Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Боротьба Індії за незалежність. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Боротьба Індії за незалежність. Реферат

До і під час Другої світової війни у колоніальній Індії великого розмаху набули кампанії громадянської непокори

Започатковані визнаним лідером національно-визвольної боротьби Мохандосом Карамчандом, прозваним у народі Махатмою ("Велика душа") Ганді, вони були своєрідною формою ненасильницького опору колоніальній владі. Це були мирні демонстрації, мітинги, припинення комерційної діяльності, бойкот виборів до колоніальних представницьких органів влади, відмова від державної служби (насамперед, в армії та поліції), ігнорування розпоряджень колоніальної влади та інші масові заходи.

Поштовхом до масових анти-британських виступів стали судові процеси над офіцерами Індійської національної армії, яку створив у сусідній окупованій японцями Бірмі керівник національної боротьби бенгальського народу Субхас Чандра Бос. Він вважав, що досягнути незалежності Індія зможе тільки за допомогою Японії після розгрому англійських військ. Індійська громадськість справедливо сприймала Боса та його соратників як борців за національну незалежність, які зі зброєю в руках боролися проти колонізаторів.

Судові процеси у Калькутті над вояками Боса супроводжувались могутніми демонстраціями протесту проти англійської присутності. Наприкінці листопада 1945 р. проти демонстрантів було кинуто війська. Десятки вбитих, сотні поранених - таким був підсумок заворушень у Калькутті.

У лютому 1946 p. y національно-визвольну боротьбу активно включилися індійські моряки військово-морської бази у Бомбеї. Команда корабля "Тальвар" ("Меч") відмовилася виконувати накази англійського командування. Виступи моряків підтримало цивільне населення. Проти демонстрантів знову застосували зброю. Близько 300 осіб було вбито, майже 1700 поранено.

Могутня хвиля анти-британських виступів у Індії, широкий осуд міжнародною громадськістю колоніалізму змусили англійський уряд піти на переговори з представниками національно-визвольних сил. Під час переговорів виявились суттєві розходження щодо майбутнього країни між найвпливовішими партіями - Індійським національним конгресом (ІНК) та Мусульманською лігою, яка наполягала на утворенні з провінцій, де більшість населення становили мусульмани, окремої держави Пакистан ("Країна мусульман"). В умовах наростання суперечок двох найбільших релігійних конфесій - індуїстської та мусульманської - англійський парламент схвалив закон про незалежність Індії, який набув чинності 15 серпня 1947 р. Згідно із законом, колишня колонія поділялася на два домініони (лат.: володіння) - Індійський Союз та Пакистан. Нові держави входили до Британської співдружності націй, яка об'єднувала Велику Британію та її колишні колонії.

У період існування домініону (15 серпня 1947 р. - 26 січня 1950 р.) перший індійський уряд на чолі з героєм національно-визвольної боротьби Джавахарлалом Неру зіткнувся з величезними труднощами, спричиненими поділом країни.

До складу Пакистану увійшли західні та східні провінції Індії, які становили два окремих регіони, віддалені один від одного на тисячі кілометрів. Кордони між новоутвореними державами не враховували особливостей національного складу, географії, історичних традицій. Це спричинило збройні сутички, зокрема у північно-західному князівстві Кашмір, який на довгі роки став болючою, нерозв'язаною і донині, проблемою індійсько-пакистанських відносин.

Індусів та мусульман в обох нових державах охопила паніка: їм терміново слід було вирішувати питання, у якій державі жити. Протистояння увійшло у практику багатьох політичних організацій, у тому числі й таких впливових, як Мусульманська ліга та "Хінду маха сабха" ("Великий союз індусів"). Добропорядні мусульмани та індуси, які роками жили поруч, по-сусідськи, у дружбі та злагоді, кидалися один на одного з кийками. З'явилися юрби біженців, які подекуди вступали у криваві бійки. За приблизними підрахунками, понад 6 млн. мусульман та 4,5 млн. індусів перемістилися з одного кінця країни в інший. Близько 700 тис. осіб загинуло в індусько-мусульманських сутичках.

На знак протесту проти кривавих зіткнень Махатма Ганді на початку 1948 р. оголосив шістнадцяту у своєму житті голодовку і заявив, що не припинить її, поки не відновиться мир. Акція протесту, за якою пильно стежила уся країна, змусила лідерів комуналістських організацій дати клятву у присутності Махатми встановити мир між конфесіями.

В обох новоутворених державах настав довгоочікуваний спокій. Однак позиція Ганді викликала роздратування в екстремістських колах. 30 січня 1948 р. члени партії "Хінду маха сабха" вбили його.

У січні 1950 р. було введено в дію конституцію, яка проголосила країну суверенною демократичною республікою. У ній було зроблено чіткий поділ законодавчої, виконавчої та судової влад, вказано, що уряд Індії та уряди штатів на чолі з головними міністрами відповідальні перед центральним парламентом та законодавчими зборами штатів. Конституцією також передбачено розмежування економічних і політичних функцій між центром і штатами; уся адміністративна система країни своєрідно поєднує високий ступінь унітарності з елементами федералізму. У ній закріплено значні досягнення визвольної боротьби народів Індії: демократичні свободи, заборона будь-якої дискримінації - національної, расової, кастової, релігійної.

Курс Джавахарлала Неру у внутрішній і зовнішній політиці Індії

Наприкінці 1951 p. відбулися перші загальні вибори до парламенту країни. Партія ІНК впевнено виборола перемогу, і її лідер Дж. Неру сформував уряд, який приступив до здійснення широкої програми соціально-економічних перетворень.

Важливою проблемою була аграрна. Уряд Дж. Неру запропонував урядам усіх штатів підготувати проекти аграрних реформ, спрямованих на обмеження поміщицького землеволодіння. Держава виплачувала землевласникам за відчужувану землю значну грошову компенсацію. Орендарям, які працювали на землі понад п'ять років, було надано можливість викупити землю. У багатьох штатах прийняли закони, які встановлювали максимум орендної плати - до третини загального доходу.

За час проведення аграрних реформ близько 60% земель, які раніше належали поміщикам, знайшли нових господарів. Це зняло соціальне напруження в селах, сприяло піднесенню сільськогосподарського виробництва.

Відбувалися реформи й у галузі промисловості. Уряд взяв курс на розвиток важкої промисловості, зокрема на створення металургійних та машинобудівних заводів у рамках державного сектора економіки. Ці галузі щедро фінансував уряд, сюди активно залучався іноземний капітал. Першим велетнем металургії став Бхілайський металургійний комбінат, збудований у 1955 р. за допомогою СРСР. У наступні роки стали до ладу металургійні комплекси у містах Дургапурі та Роуркелі (побудовані за допомогою Англії та ФРН), інші об'єкти важкої промисловості.

У перші роки незалежності державний сектор переважав у промисловості, транспорті, зв'язку. Це пов'язувалося з потребою контролю за використанням ресурсів. Разом з тим уряд здійснив багато заходів щодо захисту дрібного виробництва, у якому була зайнята переважна більшість населення країни. Зокрема, дрібним промисловцям на пільгових умовах надавалися кредити, за ними резервувалося право на випуск певного асортименту товарів.

Найболючішою для індійського суспільства виявилася адміністративно-територіальна реформа 1956 р. У її ході штати розмежовувалися за національною та мовною ознаками. Сьогодні Індія - федеративна республіка, що складається з 25 штатів та 6 союзних територій. Звичайно ж, урядовцям не вдалося провести розмежування, яке б задовольняло всі народи, що проживають в Індії. Наприклад, народ телугу опинився у різних штатах. Пенджабці і таміли виступили проти запровадження мови хінді як державної. Національне питання залишалось гострою проблемою і породжувало національні рухи деяких народів Індії за самовизначення.

Виник і набув широкого розмаху рух релігійної общини сикхів, до якої належить переважна більшість населення штату Пенджаб. Очолює його партія "Акалі дал" ("Партія безсмертних"). Найбільш радикальні організації сикхів виступають за відокремлення Пенджабу і створення суверенної держави Халістан ("Країна сикхів").

У зовнішній політиці Індія дотримується ідей "позитивного нейтралітету", неприєднання до воєнно-політичних блоків. Індія намагалась впровадити ідеї солідарності незалежних народів Азії у боротьбі проти загрози виникнення нової світової війни.

У 1954 р. Індія та Китай підписали угоду про торгівлю та відносини між Тибетськими районами обох країн. Тут уперше було зафіксовано п'ять принципів мирних стосунків (мовою хінді - "панча шіла"):

  • взаємна повага територіальної цілісності та суверенітету;
  • взаємний ненапад;
  • невтручання у внутрішні справи один одного;
  • рівність і взаємні вигоди;
  • мирне співіснування.

Принципи "панча шіла" мають виняткове значення у міжнародних стосунках, вони є складовою частиною багатьох важливих документів, які регламентують відносини між державами.

Дж. Неру був одним з ініціаторів скликання Бандунзької міжнародної конференції країн Азії й Африки в Індонезії у квітні 1955 р. У підсумкових документах конференції втілилися принципи "панча шіла", було засуджено расову дискримінацію та колоніалізм "в усіх його проявах, як зло, яке треба швидко ліквідувати".

Індія рішуче позбулася залишків колоніалізму на своїй території. У грудні 1961 р. індійські війська звільнили колонію Гоа (землі Гоа, Діу та Даман на сході Індії) від португальських колонізаторів.

На початку 60-х років погіршилися китайсько-індійські відносини. Репресії китайського керівництва проти національно-визвольного руху народів Тибету і ламаїстської релігії призвели до втечі її глави - далай-лами - з 20 тис. прихильників до Індії. У жовтні 1962 р. поодинокі порушення кордонів переросли у широке вторгнення китайської армії до гірських областей Індії. Індійська армія зазнала поразки, а війська КНР окупували частину індійської території, яку утримують дотепер.

У 1964 р. помер Дж. Неру. До керма влади став відомий діяч ІНК Лал Бахадур Піастрі. Під час його урядування спалахнула нова індійсько-пакистанська війна.

У квітні 1965 p. y районі Кашміру розпочалися прикордонні сутички, які у вересні вилилися у справжні бої з використанням найновішої воєнної техніки. Радянський Союз, основний постачальник зброї для воюючих сторін, виступив посередником у врегулюванні конфлікту. Президент Пакистану і прем'єр-міністр Індії підписали у Ташкенті декларацію, яка містила умови політичного врегулювання, відкрила шлях до нормалізації індійсько-пакистанських відносин. Завершення переговорів було затьмарене смертю прем'єра Індії.

Уряд Індіри Ганді

У січні 1966 р. правляча партія ІНК висунула на посаду прем'єр-міністра дочку Дж. Неру - Індіру Ганді. Обрання її відбувалось у гострій боротьбі з впливовим діячем ІНК Морарджі Десаї. Це були перші ознаки розколу партії.

Початок діяльності уряду І. Ганді збігся із загальними виборами 1967 р. Хоча в результаті виборів Конгрес і залишився правлячою партією, проте він втратив частину голосів. Це викликало жваву дискусію в ІНК, яка у 1969 р. призвела до розколу партії. Опозиція на чолі з М. Десаї утворила нову партію - Організацію Конгрес. Парламентська фракція ІНК позбулася багатьох місць і опинилась у скрутному становищі. За цих умов І. Ганді прийняла рішення про розпуск парламенту та проведення дострокових виборів. На виборах у березні 1971 р. ІНК на чолі з І. Ганді одержав більшість місць у парламенті (350 з 542).

Уряд І. Ганді наприкінці 60-х - на початку 70-х років провів важливі соціально-економічні реформи. Зокрема, було націоналізовано 14 найбільших комерційних банків, установлено державний контроль над системою страхування, створено ряд фінансових установ для інвестицій у сільське господарство та промисловість. Надмірна увага, яку уряд приділяв державному секторові промисловості за рахунок приватного, позначилася на уповільненні темпів економічного розвитку країни на початку 70-х років.

Великого значення набули заходи, скеровані на заохочення аграрного підприємництва, здійснювалася так звана "зелена революція" - фінансування, впровадження прогресивних методів обробітку землі, поліпшення насіннєвого фонду та інше. "Зелена революція", особливо у районах зрошувального землеробства, сприяла зростанню продуктивності сільського господарства, самозабезпеченню країни зерном. Разом з тим демографічний вибух, десятимільйонний потік біженців зі Східної Бенгалії, викликаний репресіями пакистанської влади, хронічне безробіття породжували соціальну напруженість у країні.

Гострою була і зовнішньополітична ситуація. У грудні 1971 р. Індія розпочала війну проти Пакистану на підтримку національно-визвольної боротьби бенгальського народу. Воєнні операції проходили на двох фронтах - західному та східному, - і завершилися через два тижні капітуляцією пакистанських військ. На території Східної Бенгалії утворилася нова суверенна держава - Народна Республіка Бангладеш. Першим її президентом став лідер національного руху бенгальців Муджібур Рахман. У липні 1972 р. в м. Сімлі (Індія) було підписано індійсько-пакистанську мирну угоду.

Поразка Пакистану, утворення Бангладеш відбилися на внутрішньополітичній ситуації в Індії. Вони сприяли зростанню престижу уряду І. Ганді. Під час виборів 1972 р. ІНК домігся відчутної переваги. Разом з тим війна, хоч і короткочасна, позначилася на бюджеті країни. З млн. американських доларів щоденно витрачалися на житло, одяг та харчування біженців. Болісно пережила Індія підвищення світової ціни на нафту у 1973 p. y зв'язку з війною на Близькому Сході. Значна кількість програм уряду, у тому числі й програма боротьби зі злиднями, залишилися без фінансування і провалилися. Економічні труднощі і, як наслідок, підвищення цін, інфляція, спекуляція, безробіття призвели до зростання народного невдоволення політикою кабінету І. Ганді.

Цю ситуацію використала опозиція і повела наступ на І. Ганді, звинувативши її у незаконному посіданні депутатського мандату, у фальсифікації результатів виборів. Справу прем'єра розглядали у суді, який позбавив її мандата. Країною прокотилася хвиля антиурядових демонстрацій. У цих умовах влітку 1975 р. І. Ганді запровадила у країні надзвичайний стан. Опозиція розцінила це як замах на демократію. Авторитет уряду стрімко падав. Знизилася виконавська дисципліна на місцях. Прем'єр змушена була оголосити нові вибори до парламенту. На виборах у березні 1977 p. IHK зазнала нищівної поразки. Вперше за 30 років незалежності партія була позбавлена влади. Блок опозиційних партій - "Джаната парті" ("Народна партія") - здобув перемогу і сформував уряд на чолі з М. Десаї.

Поразка призвела до остаточного розколу ІНК. У 1978 р. І. Ганді оголосила про створення партії своїх прихильників - Індійський Національний Конгрес (Індіри). Партія ІНК (І) оголосила себе спадкоємницею традицій Конгресу часів Махатми Ганді та Дж. Неру.

Розвиток Індії у 80-90-х роках

Блок "Джаната парті" виявився нестійким. Постійні чвари партнерів по коаліції відволікали уряд М. Десаї, а згодом Чаран Сінгха від розв'язання економічних проблем. Чергова криза привела до нових виборів 1980 р. ІНК (І) здобув на них перемогу - дві третини місць у парламенті. І. Ганді повернулася до влади.

Діяльність нового уряду розпочалася на загальному тлі етнічних, релігійно-общинних та кастових конфліктів. У 1980-1981 p. відбувалися зіткнення на релігійному ґрунті між мусульманами та індусами у північно-східному штаті Джамму і Кашмір. Деякі організації штату висунули гасло самовизначення кашмірців. Криваві сутички відбувалися і на протилежному кінці Індії - у північно-західному штаті Ассам, де місцеве населення виступило проти розселення на їх землях бенгальських біженців. У 80-х роках частими були мусульмансько-індуїстські конфлікти у штатах Уттар-Прадеш, Біхар. У штаті Західна Бенгалія посилився рух за об'єднання з Бангладеш.

Напруження виникло і на півдні Індії, де проживають майже 50 млн. тамілів. Крім того, 3 млн. тамілів мешкають у сусідній Шрі-Ланці. З 1983 р. там точиться збройна боротьба з більшістю населення країни - сингалами - за створення держави тамілів. Національна організація "Тигри визволення Таміл І лама" спочатку повела боротьбу в Шрі-Ланці, а згодом поширила свою діяльність і на індійський штат Тамілнад.

Гостра ситуація склалася у Пенджабі. Сикхські екстремісти вдалися до найжорстокішого терору, жертвами якого стали головним чином мирні жителі, які гинули від терористичних актів (вибухи авіалайнерів, диверсії на залізниці, автомобільному транспорті). Уряд І. Ганді намагався врегулювати сикхську проблему переговорами з партією "Акалі дал" щодо розширення автономії штату. Однак екстремісти відкидали можливість переговорів.

Навесні 1984 р. сикхські терористи захопили Золотий храм в Амріт-сарі. За віруванням сикхів, у храм, крім прихильників їхньої релігії, ніхто не має права входити. Тому наказ І. Ганді провести військову операцію з метою очищення Золотого храму від терористів став відправним пунктом подальшого трагічного розвитку подій.

31 жовтня 1984 р. особисті охоронці, сикхи за віруванням, кількома автоматичними чергами вбили І. Ганді біля її резиденції. Постріли в Делі призвели до кривавих сутичок між індуїстами і сикхами.

На національній хвилі співчуття та симпатії до трагічно загиблого лідера її партія на загальних виборах у грудні 1984 р. одержала рекордну кількість депутатських мандатів - 401. Прем'єр-міністром став син Індіри - Раджів Ганді. У програмі уряду передбачалось підвищення життєвого рівня населення, ліквідація безробіття й неписьменності, зменшення майнової нерівності.

За час правління уряду Р. Ганді (1984-1989) Індія досягла значних успіхів у розвитку господарства. Сучасна Індія - це індустріальне-аграрна країна, яка запускає у космос власні супутники, має атомні електростанції, електронну, автомобільну та інші високотехнологічні галузі промисловості.

Разом з тим промисловий розвиток породив складні екологічні проблеми. Увесь світ вразила трагедія, що сталася у грудні 1984 p. y м, Бхопалі (штат Мадх'я-Прадеш). Через порушення технологічного процесу на хімічному заводі однієї американської компанії стався викид в атмосферу отруйних речовин. Наслідки катастрофи були жахливими - 2,5 тис. мешканців міста загинули від задухи, понад 50 тис. стали інвалідами.

Індія - авторитетна держава на міжнародній арені. Уряд Р. Ганді рішуче виступив за збереження єдності Шрі-Ланки. Влітку 1987 р. за наказом прем'єр-міністра Індії і за погодженням з президентом Шрі-Ланки на острів було перекинуто індійські війська, які взяли участь у роз'єднанні тамільських та сингальських військових угруповань. Однак спокою індійські війська на острів не принесли. Чимало проблем виникло у самій Індії: фактично марно загинули сотні індійських військовослужбовців; розміщення тамільських біженців подалі від півдня, у східному штаті Орісса, наразилося на вороже ставлення місцевого населення. Дії індійської армії проти "Тигрів визволення Таміл Ілама" викликали широкий протест тамільців у Індії.

У листопаді 1989 р. відбулися чергові парламентські вибори, які принесли несподівані результати. Жодній партії не вдалося набрати достатньої кількості мандатів для формування однопартійного уряду. Партія ІНК (І) відмовилася від спроби створити коаліцію і перейшла в опозицію.

21 травня 1991 р. індійський народ зазнав тяжкої втрати: від рук тамільських терористів загинув Р. Ганді. На виборах, які відбулися того ж року, повернувся до влади ІНК (І). Прем'єр-міністром став Нарасімха Рао. До 1991 p. індійська економіка була замкнутою системою з пануванням жорсткого адміністративного регулювання, всесиллям бюрократії, практично закритою для іноземних інвесторів.

Уряд Н. Рао різко знизив податкові тягарі, відкривши, таким чином, Індію для зовнішньої торгівлі та іноземного капіталу, з метою прискорення інтеграції країни у світове господарство. Однак авторитет партії без її традиційних лідерів - членів родини Неру - послабився. Водночас посилився вплив регіональних політичних сил в окремих штатах, що загрожувало розпадом єдиної Індії.

Знову на політичному житті Індії позначилися індусо-мусульманські зіткнення. Конфлікт навколо мечеті у місті Айдох'я (штат Уттар-Прадеш), зруйнованої у грудні 1992 р. індуїстськими фанатиками, набув міжнародного розголосу. 53 держави - члени Організації "Ісламська конференція" - засудили цей акт вандалізму і масові погроми мусульманських кварталів.

Уряд Н. Рао провів арешти активістів індуїстської організації "Бхаратія джаната парті", силою армійських підрозділів розігнав мітинги їхніх прихильників. Опозиція кваліфікувала ці дії як антидемократичні й антиконституційні. Вона розпочала масову кампанію за відставку уряду конгресистів, достроковий розпуск парламенту й проведення позачергових виборів. У травні 1996 р. парламентські вибори принесли перемогу "Бхаратія джаната парті". Протягом 18 місяців існував коаліційний уряд, в якому були представлені усі політичні спектри країни. Наприкінці 1997 р. вимоги центристського ІНК усунути з коаліції регіональну партію з штату Тамілнад, через підозру в її зв'язках з тамільськими терористами, призвели до чергової урядової кризи. Президент Індії Кочеріл Раман Нараянан розпустив парламент і призначив дострокові вибори на лютий 1998 р.

Крах комуністичної системи певною мірою позначився на міжнародному становищі Індії. В оточенні недружніх країн - Китаю та Пакистану - індійці могли покладатися на підтримку Москви. Тепер зовнішньополітична орієнтація Індії скерована на тісний союз із західними державами. Підтвердженням цього може бути зовнішньоекономічна сфера. СРСР до свого розпаду посідав провідні позиції на ринку Індії. Новоутворені держави - республіки колишнього Союзу - поступилися своїми місцями іншим країнам. Навіть конкурс пропозицій щодо контракту на реконструкцію Бхілайського металургійного комбінату виграли не росіяни, а японці.

Протягом тривалого часу українські підприємства традиційно співробітничали з індійськими компаніями: на багатьох індійських заводах та фабриках упроваджені і працюють українські технології, машини та обладнання. І сьогодні взаємовигідна торгівля між Україною та Індією є важливим чинником зміцнення співробітництва між обома країнами, що перебувають на перехідному етапі економічного розвитку.

Індія має гарні перспективи у майбутньому. За оцінками спеціалістів, темпи її економічного зростання перевищать 10% на рік, що буде одним з кращих показників у світі. Серед соціально-економічних, національних та релігійних проблем актуальною для Індії є й демографічна.

Населення Індії щороку зростає на 14 млн. чол. Програма регулювання темпів приросту населення, яку намагалися здійснювати уряди ІНК (І), провалилася. За прогнозами вчених, на початку XXI ст. чисельність населення Індії досягне 1 млрд. чол., а згодом за цим показником країна посяде перше місце у світі.


07.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!