Osvita.ua Вища освіта Реферати Всесвітня історія Ліван у другій половині двадцятого століття. Реферат
Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції. З питань розміщення інформації звертайтесь за телефоном (044) 200-28-38.

Ліван у другій половині двадцятого століття. Реферат

Ліван часто називали "близькосхідною Швейцарією" через широку банківську сітку. На кінець 1946 р. іноземні монополії зберегли командні позиції в економіці, їм належало 90% всіх капіталовкладень в економіку Лівану

Перший президент незалежного Лівану Бешар аль-Хурі (1890 - 1964) був прихильником вільного розвитку економіки та розширення контактів країни з державами Заходу. За час його правління (1943 - 1952) Ліван зумів залучити значні західні інвестиції, а також налагодити транзитну торгівлю через свою територію. Для покращення інвестиційного клімату ліванський уряд створив вільну економічну зону. У 1948 р. Ліван уклав із США угоду про спорудження на території країни нафтопроводу та нафтоочисного заводу в Сайді. Трьома роками пізніше Бейрут почав отримувати від Вашингтона фінансову допомогу.

Прозахідна орієнтація викликала критику опозиції і невдоволення в країні, що привело до відставки президента Б. аль-Хурі у вересні 1952 р. і обрання на цей пост одного із лідерів опозиції Каміля Шамуна.

Новий президент продовжив курс свого попередника, ще ширше залучаючи іноземні інвестиції, які сягнули в ліванських банках (іноземні вклади) 1 млрд. ліванських фунтів. Країні продовжували надавати значну фінансову допомогу США. Це все зумовило обережну позицію Лівану щодо популярних у 50-х рр. гасел загально арабської солідарності. Ліван відмовився укласти спільний із Єгиптом, Сирією і Саудівською Аравією оборонний союз, що мав стати противагою орієнтованого на Західну Європу Багдадського пакту. У березні 1957 р. Бейрут, перший серед арабських країн, приєднався до проголошеної США "доктрини Ейзенхауера".

Це викликало обурення ліванських панарабських сил, які виступали за приєднання до ОАР. Почалося повстання, висадка 1000 іракських солдат на підтримку Шамуна, американських морських піхотинців. Але все це лише тимчасово стабілізувало обстановку в країні і лише в 60 - 70-х роках відбулася нормалізація відносин з Єгиптом, Сирією, СРСР та країнами соціалізму. Йшло економічне піднесення.

Але міжрелігійні протиріччя і поділ влади за Національним пактом 1943 р. Не сприяли стабілізації обстановки Деструктивні процеси посилилися після перебазування в Ліван 1970 р. 400 тис. палестинців як "держава в державі". Ліванське суспільство розкололось. Головними політичними силами були: християнський Ліванський фронт де головну роль грала партія "Катаїб" ("Фаланга") очолювана П’єром Жмайєлем, союз ряду мусульманських організацій під назвою Ліванський національний рух. Значним впливом користувалися ОВП та про-сірійський рух "Амаль". Заселені друзами райони Лівану контролювалися Прогресивно-соціалістичною партією Каміля Джумблата.

Ліванське суспільство розкололося з питання ставлення до палестинців. Християни, побоюючись посилення ліванських християн, виступали за жорсткий контроль за діяльністю ОВП на ліванській території. Більшість ліванців-мусульман активно підтримували анти ізраїльську боротьбу ОВП.

У квітні 1975 року почалася в Лівані громадянська війна, яка втягнула у бойові дії всі антагоністичні сили і палестинців. Армія теж поділилася за релігійним принципом. Ситуація ускладнилася у червні 1976 р. коли в долину Бекаа для роз’єднання ворогуючих сторін було введено сирійські війська. До осені ж 1978 р. продовжувалися бої між християнами і сирійцями. Додатковим фактором дестабілізації в Лівані стало введення військ Ізраїлю у Південні райони Лівану, які вони передали під контроль ліванської християнської міліції вороже налаштованої щодо ОВП. Громадянська війна, атаки ізраїльтян, продовжувалися аж до серпня 1982 року, коли палестинці погодилися евакуювати свої сили із Лівану до Іраку, Сирії та Північного Йемену, а штаб-квартиру ОВП до Тунісу.

Вбивство християнського президента сина П’єра Жмайєля Башира Жмайєля викликало різанину палестинських біженців у таборах Сабра і Шатіла загонами християнської міліції, причому ізраїльські війська, які оточили палестинські табори, не зробили жодної спроби припинити різанину. Було вбито понад 2000 цивільних осіб, жінок, дітей, стариків. Міжнародне співтовариство створило сили для підтримання миру в Лівані у складі підрозділів США, Великобританії, Італії та Франції. Але це не припинило терористичні акти проти вже миротворчих сил - загинуло 241 американця і понад 100 французів. До середини 80-х рр. Ліван опинився в стані повного паралічу, хоча війська Ізраїлю були виведені. За час війни загинуло 648 солдат і офіцерів, а ліванців 14 тис. цивільних осіб. А у 80-х рр. вже йде боротьба не тільки між християнами і мусульманами, а й між самими мусульманськими організаціями.

У травні 1989 р. в Касабланці, за посередництвом ЛАД, досягнуто домовленості про припинення вогню в Лівані. Окремим пунктом порозуміння було зазначено домовленість про потребу конституційної реформи й виборів нового президента.

Для вироблення умов порозуміння у вересні 1989 р. до Ет-Таїфу (Саудівська Аравія) було запрошено представників головних політичних сил країни, а також представників Сирії, Саудівської Аравії, США, ЛАД. Головні рішення мали прийняти вцілілі депутати останнього парламенту, обраного ще до війни. Серед обраних в 1972 р. 99 депутатів, до зустрічі в Ет-Таїфі дожили лише 62 особи, причому виявилося, що мусульман та християн серед них рівно по половині. Після трьох тижнів запеклих дискусій вирішено замінити Національний пакт 1943 р.

Результатом зустрічі в Ет-Таїфі стало підписання Хартії національної згоди, що, між іншим, передбачала зрівняння чисельного представництва мусульман та християн у парламенті, а також розширення прерогатив уряду. Президентом країни і наділі мав обиратися мароніт, але водночас частина його повноважень передавалася прем’єр-міністру - суніту. Спікером парламенту мав бути друз. Також було вирішено, що сірійські війська, які на момент підписання угоди перебували у Східному Бейруті вийдуть із міста, але залишатимуться на сході Лівану ще два роки, поки триватиме виконання всіх умов мирного порозуміння.

І хоча домовленості були, миру в Лівані не настало. Зіткнення військових формувань продовжувалися аж до серпня 1991 р. коли було оголошено амністію за злочини 1975 – 1990 рр. Війна закінчилась.

Війна коштувала країні 30 тис. вбитих, 60 тис. поранених та 130 тис. біженців із країни. Розквітла наркоторгівля в долині Бекаа. У 1984 р. турецьку коноплю вирощували на 150 тис. дунамів землі, що було в 10 раз більше від площі місцевих виноградників і в 20 разів більше від площ, засаджених картоплею. Армія охорони плантацій.

Ще одна проблема Лівану це збройні загони "Хезболлаху", які постійно робили напади на окупаційні війська в Лівані та ізраїльську територію. Ізраїль щоденно обстрілював території Півдня Лівану. У 1997 р. відбулося 715 обстрілів. А в 1998 р. понад 1200. У травні 2000 р. останні ізраїльські підрозділи покинули Ліван, а в червні 2001 р. близько 10 тис. військ із околиць Бейруту вивела Сирія. Однак релігійні концесії залишаються у напрузі. Свідченням цього є вбивство у лютому 2005 року колишнього прем’єра, яке викликало масові виступи де головною вимогою було остаточне виведення сирійських військ із Лівану.


12.12.2011

Провідні компанії та навчальні заклади Пропозиції здобуття освіти від провідних навчальних закладів України та закордону. Тільки найкращі вищі навчальні заклади, компанії, освітні курси, школи, агенції.

Щоб отримувати всі публікації
від сайту «Osvita.ua»
у Facebook — натисніть «Подобається»

Osvita.ua

Дякую,
не показуйте мені це!