Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Суспільний лад країн Стародавнього Сходу. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Суспільний лад країн Стародавнього Сходу. Реферат

Суспільство в древніх цивілізаціях на відміну від первісності було неоднорідним, у ньому з'явилися різні соціальні прошарки. Це було зв'язано, з одного боку, з тим, що утворилася держава, що вимагало спеціального апарата для керування

З іншого боку, у цивілізованому суспільстві підсилювалися професійні, функціональні розходження (ремесло відокремлювалося від землеробства, виникла торгівля і т. д.), росло майнове розшарування. Вже в стародавності стала складатися складна структура суспільства, що згодом ставала усе більш диференційованої і розгалуженою.

Особливістю Східних суспільств була їхній стругаючи ієрархічність: кожен соціальний шар займав своє, чітко визначене місце і відрізнявся від інших своєю соціальною значимістю, а також обов'язками, правами, і привілеями.

Суспільство в древніх цивілізаціях часто зображують у виді піраміди. На вершині її коштує цар, далі йде вищий шар знаті, що складає з жреців, родової і військової аристократії. Це були самі привілейовані шари в суспільстві. Представники знаті займали високі державні посади, у їхньому розпорядженні були величезні землі. Ці землі могли бути відняті в громад, а найчастіше вони дарувалися чи царем завойовувалися під час воєн.

Високе положення в суспільстві займав і численний апарат чиновників, тому вченість приносила великі практичні вигоди.

Особливий прошарок складали купці, яких підтримували державу, зацікавлена в постачанні іноземних і рідких товарів. Завдяки купцям здійснювався економічний зв'язок, поки ще дуже слабка, між окремими районами.

Окрему категорію населення складали воїни. Знаходячись на службі в постійній армії, вони одержували постачання від держави. Після вдалих походів улаштовувалася роздача земель, рабів, крім того, воїни жили за рахунок розгарбування захоплених земель. У мирний час їх часто залучали до важких робіт: наприклад, у Єгипті воїни трудилися на каменоломнях.

Досить численними були ремісники, здебільшого вони жили в містах, але були і ремісники (очевидно, залежні), що працювали в майстернях, що належать храмам, чи царю знаті, під батогом доглядачів.

Основну частину суспільства складали вільні общинники-селяни. Сільська громада й у древніх цивілізаціях, і в епоху середньовіччя, аж до індустріальної революції, була основним виробничим осередком. Вона іде коренями в далеке минуле, в епоху первісності, а потім у сусідські громади. На основі первісної сусідської громади сформувалася громада сільська. Утім, у ній могли зберігатися і сімейні, родинні зв'язки.

Основною господарською одиницею в громаді була велика патріархальна родина, що мала свій будинок, майно, іноді рабів, присадибна ділянка. Від громади вона одержувала наділ землі і користалася врожаєм з його, але такі наділи вважалися власністю всієї громади.

Усі члени громади були зв'язані круговою порукою: це означало і взаємодопомогу, і відповідальність за зроблені ким-небудь з її членів злочину. Громада, наприклад, повинна була компенсувати збитки від злодійства, платити штрафи за провинених, якщо вони самі не могли цього зробити.

Держава накладала на громаду ряд обов'язків: стежити за станом іригаційної системи (на своїй ділянці), брати участь в осушувальних роботах, будівництві каналів, поставляти рекрутів у випадку війни. Крім того, кожен общинник повинний був платити податок державі, тобто паную, що формально володів усією землею.

Незважаючи на досить важкі повинності, приналежність до громади була привілеєм: вільні общинники мали набагато великі права, ніж ті, хто позбавився землі. Спосіб життя громади мав свої особливості: вона була замкнута економічно, тобто жила натуральним господарством, сама робила все необхідне для свого існування. Держава втручалася в її життя в основному коли потрібно було збирати чи податки вести війну. Така відособленість громади підкріплювалася правом самоврядування. Спірні питання зважувалися на зборах общинників. Навіть у відношенні релігії громада була цілком самостійна: майже в кожній місцевості були свої особливі божества і культи.

Людина в громаді почував себе, насамперед, частиною колективу, а не окремою особистістю, що може сама, незалежно від інших, будувати своє життя. І тому вигнання з громади розглядалося як суворе покарання.

Існування громади було побудовано на традиційності, неухильному дотриманні древніх, тисячоріччями не мінялися звичаїв. Багато в чому це порозумівалося тим, що найменший відступ від досвіду, виробленого попередніми поколіннями, грозило великими втратами для господарства і навіть загибеллю. У результаті життя громади, і господарська і духовна, була дуже консервативною.

Однак не все селянство належало до громад; багато хто позбавлялися своїх наділів,. к. у громаді йшов, хоча і повільно, процес майнового розшарування. Опинившись поза громадою селяни, як правило, працювали на землях, що знаходилися у володінні храмів, чи знаті самого царя. Вони теж одержували наділ, але вже на інших підставах, як би в оренду; при цьому вони не тільки повинні були платити оброк, але і не мали права піти зі своїх ділянок.

У древніх східних цивілізаціях існувало рабство. Раби, як правило, входили до складу великої патріархальної родини, тому такий вид рабства прийнятий називати домашнім. Праця рабів використовувався також на землях і в майстернях, що належали знаті, у палацевих храмових господарствах, на рудниках і будівництвах.

Рабами ставали в основному військовополонені, але існували і внутрішні джерела. Наприклад, боргове рабство, що росло в міру розшарування громади. Утім, боргове рабство не обов'язкове було довічним: відробивши свій борг, учорашній невільник знову ставав вільною людиною. Чисельність рабів могла бути дуже значної: скажемо, у Китаї в III в. до н. е. работоргівля прийняла такі розміри, що створювалися ринки для продажу невільників. У Єгипті, у II тисячоріччі до н. е. рабів мали навіть люди середнього статку: ремісники, садівники, пастухи.

Праця рабів залишалася на Сході доповнюючою по відношенню до праці вільних і залежних селян і ремісників: вона не грала визначальної ролі в економічному житті.

Що ж випадало на частку основної частини населення східних деспотій, позбавленого доступу до влади? Який простір для особистої ініціативи відкривався перед "середнім" людиною, що жив в ієрархічному суспільстві?

Звичайно, у такої людини були можливості підвищити свій соціальний стан. У Єгипті в II тисячоріччі до н. е. у середніх шарах населення з'явилося багато заможних людей, з якими часом не гидували ріднитися і знатні люди. Простолюдин міг перетворитися у вельможу і завдяки вдалому збігу обставин: виявивши хоробрість на війні, завдяки милості пануючих і т. д. Заможний селянин чи ремісник міг віддати сина на навчання, після чого той, як правило, ставав чиновником.

У Китаї проблема відносин між державою і суспільством була вирішена самим незвичним для цивілізацій Сходу способом. Починаючи з IX – VII ст. до н. е. тут йде активна боротьба між сильною родовою знаттю, що претендує на владу у своїх областях, і урядом, що прагне до централізації. Ситуація цілком типова, що виникала й в інших цивілізаціях. Але при цьому правлячі кола використовували дуже нетрадиційні міри: вони кликали на допомогу людей незнатних ("го жень" – "люди країни") і видавали їм за цю підтримку платню натурою, у виді зерна. Правда, цей період тривав недовго, але сам по собі він дає цікавий приклад того, як влада намагається обпертися на суспільство, домогтися підтримки людей, незалежно від їхнього положення. І, головне, зробити це не звичним шляхом примуса, а на взаємовигідних умовах.

Коли в країні завершився перехід до централізованої держави, вплив "гожень" став сходити на геть. Але можливість співробітництва держави і суспільства використовувалася і далі.

У середині IV століття до н. е. міністр Шан Ян провів реформи, спрямовані на зміцнення єдиновладдя і підрив позицій аристократії. Крім інших мір, він скасував спадкоємні титули, що існували раніше. Тепер нові ранги знатності давалися за особисті заслуги, у першу чергу військові. Тільки це надавало право займати адміністративні посади, володіти землею і рабами. Правда, ранги незабаром почали продаватися, і це, природно, давало більше переваги тільки заможним шарам. Крім того, у Китаї існувала система державних іспитів на учені ступені: з людей, що успішно здали всі іспити, набиралися чиновники.

Можливості змінити свій соціальний стан, звичайно, залишалися дуже скромними: у Китаї панувала віра у святість і непорушність сформованої соціальної ієрархії. Але сам принцип високої оцінки особистих заслуг направив розвиток цієї цивілізації по зовсім особливому руслу: у ній склався тип держави, у якому сильна експлуатація і ієрархічність сполучалися з установкою на відносну активність низів.

Ми бачимо, що при всіх розходженнях між древніми цивілізаціями простір волі в них дуже обмежений для основної маси людей; між державою і суспільством лежить величезна прірва: суспільство німе, воно не має (чи майже не має) можливості брати участь у керуванні, впливати на рішення держави. Невдоволення виражається в повстаннях і бунтах, тому що іншого засобу "оцінити" державу і виявити своє власне відношення до того, якою вона повинна бути, не було придумано. Держава ж ще не має потреби в активності суспільства – їй потрібно в основному тільки підпорядкування. І в тих рідких випадках, коли державі потрібна "відповідь", підтримка суспільства, ініціатива йде зверху.

В усіх найдавніших цивілізаціях були створені письмові зводи законів. Це було великим кроком вперед у порівнянні з первісним суспільством, де діяли звичаї. Вони складалися поступово, протягом сотень століть, перетворюючи в традицію, якій повинні були підкорятися члени роду.

Коли людство вступило в епоху цивілізації і стали утворюватися держави, такі звичаї ще продовжували існувати (звичайне право). Але їх було вже явно недостатньо для того, щоб регулювати життя в державах, де розвивалася соціальна нерівність, де суспільство розшарувалося на безліч груп і в кожної з них були свої інтереси, що не завжди збігалися з інтересами інших чи прямо їм протилежні.

Отже, в усіх країнах Древнього Сходу відбувалися подібні історичні процеси. Найважливіші з них – становлення державності і поява міської цивілізації. У різних куточках світу порівняно невеликі селища за досить короткий час перетворювалися в багатолюдні укріплені міста. За цією наочною зміною сховалися глибокі зміни в життєвому укладі людей. Населення селищ було досить однорідним, тобто не відрізнялося сильно за рівнем заможності; у житті людей усі визначали родинні відносини і зв'язки; керували такою громадою старійшини з найбільш впливових пологів. Влада старійшин спочивала на їхньому особистому авторитеті і на тій підтримці, що їм зобов'язані були робити в разі потреби родичі.

У Древньому Єгипті вважалося, що відносини людей у державі будуються на основі маат, тобто на основі божественної справедливості і порядку, істини. Затверджують її боги і царі: завдяки законам переборюються хаос і дисгармонія. В одному з давньоєгипетських повчань на честь справедливості вимовляються такі хвалебні слова: "Велика справедливість і перевага (її) непохитна". В іншім повчанні, написаному від імені одного з царів Єгипту, говориться про те, що цар повинний піклуватися про всіх підданих, а не тільки про вельмож, тому що всі люди – "череда бога", "подоби вийшли з його плоті".

Отже, скрізь, у всіх цивілізаціях, поняття "закон" і "справедливість" ототожнювалися, а задачі законодавців відповідали, здавалося б вищим проявом гуманізму.

Закони, створені в найдавніших цивілізаціях, мають цілий ряд загальних рис. І перше, що уражає сучасної людини, - це різниця в покараннях у залежності від соціального стану злочинця.


03.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!