Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Витоки сучасного міжнародного права. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Витоки сучасного міжнародного права. Реферат

Те, що відбувається сьогодні, мимоволі викликає асоціації з тими подіями, що відбулися в Європі понад 350 років тому. Ідеться про Вестфальський мирний конгрес 1648 року

Європа сьогоднішнього дня - це безперервний і дедалі зростаючий потік політико-правових подій і змін, що відбуваються буквально на наших очах: створення Європейського Союзу та розпад Союзу РСР; виникнення нових незалежних держав на пострадянському просторі та зміна влади у країнах Центральної і Східної Європи; розширення НАТО на Схід і зникнення Організації Варшавського Договору; становлення гривні і підготовка до введення єдиної європейської валюти євро - всьому цьому ми є свідками.

Те, що відбувається сьогодні, мимоволі викликає асоціації з тими подіями, що відбулися в Європі понад 350 років тому. Ідеться про Вестфальський мирний конгрес 1648 року. Його плідна робота завершилась підписанням 24 жовтня 1648 року Вестфальського миру, що мав епохальне значення для Європи, для формування нового європейського правопорядку, а також для розвитку міжнародного права.

У двох складових частинах Вестфальського миру - Оснабрюцькому та Мюнстерському договорах - були закладені принципи міжнародного права, що не втратили своєї актуальності й до нашого часу. В текстах Вестфальського миру вперше йде мова про суверенітет, конфесійний нейтралітет держав з відповідним захистом прав індивідуума і захистом власності, право вільно укладати договори з іншими країнами і т. п.

"Вестфальський конгрес, що поклав кінець руйнівній Тридцятилітній війні, - відзначав один із найвідоміших у Європі XIX-го століття юристів-міжнародників Ф. Ф. Мартенс, - продемонстрував небачений до того часу приклад об’єднання майже всіх західноєвропейських народів у спільне мирне зібрання для обговорення не тільки взаємних відносин, але навіть внутрішнього устрою окремих країн".

Події, що передували Вестфальському конгресові, багато в чому були історичною закономірністю. Феодальна система Західної Європи, для якої були характерні "безвладдя і кулачне право", розпадалася і поступалася місцем "повазі до закону і підпорядкуванню єдиній королівській владі". Але поряд із трансформацією феодалізму не менш значимим для Європи XVII ст. було явище релігійної реформації.

Реформаційний рух, що спочатку виник у Німеччині, поширився на всю північ і захід Європи і мав величезне міжнародне значення. Безкомпромісність реформаційних переконань поділила європейські народи на два ворогуючих табори. В одному з них опинився Імператор Священної Римської імперії та Папа, що захищали інтереси католицької церкви, в іншому - протестанти, які вимагали визнання своїх релігійних прав. Релігійне протистояння призвело, зрештою, до кровопролитних сутичок, що відбувалися в основному на території розрізнених німецьких князівств.

Поступове усвідомлення безглуздості кровопролиття підштовхувало практично всіх учасників війни до думки про розв’язання проблеми іншим, ніж силою меча, шляхом. Тому перші переговори почалися вже в 1634 році, а прелімінарні умови миру були прийняті сторонами до 1645 року. Однак повний мир можна було встановити тільки за спільної згоди всіх воюючих сторін. Унікальність моменту полягала саме в тому, що вся попередня історія європейських відносин не мала аналогів мирного розв’язання міжнародних спорів. "Ні в середні віки, ні в давнину не було жодного прецеденту, щоб представники різних держав спільно обговорювали свої справи і встановлювали порядки, обов’язкові для всіх народів", зазначав той самий Мартенс.

Вестфальський мирний конгрес тривав майже 4 роки. У ньому взяло участь 194 представники від 16 європейських держав (майже всі європейські країни того періоду, за винятком Росії, Польщі й Англії).

Організаційно конгрес відбувався у двох містах Німеччини - в Оснабрюці та Мюнстері, розташованих неподалік одне від одного. В першому місті переговори вели делегати від Швеції, Імперії та дрібних німецьких держав-князівств; а в другому - від Франції, папської курії, Імператора та інших держав. Це пояснювалось необхідністю розділити представників ворогуючих сторін, щоб уникнути їх особистого спілкування.

Кожна делегація намагалася в процесі переговорів (за допомогою коаліцій, які змінювалися під тиском обставин) "лобіювати" свої власні інтереси.

Учасники Вестфальського конгресу боролися не тільки за територіальні надбання та інституційний вплив на політику держав, але й, врешті-решт, за гегемонію і вплив у Європі, за поділ сфер світової торгівлі і колоніальних володінь.

Розглянемо докладніше позиції трьох основних груп учасників конгресу.

Представники конфесій (католики, лютерани, кальвіністи), а їх було 50 із 140 представників імперських станів, відігравали важливу роль у підготовці тексту мирного договору. У результаті майже половина його статей, що визначали умови миру, стосувалася релігійних питань.

Метою учасників з боку представників католицької церкви було домогтися, по можливості, подальшого збереження status quo на монопольне право духовного впливу на віруючих, як це було до середини 40-х років XVII ст. Їх очолювали імператор Фердинанд III і представник Баварії, яких підтримувала Франція (звичайно доти, доки не поставала загроза власне французьким амбіціям).

Очолювані Швецією протестанти у свою чергу намагалися обмежити вплив представників католицької церкви й імператора Фердинанда III. В результаті були підтверджені основні положення Аузбурзького мирного трактату 1555 року (чого й домагався шведський король Густав Адольф). У §§ 34, 35 статті V Оснабрюцького мирного договору були застережені права тих підданих, які належать не до панівної конфесії.

На Вестфальському конгресі взаємо-перепліталося розв’язання як міжнародних, так і внутрішньодержавних проблем. Жорстка боротьба велася і за вплив на процеси керування в самій Імперії.

Вестфальський мирний договір викликав протест католицької церкви, відомий як Папський протест "Zelo Domus Dei" (тобто "щиро люблю дім Бога"). Те, що відбулося, символізувало безповоротний кінець безмежного панування католицизму в Європі і тим самим кінець функцій Папи як своєрідного арбітра у всіх європейських справах. На зміну одноосібному пануванню прийшло "Ius publicum europaeum" (тобто "європейське публічне право"), прообраз сучасного міжнародного права, яке було закріплене у Вестфальському мирі.

У цьому зв’язку видається досить-таки цікавим те, що у середині XVIII ст., тобто через сто років після підписання Вестфальського миру, говорив з цього приводу відомий мислитель Ж. -Ж. Руссо. Він відзначав: "Незважаючи на помилки цього імперського утворення (Священна Римська імперія німецької нації - А. Д.), усе ж зрозуміло, що стільки часу, скільки вона існуватиме, рівновага в Європі не може бути порушена, що жоден правитель не може боятися того, що буде позбавлений свого трону іншим правителем, і що Вестфальський мирний договір, можливо, назавжди буде для нас основою політичної системи. Публічне право, яке німці так ґрунтовно вивчають, є ще важливішим, ніж вони самі вважають, тому що таким є не лише німецьке публічне право, а в певному розумінні право всієї Європи".

Справді, Вестфальський мирний договір став основою не тільки "права всієї Європи", а й міжнародного публічного права.

В остаточному підсумку найголовніші постанови Вестфальського миру можуть бути сформульовані у наступних положеннях:

  • Взаємовідносини двох християнських церков - римо-католицької і протестантської - повинні були визначатися "днем відліку", тобто тим становищем, у якому перебували церковні громади на 1 січня 1624 року. При цьому підтверджувалася чинність Аузбурзького мирного трактату 1555 р. Разом з тим було узаконено відому дискреційну владу кожного государя стосовно тих церковних громад, що існували в межах підлеглої йому території. Ця влада виходила з основного правила Аузбурзького миру - cujus regio, ejus religio (тобто чия влада, того і віра) - надавала право государям виселяти зі своєї країни всіх іновірців.
  • Дрібні та роздроблені держави-князівства, що входили до складу Імперії (у кількості 355), оголошувалися повністю незалежними. Єдиною умовою, яка обмежувала їхню автономію, була вимога не укладати міжнародні договори, які б обмежували інтереси третіх держав.
  • Швейцарія та Нідерланди, які вже домоглися на той час фактичної незалежності від Священної Римської Імперії, були офіційно визнані трактатом самостійними державами.
  • Збільшення територій переможців у Тридцятилітній війні - Франції і Швеції - відбулося завдяки приєднанню до першої Ельзасу, до другої - більшої частини Померанії, міст Вісмара, Ростока й інших. Крім того, Франція отримала сюзеренні права над десятьма вільними імперськими містами, що були у межах Ельзасу, в тому числі над Страсбургом.

Вестфальський договір відігравав значну роль у подальшому становленні таких інститутів міжнародного права, як визнання і посередництво. Якщо про сам факт міжнародно-правового визнання Вестфальським конгресом Швейцарії та Нідерландів вже згадувалося вище, то слід підкреслити, що в самому тексті Вестфальського договору "виявилася вперше сформульованою декларативна теорія визнання. Це проявилося також у визнанні за німецькими князями їхніх суверенних прав". На ознаменування посередницької ролі Республіки Венеція в переговорному процесі її було включено в документ "як посередницю цього договору" (§ 119 Мюнстерського договору).

Незважаючи на те, що Московська держава все ж взяла епізодичну участь у Тридцятилітній війні на боці Швеції, об’ємні документи Оснабрюцького та Мюнстерського договорів, викладені латиною, не привертали належної уваги вітчизняних учених-юристів. Дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не публікувався. Тексти обох договорів, що складають трактат, стали доступні для вітчизняних істориків міжнародного права, в основному, за німецькими виданнями.

Для Німеччини, що неодноразово переживала у своїй історії фатальні територіальні розчленування внаслідок воєн, матеріали Вестфальського конгресу навіть тепер є настільною книгою кожного, хто вивчає юриспруденцію. Вважається, що матеріали конгресу ілюструють необхідність і мистецтво різноманітних компромісів для узгодження інтересів учасників міжнародних відносин, щоб зуміти домогтися у переговорному процесі більше переваг і кращих результатів, ніж супротивник, а також закріпити їх на період, що настає після підписання миру.

Оснабрюцький договір був підписаний 24 жовтня 1648 року між римсько-німецьким Імператором "Священної Римської імперії німецької нації" та Швецією з її союзниками. В § 11 статті XVII Оснабрюцького договору дається перелік цих союзників, включених до тексту договору на настійну вимогу Швеції, і серед них - "Великий князь Московський". Це згадування давало підставу деяким історикам міжнародного права лише визнати, наприклад, що "велике значення Вестфальський договір мав і для міжнародно-правового статусу Росії", або, що "вперше в міжнародній практиці Західної Європи фігурує і Московська Русь у якості загальновизнаного учасника міжнародного спілкування".

Далі подібного аналізу справа, на жаль, не доходила. З міжнародно-правової точки зору це відбувалося, передусім, тому, що дотепер повний текст Вестфальського трактату російською та українською мовами не було опубліковано. В історичному плані це пов’язано з впливовістю думки, яка донедавна панувала серед істориків, що "Росія насправді не мала ані найменшого відношення до історії Тридцятилітньої війни. Погляд цей здавався цілком незаперечним і очевидним".

Проведення Вестфальського мирного конгресу 1648 року стало можливим в умовах існування та функціонування лабільної системи держав періоду Тридцятилітньої війни. Того історичного періоду, що, за влучним висловом Б. Ф. Поршнєва, "малює нам картину постійної мінливості і зміни цих систем". Невід’ємною ж складовою частиною цієї системи, саме частиною, що активно впливала на загальноєвропейські процеси, були також Московська держава, Польсько-Литовська держава, Запорозьке козацтво, Кримське ханство, Балканські країни, Османська імперія та ін.

Аналіз документів дозволяє переконливо вписати Московську державу й інших учасників європейських подій середини XVII ст., що перебували за межами так званого "східного бар’єру", у європейську лабільну систему держав. Цим своєрідним "східним бар’єром", що охопив Священну Римську імперію німецької нації, були Османська імперія, Польсько-Литовська держава (Річ Посполита) і Шведське королівство. Саме "східний бар’єр" відокремлював Європу від далекої, безмежної, незрозумілої, але міцніючої в міжнародних відносинах Московської держави.

Домінантою міжнародних інтересів і проблем Московської держави стали суперечності з Польсько-Литовською державою. У 1621 році Земський Собор у Москві ухвалив готуватися до війни з Річчю Посполитою за повернення відірваних за Деулінським перемир’ям (1618 р.) західно-російських земель - Смоленщини і Сіверщини. Вже тоді виник план здійснити цю війну силами не самої Московської держави, а в союзі зі Швецією, що означало політичну боротьбу з габсбурзько-католицьким табором. Як відомо, дипломатичні відносини Московської держави зі Священною Римською імперією німецької нації були перервані з 1616 до 1654 року.

Цілком незвичайним у цій політичній боротьбі був спосіб матеріального субсидування Московською державою країн анти-габсбурзької коаліції. Наприклад, у "датський період" Тридцятилітньої війни уряду Данії було дозволено закуповувати за низькими цінами внутрішнього російського ринку російське зерно для вивозу його через Біле море і перепродаж на амстердамській біржі за високими цінами воєнного часу.

Аналогічна допомога була надана й шведам у їхній надзвичайно коштовній війні на теренах Німеччини. У 1628-1633 рр. Московська держава дозволила продавати зерно Швеції за собівартістю, відмовляючись від мита і звичайного монопольного прибутку (торгівля хлібом була державною монополією). За ці шість років щорічний прибуток шведської сторони від перепродажу зерна в Голландії склав 400 тис. рейхсталлерів. Половина цієї шестирічної прихованої субсидії, близько 1 млн. 200 тис. рейхсталлерів, припадає саме на 1630 р. Це пояснює, чому до 1631 року шведський король Густав Адольф зміг розгорнути великі військові сили в Німеччині.

Приховані зернові субсидії були своєрідним побажанням шведському королеві Густаву Адольфу перемоги над Німеччиною - опорою Священної Римської імперії німецької нації. В свою чергу, Московська держава вела дипломатичну і військову підготовку до війни з Польсько-Литовською державою. Ця війна тривала 1632-1634 рр. й увійшла в історію під назвою Смоленська.

Російсько-шведський військово-політичний союз був закріплений, у свою чергу, допомогою Густава Адольфа в організації російської найманої армії (росіянам був переданий першокласний військово-технічний досвід), а також проведенням спільних воєнних операцій російськими і шведськими арміями на території Речі Посполитої, відповідно, зі сходу і заходу.

Військовий союз Швеції і Московської держави дозволив Густаву Адольфу не боятися удару з боку Польсько-Литовської держави. От чому вже в серпні 1631 р. шведські війська змогли ринутись у свій запаморочливий переможний рейд углиб Німеччини, зануритись у складний світ внутрішньо-німецьких політичних відносин і соціальних протиріч.

Європейські взаємозв’язки тієї епохи виявлялися не менш яскраво і послідовно також в іншому. Українських істориків, зокрема фахівців в галузі історії міжнародного права, має зацікавити участь Запорозької України тих років у процесі становлення лабільної системи європейських держав XVII ст.

Своїми дослідженнями Б. Ф. Поршнєв переконливо доводить, що "Москва наприкінці 20-х - початку 30-х років стала природною сполучною ланкою у формуванні східноєвропейської коаліції. Густав Адольф намагався забезпечити собі підтримку з боку Туреччини, Криму, Трансільванії, запорозького козацтва й у зносинах із цими політичними силами Східної Європи шукав сприяння Московської держави". Як бачимо, запорозьке козацтво XVII ст. належало саме до тих помітних для Заходу політичних сил, контактів із якими шукали європейські політики.

Глибокий зв’язок політичних подій, що відбувалися в Західній і Східній Європі наприкінці Тридцятилітньої війни, ще більшою мірою проявився під час підготовки і підписання Вестфальського миру 1648 р. і в епілозі самої війни, яка фактично тривала до 1653 р.

Тридцятилітня війна завершилась частковою поразкою Габсбургів. Це пов’язано з тим, що її закінчення припадає на час масових революційних рухів, що набули надзвичайно широкого розмаху по всій Європі.

Адже найвище піднесення Англійської революції під керівництвом Олівера Кромвеля збігається з останніми роками Тридцятилітньої війни. У Франції в 1648 р. розгорнувся революційний рух Фронди. У Південній Італії та Сицилії в 1647-1648 рр. ширився народний антифеодальний і анти-іспанський рух. У тому ж 1648 р. повстали селяни Австрії; а в 1650-1653 рр. - Швеції; у 1653 р. - Швейцарії. У самій Речі Посполитій у 1648-1651 рр. відбувались повстання польських селян.

У 1648-1654 рр. вирувала національно-визвольна й антифеодальна війна українського народу під керівництвом Богдана Хмельницького проти польського панування, що завершилася прийняттям Переяславською Радою рішення перейти під протекторат Росії. Першим гетьманом вільної України став Богдан Хмельницький, котрого як главу України одним із перших визнав і польський король. Відомо, що на Раді у Переяславі 16 лютого 1649 р. відбувся акт міжнародного визнання Б. Хмельницького як глави держави, що проходив у вигляді передачі подарунків представниками монархів і інших, крім Польщі, країн, у тому числі московського царя.

Взаємозв’язок між цими революційними подіями є безперечним. Він простежувався на людському, політичному, ідеологічному, і, нарешті, на правовому рівнях. В остаточному підсумку всі ці різнопланові лінії взаємозв’язків і створювали ту міжнародно-правову обстановку, що формувала лабільну систему держав того часу. Про повстання українців писала преса Фронди19. Англійський революціонер і громадський діяч Олівер Кромвель листувався з Богданом Хмельницьким.

Політична боротьба держав-супротивниць у Тридцятилітній війні була вдягнена ще й в ідеологічні шати релігійної боротьби. І лише вступ католицької Франції в Тридцятилітню війну на боці анти-габсбурзьких сил поклав край її релігійній спрямованості. А франко-шведський альянс привів війну багато в чому до суто політичного фіналу, підсумком котрого і став Вестфальський мир 1648 року.

Для ознайомлення вітчизняних юристів-міжнародників з матеріалами Оснабрюцького та Мюнстерського договорів автором зроблено переклад на російську та українську мови статей цих договорів, оскільки вони дають найбільш чітке уявлення про ключові події європейської історії першої половини XVII ст., а також процес становлення сучасного міжнародного права.

Зазначений переклад публікується в монографії: Гернот Білер, Анатолій Дмитрієв Вестфальський мир 1648 року (до 350-ї річниці договорів). - К.: ІнЮре. - 1998. - 180 с.

Разом з тим, автори вважали за доцільне опублікувати в додатках також повний німецький переклад з латини Оснабрюцького та Мюнстерського договорів для ознайомлення з ними тих, хто цікавиться історією міжнародного права.

У випадку позитивних відгуків на цю роботу наукової громадськості автори можуть продовжити переклад повного тексту Вестфальського миру на українську та російську мови, що стане стимулом для подальших наукових досліджень в даному напрямку.

Література

1 Мартенс Ф. Современное международное право цивилизованных народов. — Спб., 1882. — Т. 1. — С. 27.

2 Там же. — С. 87.

3 Там же. — С. 89.

4 K. Von Raumer. Ewiger Friede. — Mьnchen, 1953. — S. 351.

5 Мартенс Ф. Указ. соч. — С. 89-90.

6 Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. История международного права. — М., 1990. — С. 95.

7 Поршнев Б. Ф. Тридцатилетняя война и вступление в нее Швеции и Московского государства. — М., 1976.

8 Dickmann F. Der Westflische Frieden. — Mьnster, 1972, де подано і тексти договорів, і карти європейських кордонів, прийняті на конгресі.

9 Praxis Geschichte. — 1996. — Heft I. — S. 44.

10 Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. Указ. соч. — С. 97.

11 Коровин Е. А. История международного права. — С. 69.

12 Див.: Баскин Ю. Я., Фельдман Д. И. Указ. соч. — С. 189.

13 Поршнев Б. Ф. Указ. соч. — С. 412.

14 Лабільний (лат. — labilis) — нестійкий, несталий.

15 Поршнев Б. Ф. Указ. соч. — С. 427.

16 Там же. — С. 418.

17 Там же. — С. 415.

18 Історія держави і права України: В 2-х частинах / Під редакцією А. І. Рогожина. — К., 1996. — Ч. 1. — С. 175.

19 Поршнев Б. Ф. К характеристике международной обстановки освободительной войны украинского народа 1648-1654 гг. // Вопросы истории. — 1954. — №5.


03.07.2012

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!