Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Боротьба прогресивних і реакційних сил в Італії в 1945 – 1948 р. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Боротьба прогресивних і реакційних сил в Італії в 1945 – 1948 р. Реферат

Після визволення від фашизму і закінчення війни глибокий вплив на Італію справляв єдиний фронт прогресивних партій, що склався в роки Опору

Італійська комуністична партія (ІКП), що героїчно боролася з фашизмом, здобула величезний авторитет і вийшла на перше місце серед політичних партій країни.

Реакційні сили об’єднувалися навколо створеної в 1943 р. Християнсько-демократичної партії (ХДП) на чолі з де Гаспері. Її всіляко підтримували США та Англія, Ватикан і велика буржуазія.

В обстановці гострої боротьби двох цих таборів і проводилися прогресивні перетворення. Пряме втручання США, а також широка агітація Ватикану допомогли ХДП здобути перемогу.

З 50-х рр. почався швидкий господарський розвиток країни, що тривав до спаду 1964 р. і був оголошений італійським "економічним чудом".

Економічне піднесення мало суперечливий характер. Позначалася властива капіталізму нерівномірність темпів зростання, що почали падати в 60-х рр. і призвели до кризи, яка поклала кінець горезвісному "чуду". Вторгнення американського капіталу посилювало залежність економіки Італії від США. Зберігалися глибокі диспропорції, насамперед серйозне відставання сільського господарства, а також "проблема Півдня", все ще бідного й напівфеодального. Але основною суперечністю залишався контраст між зростаючим багатством монополій і становищем трудящих. У країні зберігалося масове хронічне безробіття. Продуктивність праці зростала швидко, а зарплата – повільно. Хоч становище трудящих у цілому поліпшилося, з "економічного чуда" мав користь головним чином панівний клас.

У внутрішній політиці ХДП відповідно до своєї програми йшла на часткові переговори, але лише в найневідкладніших випадках і під тиском масових виступів.

У 50-х рр. в Італії виник неофашизм, представлений партією Італійський соціальний рух (ІСР). Урядова політика бездіяльності і навіть заохочення вкрай правих дійшли до найвищої точки влітку 1960 р., коли трудящі Генуї, де намічався з’їзд неофашистів, за закликом компартії та профспілок вийшли на вулиці. Обурені демонстранти вимагали відставки уряду. Всюди відбувалися зіткнення з загонами неофашистів, поліцією та військами. Країна опинилася на грані громадянської війни. Лише після цього реакція змушена була відступити. З’їзд у Генуї було зірвано.

Італія не лише брала участь у створенні НАТО, а й широко відкрила двері мілітаризму США. Американські військові бази було створено в багатьох пунктах країни.

Інтересам розвитку економіки країни відповідала участь Італії в економічній інтеграції Західної Європи.

У ХДП на початок 60-х рр. розгорнулася боротьба угруповань. З обмеженою критикою курсу ХДП виступив навіть Ватикан в особі папи Іоанна ХХІІІ, ідеолога "оновлення" католицизму. Нові настанови Ватикану були свідченням кризи верхів і прискорили перехід ХДП до політики "лівого центру".

Економічний розвиток Італії в цей період був пов’язаний з частими спадами й кризами. Особливо важкою виявилася криза 1974-1975 рр., що вразила всі капіталістичні країни. Трагедією Італії залишалася еміграція мільйонів трудящих.

Провідною силою в боротьбі за інтереси більшості народу виступав робітничий клас.

Найвпливовішою партією робітничого класу, авангардом усіх демократичних сил країни, як і раніше, залишається ІКП. Великий внесок у розробку її стратегії і тактики зробив Пальміро Тольятті (1893-1964), один із засновників партії та її беззмінний керівник з 1926 р. Нині пост Генерального секретаря ІКП займає Ахілле Оккетто (нар. в 1936 р.). Компартія налічує в своїх лавах 1,6 млн. членів.

Під тиском демократичних сил, а також внаслідок несприятливих для імперіалізму змін міжнародної обстановки уряд "лівого центру" був змушений іти на деякі обмеження діяльності монополій і соціально-економічні реформи. У 60-х рр. було націоналізовано електроенергетичну промисловість. "Лівий центр" прийняв, не без опору монополій, національну економічну програму, розраховану на 5 років. Держава заохочувала туризм, будувала автостради, регулювала ціни. Але всі ці заходи не дали очікуваних результатів. Зберігалися масове безробіття, хронічна відсталість Півдня, засилля монополій в економіці й політиці.

Значна частина монополістів і вояччини всіма силами чинили опір реформам і намагалися зірвати прогресивні заходи, залякати маси.

Наприкінці 60-х рр. не затихала терористична діяльність неофашистів – вибухи, нальоти, викрадення й вбивства демократичних діячів, працівників органів правосуддя, керівників підприємств. Хвиля терору мала спричинити анархію, підірвати республіканський лад. Діяльність терористів не тільки залишалася безкарною, а й підтримувалася частиною правлячих кіл. З нею безпосередньо зімкнулася активність мафії.

До 1976 р. соціалісти, які ще раніше вийшли з уряду, відмовилися підтримувати його і в парламенті. "Лівий центр" розпався. У країні дедалі більше усвідомлювалася необхідність залучення в уряд комуністів. До цього підштовхували і результати виборів 1976 р., на яких комуністи дістали 34,4% голосів виборців.

Зростання впливу ІКП зумовило запеклу атаку правих сил. Керівники НАТО і США відкрито погрожували припиненням будь-якої економічної допомоги, якщо комуністи ввійдуть в уряд. Праві й "ліві" екстремісти посилили кампанію терору.

Спроба ІКП встановити співробітництво з головною партією італійської буржуазії на основі так званого історичного компромісу призвела до негативних наслідків. Внаслідок чого компартія втратила частину голосів виборців на парламентських виборах 1979 і 1983 рр.

Кризу влади намагався подолати п’ятипартійний уряд лідера ІСП Беттіно Краксі. Проте його падіння навесні 1987 р. знову показало нездатність правлячих кіл забезпечити стабільність і демократичний розвиток.

У галузі зовнішньої політики Італія, як і раніше, орієнтується на США, забезпечує південний фланг НАТА в Європі.

Водночас в Італії зростає кількість прихильників самостійної зовнішньої політики. Розширюються економічні, науково-технічні й культурні зв’язки з СРСР та іншими соціалістичними країнами.


03.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!