Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Палестинське питання як головна проблема Ізраїлю. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Палестинське питання як головна проблема Ізраїлю. Реферат

Головною проблемою Ізраїлю є Палестинське питання. Лише після справедливого вирішення цієї пекучої проблеми можна очікувати реалізації всіх потенційних можливостей розвитку Ізраїльського суспільства

Після закінчення Другої світової війни ситуація в Палестині різко загострилася, єврейські воєнізовані формування почали нападати на англійські війська, вчиняти терористичні акти, вибух в готелі "Цар Давид". Терор англійців нічого не дав. До вирішення Палестинської проблеми з серпня 1945 р. активно підключилися США. У вересні 1946 р. Лондон запропонував розділити Палестину на чотири частини, округи Негев та Єрусалим під прямим британським контролем і дві (єврейську та арабську) автономні держави під загальним британським правлінням. Обидві сторони цей план відкинули.

Тоді Англія передала питання Палестини на розгляд ООН. Комісія з 11 держав наполягала на поділі країни на дві держави із збереженням міжнародного статусу Єрусалима. 29 листопада 1947 р. ООН прийняла рішення №181 про припинення Британського мандату під Палестиною і поділ країни на дві самостійні держави. За проголосувало 33 держави, проти 13 та ще 10 утрималося.

Згідно з прийнятою резолюцією арабську державу планувалося створити на території 11,1 тис. кв. км. (42,88% Палестини), де на початку 1947 р. мешкало 749 тис. арабів (у т. ч. 22000 бедуїнів-кочовників) і 9520 євреїв, а єврейську на 14,1 кв. км. (56,47%) з 499 тис євреїв і 510 тис. арабів (у т. ч. 105 тис. кочівників-бедуїнів). Єрусалим з околицями (0,65 території Палестини) з населенням 105,5 тис. арабів 99,7 тис. євреїв виділявся в спеціальну зону під міжнародним контролем. Планувалося співробітництво двох держав, а Лондон виведе війська з Палестини не пізніше 1 серпня 1948 р. а незалежність обох держав буде проголошено одночасно не пізніше 1 жовтня 1948 р. Тимчасова державна рада (уряд) євреїв з 14 на 15 травня 1948 р. проголосила незалежність держави Ізраїль.

Перший уряд з 13 міністрів очолив лідер партії МАПАЙ голова Палестинського виконкому ВСО і "Єврейського агентства" Давид Бен Гуріон (1966-1973 рр.) через два дні президентом держави обрано лідера партії загальних сіоністів Хаїма Вейцмана (1874-1952). Створення незалежної єврейської держави стало можливо завдяки підтримці США та СРСР, які, керуючись власними інтересами, вважали позитивним послаблення британських впливів на Близькому Сході. Потім почалося арабо-ізраїльське протистояння.

Перші парламентські вибори в Ізраїлі відбулися 25 січня 1949 р. За 120 депутатських місць внесених у виборчих перегонах змагалася двадцять одна партія. Найбільше голосів здобула Партія робітників Ізраїлю (МАПАЙ) - 46 депутатських мандатів. Ще одна робітнича партія (МАПАМ) виборола 19 мандатів і т. д. Майже тридцять років в країні встановлювалося домінування однієї робітничої партії МАПАЙ.

У 1950 р. Ізраїль оголосив Західний Єрусалим своєю столицею, куди переїхали всі міністерства за винятком міністерства закордонних справ, яке змушене було залишитися Тель-Авіві, щоб підтримувати контакт з закордонними посольствами. Міжнародне співтовариство не визнало цього одностороннього кроку ізраїльського уряду, продовжуючи вважати столицею Тель-Авів.

Війна 1948-1949 рр. коштувала ізраїльтянам досить значних жертв. Знищено більшість насаджень цитрусових, сильно постраждали хімічні підприємства Мертвого моря. У боях з арабами загинуло близько 6000 осіб, що склало майже 1% тогочасного єврейського населення країни, але це компенсувалося еміграцією. В 1950 р. кнесет прийняв "Закон про повернення" за яким до країни мав право повертатися будь-який єврей світу. До кінця 1951 р. до Ізраїлю переселилися 687 тис. осіб. в т. ч. понад 300 тис. із арабських та мусульманських країн. До Ізраїлю повністю переселилося єврейське населення Ємену - 44,5 тис. Іраку - 130 тис. Лівії - 33 тис. осіб. У 1958 р. населення Ізраїлю сягнуло 2 млн. осіб. За станом на 1961 р., 69% приросту населення країни складали переселенці, й тільки 31% діти, які народилися в єврейській державі.

Країна була мала, бідна, економічно відстала. Соціальну напругу створювала конкуренцію між євреями із африканських та азійських країн (сефардами) та репатріантами із Західної та Східної Європи (ашкеназі). Приріст населення серед сафардів був значно більшим, але ашкеназі домінували в уряді та адміністративних органах. До 1974 р. всі прем’єр-міністри та президент Ізраїлю були ашкеназі, походили з України, Білорусії, Польщі та Росії. Все це викликало соціальну напругу в країні.

Пішов процес відродження івриту, щоб прискорити інтеграцію репатріантів. У 1953 р. було створено Академію івриту.

У перші роки незалежності економіка країни трималася, головним чином завдяки зарубіжним фінансовим вливанням. Міжнародні єврейські організації надавали Тель-Авіву щорічні субсидії в 250 млн. дол. Німеччина в 1953 р. почала виплачувати ізраїльтянам значну фінансову допомогу, як компенсації за геноцид євреїв нацистами. За 1948 - 1952 р. р. Ізраїль отримав величезну суму допомоги 2,5 млн. дол. Навколишнє оточення Ізраїлю створювало свої проблеми, торгівля не розвивалася, нафти немає і т. д.

Після смерті першого президента країни Х. Вейцмана в 1952 р. його наступником став Іухак Бен-Цві (1874-1963), який перебував на цьому посту до 1963 р. У грудні 1953 р. прем’єр-міністру Д. Бен-Гуріону прийшлося піти у відставку через релігійні суперечки між партіями, що до освіти і служби жінок в армії та через різке погіршення міжнародного іміджу країни, коли відбулося масове вбивство ізраїльськими солдатами мирних жителів Йорданії. Через два роки він повернувся, а вже назрівав новий конфлікт з єгиптянами.

У 1963 р. наступним керівником Ізраїльського уряду став Леві Єшкол (1895-1969), що перебував на цьому посту до самої смерті. Політика його кабінету була поміркованою, він покращив відносини з СРСР, мирними вони були з Каїром, напруженими з Сирією та Йорданією. Значного розвитку набуло сільське господарство, Ізраїль уже навіть вивозив цитрусові, банани, бавовну, виноград, фрукти, яйця та молочні продукти.

Протягом 1950-1969 рр. обсяги індустріального розвитку країни збільшилися в 5 разів. Левову частку експорту складала продукція, що вимагала високоточної праці або ж виняткового професійного вміння. Так, наприклад у 1966 р. вартість експорту оброблених брильянтів склала 35,5% прибутку від вивозу товарів за кордон. У 1950 - 1972 рр. приріст ВНП Ізраїлю складав по 10% щороку, уряд подолав безробіття. У 1953 році в країні було 10% безробітних, а 1967 р. лише 7% ізраїльтяни не мали постійного місця роботи.

Великими були успіхи Ізраїлю в сфері освіти та розвитку науки. У 1949 р. в країні існувало два університети в яких навчалося 1600 студентів, до 1973 р. кількість університетів досягла семи, а кількість студентів збільшилася до 47 тис. На освіту виділялося 7% ВНП щороку. З’явилося приватне машинобудування, дослідження в багатьох галузях науки і техніки, в т. ч. ядерної фізики, створено власну атомну бомбу в науково-дослідному центрі Дімона в пустелі Негев. З 1965 р. у країні функціонувало телебачення, в 1975 р. Ізраїль посів 2 місце в освіті за кількістю публікованих на одну особу книжок.

Важливе місце в соціальній політиці уряду приділялося збереження пам’яті про жертви світового єврейства, понесені під час Другої світової війни. У 1953 р. в країні створено інститут вивчення Голокосту "Яд Вашем". У 1960 р. в Аргентині ізраїльтяни викрали нацистського злочинця Адольфа Ейхмана, судили його в Єрусалимі і за вироком суду повісили.

Арабо-Ізраїльське протистояння заставляло уряд дбати про оборону. Після Суецького конфлікту головним постачальником зброї для Ізраїлю стала Франція - реактивні винищувачі "Містер". У 1962 р. США продали Тель-Авіву ракети "Хок", в 1964 р. Західна Німеччина експортувала ізраїльтянам модернізовані італійцями американські танки "Паттон". А в 1966 р. Тель-Авів одержав американські штурмовики "Скайхок". У 80-х роках Ізраїль почав випускати власну високотехнологічну техніку: літаки, ракети, танки.

Війна 1967 р. радикально змінила міжнародне становище Ізраїлю. Дипломатичні відносини розірвали всі комуністичні країни (крім Румунії). На озброєння витрачалося 6 млрд. дол.., хоча економіка розвивалася досить добре, а ВНП в перерахунку на душу населення зріс з 1 тис. дол. в 1967 р. до 2800 дол. у 1973 р.

Після смерті Л. Єшкола наступним Ізраїльським прем’єром стала жінка Голда Меїр (1898-1978). Це був єдиний блок робітничих партій - Коаліція праці (МААРАХ), який утворив уряд. Противники уряду з правого табору створили в 1973 р. коаліцію під назвою "Лікуд" (об’єднання), головну роль в "Лікуді" відігравала партія "Херут". У наступні роки саме "Лікуд" зумів усунути від влади "робітничі" уряди.

Наступна арабо-ізраїльська війна 1973 р. поставила перед ізраїльським суспільством складну дилему. Населення почало розуміти безперспективність протистояння, витрати значних коштів, погіршення міжнародного іміджу країни. На виборах 1973 р. Коаліція праці отримала 51% голосів і вину за війну поклали на міністра оборони М. Даяна та прем’єра Г. Меїр. Обоє змушені були піти у відставку.

Новим керівником уряду став представник МААРАХ Іцхак Рабин (1922-1995). перший лідер Ізраїлю, який народився в Палестині. На оборону уряд виділив 40% бюджету. У 1975 р. Ізраїль став асоційованим членом ЄЕС. На виборах 1977 р. переміг блок Лікуд. 43 депутатських місця в союзі з дрібними партіями сформував уряд, який очолив колишній керівник терористичного угрупування "Ігрун цвай леумі" Менахем Бегін. (1913-1992). головним дипломатичним успіхом уряду було укладення Кемп-Девідської мирної угоди з Єгиптом і обмін посольствами. Успіх Ізраїлю: країна позбулася війни, із найсильнішим з арабських сусідів, але водночас пересварила між собою майже всі арабські держави.

У 80-х роках кризу в економіці довелося загальмувати, цьому сприяли падіння цін на нафту та зростання фінансової допомоги з боку США. Вашингтон передав Тель-Авіву 1,8 млн. дол. а в 1983 р. вже 2,5 млн. дол. сприяла цьому і громадянська війна в Лівані. Коли центри підприємницької та фінансової активності почали переміщуватись з Лівану до Ізраїлю.

У самому Ізраїлі продовжується розбудова єврейських поселень на окупованих арабських територіях, де вже мешкало 25 тис. поселенців. Посилилися релігійні ортодокси: за неробочу суботу між ними і прихильниками світського шляху у розвитку країни доходило до сутичок.

Значне обурення в Ізраїльському суспільстві викликали ексцеси, яких допускали військові під час Ліванської війни, особливо після вбивства мирних поселенців у таборах Сабра і Шатила християнами. 250 тис. демонстрація 25 вересня 1982 р. на вулицях Тель-Авіва звинуватила в цьому міністра оборони А. Шарона, відбулися сутички з прихильниками "Лікуда".

У 80-х роках у Ізраїлі були коаліційні уряди, які почергово очолювали Іцхак Шамір та Шимон Перес. Але уряди виявилися безсильними перед фінансовою катастрофою. Інфляція склала 400%, зовнішній борг сягнув 23 млрд. дол., торговий дефіцит 4 млрд. дол., зростало безробіття. Почалося закриття нерентабельних підприємств, скорочувалися бюджетні видатки, заморожено зарплату, встановлено фіксований курс шекеля. У кінці 80-х р. інфляція знизилася до 20%. Ізраїль почав продавати зброю власного виробництва - збудовані на основі викрадених креслень французького "Міражу", винищувачі "Квір" (Орел) та ракети "Габріель". В окремі роки країна продавала зброю на мільярд дол.: Колумбії, Еквадору, Заїру навіть Ірану.

Міжнародне становище Ізраїлю в кінці 80-х р. серйозно ускладнилося через два шпигунських скандали. Керівник Ізраїльського дослідного центру, який виїхав до Великобританії, на прес-конференції заявив. Що Ізраїль вже 20 років володіє ядерною зброєю, це був Мордехай Вануну, потім у Ізраїлі його засудили до довічного ув’язнення, а американський розвідник теж засуджений до довічного ув’язнення передавав ізраїльтянам таємну інформацію, отже шпигував Тель-Авів за своїм найголовнішим союзником.

У 90-х р. коаліція правих та робітничих партій розпалася. Причиною стало ставлення до Палестинської проблеми МААРАХ. Схилялись до концепції "мир в обмін на землю", а праві відстоювали концепцію "мир в обмін на мир" і кардинально не погоджувались віддати окуповані арабські території, адже репатріантам з СРСР, яких у 1990-1991 рр. прибуло 330 тис. потрібна була земля.

Вибори червня 1992 р. показали, що МААРАХ зміг повернути собі довіру населення і прем’єром став Іцхак Рабин. Покращилася економічне становище, Вашингтон щороку виділяв Тель-Авіву 3 млрд. дол., почалося врегулювання відносин з Палестинцями. Після проведення в Норвегії таємних переговорів торік в Вашингтоні 13 вересня 1993 р. було підписано угоду про поетапне створення Палестинської автономії на частині окупованої території. За це дипломатичні відносини з Ізраїлем відновила Росія, КНДР, Ватикан та кілька арабських держав. У липні 1994 р. у Сектор Газа зміг повернутися Я. Арафат. Але Ізраїль зберігав на Західному березі Йордану контроль над військовими об’єктами та 144 європейськими поселеннями, в яких проживало майже 150 тис. осіб.

Арабо-ізраїльське непорозуміння викликало спротив як серед радикалів з арабського табору так і серед Ізраїльських екстремістів. Під час великого мітингу в Тель-Авіві 4 листопада 1995 р. ізраїльський студент - юрист із радикально - екстремістського угрупування вбив прем’єра І. Рабина. Пост керівника уряду зайняв Ш. Перес. До законодавства було внесено зміни згідно з якими з 1996 р. ізраїльський прем’єр почав обиратися шляхом прямих виборів.

У другій пол.. 90-х років та на поч. ХХІ ст. прем’єрами були лідер "Лікуду" Беньямін Нетаньяху. (1949 р. н), Єгуд Барак (1942 р. н), військовий та з 2000 р. А. Шарон. Посилилися релігійні протиріччя, виступи ортодоксів іудаїзму у 2000 р. почалася "друга інтифада" палестинців, але Шарон був змушений піти на угоду з палестинцями в 2004 р. - початку 2005 р. особливо після смерті лідера ОВП Я. Арафата у листопаді 2004 р. та обрання на цей пост поміркованого Махмуда Аббаса. Почалося поступове виведення військ з території палестинської автономії.

Економіка сучасного Ізраїлю демонструє стабільність, однак слід зважити на той факт, що порівняно з іншими країнами світу Ізраїль користується найбільшими обсягами припливу зовнішнього капіталу. В технічному плані країна давно випередила багато розвинутих держав. Ізраїль є одним з розвинутих лідерів у галузі комп’ютерного програмування, біотехнологій, розвитку альтернативних галузей економіки. Винятково високим є в Ізраїлі рівень життя. В перерахунку на одну особу ВНП країни складає в середньому 14 - 15 тис. доларів на рік.

У соціальному плані країна є унікальною через химерне поєднання в єдиній державі кількох моделей розвитку, світської та ортодоксально-релігійної. Двома полярними символами суспільного розвитку сучасного Ізраїлю може слугувати релігійні ортодокси, які по суботах закладають каміння в автомобілі, що їздять Єрусалимом, незважаючи на шабат, та Дана Інтернешнл - ізраїльський трансвестит Ярон Коян, який здобув в 1998 році Гран-прі на міжнародному конкурсі пісні Євро-бачення в Бірмінгемі.

Головною проблемою Ізраїлю є Палестинське питання. Лише після справедливого вирішення цієї пекучої проблеми можна очікувати реалізації всіх потенційних можливостей розвитку Ізраїльського суспільства.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!