Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Біографія Мао Цзедуна. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Біографія Мао Цзедуна. Реферат

Мао Цзедун народився 26 грудня 1893 р. у родині заможного селянина Мао Женъшена в провінції Хунань. У місцевій початковій школі він одержав класичну китайську освіту, що включала знайомство з філософією Конфуція і традиційною літературою

Навчання перервала революція 1911 р. Війська під керівництвом Сунь Ятсена скинули Маньчжурську династію Цін. Мао півроку прослужив в армії, виконуючи обов'язки зв'язкового в загоні.

У 1912-1913 р. йому на настійну вимогу родичів довелося учитися в комерційній школі. З 1913 по 1918 р. Мао жив в адміністративному центрі Чанша, де учився в педагогічному училищі. Виїхавши на рік (1918-1919 р.) у Пекін, він працював у бібліотеці Пекінського університету.

У квітні 1918 р. разом з однодумцями Мао створив у Чанша суспільство "Новий народ" з метою "пошуку нових шляхів і методів перетворення Китаю". До 1919 року він придбав репутацію впливового політичного діяча. У цьому ж році вперше познайомився з марксизмом і став гарячим прихильником цього навчання. 1920 рік був насичений подіями. Мао організував "Суспільство культурного читання для поширення революційних ідей", створив у Чанша комуністичні групи, женився на Ян Кайхай, дочці одного зі своїх учителів. У наступному році він став головним делегатом від провінції Хунань на установчому з'їзді Комуністичної партії Китаю (КПК), що проходили в Шанхаї в липні 1921 р. Разом з іншими членами КПК Мао примкнув до націоналістичної партії Гоміньдан у 1923 р. і навіть був обраний запасним членом Виконавчого комітету Гоміньдана в 1924 р.

Через хворобу наприкінці того ж року Мао довелося повернутися в Хунань, але він не сидів там без справи. Він неухильно рухався вліво, створюючи союзи робітників і селян, що послужило приводом для його арешту. Восени 1925 р. Мао повернувся в Кантон, де співробітничав у радикальному щотижневику.

Трохи пізніше він звернув на себе увагу Чан Кай-ши і став керівником відділу пропаганди Гомінь-дана. Майже відразу ж проявилися політичні розбіжності з Чаном, і в травні 1925 р. Мао змістили з посади.

Він став співробітником курсів по підготовці керівників селянського руху, що являли вкрай ліве крило КПК. Однак у квітні 1927 р. Чан Кайши порвав союз із КПК і повів наступ на членів КПК у ході свого "Північного походу".

Мао пішов у підпілля і, незалежно навіть від членів КПК, організував у серпні революційну армію, що 8-19 вересня очолив під час повстання "Осіннього врожаю". Повстання виявилося невдалим, і Мао був виселений з керівництва КПК. У відповідь він зібрав залишки вірних йому сил і, об'єднавши з ще одним ізгоєм КПК - Чжу Де, відступив у гори, де в 1928 р. створив армію за назвою "Лінія на маси".

Мао і Чжу разом організували власну радянську республіку в горах Цзинган на границі провінції Хунань і Цзянси, що до 1934 р. нараховувала п'ятнадцять мільйонів чоловік населення. Цим вони виразили відкриту непокору не тільки Гомінь-дану і Чан Кайши, але і, що знаходився під впливом радянських керівників Комінтерну, що наказував усім майбутнім революціонерам і комуністам зосередитися на захопленні міст. Діючи всупереч ортодоксальній марксистській доктрині, Мао і Чжу зробили ставку не на міський пролетаріат, а на селянство.

З 1924 по 1934 роки, використовуючи партизанську тактику, вони успішно відбили чотири спроби Гомінь-дана знищити Ради. У 1930 р. гоміньданівці страчували дружину Мао - Ян Кайхай. Після п'ятої атаки на Ради в Цзингані в 1934 р. Мао довелося залишити цей район з 86000 чоловіків і жінок.

Цей масовий результат військ Мао з Цзингана вилився в знаменитий "Великий похід" приблизно в 12000 км, що завершився в провінції Шаньси. У жовтні 1935 р. Мао зі своїми прихильниками, чисельністю усього лише 4000 чоловік, створив нову штаб-квартиру партії.

У цей момент японське вторгнення в Китай змусило КПК і Гоминьдан об'єднатися, у грудні 1936 р. Мао помирився з Чан Кайши. Мао почав операцію, відому як "Настання ста полків", проти японців у період з 20 серпня по 30 листопада 1940 р., але в інших відносинах виявляв меншу активність в операціях проти японців, а зосередив всю увагу на зміцненні позицій КПК у північному Китаї і свого керівного положення в партії. У березні 1940 р. він був обраний Головою Політбюро ЦК КПК.

З закінченням війни закінчилося також і тендітне перемир'я між КПК і Гомінь-даном. Незважаючи на спроби створити коаліційний уряд, вибухнула запекла громадянська війна. У період з 1946 по 1949 р. - війська Мао наносили арміям Чан Кай-ши одну поразку за іншою, змусивши їх зрештою бігти на Тайвань.

Наприкінці 1949-р. Мао і його прихильники-комуністи проголосили на материку Китайську Народну Республіку.

З 1949 по 1954 р. Мао нещадно очищав партію від своїх супротивників. Він виступив проти поміщиків, проголосивши програму насильницької колективізації в селі подібно сталінським п'ятирічкам 30-х років. З листопада 1950 р. по липень 1953 р. КНР утручалася за наказом Мао у війну між Північною і Південною Кореєю, що означало, що комуністичний Китай і Сполучені Штати зштовхнулися на полі бою.

У цей період Мао здобував усе більше і більше значення в комуністичному світі. Після смерті Сталіна в 1953 р. він виявився самим видатним з марксистських діячів. Мао відкрито висловлював невдоволення уповільненням темпу революційних змін у китайському селі, указуючи, що керівні партійні чини часто поводяться як представники колишніх панівних класів.

У 1957 р. Мао став ініціатором руху "Нехай розцвітають сто квітів", гаслом якого були слова: "Нехай цвітуть сотні квітів, нехай суперничають тисячі шкіл різних світоглядів". Він заохочував творчих працівників сміливо критикувати партію і її методи політичного керівництва і керування.

У період приблизно з 1966 по 1969 р. Мао і його третя дружина Цзянь Цин утягнули всю країну в запеклу дискусію з приводу її політичного майбутнього і, після того як Мао знову зайняв посаду голови партії і глави держави, увергнули Китай у стан перманентної революції. Вона була націлена насамперед на те, щоб усунути з керівних органів партії всіх незгодних з його політикою, нав'язати партії і народу свою схему розвитку Китаю в дух-лівацьких концепцій "казарменого комунізму", прискореного будівництва соціалізму, відмовлення від методів економічного стимулювання.

Перший етап "культурної революції" продовжувався з 1966 по 1969 р. Це була найбільш активна і руйнівна фаза революції. Приводом для початку руху послужила публікація в листопаді 1965 р. статті Яо Веньюня "Про нову редакцію історичної драми "Розжалування Ганьби Жуючи". П'єса була написана в 1960 р. видним китайським істориком, заступником мера Пекіна В Ханем. Він був обвинувачений у тім, що, оповідаючи у своїй драмі про епізод з життя середньовічного Китаю, нібито натякав на несправедливість гонінь і розжалування маршала, що був міністра оборони КНР Пен Дехуая, що дали в 1959 р. негативну оцінку "великому стрибку" і народним комунам у КНР. П'єса була названа в статті "антисоціалістичною отрутною травою". За цим пішли обвинувачення проти керівників Пекінського горкому КПК і відділу пропаганди ЦК КПК.

У травні 1966 р. на розширеному засіданні Політбюро ЦК КПК було заслухане повідомлення, у якому викладалися основні ідеї Мао Цзедуна про "культурну революцію", після чого був підданий різкій критиці, а потім і знятий зі своїх посад ряд вищих керівників партії, уряду й армії. Була також створена Група по справах культурної революції (ГКР) на чолі з колишнім секретарем Мао Чень Бода. Дружина Мао Цзян Цінь і секретар Шанхайського горкому партії Чжан Чуньцяо стали його заступниками, а секретар ЦК КПК Кан Шен, що курирував органи держбезпеки - радником групи. ГКР поступово замінила собою Політбюро і Секретаріат партії і перетворилася стараннями Мао в "штаб культурної революції".

Для придушення опозиційних сил у партії Мао Цзедун і його прихильники використовували політично незрілу молодь, з якої формувалися штурмові загони хунвейбінів - "червоних охоронців" (перші хунвейбіни з'явилися наприкінці травня 1966 р. у середній школі при пекінському університеті Цинхуа). У першому маніфесті хунвейбінів говорилося: "Ми є стражами, що захищають червону владу, ЦК партії. Голова Мао - наша опора. Звільнення всього людства є нашим обов'язком. Ідеї Мао Цзедуна є самими вищими указівками у всіх наших діях. Ми клянемося, що заради захисту ЦК, захисту великого вождя Голови Мао ми, не задумуючись, віддамо останню краплю крові, рішуче доведемо до кінця культурну революцію".

Заняття в школах і вузах з ініціативи Мао були припинені для того, щоб учням нічого не перешкоджало проводити "культурну революцію". Почалися переслідування інтелігенції, членів партії і комсомолу. Професорів, шкільних учителів, діячів науки і мистецтва, а потім і видних партійних і державних працівників виводили на "суд мас" у блазнівських ковпаках, били, знущалися з нього нібито за їхній "ревізіоністські дії", а в дійсності - за самостійні судження про положення в країні, за критичні висловлення про внутрішню і зовнішню політику КНР.

По далеко не повним даним, представленим пекінським відділенням Міністерства державної безпеки, у серпні-вересні 1966 р. хунвейбіни тільки в Пекіні убили 1722 чоловік, конфіскували майно в 33695 родин, зробили обшуки в будинках більш 85 тис. чоловік, вигнаних потім зі столиці. До 3 жовтня 1966 р. по всій країні з міст було вигнано вже 397 400 чоловік "погані".

Терор усередині країни доповнювався агресивною зовнішньою політикою. Мао рішуче виступив проти викриття культу особистості Сталіна, проти всієї політики хрущовської відлиги. З кінця 50-х рр. китайська пропаганда почала обвинувачувати лідерів КПРС у великодержавному шовінізмі, у спробах утручатися у внутрішні справи Китаю і контролювати його дії. Мао підкреслював, що на міжнародній арені Китай повинний боротись проти будь-яких проявів великодержавного шовінізму і гегемонізму.

Мао став згортати всяке співробітництво зі СРСР, передбачене договором про дружбу 1950 року. Була розгорнута кампанія проти радянських фахівців з метою унеможливити їхнє подальше перебування в Китаї. Влада КНР стали штучно загострювати обстановку на радянсько-китайській границі, відкрито висувати територіальні домагання до СРСР. У 1969 р. справа дійшла до відкритих збройних зіткнень у районі острова Даманський і в Семипалатинської області.

У серпні 1966 р. був скликаний пленум ЦК КПК, у якому не брали участь багато членів ЦК, що упали жертвами репресій. 5 серпня Мао особисто написав і вивісив у залі засідань Своє дацзибао "Вогонь по штабах!". Він оголосив учасникам пленуму про існування "буржуазного штабу*, обвинуватив багатьох партійних керівників у центрі і на місцях у тім, що вони здійснюють "диктатуру буржуазії", і призвав, відкрити "вогонь по штабах", припускаючи цілком розгромити або паралізувати керівні партійні органи в центрі і на місцях, народні комітети, масові організації трудящих, а потім створити нові революційні органи влади.

Життя в країні було дезорганізоване, економіці нанесена найтяжка втрата, піддалися репресіям сотні тисяч членів КПК, підсилилися переслідування інтелігенції. В роки "культурної революції" говорилося в обвинувальному висновку в справі "четвірки" (1981 р.), переслідуванням, цькуванню і знищенню піддалося "велике число керівників ЦК КПК, органів суспільної безпеки різних ступіней, прокуратури, суду, армії, органів пропаганди. Жертвами "четвірки" і Лин Бяо, відповідно до документа, стало в цілому більш 727 тис. чоловік, з яких понад 34 тис. були "доведені до смерті".

Щоб зломити опір супротивників "культурної революції", була розгорнута кампанія по "захопленню влади". У січні 1967 р. цзаофани Шанхая захопили партійну й адміністративну владу в місті. Слідом за цим хвиля "захоплення влади" у "обраних владою, що йдуть по капіталістичному шляху" прокотилася по всьому Китаю. У Пекіні в середині січня 1967 р. влада була захоплена в 300 відомствах і установах. Парткомам і органам влади пред'являлися обвинувачення в тім, що вони протягом 17 років з підстави КНР прагнули "реставрувати капіталізм".

"Захоплення влади" здійснювалося за допомогою армії, що придушувала опір і здійснювала контроль над комунікаціями, в'язницями, складами, збереженням і розсиланням секретних документів, банками, центральними архівами. Для підтримки "бунтарів" були виділені спеціальні частини, тому що й в армії мало місце невдоволення бешкетуваннями хунвейбінів і цзаофаній.

Швидко здійснити план "захоплення влади" не удалося. Страйки робітників ширилися, повсюдно відбувалися кровопролитні зіткнення з цзаофанями, а також сутички між різними організаціями хунвейбінів і цзаофаній. Як пишуть китайські історики: "Китай перетворився в державу, де панував хаос і правив терор. Партійні й урядові органи на всіх рівнях були паралізовані. Керівні кадри й інтелігенти піддавалися гонінням". Із січня 1967 р. почалося створення нових антиконституційних органів місцевої влади - "ревкомів". Спочатку перевага в них одержали лідери хунвейбінів і цзаофанів, що викликало невдоволення партійних працівників і військових.

У центрі і на місцях загострилася політична боротьба, у ряді районів відбувалися зіткнення між військовими частинами й організаціями хунвейбінів і цзаофаней. Наприкінці літа 1971 р. країна фактично була узята під військовий контроль. В жовтні 1968 р. відбувся пленум ЦК КПК, на якому було присутнє біля третини складу ЦК, тому що інші були до цього часу репресовані, санкціонував всі акції "культурної революції", "назавжди" виключив з партії Лю Шаоци, зняв його з усіх посад, схвалив проект нового статуту КПК. Почалася посилена підготовка до скликання IX з'їзду КПК.

IX з'їзд КПК (квітень 1969 р.), на який делегати не обиралися, а призначалися, схвалив і узаконив всі акції, що починалися в країні в 1965-1969 р. В основній доповіді, з яким на з'їзді виступив Лин Бяо, була висунута установка на продовження чищення партійних організацій і державних установ, почата весною 1968 р. Вся історія партії представлялася як боротьба "лінії Мао Цзедуна" проти різних "ухильників". IX з'їзд схвалив курс на "безупинну революцію", на підготовку до війни.

Новий Статут партії, прийнятий з'їздом, на відміну від Статуту, прийнятого в 1956 р., не визначив задач партії в області економічного і культурного будівництва, поліпшення життя народу, розвитку демократії. Теоретичною основою діяльності КПК були проголошені "ідеї Мао Цзедуна". У програмній (частини Статуту містилося положення про призначенні Лин Бяо "спадкоємцем" Мао Цзедуна. Положення про спадкоємця, характерне для монархічного абсолютизму, внесене в Статут КПК, вважалося "новаторським явищем" в області міжнародного комуністичного руху. Це дійсно було новаторством у тім змісті, що з часу виникнення світового комуністичного руху такого дивного явища ще не було. Важко сказати, яке велике значення мало воно для світу, а от Китай воно привело на грань катастрофи.

Після IX з'їзду деякі з тих керівників, яким удалося зберегти свої позиції, жадали від Мао коректування екстремістських установок в області економіки, з огляду на насущні потреби розвитку країни. З їх ініціативи з початку 70-х рр. стали обережно вводитися елементи планування, розподілу по праці, матеріального стимулювання. Були також прийняті заходи для поліпшення керування народним господарством, організації виробництва. Відбулися деякі зміни й у політціу в області культури, хоча твердий контроль над культурним життям як і раніше зберігався.

У 1970-1971 р. відбулися події, що відбили нову кризу усередині китайського керівництва. У березні 1970 р. Мао прийняв рішення про перегляд Конституції КНР, висловивши пропозицію про скасування посади Голови КНР. Міністр оборони Лин Бяо і керівник групи по справах культурної революції Чень Бода не погодилися з ним.

У результаті боротьби, що розгорнулася, за владу Чень Бода зник з політичної сцени, а у вересні 1971 р. настала черга Лин Бяо і групи військових керівників. За повідомленням китайської сторони, Лин Бяо загинув в авіаційній катастрофі, на територій МНР, намагаючись після невдалого "перевороту" утекти за кордон. Слідом за цим пройшло нове чищення в армії, у ході якої десятки тисяч офіцерів піддалися репресіям.

Однак країна не могла жити тільки насильством. З 1972 р. режим трохи зм'якшується. Активізується процес відновлення діяльності комсомолу, профспілок, федерації жінок. Х з'їзд КПК, проведений у серпні 1973 р. санкціонував усі ці міри, а також схвалив реабілітацію частини партійних і адміністративних кадрів, у тому числі Ден Сяопіна.

У 1972 р. Мао здивував світ, ставши на шлях установлення дипломатичних і економічних відносин зі Сполученими Штатами, прийнявши в 1972 р. у Пекіні президента Ніксона.

Незважаючи на досягнутий на Х з'їзді компроміс між різними силами в КПК, обстановка в країні продовжувала залишатися нестабільною.

На початку 1974 р. Мао схвалив план нової загальнонаціональної політико-ідеологічної кампанії "критики Лин Бяо і Конфуція". Початок їй поклали виступи в печатці, спрямовані на розвінчання конфуціанства і вихваляння легізму - давньокитайського ідейного плину, що панував при імператорі Цинь Шихуані - главі першої загально-китайської деспотії (3 в. до н. е.). Специфічною рисою кампанії, як і деяких попередніх, з'явилося звертання до історичниз аналогій, до аргументів з області історії китайської політичної думки з метою рішення актуальних ідеологічних і політичних проблем.

У січні 1975 р. після 10-літньої перерви Мао допустив скликання парламенту. Була прийнята нова конституція КНР. Конституція являла собою результат компромісу: з одного боку, у неї були включені установки 1966-1969 р. (у тому числі і заклики готуватися до війни), з іншого боку - вона закріплювала право членів комун на присадибні ділянки, визнавала виробничу бригаду (а не комуну) основною госпрозрахунковою одиницею, передбачала необхідність поступового підвищення матеріального і культурного рівня життя народу, оплати по праці.

Незабаром після прийняття нової конституції висуванці "культурної революції" почали нову спробу усталити свої позиції. З цією метою з ініціативи Мао на рубежі 1974-1975 р. була розгорнута кампанія під гаслом боротьби "за вивчення теорії диктатури пролетаріату". Важливою задачею цієї кампанії була боротьба проти тих представників керівництва КПК, що відстоювали необхідність підвищення уваги до розвитку економіки, застосуванню більш раціональних методів керування народним господарством.

У ході нової політичної кампанії розподіл по праці, право на присадибні ділянки, товарно-грошові відносини з'являлися "буржуазним правом", яких необхідно "обмежувати", тобто вводити зрівнялівку. Під прикриттям нової кампанії на багатьох промислових підприємствах і в комунах ущемлялися економічні інтереси робітників. У ряді випадків скасовувалися міри матеріального заохочення, практикувалася робота в понаднормові години, ліквідувалися присадибні ділянки. Усе це викликало масове невдоволення народу, страйки і хвилювання.

Після важкої хвороби в січні 1976 р. умер прем'єр Держради КНР Чжоу Еньлай. У квітні того ж року під час церемонії, присвяченої його пам'яті, відбулися масові виступи на головній площі Пекіна - Тяньаньмень. Це був сильний удар по престижі Мао Цзедуна. Учасники виступів засудили діяльність його дружини Цзян Цинь і інших членів Групи по справах культурної революції і зажадали їхнього відсторонення.

Ці події викликали нову хвилю репресій. Ден Сяопін був знятий із усіх посад, прем'єром Держради КНР став міністр суспільної безпеки Хуа Го-фен. У Китаї розгорнулася нова політична кампанія "боротьби з правоухильною пошестю перегляду правильних висновків культурної революції", вістря якого було спрямовано проти Ден Сяопіна і його прихильників. Почався новий тур боротьби з "обличчями, убраними владою, що йдуть по капіталістичному шляху".

Хвиля терору обірвалася 9 вересня 1976 р. Мао Цзедун помер. Його передбачувані спадкоємці негайно піддалися репресіям. Цзянь Цин і її найближчі соратники, прозвані "бандою чотирьох", були арештовані. Ретельно обраного Мао спадкоємця на посаду голови, Чжао Гофена, вигнали з внутрішнього партійного кола, як тільки уряд виявився під контролем помірних.

"Культурна революція" являла собою помітну суміш протиріч. Як і в русі "Ста квітів", її основними принципами були критика, сумнів у чесності людей, що знаходилися при владі і доктрина "права на протест". І все-таки, безсумнівно, її метою було створення і закріплення масового "культу особистості" - вірності ідеям і особисто Мао Цзедунові, всюдисущий образ якого красувався у всіх громадських місцях і приватних будинках. "Маленьку червону книжечку" - збори висловлень голови Мао ("Цитатник") - можна було бачити в руках буквально кожного чоловіка, кожної жінки і кожної дитини в Китаї.

Тим часом, не пройшло і декількох років після смерті Мао, як Китайська комуністична партія, відплачуючи належне Мао як зачинателю революції, засудила "культурну революцію" за крайності, у тому числі і за поклоніння особистості Мао.

Література

  1. Всесвітня історія. Підручник. – К., 1999.
  2. Історія тиранів. – М., 1998.


03.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!