Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Історія виникнення Великоморавської держави. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Історія виникнення Великоморавської держави. Реферат

Передумови і причини виникнення. Історія та розвиток держави — Велика Моравія

Передумови і причини виникнення

Слов'яни центра й сходу Європи в 454 - 560 р. переживали епоху відносного благоденства через відсутність зазіхань на їхні землі з боку кочівників сходу й прагнення германців опанувати територіями полеглої Західно-Римської імперії. Район, зайнятий пам'ятками археологічної культури Прага - Корчак V - VII ст., вказує на те, що слов'яни в V - VI ст. спустилися долинами рік Прут і Дністер до низов'їв Дунаю.

Одночасно слов'яни-анти, які створили археологічну культуру Прага - Пеньковка V - VII ст., просунулися з території правобережного Подніпров'я на землі сучасної Румунії й також вийшли на дунайський рубіж Східно-Римської імперії ромеїв.

У другій половині VI ст. у долину Дунаю ввірвалися орди аварів. Із приходом нової хвилі войовничих тюркських кочівників епоха благоденства для слов'ян центра й сходу Європи завершилася й почалася довга боротьба за виживання з жорстокими й численними супротивниками.

В 627-662 р. зложився військово-державний союз слов'ян центра Європи на чолі із Само. В VII ст. могутність авар у центрі Європи було похитнута не тільки воєнними діями держави Само, але й невдачами в боротьбі з Візантією й непримиренністю, що панувала в степах Північного Причорномор'я. Візантія мистецьки зіштовхувала тюрків-аварів з тюрками-болгарами й хазарами, нейтралізуючи й тих, і інших.

Західні слов'яни в 630 р. завдали військової поразки армії франків, очолюваній королем Дагобертом.

Після кончини Само союз західних слов'ян розпався. Він у значній мірі виконав своє завдання по стримуванню авар і франків. У чеській і словацькій історичній літературі обговорюється питання про роль напівдержавного утворення Само в становленні Великоморавської держави. Більшість дослідників вважає, що основи моравської державності були закладені в боротьбі слов'ян з аварами й Велику Моравію варто розглядати як продовження князівства Само [22, 23-25].

Археологічні знахідки свідчать, що економічне життя в Моравії йшло поперед інших земель Аварського каганату. Фіксуються сліди розвитку металургії й різних ремесел. Цілком очевидно, що культурні досягнення Великої Моравії були підготовлені місцевими слов'янами в VIII сторіччі. Однак питання про локалізацію князівства Само залишається невирішеним.

Археологічні матеріали VI-VII ст., з усією визначеністю свідчать, що розселення слов'ян у басейні Морави там, де пізніше зложилося ядро Великоморавської держави, здійснювалося не цілісними племінними праслов'янськими групами. Це було масове переміщення більш-менш великих і дрібних груп носіїв празько-корчакської культури з різних місць її ареалу, у результаті якого колишня племінна структура була в значній мірі зруйнована.

Це відповідає й інформації історичних джерел. Російський літопис прямо повідомляє: "... пришедше седоша на реце имянемъ Марава, і прозвашася морава" [1, 68]. Якихось помітних регіональних розходжень в археологічних матеріалах на території Моравії виявити не вдається [2, 18]. Очевидно, що морави були новим територіальним утворенням ранньосередньовічного слов'янства, яке склалось вже в басейні річки Морави в умовах стабілізації життя й формування державності.

В VII-VIII ст. слов'янське населення басейну Морави входило до складу Аварського каганату. Аварська культура, яка відбиває аваро-слов'янський симбіоз, поширювалася й на цей регіон. Моравія була окраїною Каганату, і є всі підстави стверджувати, що слов'янський етнічний компонент тут був на всіх етапах домінуючого, а досить нечисленні авари-тюрки, що виконували військово-адміністративні функції [2, 18-19], уже до середини VIII ст. розчинилися в місцевому середовищі. Говорити про слов’яно-аварський симбіоз для цієї окраїнної землі можна лише з великим застереженням.

Так, поступово на передові позиції у світі слов'ян центра Європи стала виходити Моравія, відбита й очищена від авар. Так звернемося до історії Моравії, тому що її роль у світі слов'ян Європи в IX ст. була чи не визначальною.

Історія та розвиток держави - Велика Моравія

Хоча Велика Моравія - велике державне утворення слов'ян Середнього Подунав’я - проіснувала порівняно недовго, вона стала великим осередком розвитку матеріальної й духовної культури ранньосередньовічного слов'янства. Створені в Моравії культурні традиції стали потужним імпульсом розвитку культури всього слов'янського світу.

Після завершальних ударів, початих в 805-806 роках Карлом Великим проти аварів, слов'янське населення Середнього Подунав’я остаточно звільнилося від їхнього панування. У слов'янському світі цього регіону почалося зародження самостійних політичних утворень. Близько 822 р. франкські аннали фіксують етнополітичну спільність моравів. У грудні цього року на придворний з'їзд франкського короля і "імператора римлян" Людовика Благочестивого, що мав місце у Франкфурті-на-Майне, морави поряд з іншими політико-племінними утвореннями того часу вислали своїх послів і піднесли дарунки. Це повідомлення дозволяє вважати, що до 20-х років IX ст. у Середньому Подунав’ї оформилося самостійне Моравське князівство. Локалізується воно в басейні р. Морави, лівого рукава Дунаю.

У зальцбурзькому трактаті "звернення баварів і карантанців", який був складений у 870-871 рр., розповідається про князя При-Біна, до складу володінь якого входила Нітра. Повідомляється, що в Нітрі - граді Прибіни - був споруджений християнський храм, освячений близько 828 р. зальцбурзьким архієпископом Адальрамом (824-836 р.). В 30-х роках IX ст. Прибіна був вигнаний зі своїх володінь Моймиром - "князем мораван над Дунаєм" [23, 211-212]. Багато фортець, споруджених при правлінні Прибіни, були зруйновані дощенту й ніколи вже не відновлювалися.

В епоху піднесення імперії франків Моравія була примушена до плати данину германцям. Крім того, в IX ст. землі Моравії були густо заселені германськими колоністами. У першій половині IX ст. князь Моймир почав поєднувати слов'ян, які населяли Моравію. Так Моймир виявився основоположником державного устрою Великої Моравії IX ст.

Розглядаючи історію Древньої Русі IX - XI ст., можна побачити, як багато загального в шляхах примноження різних слов'янських держав. Втім, є ї різниця в їхніх долях. Якщо в центрі Європи слов'яни боролися з латинізованими франками, то на сході Європи рідкий рік обходився без набігу тюркських кочівників.

Моймир I (пом. близько 846 р.) був першим великим політичним діячем Великоморавскої держави. Її територія охоплювала Моравію й значну частину сучасної Словаччини. У IX ст. у Моравію стало проникати християнство. І у 831 р. єпископ Пассау (Баварія) охрестив "всіх мораван".

Аналіз повідомлень, які містяться в "Каролінгських анналах", дозволив польському історику Г. Ловмяньському стверджувати, що Велика Моравія в розглянутий час була вже формуючимся ранньодержавним утворенням. Племінна знать змушена була піти з історичної сцени, затверджувалося уявлення про територію держави як власності князівського роду, складався ранньофеодальний панівний клас [19, 15-17].

При правлінні спадкоємця Моймира Ростислава (846-870 р.) Великоморавська держава чинила завзятий опір кількаразовим спробам східно-франкських королів підкорити її своїй влади. Франкські джерела повідомляють про потужні фортеці, споруджені Ростиславом і ворожими військами, які витримали натиск. Конкретно названа тільки фортеця Dowina - Девін, де Ростислав в 864 р. зломив натиск військ Людовика Благочестивого.

Згадується ще столиця Моравії (не названа по імені), яка виділяється потужним характером своїх зміцнень. Міцності, як повідомляють аннали, були також центрами світської й духовної влади, здійснюючи керування окремими територіями Великоморавскої держави.

Церковне підпорядкування моравських земель баварським центрам у Збезлісенні й Пассау негативно позначилося в боротьбі із франками за державну незалежність. Духівництво не було опорою держави, воно проводило політику своїх королів і герцогів.

Тому Ростислав звернувся в Константинополь із офіційним проханням направити єпископа. Візантійський імператор Михайло III задовольнив прохання, і в 863 р. у Моравію прибула візантійська місія на чолі з Кирилом і Методієм, які стали основоположниками слов'янської писемності. З іменами цих просвітителів зв'язана ціла епоха культурного життя Великоморавської держави.

Як ми бачимо, аж ніяк не випадково князь Великої Моравії Ростислав в 862 р. відправив послів у Візантію, просячи надіслати християнського проповідника.

Звернемося до свідчення "Іпатіївського літопису". Під 898 р. у ньому поміщена розповідь про події, що раніше відбулися у Великій Моравії: "Князі Ростислав, Святополк і Коцел послали до царя Михайла (Михайло III 842 - 867 р.) говорячи - земля наша хрещена, але немає в ній учителів. Хто б нас навчив і розтлумачив святі книги, тому що не розуміємо ані грецької мови, ані латинської. На раді Михайлу сказали, що є в Солуні чоловік ім'ям Лев, а його сини розуміють мову словенську. Михайло послав у Солунь - надіслати Мефодія й Костянтина. Вони прийшли до князів Ростислава й Святополка й Коцела. І почали становити письмена абеткою слов’янською. Німці (ньчії) почали хулити слов'янські книги, говорячи, що негідно жодній з мов мати букв своїх крім єврейської, грецької і латинської" (переклад зі старослов'янського зробив автор книги). [12, 36]

І отут укладач Іпатіївського літопису дав одповідь латинянам: "... так аще хто хулити словеньскую грамоту так буть відлучений від церкве... ти бо суть волци. а не овци... " [7, 58]

Костянтин повернувся вчити болгар, а Мефодій залишився в Моравії. Князь Коцел поставив Мефодія на чолі кафедри єпископа в Паннонії. Мефодій посадив за роботу попа-скорописця, і через шість місяців, з березня по жовтень, були перекладені християнські книги із грецької на слов'янську мову. Так світ слов'ян центра Європи в 862 р. прийняв християнство з рук Візантії.

Велика Моравія стала вогнищем, звідки слов'янська писемність поширювалося в інші слов'янські землі. У Моравії одержало перевагу грецьке й слов'янське духівництво, було допущене богослужіння слов'янською мовою.

В 869 р. Ростислав домігся створення для Великої Моравії й сусідніх з нею слов'янських земель архієпископства (на базі колишнього єпископства Сірмія-Срема), на чолі якого встав Мефодій.

Реакція германського духівництва не змусила себе довго чекати. Латиняни повели нещадну боротьбу з Ростиславом, політика якого налякала їх більше, ніж все слов'янське воїнство. У Німеччині згадали про Святополка, який правив у Нітрі, племінника Ростислава. Останній схопив дядька й видав германцям. Ростислава засліпили й кинули до темниці. [12, 38]

У той же час у полон до германців потрапив Мефодій.

Князь Святополк в 870 р. затвердився на престолі Великої Моравії, визнавши верховну владу Германської імперії. І знову надії Німеччини були обмануті. Святополк, який підозрівався в невірності, був схоплений і відправлений у Регенсбург на суд Людвіга Німецького. А покинута князями Моравія потрапила в руки маркграфів.

Немає нічого дивного в тому, що дуже скоро над Моравією зайнялося полум'я повстання, на чолі якого стала людина на ім'я - Славомир. Людвіг Німецький вирішив погасити полум'я зустрічним вогнем. У Німеччині Святополка визнали невинним і відправили на умиротворення Моравії. І знову надії Німеччини не збулися. Святополк об'єднався з повсталими, вигнав з Моравії маркграфів і винищив ледь не все германське військо. Відбулися ці події в 871 р.

І отут доля, хоча й не надовго, змилостивилася над Великою Моравією. В 874 р. у Форхгеймі Людвіг Німецький, стиснутий хвилюваннями у Німеччині, уклав зі Святополком мир, вигідний скоріше Моравії. Одночасно розгорнули окуті залізом ворота перед Мефодієм, який вернувся в Моравію.

Але кінця боротьбі латинського заходу зі східним (православним) християнством, що розгорілася у Моравії в IX ст. видно не було. Германська партія примусила Святополка поставити в помічники до Мефодія єпископа Вікінга. Мефодій помер у 884 р (деякі джерела вказують на 885 р.)., і Вікінг, ставши на чолі архієпископської кафедри Моравії й Паннонії, прийнявся за вигнання учнів Мефодія й передачу церковної влади в руки вихідців з Німеччини. [12, 39]

Є і інша версія стосовно становища церкви після смерті Мефодія. Слов'янська місія у Великій Моравії тривала двадцять один рік. Після смерті Мефодія князь Святополк не захотів підтримувати занадто строгу релігію, яка забороняла багатоженство, яка вимагала дотримуватися численних постів і накладала строгі єпитимії за церковні гріхи. Моравська знать багато в чому продовжувала зберігати язичеські традиції, на які латинська церква дивилася поблажливо. Святополк виганяє учнів Мефодія із країни, більшість із них знаходить пристановище в Чехії й Болгарії, куди й переміщається центр слов'янської культури.

У 887 - 899 р. Німеччиною правив Арнульф. Князь Святополк зумів уберегти межі Великої Моравії від маркграфів. Більше того, могутність Святополка охороняла безпеку Чехії, Паннонії, Лузації, Словаччини, які входили в склад держави.

Тому, можна стверджувати, що найбільшого розквіту політичне життя Великоморавської держави досягла за часів правління Святополка (870-894 р.). Значно розширюється і її територія. Влада Святополка поширюється на землі басейну верхів'їв Ельби (із Влтавою) на заході й на всю Словаччину до Тиси на сході. Області верхньої Вісли також підкорилися моравському князеві. У результаті успішних воєн з Східно-франкським королівством у складі Великої Моравії опиняються й заселені слов'янами паннонські землі аж до нижньої течії Драви. У військово-політичних союзницьких відносинах з Великою Моравією перебували сорби. [3, 49-51]

Однак, за своїм характером Велика Моравія не була централізованою державою, не мала єдиної системи керування. Місцеві князі тільки формально підкорялися Святополку й платили йому данину, а на першу вимогу правителя виставляли свої війська, разом з тим кожне окремо взяте князівство було досить самостійним.

Тому, таке велике політичне утворення виявилося неміцним. Після кончини Святополка (+ 894 р.), як часто трапляється в історії, його сини прийнялися за поділ батьківської спадщини, не тримаючи при цьому в голові й думки про цілісність і силу держави. Цим скористалася Чехія. Частина областей, приєднаних до Великоморавської держави Святополком відпала від неї. Тривали військові конфлікти між Моравією й Східно-франкським королівством, яке претендувало на деякі землі Великоморавскої держави. Остання якийсь час стримувала натиск свого потужного західного сусіда, але державна влада в останніх десятиліттях IX ст. значно ослабла.

Тим часом і Арнульф усе більше вникав у справи Моравії. Але в цей час у центр Європи ввірвалися угри. Запросив їх на середній Дунай Арнульф.

Ослаблена смутою Моравія не вистояла. Її землі заволокло пилом, який піднявся від копит мадярських коней. На самому початку Х ст. у Придунайській низовині з'явилися угорці. За словами російського літописця, угри "... устремишася чересъ гори великия яже прозвашася гори Угорьскиа, і почаша воевати на живуча ту волохи й словени. Седяху бо ту преже словени, і волохове прияша землю словеньску. Посемъ же вугри прогнаша волъхи, і наследиша землю ту, і седоша съ словены, покоривша я під ся, і оттоле прозвася земля Угорьска" [6, З3]. Сформована до цього часу кризова ситуація підірвала військовий потенціал Великої Моравії. Вона не змогла витримати натиск угорців, який призвів до падіння цієї держави.

І ми знову зіштовхуємося з особливістю слов'янської історії. Угри зруйнували державність Великої Моравії. Але угри ж відкинули германців на захід від слов'янських земель Карпатської улоговини.

В XI ст. Моравія була віднята в угрів Чехією й з тих пор виступала як самобутня провінція Чеської держави. Словаччина, що простягалась до північного сходу від земель Моравії, при сині Святополка князі Моймире II також підпала під владу угрів. Частина Словаччини, що тяжіла до Чехії, зі своїми князями Спитигневом і Вратиславом угорському вторгненню віддала перевагу владу Німеччини. В 900 р. Словаччина виступила як спільниця Німеччини під час походу германців у Моравію.

Особливість Словаччини в тому, що вона довше за Чехію й Моравію зберігала вірність грецькому обряду, кирилиці й всьому ладу архітектури, мови й культури, властивим слов'янам центра Європи епохи великоморавських князів Ростислава й Святополка.

Отже, наприкінці IX ст. Великоморавська держава розпалася під напором союзу мадярських племен, які перемістилися в басейн Дунаю, зі Східної Європи, однак за порівняно короткий період його існування розвинена матеріальна культура, ідеологія, форми соціальної організації населення зробили сильний вплив на мешканців сусідніх слов'янських територій, сприяючи їхній еволюції убік формування державності.

Процеси ці завершилися до кінця Х ст. створенням Польської й Чеської ранньофеодальних держав. Джерела дозволяють уявити повною мірою лише заключний етап цього процесу (середина - друга половина Х ст.), коли ліквідація останніх "племінних" князівств відбувалася в обстановці гострого суперництва між чеськими й польськими правителями. Перші кроки до утворення єдиної ранньофеодальної держави на території пізнішої Чехії були розпочаті в 80-ті роки IX ст., коли князь племені чехів Борживий з роду Пржемисловичів, який прийняв хрещення у дворі Святополка, зумів за його підтримкою стати головним серед племінних князів Чеської долини.

Остаточне об'єднання племінних князівств Чеської долини під владою чеських князів зі столицею в Празі відноситься до правління князя Болеслава I (935-972 рр.). До цього часу влада празьких правителів поширилася й на землі в районі Морави - старе ядро Великоморавської держаави, і на землі слензян і їхніх сусідів на Верхній Одрі, землі лендзян і вислян на верхній Віслі й навіть на частину східнослов'янських племен, що граничили з останніми.

Велика держава була, однак, настільки ж неміцною по складу, як і Великоморавська держава. Це виявилося, коли експансія чеських князів зштовхнулася з експансією політичного центра, що виник на землях племінного князівства полян і зумів до середини Х ст. підкорити собі ряд сусідніх територій. В останніх десятиліттях Х ст. розгорнулася гостра боротьба між князем полян Мешко I (помер 992 р.) і чеським князем Болеславом II (973-999 рр.), у результаті якої чеські князі втратили владу над землями в басейні верхньої Одри, а в 90-ті роки син Мешко I Болеслав Хоробрий (992-1025 рр.) опанував і землі вислян і лендзян.

Надалі всі ці землі міцно закріпилися в складі нового державного утворення полян, яке охоплювало всю територію течій Вісли й Одри аж до земель поморян на півночі й чеських землях на півдні. Від племені полян, до якого належала князівська династія, ця держава вже на рубежі X-XI ст. одержала загальну назву Polonia - Польща.

Болеслав Хоробрий намагався піти далі й підкорити своїй владі й центр Чеської держави. Але тут його політика зіштовхнулася з опором уже сформованого в Чехії панівного класу й ранньофеодальної держави й не мала міцного успіху. Його панування в Чехії тривало дуже недовго. Моравія до початку 20-х років XI ст. теж повернулася під владу чеських Пшемислівців. [4, 354-355]

Література

  1. Артамонов М. И. Происхождение славян. — М., 1950.
  2. Вaнечек В. Государство моравов // в кн. Великоморавская держава. — Прага, 1963. — с. 18.
  3. Великоморавская держава. Тысячелетняя традиция государственности и культуры. // пер. с чеш. — Прага, 1963.
  4. Всемирная история: В 24 томах. Т. 7: Раннее средневековье / Редакционная коллегия И. А. Алябьева; Т. Р. Джум, С. М. Зайцев, В. Н. Цветкова, Е. В. Шиш. — Минск: Литература, 1998 — 592 с.
  5. История средних веков: Европа / А. Н. Бадак, И. Е. Войнич, Н. М. Волчек и др. — Мн.: Харвест 2000. - 717 c..
  6. Грот К. Я. Моравия и мадьяры с половины IX до начала Х века. — СПб., 1881.
  7. Гудзь-Марков А. В. История славян. — М., 1997.
  8. Достал Б. Некоторые общие проблемы археологии Древней Руси и Великой Моравии // Древняя Русь и славяне. — М., 1978. — С. 84.
  9. Історія західних і південних слов'ян (з давніх часів до XX ст.). Курс лекцій / В. Яровий, П. М. Рудяков, В. П. Шумило та ін. — К.: Либідь, 2001.
  10. История Чехословаки // под ред. Санчука Г. Э. и Третьякова П. Н. — М., 1956 — Т. 1.
  11. История южных и западных славян: В 2 т. – М., 1998. – Т. 1.
  12. Истрин В. М. Моравская история славян и история поляно-руси как предполагаемые источники Начальной русской летописи // Byzantinoslavica. — 1931. — Roc. III. — С. 36 – 55.
  13. Кобыле В. П. В поисках прародины славян. — М., 1973.
  14. Козьма Пражский. Чешская хроника. — М., 1962.
  15. Ковалевский А. П. Славяне и их соседи в первой половине Х в. по данным аль-Масуди // Вопросы историографии и источниковедения славяно-германских отношений. — М., 1973.
  16. Королюк В. Д. Славяне и восточные романцы в эпоху раннего средневековья. — М., 1985.
  17. Краткая история Венгрии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1991.
  18. Краткая история Чехословакии. С древнейших времен до наших дней. — М., 1988.
  19. Ловмяньский Г. Происхождение славянских государств. //Вопросы истории, 1977— №12.
  20. Повесть временных лет. Ч. 1. — М.; 1950. — С. 21. С. 11.
  21. Развитие этнического самосознания славянских народов в эпоху раннего средневековья. — М., 1982— С. 82-96.
  22. Третьяков П. Н., Новые данные о Великоморавском государстве// Вопросы истории, 1961, — № 5.
  23. Хрестоматия по истории южных и западных славян: В 2 т. — Минск, 1987. — Т. 1.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!