Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Фараоньский Єгипет та посилення держави Митанні. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Фараоньский Єгипет та посилення держави Митанні. Реферат

Єгипетське завоювання міст давнього Середземномор’я. "Амарнський період" в історії міст східного Середземномор’я. Народний рух Хапіру

В другій половині XVII ст. до н. е. царство (чи царства) гиксосів у Єгипті починає хилитися до упадку. З початку XVI ст. у Східному Середземномор'ї з'являється відразу кілька нових важливих політичних факторів.

На півночі хурритськая держава Митанні поглинула дрібні аккадські, хурритські й аморейські царства, не виключаючи могутнього колись царства Ямхад за Євфратом, що тримав ключі від Сирії. Ідри-Мі, один з царів Алалаху цього часу, розповідає у своєму написі, як у місті його відбувся переворот, як він змушений був бігти на колісниці з одним вірним візником до гірських хапіру і провів там кілька років, перш ніж знову зміг запанувати містом, але вже, очевидно, на умовах визнання верховенства Парраттарни, царя Митанні.

Безпосередньо державна влада Митанні на захід від Євфрату навряд чи була колись міцною, але поширення митаннійського впливу було значним, індоіранські і хурритські імена династів зустрічаються аж до кінця XV ст. до н. е. у самих різних містах обох цих країн, притому, що мовами населення Сирії і Палестини залишалися ханаанейські (на півдні) і аморейські (на півночі), західно-семітські говори (лише від-части також хурритські). Таке положення розуміється швидше за все тим, що династи були родичами митаннийських царів, тому що живої індоіранської мови за межами Іранського нагір'я в Передній Азії цього часу не існувало.

Посилення Митанні збіглося з часом, коли були зроблені два важливих винаходи, здатні збагатити Сирію і Фінікію. Біля XVIII-XVII ст. до н. е. хурріти Верхньої Месопотамії винайшли спосіб виготовлення дрібного посуду з непрозорого кольорового скла; ця техніка поширилася згодом також у Фінікії, Нижній Месопотамії і Єгипті, але протягом деякого часу хурріти і фінікійці були монополістами в міжнародній торгівлі скляними виробами. Не пізніше кінця XVI ст. до н. е. у Фінікії відкрили спосіб фарбування вовни в лілово-червоний і лілово-синій колір пурпуром - фарбою, що добувається з морського молюска.

У зв'язку з цим великого господарського значення набуває ввіз дешевої нефарбованої вовни зі скотарських районів Сирії (імовірно, і з Криту, а пізніше з усієї Передньої Азії) у Фінікію й експорт звідти пурпурної вовни (сама фарба була нетранспортабельна). У маленьких містечках ханаанейської Фінікії стали накопичуватися великі запаси хліба і металевих виробів, що надходили в достатку в обмін на пурпурну вовну.

Починається пожвавлена торгівля (а також і розбій) фінікійців у більш віддалених частинах Середземномор'я. Приблизно з 1400 р. до н. е. у Сирії і Палестині як наслідок торгівлі, що відбувалася, з'являється микенська і кіпрська кераміка; дуже імовірно, що фінікійці стали ввозити морем також іспанське олово, що здешевило виготовлення бронзи в Передній Азії (але це, можливо, відбувалося вже пізніше).

Підсилена роль купців сповільнила розвиток у Фінікії монархічного ладу месопотамського чи єгипетського типу: хоча майже в кожному містечку були царі, але в цілому керування в них носило олігархічний характер з відомими пережитками первісної демократії.

Єгипетське завоювання міст давнього Середземномор’я

Розквіт ханаанейських міст Палестини і Фінікії, аморейських і хурритських міст Сирії, якого можна було очікувати в цих умовах, не відбувся через єгипетське завоювання, яке незабаром почалося, після 1600 р. до н. е. Гиксоська влада в Єгипті була знищена, і фараони нової XVIII династії перейшли від окремих набігів до планомірного наступу на Палестину - Фінікію - Сирію. Фараон Яхмес I зайняв останній оплот гиксосів у Південній Палестині, в останній чверті XVI ст. фараон Тутмосис I зробив похід до самого Євфрату; після мирного правління жінки-фараона Хатшепсут з часу її спадкоємця Тутмосиса III починається тривале криваве і систематичне руйнування ханаанейських міст.

Кожен єгипетський похід завершувався не включенням пройденої території до складу Єгипту, а лише грабіжництвом сіл і міст (особливо палаців), викраденням худоби і людей. Адміністративні заходи фараонів були дуже примітивні. Було створено кілька єгипетських фортець, що контролювали основні дороги і перевали.

Наявність гарнізонів спонукувало місцевих правителів протягом можливо більш тривалого часу замирювати завойовника дарунками і даниною; у виді гарантії до єгипетського двору забирали як заручників їхніх дітей: синів виховували в дусі відданості фараону, дочок віддавали в його гарем. Але фараони ніколи не намагалися поширити внутрішню адміністративну систему єгипетської держави на Палестину і Сирію в цілому.

Невеликі загони, що вони тримали при дворах окремих царьків, мали значення скоріше спостережливе - стягування податків, наприклад, не входило в їхні задачі: і цінності, і робоча сила викачувались з Палестини, Фінікії і Сирії не регулярним обкладанням, а більш-менш постійними військовими походами, що супроводжувалися грабіжництвом і погромами на вже скореній території.

Списки видобутку, висічені на стінах єгипетських кам'яних храмів (хоча, імовірно, не цілком достовірні по цифрах, що приводяться в них,), перелічують кольорові тканини, ліс, колісниці, слонову кістку і вироби з неї, золоті і срібні вироби в безлічі, великі кількості зерна, олії, десятки і сотні тисяч викрадених людей, сотні тисяч голів худоби. Царьки і їх знать, безсумнівно, намагалися надолужити загублене посиленою експлуатацією і поневолюванням своїх же громадян, що попадали в неоплатні борги. Значна частина населення міст і околишніх сіл, як видно, бігла з них, поповнюючи ряди хапіру.

Втрати сирійсько-палестинських держав від єгипетських навал до кінця XV ст. до н. е. склали вже, напевне, величезний відсоток населення (цікаво, що, незважаючи па приплив десятків тисяч полонених ("сотні тисяч" у військових реляціях, ймовірно, варто вважати перебільшенням) і на багату здобич, населення Нільської долини, очевидно, не росло: очевидно, смертність серед експлуатованого населення була дуже велика).

Хоча фараонам вдалося відтіснити митаннійські сили за Євфрат, зломити Митанні вони не зуміли. Митаннійські царі підтримували постійний зв'язок із силами неорганізованого, але опору, що не припиняється, фараонам у їх власному сирійсько-палестинському тилу. Наприклад, одного разу єгипетським воїнам вдалося схопити агентів митаннійського царя, які несли на шийних шнурках глиняні таблички з клинчастим текстом листів місцевим царькам.

Головне ж полягало у тому, що, чим розкішнішою і багатшою була здобич фараона, тим більше завмирала торгівля по сирійсько-палестинському шляху, а без неї країна була недостатньо багата, щоб безупинно постачати Єгипет усіма видами цінностей. Зрештою фараон Тутмосис IV був змушений домовитися про мир і розділ сфер впливу з митаннійським царем Артадамою I.

Північна Сирія з виходом до Середземного моря залишилася в зоні Митанні, а у своїй зоні єгипетські фараони зробили спробу налагодити викачування засобів без щорічних військових погромів.

"Амарнський період" в історії міст східного Середземномор’я

Кінець XV - початок XIV ст. до н. е. виділяються зазвичай в історії Палестини - Фінікії - Сирії в якості "Амарнського періоду" по тій формальній ознаці, що цей час досить докладно висвітлений дипломатичними клинописними документами, що збереглися частиною на городище Телль-Амарна в Єгипті (древня столиця фараона Аменхотепа IV - Ехнатона), частиною на городище Богазкей (древня столиця царів Хетської держави).

Учасники дипломатичного листування користувалися клинописом і різними мовами: кассітські і митаннійські царі - аккадським (митаннійські - також і хурритським), хетські - аккадським і хетським, царьки Східного Середземномор'я - дивною, штучною напваккадською, напівханаанейською мовою.

У цей час фараон тримав своїх резидентів у трьох пунктах - на півдні Палестини, на півдні Сирії і на півночі Фінікії. В іншому порядок керування залишався колишнім. Цікаво, що будь-якого місцевого сиро-палестинського правителя могли іменувати трьома різними позначеннями: для фараона він був "людину такого-то міста", у дипломатичних документах - "градоначальник", а для власних підданих - "цар". Тільки правитель Хацора зважувався називати себе "царем" навіть у листах до фараона.

Влада градоправителя, у будь-якому разі, завжди була обмежена радою старійшин, а в ряді випадків рада чи навіть "сини міста" (тобто народні збори) преспокійно правили містом і без царя і навіть безпосередньо зносилися з іншими правителями і з великими державами.

З палестинських міст-держав важливішими інших були Газру (Гезер), Лахіш, Єрусалим, Мегіддо, Хацор, у Фінікії - Бібл; важливий торговий пункт Угарит на Середземноморському узбережжі Сирії належав скоріше до митаннійської зони впливу; у Південній Сирії особливе значення мало місто Кинза з ханаанейським прізвиськом "Священна" (Кудшу; більш відоме під умовною єгиптологічною назвою Кадеш). Кинза-Кадеш закривало доступ з півдня в долину р. Оронта.

Народний рух Хапіру

На самому початку XIV ст. до н. е. у горах між Фінікією і Сирією виникло нова, дуже цікава держава. Основне її населення складали хапіру; а тому що вони не мали визначеного єдиного племінного чи територіального походження, то і назву нова держава одержала дуже невизначену - Амурру; до кінця XV ст. це по-аккадськи означало просто "захід, місце перебування пастушачих племен" (які тому називалися "амореями", тобто "західними"; їхньою самоназвою, ймовірно, було "сутії"). Хапіру вже і раніш, де могли, утворювали власні самоврядні громади; частина з них йшла на військову службу до місцевих царів (переважно подалі від фараонського Єгипту), і усі вони були ворожі до царської влади взагалі, а до фараонської особливо.

Цими-то хапіру вирішив скористатися як знаряддям честолюбний творець царства Амурру - Абди-Аширта. По повідомленню, отриманому фараоном Аменхотепом III, він вимовив перед своїми прихильниками таку промову: "Зберіться, і нападемо на Бібл. І якщо там не буде людини, яка звільнила би його з рук ворога, то виженемо градоначальників з їхніх областей, і тоді всі області приєднаються до хапіру; і нехай настане "справедливість" для всіх областей, і нехай будуть у безпеці (від поневолення) юнаки і дівчата навіки. А якщо фараон вийде проти нас, та всі області будуть йому ворожі - що ж він тоді зможе нам зробити?"

Під терміном "справедливість" у древній Передній Азії розумілося насамперед звільнення від боргів і повернення заручників, а по можливості також і віднятих чи скуплених земель. Отже, підданим усіх дрібних держав пропонувалося перебити своїх "градоначальників" (царьків) і стати вільними хапіру, боргова кабала повинна була бути скасована, а військовій силі протипоставлена єдність повсталих. Не дивно, що фараонський уряд здавна переслідував, ловив і відправляв хапіру на рабську, каторжну працю, наприклад у каменоломні.

Абди-Аширта, а після нього його син Азиру у своїх листах фараону з обережності прикидалися його вірними слугами, але одночасно через своїх агентів систематично призивали населення убивати своїх "градоначальників", що і відбувалося то там то тут по усій Фінікії і Палестині; подекуди справа доходила до виступів окремих збройних груп рабів.

Тим часом у 60-х роках XIV ст. до н. е. хетський цар Суппилуліума I почав розгром союзника фараонів - царства Митанні. Амурру виявилося в позиції буфера між Хетською і Єгипетською державами, однак цар його Абди-Аширта зайняв прохеттську позицію. Із самого початку хетського нападу на Сирію усім стало ясно, що хетська влада легше єгипетської. Хетський цар визначав свої відносини з підлеглими письмовими договорами, скріпленими страшною клятвою іменами всіх богів, яким поклонялися договірні сторони, і в цілому дотримувався договорів.

Данина, що стягували хети, і військові контингенти, яких вони вимагали, - усе це було набагато менш тяжко, чим той грабіж, що учиняли фараонські війська і чиновники. Воістину дорогою ціною обійшлося Східному Середземномор'ю високомистецьке, розкішне оздоблення фараонських палаців і гробниць! Хети поки ще не звикли до подібної до розкоші, і їхня держава представляла такий же конгломерат союзних, хоча і нерівноправних, держав, як до неї держава Митанні. Азиру, другий з царів Амурру, на той час найбільшої держави Сирії, платив хетському царю 2,5 кг золота в рік, ціну біля сотні рабів, - це багато; але фараону він повинний був би заплатити набагато більше. Зрозуміло, що майже всі прошарки населення Східного Середземномор'я, за винятком фараонських прихильників зі знаті, віддавали перевагу пануванню хетів.

Аменхотеп IV, зайнятий своєю утопічною релігійною реформою, не хотів чи не міг послати досить військ, щоб вдержати азіатські володіння Єгипту. Але Суппилуліума I їх поки не захоплював: потрібно було покінчити з Митанні. Азіатська імперія фараонів розвалювалася під ударами Азиру і дамаського володаря, що теж оточили себе загонами хапіру. У Фінікії на сторону хапіру перейшов цар Сидона - і чи не з тих пір значення Сидона перевершило значення Бібла на Середземному морі? Незважаючи на бездіяльність фараонської влади, більшість царьків, що занадто скомпрометували себе співробітництвом із загарбниками, зберігали вірність Єгипту, але земля горіла в них під ногами.

Слідами хапіру хетські війська почали наступ на південь. Біля середини XIV ст. вони просунулися до Північної Палестини. Про хапіру ми з тих пір більш майже не чуємо - очевидно, вони злилися з іншим ханаанейським населенням; можливо, їм вдалося трохи поліпшити свої умови існування чи навіть частково повернутися додому; але, звичайно, корінної зміни суспільного ладу не могло відбутися.

Царство Амурру стало звичайною невеликою сірійською державою і проіснувало, зберігаючи вихід до Середземного моря, до кінця XII ст. до н. е.

Література

  1. Дияконів И. М. Сирія, Фінікія і Палестина в III-II тисячоріччях до н. е. /Історія Древнього світу. Рання Стародавність. - М.:Знання, 1983 -с. 235-257.
  2. Фінікія //Всесвітня історія. Енциклопедія: у 10-ти т. /Ред. И. Лур'є, М. Полтавський. - М.:Державне видавництво політичної літератури, 1955 - с. 496-504.
  3. История Древнего Мира т. 1. Ранняя Древность: в 3-ех т. /Ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой- М.:Издатеьлство "наука", 1989.
  4. История Древнего мира. Расцвет Древних обществ. - М.:Наука, 1983.
  5. Всемирная история. Энциклопедия: в 10-ти т. /Ред. И. Лурье, М. Полтавский. - М.:Госдарственное издательство политической литературы, 1955.
  6. Долуханов П. М. "История средиземных морей" "Наука", Москва, мягкая обложка, 29500 экз. 1988144.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!