "стратегічні контрнаступи", однак вони не принесли відчутних результатів. Партизанські з'єднання комуністів знищити не вдалось.

С 1966 р. проти сайгонського уряду почали виступати буддисти, які становили більшість населення Південного В'єтнаму (до 10,5 млн. осіб із 15 млн. населення). Вони дедалі наполегливіше вимагали миру, дехто навіть спалював себе живцем, щоб привернути увагу світової громадськості.

Тим часом, американські війська продовжували бомбардувати Північний В'єтнам, сподіваючись зламати волю ханойського уряду. Сухопутна армія США не перетинала 11-ї паралелі, проте бойові дії ставали дедалі масштабнішими. Мільйонній сайгонській армії і 50-ти тисячному експедиційному корпусу США протистояло (за даними американського уряду) 50 тис. північно-в'єтнамських вояків. І до 200 тис. солдатів національного Фронту Визволення.

Війна стала надзвичайно запеклою. Громадськість світу вразила акція взводу лейтенанта Коллі, якій розстріляв усіх жителів та спалив селище Сонгмі. За цей злочин офіцера було засуджено судом США.

У в'єтнамській війни США вперше застосували кулькові бомби і напалм. Для знищення зелені джунглів застосовувалась токсична речовина (Оранж). Тяжкі екологічні наслідки відчутні дотепер.

Проте ДРВ готова була до останку боротися проти іноземної агресії. 31 січня 1968 р. почався наступ північно-в'єтнамських, який засвідчив, що сподівання США на перемогу марні.

Навесні 1968 р. було досягнуто домовленості про початок попередніх переговорів, але переговорний процес виявився складним і тривалим. Президент Ніксон взяв курс на затягуванні переговорів і навіть розширив військові дії на Лаос і Камбоджу.

Хоча уряди цих країн заявили про свій нейтралітет. вони не спроможні були контролювати прикордонні з В'єтнамом райони. Там активно діяли партизанські загони Народно-революційних партій Лаосу (комуністичних за своєю суттю) та компартії Камбоджі. Крім того через територію цих країн пролягала "стежка".

Лише 16 січня 1969 р. в Парижі почала роботу конференція за участю чотирьох делегацій: американської, південно-в'єтнамської з одного боку, північно-в'єтнамської та від Національного Фронту Визволення з іншого.

Тим часом під тиском світової громадськості, широких верств населення у самих США американський уряд розпочав виведення американських військ із В'єтнаму.

США витрачали на війну у В'єтнамі 25-27 млрд. дол. щорічно, отже в країні проходили широкомасштабні рухи проти війни у В'єтнамі. По всій країні розгорнулись марші і демонстрації, компанії відхилення від призиву в армію, і спалювання призивних карточок. Найбільш ярким проявом цього руху була облога військового відомства США, що продовжувалася на протязі декількох діб. Джонсон мусив оголосити згоду наведення мирних переговорів з ДРВ.

Нарешті в січні 1973 р. у Парижі було підписано угоду про припинення війни і відновлення миру у В'єтнамі.

Залишившись один на один з комуністичними силами, південно-в'єтнамські війська невдовзі зазнали поразки. Маріонетковий режим, що залишився в Сайгоні після відходу американських військ намагався закріпити свої позиції, застосовував репресії, і підривав план мирного об'єднання країни. Весною 1975 р. в'єтнамські патріоти нанесли удар по Сайгону. не дивлячись на мільйонну армію, повністю озброєною американською технікою, анти-націоналістичний сайгонський режим упав під ударами збройних сил в'єтнамських патріотів.

День 30 квітня 1975 р. став днем тріумфальної перемоги, завершивши тридцятирічний період боротьби в'єтнамського народу за незалежність.

Наслідки війни в Індокитаї

У квітні 1976 р. були проведені вибори до національних зборів, котрі принесли рішення про з'єднання двох частин В'єтнаму в Соціалістичну Республіку В'єтнам. (СРВ). Столицею СРВ стало м. Ханой. Сайгон було перейменовано на місто Хо Ші Мін. Фактичним керівником СРВ став генеральний секретар ЦК КПВ Лє Зуан, посада ж президента після смерті Хо Ші Міна почала носити в основному представницький характер.

Комуністи захопили владу також у Камбоджі і Лаосі. Усі три комуністичних режими країн Індокитаю проголосили своїм завданням побудову соціалізму, шляхом переводу народного господарства від мілкого виробництва до індустріалізації країни.

Провідне місце на цьому шляху, займала СРВ, і проголошений нею курс на індустріалізацію і колективізацію сільського господарства. На кошти СРСР було реконструйовано і побудовано сотні економічних об'єктів. Тим часом помилки в плануванні величезні капіталовкладення в крупні об'єкти, будівництво котрих затягувалось на довгі роки, привело до того, що значна частина коштів, була витрачена даремно. Це невдовзі привело до значних економічних проблем. Промисловість країни, головним чином оборонна с труднощами переходила на мирні рейки. Існувала повна залежність країни від поставок СРСР.

Отже внаслідок війни в Індокитаї його країни здобули незалежність, відбулося поширення комуністичних ідей та прихід комуністів до влади в цьому регіоні; що призвело до зміцнення позиції СРСР і зменшення впливу США.

Літетатура

  1. Всесвітня історія – С. Пивовар, А. Слюваренко, С. Стельмах.
  2. Новая и новейшая история – Е. И. Попова, К. Н. Татарина.
  3. Новейшая история зарубежных стран ХХ век – Под редакцией доктора исторических наук А. М. Родригеса.
  4. Всемирная история (энциклопедия).
  5. Всесвітня історія. Новітні часи 1945-1996 р. р. – Ю. В. Бураков, Г. М. Кипаренко.


07.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!