Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Північно-східні провінції Римської імперії. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Північно-східні провінції Римської імперії. Реферат

Дунайско-Балканські провінції – Реція, Норік, Паннонія, Далмація, Верхня і Нижня Мезія Дакія, Фракія, Македонія і Епір, Ахайя – складали інший найважливіший регіон Імперії. Всі ці провінції мали в своєму історичному минулому багато загального і разом з тим особливого, такого, що відрізняє їх один від одного

Територія більшості балканських провінцій була заселена іллірійцями і близькими їм фракійцями, що знаходилися в цілому на однаковому рівні суспільного і культурного розвитку.

Балканський півострів, розташований між західною і східною частинами Імперії, випробовував на собі вплив римської культури із заходу і грецькою – зі сходу.

Разом з тим своєю північною стороною він був відкритий до багатоплемінної периферії Центральної і Східної Європи. Дунайська межа, так само як і рейнська, представляла найбільш небезпечну і загрозливу частина Імперії і тому була наповнена римськими військами.

Серед балканських провінцій відособлено розвивались південні провінції Ахайя і Македонія – області класичної грецької цивілізації, з багатими традиціями, високим рівнем економіки, чудовою культурною спадщиною проте вже з часу еллінізму що вступили в смугу тривалого застою, який продовжувався в період ранньої Римської імперії: економічні труднощі, скорочення населення, запустіння багатьох областей – характерні особливості господарського життя Еллади I–II ст. н. е. Разом з тим значення ряду грецьких міст (наприклад, Коринфа, Дельф), і особливо Афін, в культурному житті Імперій було дуже велике. Афіни продовжували грати роль свого роду центру античної утвореної, мистецтва, красномовства і філософії.

У розповсюдженні цивілізованого способу життя і культури в придунайських провінціях велику роль відіграла римська армія, загальна чисельність в різні періоди I–II ст. досягала 8–10 легіонів, тобто разом з допоміжними формуваннями 80–100 тис. чоловік. Римські легіони розташовувалися в постійних упорядкованих таборах, навколо яких виникали поселення міського типу, – канаби, де проживали сім’ї воїнів, торговці і ремісники, що забезпечують легіони необхідними виробами і товарами. З римських стаціонарних таборів і канаб виникали міста муніципального типу, центри романізації дунайських провінцій, наприклад Віндобонна (Відень), Аквінк і Карнунт, Сингидун (Белград), Вімінацій, Апул і багато інших.

Легіонери-ветерани що відслужили свій термін, як правило залишалися жити в цих нових містах, поповнюючи верхній прошарок міських жителів, муніципальних землевласників, що вкладали свої засоби в організацію товарних вілл і виступаючих як соціальна опора імперських порядків, активних носіїв романізації. Розповсюдження передових форм економіки, соціальних відносин і культури сприяло загальному добробуту придунайських провінцій, залучило місцеві племена, що жили в умовах примітивного побуту, до зрілих форм рабовласницької Цивілізації.

Разом з тим рівень урбанізації і роль міст в придунайських провінціях були значно меншими, ніж в західних провінціях. Обширні території залишалися поза дією міських центрів, а їх населення жило в умовах громадського побуту. Неоднорідність соціально–економічного і культурного рівня в містах римського типу і в племінних округах, що мало піддались романізації, – характерна особливість історичного розвитку придунайських провінцій.

До складу римської провінції Нижня Мезія були включені і деякі грецькі міста Північного Причорномор’я, зокрема Тіра та Ольвія, які прийняли до себе римські гарнізони. У залежність від Римської імперії потрапили Херсонес і Боспорська держава, правителі яких стали розміщувати на монетах, що випускалися ними, зображення римських імператорів як їх верховних покровителів. Проте влада римлян над містами Північного Причорномор’я була значною мірою номінальною. Вони були у клієнтній залежності, і мали у разі потреби надавати Риму військову допомогу, і не могли проводити зовнішню політику без його згоди.

В другій половині I ст. до н. е. - першій половині I ст. головну увагу римські імператори приділяли Боспору. В період правління Цезаря й Августа мали місце спроби об’єднати в єдине політичне ціле Боспор і Понтійське царство, що повинні були керуватися залежним від імперії правителем, який призначався в Римі. Але ці плани не були реалізовані. Хоча римська політика і призвела до того, що аж до середини I ст. боспорський престол займали царі, що проводили про-римську політику, але аж до римсько-боспорської війни Рим вже прямо не втручався у боспорські справи.

Під час римсько-боспорської війни (45-49 рр.) Мітрідат III, що здійсни спробу звільнитись від римської залежності, зазнав поразки і на престол за допомогою римської зброї був посаджений його брат Котіс I, що, як і наступні боспорські правителі, рухався у фарватері політики Римської імперії. Після римсько–боспорської війни в Північному Причорномор’ї остаточно склалася система контролю за грецькими державами регіону.

З приходом до влади Нерона (54-68 рр.) Рим активізував політику на Сході, де основним супротивником імперії виступала Парфія. Саме в ході римсько-парфянської війни, що тривала близько десяти років, посилився інтерес Риму до античних держав Північного Причорномор’я, що не тільки знаходилися поблизу від театру воєнних дій, але і відігравали певну роль у східній політиці Нерона.

Але Боспор продовжував залишатися союзною імперії державою, правителі якого затверджувалися в Римі, де одержували титул "друга цезаря і друга римлян" та інсигнії, що символізували визнання Римом їхнього царського титулу. У 56 чи 57 р. стосовно Тири, видимо, був прийнятий законодавчий акт, яким цивільній громаді були даровані права внутрішнього самоврядування і, можливо, звільнення від мита. Під час правління Нерона, у 63-64 рр., на прохання цивільної громади намісник Мезії Тиберій Плавтій Сільван надав Херсонесу збройну допомогу, в результаті якої варвари, що загрожували цьому центру, були розбиті, а місто зміцнило свої зв’язки з імперією.

Трохи інша політика в період правління Нерона проводилася римською адміністрацією відносно Ольвії. Ольвійський декрет, виявлений біля підніжжя Мангупа, дозволяє припускати, що, незважаючи на ряд посольств до правителів Мезії, Ольвії не було надано прямої військової допомоги.

Все це свідчить про те, що саме в період правління Нерона імперією була здійснена перша широкомасштабна спроба надати допомогу античним державам Північного Причорномор’я, що повинні були стати опорними пунктами на підступах до північних кордонів Римської держави. За Нерона в регіоні вперше фіксуються ознаки традиційної римської політики по створенню навколо імперії дружніх і союзних держав.

Херсонес наприкінці I ст. продовжував залишатися в орбіті зовнішньої політики імперії. Після смерті Нерона й у зв’язку з громадянськими війнами, що почалися, з Таврики були виведені римські війська. Але є підстави думати, що Херсонесу було надано фінансову допомогу, з чим, імовірно, пов’язане карбування золота міським монетним двором у 79-80 і 84-85 рр., а також статуї, поставлені в Херсонесі намісникам Мезії та Нижньої Мезії.

У період правління Флавіїв контроль за Боспором з боку римської адміністрації було послаблено, що пояснюється бажанням мати в особі боспорського царя надійного союзника, сили і ресурси якого можна було б використовувати у разі нового збройного конфлікту з Парфією на східних кордонах імперії.

Після воєн Траяна (98 - 117 рр.) у Дакії і на Сході склалося таке становище, що Римська імперія вже не могла продовжувати завойовницьку політику. Але завоювання Дакії, на думку багатьох фахівців, мало для Римської імперії важливе значення. В першу чергу – стратегічне. Навіть Т. Моммзен, декілька що скептично відноситься до завоювань Траяна, визнає, що з утворенням нової провінції "укріплені позиції на Дунаї були значно посилені" .

Тому Адріан (117-138 р.), що прийшов до влади після смерті Траяна, відмовився від наступальних дій і перейшов до чітко вираженої стратегії захисту кордонів імперії, що збільшило значення античних держав Північного Причорномор’я для Риму. Причому, якщо Тира, Ольвія і Херсонес могли відігравати певну роль у захисту кордонів на Дунаї, то Боспор більше тяжів до східних провінцій.

Саме в зв’язку з заходами, вжитими римським командуванням по зміцненню кордонів на Дунаї, слід розглядати появу римського стаціонарного гарнізону в Тирі і загону союзних Риму військ в Ольвії. Однак треба підкреслити, що в період правління Траяна та Адріана імперія не надала допомоги Ольвії регулярними військами, що дозволяє говорити про певну специфіку ольвійсько-римських стосунків у порівнянні з Тирою і Херсонесом.

Зараз є підстави стверджувати, що в 20–х рр. II ст. у Херсонесі якийсь час дислокувався римський загін, що складався із солдатів I італійського легіону і II когорти Луцензієвої. Після виведення римських військ з Херсонеса захист міста було покладено на боспорських царів, хоча це ні в якому разі не дозволяє припускати інтеграцію цього центру до складу Боспорського царства.

У першій половині II ст. Боспорське царство продовжувало залишатися союзною Риму державою, правителі якого одержували підтвердження своїх прав на боспорський престол після приходу до влади кожного нового імператора. У тісному зв’язку з римською політикою варто розглядати активізацію бойових дій проти варварів боспорськими царями Савроматом I і Котісом II. Причому зараз вже не можна говорити про виділення імперією грошових субсидій боспорським царям. Навпаки, можна стверджувати, що Боспор платив імперії трибут. Статус союзних царів накладав на правителів Боспору певні обов’язки, у тому числі і виплату визначених сум, що доставлялися наміснику провінції Віфінія-Понт. Саме тут знаходився спеціальний посадовець, що відав рішенням усіх питань, пов’язаних із Боспором.

Яскравим прикладом відношень з варварами може послугувати політика щодо даків, яка відзначалась частими війнами.

За свідченнями античних джерел, знайомство римлян з даками відбулося задовго до утворення провінції Мезії. У 75–73 рр. до н. е. проконсул Македонії Гай Скрибоній Куріон, дійшов до відрогів південних Карпат, але рухатися далі не зважився, злякавшись мороку ущелин, що відкрилися біля Залізних Воріт. Проти гетів, за часів Буребісти що загрожували Фракії і містам західного побережжя Понта, планував зробити похід Цезар. Рання смерть диктатора перешкодила здійснити цей проект.

У 10-11 рр. н. е. в ході успішного походу проти задунайських племен Легат Паннонії Корнелій Лентул відтіснив варварів від Дунаю. На її правому березі легат звів перші сторожові пости. З метою утихомирення даків інший римський полководець – Елій Кат переселив близько 50 тисяч тих, що підкоряються римській зброї варварів з лівого берега Дунаю в спорожнілі після тривалих воєн області мезів і трібалів. В результаті в 15 р. н. е. була утворена провінція Мезія що спричинило за собою черговий виток протистояння північно-фракійських племен і Риму.

Після смерті Августа в епоху правління імператорів з династії Юліїв–Клавдіїв даки і сармати продовжували тиск на лімес Мезії. Але якщо при Клавдії шляхом анексії в 46 р. Фракії і тимчасовій стабілізації мезійського гарнізону положення залишалося в цілому стабільним, то при Нероні наступає криза. Вже в 55-56 рр. для проведення військових операцій проти Парфії він переміщає IV Скіфський, а в 61 р. – V Македонський легіони до Сирії. Це не залишається непоміченим за Дунаєм. З початку шестидесятих років приходять в рух племена сарматів.

Під їх тиском починають хвилюватися даки, гети, бастарни. Скіфи вже у котрий раз облягають Херсонес. І якщо в кінці II в. до н. е. на допомогу грекам приходили фаланги понтійського пануючи Мітрідата VI, то тепер, півтора сторіччя опісля, в причорноморські степи вступили залізні легіони Риму.

В середині шестидесятих років намісник Мезії Плавтій Сільван Еліан, не дивлячись на відсутність в його розпорядженні значних сил, зробив успішний похід під Херсонес, де змусив скіфського царя відступити, крім того, він зумів на якийсь час припинити міграцію орд сарматів і утихомирити решту племен, повернувши дакійському цареві брата, а царям роксоланів і бастарнів синів, що рятуються від нашестя роксоланів 100 тисяч задунайських варварів Плавтій Сільван переселив на римський берег Дунаю. Успішні дії намісника Мезії, проведені з вексиляціями одного, – від сили двох легіонів, багато в чому пояснюються суперечностями серед племен, що протистояли йому, уміло використаними їм в своїх інтересах.

Але мир на Нижньому Дунаї протримався недовго. Напередодні падіння Нерона зимою 67-68 р. недавно, здавалося, роксолани, що замиряють, порушують всі домовленості і здійснюють розвідувальний набіг, що закінчився розгромом двох римських когорт. Підбадьорені успіхом сармати на наступну зиму (68-69 р.) тепер уже в кількості дев’яти тисяч вершників, як відзначає Тацит, з метою грабежу вторгаються в Мезію. Допоміжні частини викликаного Отоном до Італії III Галльського легіону зуміли відбити нашестя.

Заходи, зроблені Веспасіаном Флавієм для стабілізації обстановки на північному кордоні Мезії на якийсь час зняли напругу у відносинах із задунайськими племенами. Але це було затишшя перед бурею. На початку правління його молодшого сина Доміціана Флавія спалахує важка війна з даками. Цього разу причини, що викликали серйозне зіткнення їх з Римом, не зовсім ясні. Для самих римських авторів, що згадують про війну, вона з’явилася повною несподіванкою. Але, як припускає ряд дослідників, одній з основних причин, що спонукали варварів до відкриття військових дій, з’явилася відмова Доміціана виплачувати задунайським народам грошові субсидії, обіцяні його батьком в обмін за безпеку римських кордонів.

Уклавши тимчасовий союз з тими, що жили на Середньому Дунаї язигами і германськими племенами маркоманів і квадів, даки на чолі з царем Діурпаном зимою 85-86 р. напали на Мезію. Намісник, що виступив проти них, був розгромлений, а його голова перетворилася на дакійській бойовий трофей. Мабуть, майже одночасно почалися військові зіткнення і в Паннонії.

Обстановка складалася не на користь римлян, про її серйозність говорять термінове згортання римською адміністрацією всіх зовнішньополітичних проектів в Британії і Германії, відміна дедукції ветеранів. Більш того, із західних провінцій, а також з Далмації на Дунай були перекинуті значні військові контингенти. До місця битв прибув сам Доміціан, який разом з супроводжуючою його свитою розмістився в Наїссі. Мезія з військово–стратегічних міркувань, як уже згадувалося, була розділена на Верхню і Нижню.

Імператор не зважився командувати армією особисто, а доручив проведення операцій префектові преторія Корнелію Фуську. Під час громадянської війни 69 р. він був прокуратором сусідньою Паннонії. Йому вдалося очистити від варварів територію Мезії. Проте, коли весною 86 р. разом із значною армією він форсував поблизу сучасного румунського міста Корабія Дунай по наплавному мосту з кораблів, почалися невдачі. Зустрічаючи наполегливий опір, римські війська з великими зусиллями просувалися уздовж Олта углиб Дакії.

На перевалі Турну Рошу (Червона Башта) він потрапив в засідку, влаштовану даками, і потерпів нищівну поразку. У битві загинув сам префект преторія, а також був повністю знищений весь V легіон. Загальні втрати римлян, на думку деяких дослідників, склали близько 15 тис. чоловік. Після цієї битви воюючі сторони уклали тимчасове перемир’я, умови якого, мабуть, не сподобалися дакійській аристократичній верхівці. В результаті старий цар Діурпаней передав владу своєму племінникові Децебалу як найпроникливішому і рішучішому супротивникові римської агресії.

Розвиток подій на Нижньому Дунаї пов’язаний з дакськими війнами, там і в прикордонні Боспорського царства Рим зіткнувся з народністю, що належить до груп сарматів, яка твердо трималася за свій кочівний спосіб життя, і знаходячись в постійному русі вислизала від римського контролю, тому охорона римського кордону вимагала постійної уваги. Міграції групи сарматів: аланів, язигів, роксоланів, які охоплювали перші два століттях нашої ери обширні простори Парфянського царства, райони Кавказу, Криму, Нижнього Дніпра і Дону, аж до Нижнього Дунаю і Угорської низовини, в подробицях не з’ясовані.

Сарматські вершники будучи спритними вершниками і умілими лучниками збивали з пантелику римську оборону. До того ж створення римських поселень та романізація не становили у цьому регіоні велику силу. Більш ефективними були підкуп, який давав змогу збільшити військову силу, та створення клієнтних держав від яких разом з військовою можна було отримати ще й фінансову допомогу.

Тільки великі акції по переселенню, такі, як при Плавті Сільвані Елнані на початку 60–х рр. н. е. на Дунаї, принесли невеликий перепочинок. Поступливість Риму відносно цих племен може служити визнанням того, що засоби і можливості римської політики перед лицем такого супротивника були украй обмежені.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!