Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Виникнення цивілізації у Сирії, Фінікії і Палестині в III-II тисячоріччях до н. е. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Виникнення цивілізації у Сирії, Фінікії і Палестині в III-II тисячоріччях до н. е. Реферат

Природні умови країн Середземномор’я. Виникнення і устрій ранньокласових міст-держав

Природні умови країн Середземномор’я

У природному відношенні ці області дуже різноманітні. Від Єгипту древня Палестина була відділена пустелею; сама Палестина - країна природних контрастів: на захід від р. Йордан вона зайнята нагір'ям, а почасти оазисами і родючими долинами; родюча низовина тягнеться й уздовж Середземного моря. А на півночі піднімаються нерідко покриті снігом вершини.

Заіорданіє було відділено від іншої Палестини глибокою, зарослою вологим лісом і хащами папірусу западиною р. Йордан і солоним Мертвим морем з його випаленими сонцем, майже безжиттєвими берегами; гірське чи горбкувате Заіорданіє було покрито степовою рослинністю, поступово переходячи в Сирійсько-Аравійську напівпустелю.

Фінікія відгороджена від іншої Передньої Азії високим гірським хребтом Лівану c кедровими й іншими лісами, альпійськими лугами і сніжними вершинами. Схили Лівану, звернені до моря, покривала вічнозелена середземноморська рослинність, і вологі морські вітри, що приносили дощі, робили непотрібним штучне зрошення.

До сходу від Лівану розташована Сирія. Її з півдня на північ прорізає долина між Ліваном і Антиліваном; у південній частині вона називається Бека чи Келесирією; тут на південь тече річка Литані, що проривається до моря, а на північ - ріка Оронт (нині Аль-аси); за Антиліваном, убік Сірійської напівпустелі, знаходився великий оазис Дамаска, а за ним йшли марні лавові поля; караванний шлях, якому зазвичай загрожували скотарські племена, проходив через маленький оазис Пальміру в сторону середнього плину Євфрату.

Закрут цієї ріки складав у стародавності північно-східний кордон Сирії. Північна Сирія простиралася від Середземного моря (куди, пройшовши через нині вже майже не існуючі озера і болота, впадала, звертаючи до заходу, р. Оропт) до гір Малоазійського Тавра і переправ через Євфрат. Устя Оронта широко відкривало доступ вітрам із Середземного моря в цю горбкувату країну, і тому вона була досить родюча.

Вже з цього опису ясно, що Східне Середземномор'я (під цією назвою можна об'єднати всі ці три історичні області) не являло собою в природному відношенні нічого цілісного й однакового; тут зустрічалися і пустелі, і родючі низовини, і нагір'я, і вічнозелена рослинність, і болота, і сніжні гори. Але не існувало повноводних рік, що розливаються, на основі яких могла б виникнути велика іригаційна система, що змушує до державотворення із сильною центральною владою.

Країна була в стародавності багата коштовними породами лісу, але корисних копалин тут тоді відкрили порівняно мало; якщо через Сирію і Палестину провозили мідь, то вона йшла або з півдня, із Синайського півострова, або з півночі, від верхів'їв р. Тигр, або з заходу - з острова Кіпр. Лише пізніше і на півдні Палестини почали добувати мідь, залізо і природний асфальт. Зате тут завжди проходили найважливіші караванні шляхи - з Єгипту в Малу Азію і Месопотамію і назад. Помітимо, що якщо в нашому представленні слово "караван" зв'язується з низкою верблюдів, то древні каравани перевозили вантажі на ослах; найвитриваліших розводили на продаж у дамаському оазисі.

У печерах Східного Середземномор'я знайдені одні з найархаїчніших останків "Людини розумної". Палестина, Сирія, Мала Азія, гори Верхньої Месопотамії й області за Тигром були самою першою батьківщиною скотарства й особливо землеробства. До ХІ-Х тисячоріччя до н. е. відноситься натуфійська культура (названа так по сухому руслу Натуф у Палестині), на думку деяких дослідників, створена першими носіями афро-азійських мов; натуфійці жили в напівземлянках із глини, піску і каменю, жали дикі злаки спеціальними дерев'яними серпами з кремінними зубами, можливо, почали приручати дику дрібну худобу. У Палестині (у Єрихоні), так само як у Чатал-хююке (у Малій Азії) і в деяких пунктах Сирії, вже в VIII тисячоріччі до н. е. існували процвітаючі землеробські селища, іноді (як у Єрихоні) обнесені могутніми кам'яними стінами ще в ранньому неоліті.

Є підстава думати, що саме Палестина-Сирія була центром розселення однієї з груп племен, що говорили на афро-азійських мовах, - семітів; звідси вони поширилися по всьому Аравійському півострові (південноаравійці й араби), Східному Середземномор'ю (західні семіти) і Месопотамії (аккадійці). Жодне з цих племен спочатку не було цілком кочовим, хоча, чим далі в глиб степів і напівпустель, що займали в IV-III тисячоріччях до н. е. всю Аравію, тим більшу роль грало вівчарство і тим меншу - землеробство.

Однак надалі - може бути, у зв'язку з постійним рухом племен і військ по сиро-палестинським стежках чи у зв'язку з недоліком сировини, необхідною для техніки мідно-кам'яного і потім бронзового століття, - розвиток суспільства тут виразно сповільнився в порівнянні з Південною Месопотамією та Єгиптом; у другій половині III тисячоріччя до н. е. справжні міста-держави типу шумеро-аккадійських виникли тут лише в Північній Сирії (де процвітало, у числі інших, важливе місто Ебл, зв'язане із Середньою і Нижньою Месопотамією), а також в одному пункті на фінікійському узбережжі - у м. Бібл, центрі вивозу дорогоцінного кедру в Єгипет.

Вивчення найдавніших географічних назв на цій території і почасти безпосередні дані єгипетських і месопотамських текстів змушують вважати, що Східне Середземномор'я принаймні з III тисячоріччя до н. е. було заселено різними групами західних семітів. Вони можуть бути класифіковані по деяких особливостях їхніх говорів; умовно ці говори можна розділити так: еблаїтський говір осілого населення Північної Сирії і Північно-Західної Месопотамії; аморейські говори переважно скотарського населення цих же чи трохи більш широких територій; ханаанейські говори Палестини і Фінікії; і арамейські говори племен, що виступили на історичну арену трохи пізніше, а поки жили в глибині Аравійського півострова в контакті з племенами арабів.

Крім цього, з III тисячоріччя до н. е. з гір навколо озер Ван і Урмія (на території сучасної Туреччини й Ірану), а в кінцевому рахунку з Закавказзя окремими хвилями через Верхню Месопотамію і Сирію йшло просування хурритських племен, перша хвиля в другій половині III тисячоріччя до н. е. досягла Північної Палестини.

За династії Аккаде (XXIII ст. до н. е.) у Північну Сирію проникали месопотамські війська, а пізніше, за III династії Ура (XXI ст. до н. е.), на Північну Сирію і Бібл тимчасово поширило свою владу царство Шумеру й Аккада; трохи пізніше почали свої набіги на Палестину фараони єгипетського Середнього царства; Бібл на якийсь час стає ізольованим центром єгипетської культури серед семітського населення (древні єгиптяни, як відомо, говорили на афро-азійській мові не семітського походження).

Однак до кінця III тисячоріччя до н. е. Бібл і його єгипетський храм були спалені: можливо, саме тоді, як говорить переказ, на берегах Середземного моря обґрунтувалася та група племен, що вийшли з Північної Аравії і говорили на західно-семітському прислівнику ханаанейської групи, що пізніше стала називатися фінікійцями. Північніше Бібла зберігся говір аморейського типу, зокрема в м. Угарит, що згодом вдало суперничало з Біблом.

Виникнення і устрій ранньокласових міст-держав

До кінця III тисячоріччя до н. е. уже все Східне Середземномор'я покривається мережею ранньокласових міст-держав; міста були укріплені стінами, у центрі їх - святилища і резиденції місцевих правителів, оточені глинобитними і цегельними будинками, зазвичай двоповерховими, з відкритою чи заґратованою галереєю на верхньому поверсі, де жили хазяєва. У нижньому, часто кам'яному, зберігалися запаси і тулилися раби.

Міста були розташовані майже виключно по долинах; нагір'я були мало населені, а по окраїнах - у дамаському оазисі, Заіорданії й в інших областях на краю пустелі - люди жили в наметах і навесні, коли степи цвіли, відкочовували з чередами від засіяних оазисів в поля. Життя цих племен барвисто описано в давньоєгипетській "Повісті про Синухете", а пізніше - в оповіданнях Біблії про племінних патріархів.

Основним осередком суспільства пастухів-амореїв цього часу була родова громада, що складала частину племені, а іноді і племінного союзу. Влада глави патріархальної великої родини поширювалася крім його дружин і дітей також на родини синів, на чужинців, що приєдналися до роду чи усиновлених їм, на рабів і рабинь. Патріарх розпоряджався життям і смертю і всім майном цих осіб. Справами племінної общинної групи відала рада "старців" і вождь, якого вибирали на сходці всіх дорослих чоловіків-воїнів. Час від часу навколо того чи іншого проводиря складалися бойові дружини, що могли являтися ядром родоплемінного ополчення. Інколи суперечки між сусідами вирішувались єдиноборством силачів з тієї й іншої сторони.

Осіле землеробське населення, однак, переважало. Найбільше місто Північної Палестини - Хацор зайняв до цього часу площу в 50 га, дуже велику по тодішніх часах. Хацор вів торгівлю далеко - навіть з Марі на Євфраті. У Фінікії і приморській Сирії не тільки Бібл, але й Угарит і ряд інших селищ перетворилися хоча й у набагато менші, чим Хацор (приблизно раз у десять), але процвітаючі містечка. Причиною розквіту був ранній розвиток торгівлі у Фінікії, і насамперед з Єгиптом: фінікійці возили туди на кораблях будівельний ліс, і єгиптяни прагнули тримати в Біблі своїх царських чиновників.

У той же час, як показують торгове листування з Каниша в Малій Азії і звістки про постійне проходження єгипетських царських людей через пастушачі райони, сухопутна торгівля через Сирію як з Єгиптом, так і з Месопотамією і Малою Азією теж мала велике значення. Найважливішою була, зазвичай, торгівля транзитна, але і сама Сирія торгувала лісом, в'ючними ослами і слоновою кісткою (у Сирії тоді ще водилися слони). Відповідно до напрямків торгівлі, якщо на узбережжі відчувався єгипетський вплив (у Біблі знайдено багато єгипетських написів), то у внутрішніх частинах країни - також і аккадський: тут не тільки багато людей вміли говорити по-єгипетськи, але зустрічалися і такі, які могли писати клинописом.

Ще недавно вважалося, що в III тисячоріччі до н. е. внутрішня Сирія не досягла рівня класової цивілізації; ця точка зору змінилася після знахідок італійською експедицією на городище Телль-Мардих, під яким ховалося древнє місто Ебла. Розкопки ці викликали міжнародну сенсацію, тому що поширився слух про те, що знайдений центр невідомої раніше імперії і що тексти з Ебли нібито підтверджують деякі біблійні легенди. При ретельнішому вивченні матеріалу припущення ці не підтвердилися, а для науки виявилося важливим головним чином те, що тепер встановлено існування в Сирії вже в III тисячоріччі до н. е. цивілізації, не зв'язаної з річковою іригацією.

Тексти з Ебли писані шумерським письмом, але призначені ці тексти для читання за семітськими правилами, однак не по-аккадійськи, а на раніше невідомій семітській мові, що умовно названа "еблаїтською". Більшість текстів - господарські документи, хоча маються також шумеро-еблаїтські словники і невелике число релігійних текстів.

Ебла являла собою місто-державу, ймовірно найбільш сильне в межах земель по Євфрату, аж до долини р. Оронта: від Марі на середньому Євфраті до Катни в Південній Сирії; саме ці землі, можливо, відповідають ареалу поширення "еблаїтської" мови, але державні межі самої Ебли були значно менші. Навколо міст тут вже тоді жили аморейські скотарські племена.

Територія самої Ебли поділялася на центральну (назва не піддається прочитанню) і периферійну, шум, уру-бар, Обидві частини землі були підлеглі палацу (чи палацу-храму), але перша входила в палацеве господарство безпосередньо, а люди землі уру-бар були лише зобов'язані постачаннями палацу; багато хто з них були осілими скотарями. Чи існувала ще земля, зовсім палацу не підлегла, - з документів не видно. Положення осіб, що працювали на палац, напевне, походило на ілотське, але це ще підлягає уточненню.

Правитель Ебли носив титул малікум, дослівно "той, кому радять"; у більшості пізніших семітських мов, крім аккадського, цей термін означає "цар", у відрізках текстів, писаних по-шумерськи, він називається ен. При малікумі Ебли існувало два радники (в інших містах - більше) і ряд начальників, шаррум (по-шумерьски лугадь).

Палац Ебли виходив на невелику площу, обнесену лоджіями, під однією з них був постамент - можливо, для крісла правителя: тут приймали послів і купців з-за кордону і, ймовірно, постачальників данини з володінь самої Ебли. Сам палац мав ускладнене планування структури, що нанизується - до нього постійно пристроювалися нові приміщення, і зрештою він став "сповзати" з холма-цигаделі на площину (у межах міських стін).

Ебла була великим центром міжнародної торгівлі; у документах часто згадуються мандрівні торговці, лу-кар - "люди пристані (ринку)". В палаці були знайдені великі запаси неопрацьованого бадахшанского лазуриту (з Афганістану) і уламки алебастрових ємкостей з Єгипту, у тому числі з написами фараонів Хефрена і Піопи I.

Однак такі товари привозили іноземці, а не еблаїтські торговці і купці: перегляд документів показує тісні зв'язки Ебли тільки з містами Північної (сірійської) Месопотамії (Абарсаль, Марі), а також з областю за Тигром (Гасур) і з північним Шумером (Киш). Навіть Угарит, усього в декількох десятках кілометрів на захід від Ебли на узбережжя Середземного моря, згадується тільки в словниковому списку назв місцевостей, але не в ділових документах (цей список походить до того ж до нижньомесопотамської писемної традиції). Жодного разу не згадані ані Бібл, ані інші міста Палестини і Сирії, не говорячи вже про Єгипет, Малу Азію чи Іранське нагір'я. Єгипетські і подібні вироби попадали в Еблу, мабуть, через багатьох посередників.

З повідомлень царів династії Аккада (Саргона Древнього і Нарам-Суена) випливає, що вони робили походи проти Ебли і є всі підстави вважати, що Ебла була зруйнована в правління її останнього царя, Іббі-Зікіра, Нарам-Суеном аккадським, наприкінці XXIII ст. до н. е. Після цього Ебла знову відродилася на початку II тисячоріччя до н. е., але вже ніколи не мала колишнього значення. Населення її до цього часу злилося з навколишніми амореями.

На початку II тисячоріччя до н. е. у Північній Сирії видатну роль грає могутня держава Ямхад зі столицею в м. Халебі - аморейське за складом населення, аккадське по культурі. А в Південну Сирію (Катна) і навіть аж до фінікійського узбережжя проникає політичний вплив верхньомесопотамського царя Шамши-Адада I.

У містах-державах Сирії, про які ми маємо мало писемних даних (виключення складають недостатньо вивчені архіви XVIII ст. до н. е. з м. Алалаха до півночі від нижнього Оронта), соціальний пристрій був, очевидно, дуже подібним з устроєм хурритського суспільства Аррапхе. Це доводиться не тільки тим, що в Алалахі жило багато хурритів, але насамперед однаковим характером економіки і рівня її розвитку. Цікаво, що тут цар міста іноді дарував чи продавав своїм майновим агентам чи просто наближеним цілі громади; документи сформульовані саме як угоди чи дарування купівлі-продажу, хоча думають, що насправді мова йде лише про передачу права одержувати з цих селищ податки і повинності.

Очевидно, існували як оборотні, так і необоротні угоди про відчуження землі, що іноді ховали вилучення майна за борги. Лихварство було сильно розвинуте. Давали в борг і окремі хазяї, і цілі сільські громади. Очевидно, відбувалося інтенсивне майнове розшарування суспільства з зубожінням рядових общинників; багато хто з них бігли і ставали хапіру (від припущення, що раніше висловлювалося, про те, що начебто в терміні хапіру варто бачити найдавнішу форму етнічної назви "єврей", більшість сучасних дослідників рішуче відмовилися, і воно підтримується лише деякими.), ховаючись у чагарниках Сирії.

Між кінцем XVIII і початком XVI ст. до н. е. відбулося просочування в дельту Піла збройних скотарських племінних груп — так званих гиксосів - з Палестини чи з Синаю. Бойові загони прибульців поступово захопили владу в північних номах Єгипту, і їхні вожді стали привласнювати собі фараонські титули. У Єгипті гиксоси втратили свою етнічну відособленість і злилися з місцевим населенням. Залишається неясним, якою мірою вони зберігали панування у місцях своїх первісних поселень.

Але саме в цей час спостерігаються ознаки росту добробуту в містах і сільських місцевостях Палестини; однак багаті, великі і комфортабельні будинки знаті контрастують з жалюгідними хатинами бідноти: процес різкого майнового розшарування йшов і тут. Палестина не була в цей час політично єдиним цілим. На часті міжусобні війни вказують могутні укріплення міст і археологічні сліди їхнього різночасного руйнування ворогами.

Можливо проте, що палестинські міста номінально визнавали верховну владу гиксоського царя в м. Аварисі; іншим гиксоським центром могла бути Газа в південній частині палестинського узбережжя.

Література

  1. Дияконів И. М. Сирія, Фінікія і Палестина в III-II тисячоріччях до н. е. /Історія Древнього світу. Рання Стародавність. - М.:Знання, 1983 -с. 235-257.
  2. Фінікія //Всесвітня історія. Енциклопедія: у 10-ти т. /Ред. И. Лур'є, М. Полтавський. - М.:Державне видавництво політичної літератури, 1955 - с. 496-504.
  3. История Древнего Мира т. 1. Ранняя Древность: в 3-ех т. /Ред. И. М. Дьяконова, В. Д. Нероновой, И. С. Свенцицкой- М.:Издатеьлство "наука", 1989.
  4. История Древнего мира. Расцвет Древних обществ. - М.:Наука, 1983.
  5. Всемирная история. Энциклопедия: в 10-ти т. /Ред. И. Лурье, М. Полтавский. - М.:Госдарственное издательство политической литературы, 1955.
  6. Долуханов П. М. "История средиземных морей" "Наука", Москва, мягкая обложка, 29500 экз. 1988144.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!