Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Єгипет після Другої світової війни. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Єгипет після Другої світової війни. Реферат

Криза королівської влади. Антимонархічна революція та "арабський соціалізм". Гамаль Абдель Насера Правління Анвара Садата. Правління Хосні Мубарака

Криза королівської влади

На час закінчення Другої світової війни Єгипет був однією із шести існуючих в той час у світі незалежних арабських країн. Однак, попри формальну незалежність, Лондон справляв великий вплив на зовнішню та внутрішню політику країни, а на її території розташовувалися британські війська. Король Фарук (1920 – 1965 р), якого західна преса називала "королем-плейбоєм", був відомий не тільки через свої якості політика, як завдяки великій колекції порнографічних листівок та схильності до азартних ігор. Він майже не втручався у політичне життя країни.

Реально за владу в Єгипті суперничали три політичні сили: помірковано налаштовані до Великобританії політики із королівського оточення, радикальні ісламісти із організації "Брати-мусульмани" та зосереджені навколо партії "Вафд" арабські націоналісти. Конфлікт між цими політичними силами визначив характер розвитку Єгипту у другій половині 40-х - на початку 50-х рр.

Ключовою проблемою зовнішньої політики країни, яка випливала із внутріполітичного життя Єгипту було питання продовження дії британсько-єгипетської угоди 1936 р. про режим перебування британських військ на єгипетській території. Нова угода від жовтня 1946 р., яка зберігала англійську військову присутність у Єгипті викликала вибух незадоволення в країні і питання залишилося невирішеним. Партизанська боротьба загонів "Братів-мусульман" викликала репресії і вбивство засновника організації Хасана аль Банну (1906 – 1949 р). І лідер "Вафд", прем’єр Наххас-паша під час 16-місячних переговорів не досяг результатів.

Розчарований непоступливістю британців, єгипетський парламент 15 жовтня 1951 р. прийняв рішення про денонсацію угоди 1936 р., а також двох угод про британо-єгипетське співволодіння Суданом. Почалася військова ескалація конфлікту, демонстрації, були жертви. Король розпустив уряд, парламент запровадив надзвичайний стан, сам розпущений у 1952 р., почалися арешти. Ситуацію не стабілізували, а за лютий-липень 1952 р. в Єгипті змінилося шість урядових кабінетів.

Антимонархічна революція та "арабський соціалізм". Гамаль Абдель Насера

12 липня 1952 р. у Єгипті відбувся антимонархічний переворот в результаті якого владу захопила група "вільних офіцерів". Фарука скинуто і він відплив до Італії. 18 червня 1953 р. Єгипет проголосили республікою і головою держави став генерал-лейтенант Мухамед Нагіб (1901-1982). Звільнено політв’язнів, розпустили таємну поліцію, скасували цензуру і розпочали арешти корупціонерів. Для оздоровлення апарату почали призначати військових на різноманітні посади в цивільних міністерствах.

Серед військових енергійністю виділився полковник Абдель Насер (1918-1970), прихильник радикальних кроків у боротьбі з Британією та Ізраїлем. Протистояння Нагіб-Насер закінчилося усуненням першого від влади. Встановлено тоталітарний режим одноособового правління Г. А. Насера. І хоча "Брати-мусульмани" зробили замах на нього, 7 тис. їх членів було арештовано, ісламське підпілля було придушено.

Г. А. Насер отримав набір складних економічних і соціальних проблем. 90% мешканців країни жили за межею бідності, близько 2 млн. селян взагалі не мали землі тоді як 1% місцевих землевласників володіли третиною всієї придатної для обробітку землі. Соціальні перетворення почалися із аграрної реформи.

Радикальний був курс Єгипту і на міжнародній арені. головним питанням була евакуація англійських військ із зони Суецького каналу. Ішли переговори, Ізраїль хотів їх зірвати. Результати переговорів: чисельність британськх військ в зоні каналу скорочувалась з 80 до 20 тис. чол.., а 19 жовтня 1954 р. узгоджено графік повного виведення за 20 місяців. Дія британо-єгипетської угоди 1936 р. припинялась. У 1956 р. скасовувався воєнний стан, що діяв з 1952 р., оголошено амністію політв’язням на загальнонародному плебісциті, затверджено конституцію. У червні 1956 р. Г. А. Насера обрано першим президентом країни, США, які були зацікавлені в нормалізації ситуації. в регіоні, надали Єгипту фінансову субсидію в 40 млн. доларів.

Військові лідери Єгипту довгий час не мали визначеної та чіткої політичної програми, проголошуючи ідеологію єгипетського націоналізму. У 1953 р. опубліковано книгу Г. А. Насера "Філософія революції" в якій обстоювалися панарабські та панмусульманські гасла. Ліквідувавши того ж року всі політичні партії, військові створили громадсько-політичний рух "Об’єднання свободи" на чолі з Г. А. Насером. У внутрішньому житті реформи нового уряду полягали в націоналізації промисловості та ліквідації великого землеволодіння, а також у боротьбі з проявами західної ментальності та культури "єгиптизації" суспільного життя.

Ще одна проблема для Насера - це закупівля зброї для боротьби з Ізраїлем. Але ні Франція, ні Англія і навіть США не йшли назустріч Єгипту. У цій ситуації Насер звернувся до СРСР і йому поставили (СРСР, ЧСР, Польща) 128 реактивних літаків, 200 танків та 500 артсистем. На військовому параді в Каїрі 27 вересня 1955 р. взяли участь військові підрозділи з Лівану, Йорданії, Саудівської Аравії та Ємену, демонструючи загально-арабське єднання. На кінець жовтня 1956 р. створювалася анти-ізраїльська коаліція у складі Єгипту, Йорданії, Сирії, Саудівської Аравії та Ємену і спільне керівництво єдиних збройних сил.

Великі плани модернізації сільського господарства країни єгипетське керівництво пов’язувало з будівництвом висотної Асуанської греблі. Це була б значна площа зрошувальних систем. Вартість проекту оцінено в 1 млрд. доларів. У грудні 1955 р. США, Великобританія та МБРР розглянули прохання Єгипту про позику на будівництво греблі. Єгиптянам запропонували позику 270 млн. доларів (США 56 млн., Великобританія - 14 млн. і МБРР - 8 млн. доларів) щорічними квотами по 70 млн. доларів. Єгипет не був задоволений ні обсягами, ні графіком спланованого кредитуванням. На початку 1956 року під тиском єврейського лоббі, США відмовилися від узгодженого проекту, а 19 липня 1956 року остаточно відмовили Каїрові в позиці. Мотивація була, що економіка Єгипту не витримає освоєння таких великих коштів.

26 липня 1956 року на великому мітингу в Олександрії Насер оголосив про намір націоналізувати Суецький канал. Єгипетські збройні сили ввійшли в зону каналу. Міра Насера була справедливою, адже Єгипет отримував заледве 6% з понад 100 млн. доларів щорічних прибутків від експлуатації каналу. Якщо арабський світ сприйняв це з ентузіазмом, то західні країни та Ізраїль готували військовий акт, а спочатку "заморозили" авуари Єгипту у банках Англії.

США виступили з ідеєю "інтернаціоналізації" каналу через створення Асоціації користувачів каналу. Союзники-Великобританія, Франція та Ізраїль, домовилися про спільні дії, зосередили біля берегів Єгипту величезне військове угрупування, що налічувало 65 тис. солдатів, 700 літаків, 430 танків, 520 гармат та мінометів. Десантну операцію забезпечували 122 кораблі, у тому числі 6 авіаносців, 6 підводних човнів.

29 жовтня почалися військові дії нападом ізраїльтян на Єгипет. У війну включилися Англія і Франція. Рішуча позиція СРСР в ООН заставила агресорів в ніч з 6 на 7 листопада припинити військові дії. Війська їх були виведені у березні 1967 року. Для контролю над додержанням умов перемир’я на 56 кілометровий відтинок арабо-ізраїльського кордону в секторі Газа та 185 кілометрової лінії розмежування на Синаї уведено 3400 солдат із Норвегії, Швеції, Індії, Югославії, Бразилії та Канади. Окремий пост для забезпечення свободи судноплавства по Арабській затоці розташовано в Шарм аль-Шейху.

У 1958 році на переговорах у Римі колишнім власникам каналу Єгипет зобов’язався виплатити 28,3 млн. ф. ст. Президент Єгипту пішов ще далі завершив націоналізацію майна філії англійських та французьких банків і страхових компаній. Пізніше було націоналізовано австралійські, бельгійські та італійські підприємства фінансово-кредитної сфери. Ще в січні 1957 року за законом про "єгиптизацію" економіки, конфісковано майно 2,5 тис. британців та 3,5 тис. французів, яких змусили виїхати з країни. Загалом в країні до 1962 року націоналізовано 70% підприємств великого бізнесу.

Авторитет Насера в арабському світі дуже зріс, а сірійське керівництво пішло навіть на об’єднання двох держав, хоча воно виявилось нетривким, а військовий переворот 1961 року у Сирії роз’єднав цю державу на дві знову. До 1967 року Єгипет потроїв свій економічний потенціал.

Удару по Єгипту завдала арабо-ізраїльська війна у червні 1967 р., коли сили Єгипту, Сирії та Йорданії потерпіли поразку Лівія, Саудівська Аравія та Кувейт вирішили щорічно виділяти Єгипту та Йорданії 135 млн. ф. ст. на потреби оборони. Авторитет Насера із-за поразки не зменшився. "Програма 30 березня" 1968 року націлювала країну на нові звершення. До середини 1969 року СРСР Єгипет відмовив в свої збройні сили, а до 1970 року в Єгипті перебувало близько 10 тис. радянських військових.

Г. А. Насер помер 28 вересня 1970 р. залишивши міцну державу з сильним авторитетом як в арабському та і в усьому світі.

Правління Анвара Садата

Наступником Г. А. Насера став його товариш по організації "вільних офіцерів" Анвар Садат хоча йому бракувало харизми та популярності свого колеги. Був вельми релігійною людиною. Продовжив він і попередній курс у зовнішній політиці, використовуючи допомогу СРСР для підготовки нової війни з Ізраїлем, хоча у липні 1972 року вислав із країни всіх радянських радників. Війна жовтня 1973 р. суттєво не змінила позиції сторін, а вже з листопада 1973 р. були відновлені американо-єгипетські відносини. Єгиптяни відновили в 1975 р. судноплавство по Суецькому каналу.

У вересні 1975 р. Єгипет та Ізраїль уклали угоду про взаємне припинення ворожих дій. Відмовляючись від гасел радикального панаарабізму, А. Садат змінив назву країни з ОАР на Арабську республіку Єгипет (АРЄ), відмовився від економічних моделей "арабського соціалізму" і оголосив політику "інфіттаху" ("відкритих дверей), пільги інвесторам, гарантії не націоналізувати підприємства з часткою іноземного капіталу. Розвивалася торгівля і фінанси, зате набагато гірше промисловість та сільське господарство, зростає зовнішній борг країни: з 1,7 млрд. Дол. до 14 млрд. В 1979 р. і 20 млрд.

У 1981 р. Загострилася продовольча проблема, коли в середині 70-х рр. Єгипет почав ввозити продукти харчування та пшеницю, яка завжди була експортним продуктом. Відбулося розшарування єгипетського суспільства на дуже бідних і дуже багатих. Зростали ціни, відбувся демографічний вибух - зростання населення з 33 млн. в 1970 р. до 39 млн. осіб в 1976 р.

Все це разом взяте викликало зростання напруги в країні Садат запроваджує військовий стан, у зовнішній політиці при посередництві США підписує 25 березня 1979 р. Кемп-Девідську мирну угоду з Ізраїлем. Надіявся на фінансову допомогу США.

Арабські країни бойкотували Єгипет, економіка зазнала суттєвих втрат через їх ембарго, Єгипет вже не міг відігравати роль лідера арабського світу. Активізувалися підпільні організації ісламського спрямування, напади на коптів. Незважаючи на арешт 1536 найактивніших противників уряду, ісламісти вбили А. Садата під час традиційного параду на честь річниці початку війни 1973 р.

Правління Хосні Мубарака

Наступником вбитого президента став віце-президент Хосні Мубарак (1928 р. н) колишній військовий льотчик, головнокомандувач ВПС країни під час війни 1973 р. У 60-х р. Х. Мубарак навчався в Академії генерального штабу ім.. М. Фрунзе в Москві, але особливих сентиментів до СРСР не виявляв. Ще більш прозахідний політик провів рішучу боротьбу з антиурядовим підпіллям. На парламентських виборах 1984 р. пропрезидентська народно - демократична партія здобула 70% місць, так було і в наступні роки виборів. У зовнішній політиці Мубарак виходив із постулату, що економічна та військова слабкість країни не полишають Єгипту іншого вибору, як зберігати союз із США та підтримувати мир з Ізраїлем.

За такої політики Єгипет залишився другою в світі країною за обсягами отримуваної із США фінансової допомоги. Протягом 1975-1995 рр. США надали Каїру безоплатну допомогу загальним обсягом 35 млрд. доларів. Ізраїль вивів свої війська із Синайського півострова. Під час Ізраїльської агресії в Лівані 1982-1985 рр. Х. Мубарак не наважився розірвати дипломатичні відносини із Тель-Авівом, хоча і відкликав свого посла після різні палестинців у таборах Сабара і Шатіла поблизу Бейрута.

Заколот 17 тис. працівників поліції у лютому 1986 р. уряд придушив. У 1979 р. Єгипет відновив дипломатичні відносини з більшістю арабських країн, у 1989 р. відновлено його членство в ЛАД, а в 1991 р. повернуто її штаб-квартиру в Каїр.

Успіхи в економіці скромніші. Не хватка хліба привела до дотацій бідним верствам населення, які щорічно перевищували прибутки від експлуатації Суецького каналу. Зростало населення (у 19888-1995 рр. з 50 до 60 млн. чол.), а це привело до росту безробіття. Тому майже 2 млн. єгиптян працювали за кордоном, ще декілька мільйонів покидали країну для сезонних заробітків. Неможливість багатьом категоріям населення отримали кваліфіковану медичну допомогу та освіту. Перенаселення міст - у Каїрі проживало 14 млн. жителів, військові видатки складали близько 30% бюджету.

Міжнародний імідж Єгипту зріс завдяки участі країни у війні з Іраком 1991 р. (38 тис. солдат і офіцерів). Західні кредитори пробачили Каїру частину його 50 млрд. боргу. У 1992 р. єгиптянин Бутрос Галі (1992 р. н) став генсеком ООН.

Незважаючи на найвищий відсоток безробіття в 1999 р. та зовнішній борг в 30 млрд. дол. єгиптяни підтримують президента. У 90-х рр. та на початку ХХІ ст. Для Мубарака головна проблема це ісламські терористи із угрупування "Аль Джамаа аль Ісламійя" ("Ісламська громада"). Спроба вбивства Мубарака в 1996 р., залякування іноземців терактами в Єгипті щоб скоротити надходження від туризму (у 1996 р. вони склали 7,2 млрд. дол.)

Найтрагічнішим був теракт 17 листопада 1997 р. в Храмі Хатшепсут в Луксорі. Загинуло 58 іноземних туристів та 4 єгипетські поліцейські. В останній час зростає єгипетська економіка через фінансові запозичення та відкриття нових покладів нафти і газу. За умов продовження ліберальних реформ Єгипет має всі шанси збудувати модерне та динамічне суспільство.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!