Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Селянська війна у Німеччині. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Селянська війна у Німеччині. Реферат

У рефераті подано відомості про програмні документи Селянської війни в Німеччині як проекти перетворення суспільного життя в країні

Функціонування будь-якої держави в своїй основі складається з різних, часто полярно протилежних явищ, тісного переплетіння кризових та кульмінаційних процесів. Загострення ситуації зумовлюється, як правило, не одним фактором, а кількома – групою. Превалюють при цьому політичні, економічні та соціальні причини.

Німеччина на зламі першої та другої чверті шістнадцятого століття представляла собою складний політичний організм, для якого феодалізм та католицизм стали своєрідними виразковими" хворобами: державна роздробленість, свавілля сеньйорів, розпуста і зловживання становищем "князів церкви" спричинилися до Реформаційного руху та Селянської війни. І хоча розростання останніх було зупинено контрреформацією та посиленням феодальної реакції, але все ж вони підірвали фундамент існуючої суспільно-економічної формації, стали поштовхом до перегляду сучасного устрою.

Селянська війна у Німеччині не була феноменальним явищем світової історії: подібні ексцеси мали місце в багатьох державах, але її визначальною рисою є те, що поряд з випадками соціального бандитизму тут простежується процес дозрівання політичної свідомості народу, який здатен логічно мислити і який продукує в документальній формі свої програмні вимоги, дотримуючись правил толерантності й законослухняності.

Практика викладення потреб у пунктах поширюється по всій країні:

  • вюрцбурзькі селяни висунули 50 тезисів,
  • мюнстерські – 34,
  • майнські – 29,
  • франкфуртські – 21,
  • інтальські – 19 [5, 306].

На особливу увагу заслуговують "12 статей", що були вироблені у Верхній Швабії у лютому 1525 р., та "Гейльбронська програма", складена у Південній Франконії за зразком "12-ти статей".

Ці два документи стали уособленням найтиповіших прагнень, відповідно, селянства та середнього бюргерства. Варто зупинитися на їх ґрунтовнішій характеристиці.

В оригіналі "12 статей" мають назву "Ґрунтовні і справедливі головні статті усього селянства і захребетників (hidersessen) духовної влади, якою вони вважають себе обтяженими" [2, 122].

Складаються з преамбули та дванадцяти пунктів. Основна ідея документа – служіння законам духовним (Євангелію та Святому Письму) та світським. У пунктах простежується прагнення залишити старі права і звичаї, протест проти численних нововведень, які обминають традиційну "букву закону" та йдуть урозріз із Священним Писанням. Так, у статті 6 селяни скаржаться на посилення панщинних зобов’язань, тож, не відмовляючись від їх виконання, наполягають на зменшенні обсягів до початкових розмірів ("як служили наші батьки") [2, 125].

Заклик повернутися до старого укладу звучить і в статті 9, де наголошується на необхідності відмовитися від новосформованої системи штрафів та повернутися до традиційних писаних законів. Стаття 7 містить вимогу неухильного дотримання ленного права, без зловживань з боку землевласника щодо арендатора ділянки. Проводиться думка встановлення чіткої кількості панщинних відробітків. Якщо ж господар ділянки залучить селянина до понаднормових робіт, то він повинен працю оплатити. Стаття 8 теж не заперечує інституту поземельних платежів, оскільки вимагає лише полегшення надмірних орендних стягнень.

Більш радикальними у цій групі вимог аграрного характеру є 3-ій та 11-ий пункти, що взаємопов’язані. Так, ст. 3 проголошує скасування особистої залежності: посилаючись на Святе Письмо, декларується право усіх людей бути вільними, причому не в анархічній формі, а з визнанням зверхності над собою владних інститутів. У ст. 11 закладена ідея цілковитої відміни посмертного побору, який стягувався паном із вдови чи сиріт кріпосного селянина і був підтвердженням пана на рухоме й нерухоме майно особисто залежного селянина.

В умовах клаптикової строкатості державного механізму селяни не винайшли нічого нового, крім устрою, який передбачав існування широкої мережі самодостатніх одиниць – общин, ідеологічним та адміністративним центром яких була б церква. Відтак, ст. 1 обґрунтовує право на вибір та зміщення священика (керівника общини) за власним розсудом общини. Ст. 2 передає повноваження збору десятини до рук церковних старост, "яких поставить община". У низці статей проголошується зверхність общинної власності, її першочерговість.

Зокрема, ст. 4 передбачає надання ставків, озер та інших водних ресурсів у користування общини, якщо їхні попередні власники не мають належних підтверджуючих документів. Це ж стосується і лісових угідь: "ліси, освоєні, але не куплені мирянами чи кліриками, повинні знову перейти в руки усієї общини" (ст. 5). На общину перекладається облік деревини, яка використовуватиметься для теслярських робіт або як паливо. У ст. 9 висловлюється прагнення повернути експропрійовані свого часу луги та орні угіддя в "загальне (тобто общинне – М. К.) землекористування". Що ж стосується податкової сфери, то селяни не відмовляються від сплати традиційної церковної десятини, але наполягають на існуванні лише зернової та скасуванні малої (з худоби) платні.

Визначаються три сфери застосування десятини:

  • забезпечення прожиткового мінімуму священика і його сім’ї;
  • допомога жебракам;
  • суспільний фонд (кошти для непередбачених витрат, наприклад військових). Фонд створюється для попередження введення нових земляних податків.

Отже, навіть десятина стягується для забезпечення, передусім, общинних потреб.

Проголошуючи у ст. 3 необхідність жити відповідно до закону, а не до вільного "плотського вимислу", автори статей намагаються запровадити як основу суспільних відносин договірно-правову систему. Так, ст. 2 обумовлює укладання договору з питання купівлі-продажу десятини. У ст. 4 знаходимо: "ми не бажаємо брати її (воду – М. К.) силою, але тут в ім’я братської любові потрібно увійти в християнське порозуміння". Ст. 5 проголошує: "якщо не виявиться ліса, крім купленого правильно, то потрібно скласти з власником братську й християнську угоду". Перегукується з попередницями і ст. 10: "якщо ж це (луги та рілля – М. К.) придбано нечесно, то потрібно вступити у братську угоду, відповідно до обставин справи". Ст. 7 вказує на необхідність існування ленного договору між власником і утримувачем землі: "як пан відповідним чином здає селянинові [землю], так й останній повинен володіти нею на основі угоди (vereyniguns) пана з селянами".

Таким чином, реорганізація існуючого ладу уявляється селянам тепер не як корінна ломка феодальних традицій, не як революційні перетворення, а логічно допустимі еволюційні зміни в рамках законності та державності.

"Гейльбронська програма" [1, 129-133], яка за етнічне коріння мала землі Південної Франконії, а за ідеологічне – "12 статей", хоча й була об’ємною за обсягом та змістовною за вимогами, помітно різниться від попередньо розглянутого документа.

Блок аграрних питань у "Програмі" оминається, про них ідеться мова лише в її додатковій частині, причому із взаємозаперечуючими обмовками. Отже, основа феодального устрою – васально-ленні відносини та кріпосне право – залишаються, за документом, недоторканими. Щоправда, один із пунктів передбачав комутацію відробітної ренти шляхом виплати щорічного внеску у 20-кратному розмірі, але це задовольняло лише невелику частину селянства – його заможну верхівку.

Лейтмотивом усієї "Програми" є ідея загальнодержавної єдності в рамках буржуазної федеративної станово-представницької монархії. Справа в тому, що нікого вже не задовольняло ефемерне, слабке утворення, яке, крім вивіски "Священна Римська імперія", нічого й не мало: ні армії, ні спільних фінансів, ні загальних законів, натомість існувала складна мережа митних кордонів, заплутане законодавство та постійні міжусобні війни, учасниками яких були три основні сили країни: князі, імперські міста та імперські рицарі.

Протобуржуазія, що лише зароджується, прагне чогось стійкішого, щоб мати впевненість у завтрашньому дні. Гаранта стабільності вони вбачають у централізованому управлінні та багатоукладності економіки. Ст. 2 зобов’язує усіх ленників служити на благо Священної Римської імперії в особі її правителя – єдиного римського імператора. Йдеться про створення імперського війська – запоруки міцної, сильної держави.

Руйнується в документі розгалужена система податків, натомість утверджується єдиний для всієї країни – імперський (сплата один раз у десять років) (ст. 9). Із метою економічного об’єднання країни ліквідовувалися мита і провізні побори (ст. 7, 8), а за ст. 10 уводилась єдина монетна система. Цікаво, що видобуток кольорових металів (золота, срібла, свинцю і міді) пропонується взяти виключно під державний контроль, очевидно з метою уникнення фальсифікації чи знецінення грошей. Логічно, що вводилась єдина система мір та ваги, причому за зразок вагових одиниць було взято труанські (м. Труа – головне місто Шампані) (ст. 11).

Підсумковою у цьому контексті стала ст. 14, яка проголосила ліквідацію усіх союзів князів, панів та міст з метою збереження загальноімперського миру. Під загрозою втрати усіх вольностей, ленів та реалій заборонялися прояви будь-яких сеператиських тенденцій. Поняття про законодавчу і виконавчу владу досить розмиті, але, очевидно, їх представляють на місцях князі (проте вже як посадові особи імперії), а на загальнодержавному рівні – імператор та законодавча рада (ст. 4).

Судову систему країни мали представляти наступні установи: 64 загальнодержавні суди, 16 – земських, 4 – придворних, 1 – імператорський (камергеріхт). Останній виступає юридичним символом єдності країни, оскільки у ньому забезпечується представництво усіх суспільних станів на виборній основі: із 16 членів 2 представників від князів, 2 – від графів, 2 – від рицарів, 3 – від імперських міст, 3 – від княжих міст, 4 – від усіх комун імперії (ст. 6).

Прагнення до одного з елементів демократії – виборності – простежується не лише на загальному (державному), а й на одиничному (місцевому) рівні. Як і в "12-ти статтях" у "Програмі" ідеалом суспільної організації вважається община, наділена правом вибору пастора.

За економічне підґрунтя було визнано податок, що стягувався з членів общини для розподілу у трьох напрямах:

  • на утримання священика;
  • для допомоги злиденним;
  • на загальну користь (ст. 1).

Цілком очевидною є аналогія з великою десятиною "12-ти статей".

Відповідно до того, як община визнається найбільш доцільною формою організації суспільного життя на місцях, так і превалюючі позиції поряд з державною займає колективна (общинна) форма власності (ст. 7, наприклад, проголошує збір мит з мостів, доріг, шляхів "на загальну користь"; ст. 3 висуває вимогу, щоб "на продаж будь-якого товару був встановлений порядок, якого б дотримувались при торгівлі, щоб мала успіх і множилася загальна користь").

Реформаційні вчення вплинули на структурування правових інститутів, серед яких – жодного світського. Зокрема, ст. 4 регламентує заміну людських законів божим писанням, її зміст сповна розкриває ст. 6: "слід, щоб в усій імперії було ліквідовано світське законодавство, що використовувалось досі і затверджено право божественне і природне". Отже, якщо "12 статей" допускали співіснування норм духовного права і князівського законодавства, то "Програма" істинними вважає лише християнські традиції і закони.

Революційною була пропозиція розмежування церкви і держави (і це в той час, коли ці структури намагалися диктувати одна одній правила гри!). Наприклад, ст. 5 забороняє усім духовним особам, незалежно від їх рангу, займати мирські посади, бути на службі в державній раді чи радниками інших общин або князів, а ст. 13 звільняє дворянство від усіх ленних обов’язків будь-якій духовній особі.

Отже, те, на чому базувалася класична католицька церква Імперії, було підірвано: вона втрачала землю – економічний потенціал – та вплив у політичній сфері. Таким чином, католицизм зазнав цілковитого краху перед новим реформаційним ученням. Останнє, виступаючи за перебудову державного устрою на засадах раннього християнства, сповідувала ідею взаємодопомоги і братерства. Цим і пояснюються ідеї гуманності та захисту елементарних прав людини, що пропонує документ. Так, ст. 2 передбачає послаблення тиску на незаможні верстви населення за рахунок перебудови світоглядних позицій князів, графів, рицарів, дворян. Тут же обстоюється право рівного, тобто об’єктивного суду для різних соціальних верств. Захист удів і сиріт, охорона незаможних підданих – ось головний обов’язок усіх ленників імперії: "щоб вони кожній людині надавали допомогу, пораду, справедливий суд, щоб ніхто не скаржився на безправ’я".

Логічним продовженням попередньої є ст. 3, де йдеться про те, щоб "бідному допомагали так само, як і багатому і щоб підтримували братерське єднання". Ст. 7 виступає на захист прав споживачів на придбання товарів по ринкових, а не спекулятивних, завищених цінах. Ці ж позиції відстоює ст. 12, де пропонується ліквідація компаній Фуггерів, Гохштетерів і Вельзерів, "від свавілля яких багаті і бідні однаково переживають скруту у всіх товарах". Отже, особливість цих вимог зводиться до того, що вони не пропонують традиційні для їх часу ідеї зрівняння у соціальному статусі, а обмежуються лише пропозицією зрівняння правових можливостей та економічного захисту.

Загальноімперська скарбниця пустувала. Вихід з цієї проблеми автори знайшли досить простий, так у 12-му й 13-му пунктах було запропоновано:

  • розпуск найбільших торгівельно-лихварських компаній (згаданих вище Фуггерів, Гохштетерів, Вельзерів);
  • встановлення планки найвищого підприємницького прибутку на рівні 10 тис. гульденів; якщо ж прибутки вищі, то основний капітал та надлишок – конфіскація;
  • створення при міських радах банківських компаній із вкладенням грошей під 4% та 5% річних – від позики;
  • чітку спеціалізацію міської дрібної торгівлі, що полегшувало державний контроль за цінами;
  • заборону під загрозою покарання грошових обмінних операцій, щоб зосередити усі фінансові функції виключно в руках державних (імперських) установ.

Таким чином, під оздоровленням економіки бюргерство розуміло, насамперед її одержавлення. Так поняття сильної централізованої держави було перенесено зі сфери політичної в сферу економічну.

Література

1. Гейльбронская программа // Хрестоматия по истории средних веков. Под ред. Грацианского и Сказкина. В 3-х томах. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1950. – Т. 3. – 347 с.

2. Двенадцать пунктов // Хрестоматия по истории средних веков. Под ред. Грацианского и Сказкина. В 3-х т. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Министерсва просвещения РСФСР, 1950. – Т. 3, – 347 с.

3. Смирин М. Германия эпохи Реформации и Великой крестьянской войны. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство Министерства просвещения РСФСР, 1950. – 263 с.

4. Смирин М. Народная Реформация Томаса Мюнцера и Великая крестьянская война. – М.: Издательство АН СССР, 1955. – 568 с.

5. Циммерман В. История Крестьянкой войны в Германии. В 2-х томах. – М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1937. – Т. 1. – 387 с.

6. Циммерман В. История Крестьянской войны в Германии. В 2-х томах – М.: Государственное социально-экономическое издательство, 1937. – Т. 2. – 432 с.


03.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!